просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
13 квітня 2021 року м. Харків Справа № 913/679/20
Провадження № 30/913/679/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат ЛТД», м. Київ
до відповідача Приватного підприємства «Будівельник-Ран», м. Рубіжне Луганської області
про стягнення 67 634 грн 38 коп.
Суддя Голенко І.П.
Секретар судового засідання Саутенко К.О.
У засіданні брали участь:
від позивача: представник не прибув;
від відповідача: Шарко Д.Р., адвокат, довіреність б/н від 10.12.2020.
Позивачем (ТОВ «Карат ЛТД») заявлено вимоги про стягнення з відповідача (ПП «Будівельник-Ран») заборгованості в сумі 67634,38 грн, з яких: основний борг в сумі 43803,34 грн, штраф - 20957,94 грн, 3 % річних - 552,00 грн, пеня - 2211,49 грн, інфляційні - 109,61 грн за договором поставки № 32/2019 від 09.01.2019; також позивач просить стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору в сумі 2102,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 20000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати поставленого позивачем товару, що стало підставою для нарахування штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення платежів.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 29.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 913/679/20; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 19.01.2020 об 11-00 год.
Ухвалою суду від 19.01.2021 підготовче засідання у справі було відкладено на 02.02.2021 об 11-30 год.
Відповідач письмовими поясненнями б/н від 30.01.2021 не погодився із заявленими позивачем у позові сумами та надав суду свій контррозрахунок суми позову одночасно повідомивши, що з урахуванням здійснених проплат в якості сплати основного боргу, штрафних санкцій та компенсації судових витрат, предмет спору за даним позовом відсутній. Водночас, як докази сплати суми боргу за поставлений товар відповідачем подано копії платіжних доручень № 4466 від 30.06.2020 на суму 14196,65 грн, № 5082 від 15.09.2020 на суму 18590,90 грн, № 6052 від 06.01.2021 на суму 34454,85 грн. Відповідач також не згодний з наведеним у позові порядком нарахування триваючої санкції (у відсотках від невиконаного зобов'язання кожні 30 днів), який не відповідає правовій природі штрафу як одноразової санкції, посилаючись на правові позиції Верховного суду.
Крім того, відповідач наголошує на тому, що позовна заява підписана неуповноваженою особою, оскільки на підтвердження повноважень представника позивача було надано копію ордеру серії КС № 644322 від 01.12.2020, в той час, як норми чинного законодавства передбачають, що повноваження представника позивача, який є адвокатом, повинні бути підтвердженні лише оригіналом ордеру виданого на ведення справи в суді або довіреністю.
Клопотанням б/н від 01.02.2021 відповідач просить зменшити заявлені позивачем до стягнення витрати на оплату правничої (правової) допомоги до 4000,00 грн у зв'язку з неподанням позивачем належних доказів, які підтверджують понесені ним витрати на професійну правничу допомогу адвоката, не співмірністю таких витрат із складністю справи, обсягом виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом та їх часткову непов'язаність з розглядом справи.
Ухвалою суду від 02.02.2021 підготовче засідання у справі було відкладено на 16.02.2021 на 12-00 год.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 16.02.2021 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 днів; підготовче засідання відкладено на 02.03.2021 об 11-00 год.
Письмовою заявою б/н від 01.03.2021, яка за своєю формою та змістом відповідає ознакам письмових пояснень, позивачем з посиланням на ст. 534 ЦК України було заявлено вимоги про:
« 1. Зарахування сум сплачених відповідачем на користь позивача, в рахунок погашення позовних вимог відповідно до умов черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням у першу чергу витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу, а саме:
a. Витрати позивача на правову допомогу у розмірі 20000,00 грн як витрати кредитора, пов'язані з одержанням суми боргу;
b. Судовий збір пропорційно задоволених позовних вимог, виходячи зі сплаченої суми 2102,00 грн як витрати кредитора, пов'язані з одержанням;
c. Інфляційні - 109,61 грн;
d. Пеня - 2211,49 грн;
e. 3% річних - 552,00 грн;
f. Частково штраф в сумі 12523,88 грн, залишок штрафу до стягнення - 8434,06 грн.
2. Стягнення з відповідача 52237,4 грн, що включають:
a. Суму основного боргу в розмірі 43803,34;
b. Залишок штрафу до стягнення - 8434,06 грн».
В обгрунтування заявлених вимог позивач вказав, що здійснивши ряд поставок товару відповідачу, останнім вартість отриманого товару була оплачена частково. Після відкриття провадження у даній справі, 06.01.2021 відповідачем було здійснено перерахунок (сплату) грошових коштів в розмірі 34454,85 грн, які були зараховані позивачем в рахунок триваючої заборгованості (відповідно до п. 6.7 договору поставки № 32/2019 від 09.01.2019 ). Як зазначає позивач, всього в рамках даного спору відповідачем було сплачено 37498,98 грн.
На підтвердження здійснених відповідачем часткових оплат позивачем було подано суду копії виписок банку за вчиненими відповідачем оплатами за договором, акт звірки взаєморозрахунків, копії листів відповідача щодо зарахування сплачених грошових коштів та копії платіжних доручень, всього на загальну суму 67242,40 грн.
При цьому, відповідного клопотання про зменшення розміру позовних вимог позивачем подано не було.
Ухвалою від 02.03.2021 господарським судом Луганської області відхилено вимогу позивача про застосування до даних правовідносин приписів ст. 534 ЦК України; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.03.2021 об 11-00 год.
17.03.2021 року господарський суд Луганської області розпочав розгляд справи по суті.
У судовому засіданні 17.03.2021 судом оголошено перерву до 13.04.2021 року.
13.04.2021 року після перерви у судове засідання прибув повноважний представник відповідача.
Позивач участь свого представника у судових засіданнях з розгляду даної справи жодного разу не забезпечив, клопотанням від 01.02.2021 просив розглядати справу за відсутності свого представника, за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, надані докази у їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини.
09 січня 2019 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки № 32/2019 (далі - договір) (зворотня сторона а.с. 6-8), згідно умов п. 1.1 якого позивач зобов'язався систематично постачати і передавати у власність відповідачу товар, передбачений у рахунках-фактурах, видаткових накладних або специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору.
Відповідно до п.п. 5.1, 5.3 договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, передбаченою у рахунку-фактурі або специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору. Ціна договору складається з сум вартості товарів, поставлених за всіма підписаними сторонами видатковими накладними протягом всього строку дії договору.
Згідно з п. 6.2 договору покупець зобов'язаний оплатити вартість товару, вказаний в рахунку-фактурі, та згідно виставленого рахунку, протягом 7 (семи) календарних днів з моменту відвантаження товару.
Пунктом 6.7 договору сторони дійшли згоди про те, що в разі наявності у покупця простроченої заборгованості за отриманий товар на момент перерахування грошових коштів, постачальник має право зарахувати такий платіж покупця, як розрахунок за попередньо отриманий товар, не приймаючи до уваги призначення платежу, вказане в платіжному документі.
В разі порушення покупцем умов оплати згідно п 6.2 більш ніж на 30 календарних днів, покупець окрім пені згідно п.11.1, сплачує постачальнику за кожні наступні тридцять днів прострочення штраф у розмірі 10% від суми простроченого платежу (п. 6.8 договору).
Відповідно до п. 11.1 договору покупець несе відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань - нараховується пеня згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та Господарського кодексу України від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У п. 12.2 договору сторони дійшли згоди щодо необмеження строку позовної давності, строку нарахування пені та штрафних санкцій, а також їх стягнення за цим договором.
Згідно з умовами п. 13.1 договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (з 09.01.2019) та діє до 31 грудня 2019 року, або до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
За відсутністю письмових заперечень однієї із сторін, висловлених не пізніше як за 10 днів до закінчення терміну дії цього договору, він вважається пролонгованим на наступний рік включно (п. 13.3 договору).
В матеріалах справи відсутні будь-які письмові заперечення сторін щодо закінчення строку дії цього договору, а тому вважається пролонгованим.
На виконання умов даного договору позивачем було здійснено ряд поставок товару відповідачу на загальну суму 46848,07 грн, а саме:
- за видатковою накладною № 25720 від 26.06.2020 на суму 23745,46 грн;
- за видатковою накладною № 25722 від 26.06.2020 на суму 4898,60 грн;
- за видатковою накладною № 25723 від 26.06.2020 на суму 361,68 грн;
- за видатковою накладною № 26160 від 01.07.2020 на суму 12924,46 грн;
- за видатковою накладною № 27307 від 08.07.2020 на суму 4240,10 грн;
- за видатковою накладною № 27309 від 08.07.2020 на суму 677,77 грн.
Факт отримання відповідачем товару підтверджується підписами та печатками відповідача на вказаних видаткових накладних та не заперечується сторонами у справі (а. с. 9-10).
Матеріали справи містять виставлені позивачем рахунки на оплату поставленого відповідачу товару (а. с. 11-12).
У порушення своїх зобов'язань за договором відповідач оплату поставленого позивачем товару здійснював несвоєчасно та не у повному обсязі, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
У позові позивач вказує, що за видатковою накладною № 25720 від 26.06.2020 відповідачу було поставлено товар на суму 23745,46 грн, яка була оплачена відповідачем частково в сумі 3044,13 грн, отже, заборгованість за вказаною накладною становить 20701,33 грн., що не заперечується самим відповідачем.
Крім того, у позові позивач вказує, що за видатковою накладною № 25722 від 26.06.2020 було поставлено товар на суму 4898,00 грн, в той час, як згідно наявної у матеріалах справи копії видаткової накладної № 25722 від 26.06.2020 відповідачу було поставлено товар на суму 4898,60 грн.
У зв'язку з чим загальна сума основного боргу (за усіма видатковими накладними), яка заявлена позивачем до стягнення за даним позовом становить 43803,34 грн та є меншою, ніж сума основного боргу за розрахунком суду, - 43803,94 грн.
З огляду на те, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, до розгляду судом приймається сума боргу визначена та заявлена до стягнення позивачем у розмірі 43803,34 грн.
На підставі п. 6.8 та п. 11.1 договору за порушення відповідачем строків оплати товару позивачем за період з 04.07.2020 по 07.12.2020 нараховано та заявлено до стягнення з відповідача (по кожній видатковій накладній окремо) пеню у загальному розмірі 2211,49 грн та штраф у загальному розмірі 20957,94 грн.
Крім того, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем по кожній видатковій накладній окремо нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних за період з 04.07.2020 по 07.12.2020 у загальній сумі 552,00 грн та інфляційні втрати за окремими видатковими накладними за період з липня 2020 року по листопад 2020 року (включно) у загальній сумі 109,61 грн (з урахуванням кожного окремого періоду прострочення платежу).
Оскільки зобов'язання з оплати поставленого товару з боку відповідача не були виконані у повному обсязі, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на свою корить боргу в сумі 43803,34 грн, штрафу в розмірі 20957,94 грн, 3 % річних в сумі 552,00 грн, пені в розмірі 2211,49 грн, інфляційних втрат в сумі 109,61 грн.
Під час судового розгляду справи відповідачем було подано суду докази сплати суми боргу за поставлений позивачем товар на загальну суму 67242,40 грн. Вказане підтверджується посвідченими копіями платіжних доручень: № 4466 від 30.06.2020 на суму 14196,65 грн, № 5082 від 15.09.2020 на суму 18590,90 грн, № 6052 від 06.01.2021 на суму 34454,85 грн. (а. с. 80-82).
Дослідивши обставини справи, заслухавши присутнього під час розгляду справи представника відповідача, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.
Судом встановлено, що спір виник через порушення відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього грошову суму.
Згідно з ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства. Вказана норма за своїм змістом кореспондується з приписами п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З урахуванням положень п. 6.2 договору, згідно з яким покупець зобов'язаний оплатити вартість товару протягом 7 (семи) календарних днів з моменту його відвантаження, судом встановлено, що товар поставлений позивачем:
- за видатковими накладними № 25720 від 26.06.2020, ВН № 25722 від 26.06.2020, № 25723 від 26.06.2020 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 03.07.2020, порушення строку виконання грошового зобов'язання почалось з 04.07.2020, однак, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат (30.06.2020 та 15.09.2020) належним періодом прострочення виконання грошового зобов'язання є період з 04.07.2020 по 14.09.2020;
- за видатковою накладною № 26160 від 01.07.2020 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 08.07.2020, порушення строку виконання грошового зобов'язання почалось з 09.07.2020 та з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати (15.09.2020) належним періодом прострочення виконання грошового зобов'язання є період з 09.07.2020 по 14.09.2020;
- за видатковими накладними № 27307 від 08.07.2020 та № 27309 від 08.07.2020 мав бути оплачений відповідачем не пізніше 15.07.2020, порушення строку виконання грошового зобов'язання почалось з 16.07.2020, періодом прострочення виконання грошового зобов'язання є період з 16.07.2020 по 07.12.2020.
Поряд з наведеним, суд вказує, що позивачем було невірно визначено строки виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару, та як слідство, невірно визначено періоди прострочення відповідачем грошового зобов'язання.
Разом з тим, судом встановлено, що відповідачем на користь позивача сплачено грошові кошти в загальному розмірі 67242,40 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 4466 від 30.06.2020 на суму 14196,65 грн (призначення платежу: за товар по предоплаті по дог № 194/2020 від 26.06.2020), № 5082 від 15.09.2020 на суму 18590,90 грн (призначення платежу: за товар зг дог № 194/2020 від 26.06.2020), № 6052 від 06.01.2021 на суму 34454,85 грн (призначення платежу: за товар зг дог № 194/2020, а.с. 80-82).
Пунктом 6.7 договору сторони дійшли згоди про те, що в разі наявності у покупця простроченої заборгованості за отриманий товар на момент перерахування грошових коштів, постачальник має право зарахувати такий платіж покупця, як розрахунок за попередньо отриманий товар, не приймаючи до уваги призначення платежу, вказане в платіжному документі.
Позивач у своїх письмових поясненнях від 01.03.2021 погодився з оплатою відповідачем боргу лише на суму 37498,98 грн та вважає що несплаченою лишається сума боргу в розмірі 43803,34 грн. При цьому, позивач сам надав суду копії виписок банку за вчиненими відповідачем оплатами, акт звірки взаєморозрахунків, копії листів відповідача щодо зарахування сплачених грошових коштів та копії платіжних доручень, саме на суму 67242,40 грн. Вказані вище оплати 30.06.2020, 15.09.2020, 06.01.2021 з наданих документів та письмових пояснень були зараховані позивачем саме в межах договору № 32/2019 від 09.01.2019 (а. с. 150-175). Відповідач у поясненнях зазначив про те, що здійснені платежі безпосередньо стосуються предмету спору (а. с. 88).
Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Згідно матеріалів справи, позивач звернувся за захистом свого порушеного права до суду - 09.12.2020 згідно відмітки відділення поштового зв'язку на конверті (а. с. 24).
Таким чином, встановивши, що часткова оплата суми боргу була здійснена відповідачем 30.06.2020 та 15.09.2020, тобто ще до моменту звернення позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 32787,55 грн (14196,65 + 18590,90) у зв'язку з їх безпідставністю.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що провадження у даній справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 11015,79 грн підлягає закриттю, з огляду на те, що вказані грошові кошти були сплачені відповідачем після звернення позивача до суду (06.01.2021) - платіжне доручення № 6052 з призначенням платежу: «перерах. за товар зг дог.№ 194/2020 від 26.06.2020».
Тому доводи відповідача про сплату суми 34454,85 грн 06.01.2021 в якості сплати основного боргу, штрафних санкцій та компенсації судових витрат, є безпідставними.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем за прострочення строків оплати товару було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період з 04.07.2020 по 07.12.2020 у сумі 522,00 грн (з урахуванням кожного окремого періоду прострочення платежу).
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення з відповідача 3% річних за несвоєчасну та неповну оплату товару встановив, що позивачем при розрахунку не були враховані часткові оплати, у зв'язку з чим допущені арифметичні помилки.
За розрахунком суду, зробленого за допомогою "Юридичної інформаційно - пошукової системи "Законодавство", суми 3% річних мають становити:
- за видатковою накладною № 25720 від 26.06.2020 на суму боргу 6504,68 грн за період з 04.07.2020 по 14.09.2020 - 38,92 грн;
- за видатковою накладною № 25722 від 26.06.2020 на суму боргу 4898,00 грн (заявлена позивачем) за період з 04.07.2020 по 14.09.2020 - 29,31 грн;
- за видатковою накладною № 25723 від 26.06.2020 на суму боргу 361,68 грн за період з 04.07.2020 по 14.09.2020 - 2,16 грн;
- за видатковою накладною № 26160 від 01.07.2020 на суму боргу 6097,92 грн за період з 09.07.2020 по 14.09.2020 - 33,99 грн та за період з 16.09.2020 по 07.12.2020 - 41,49 грн;
- за видатковою накладною № 27307 від 08.07.2020 на суму боргу 4240,10 грн за період з 16.07.2020 по 07.12.2020 - 50,39 грн;
- за видатковою накладною № 27309 від 08.07.2020 на суму боргу 677,77 грн за період з 16.07.2020 по 07.12.2020 - 8,06 грн.
Таким чином, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є вимога про стягнення 3% річних у загальному розмірі 204,32 грн.
Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні нарахування за період з липня 2020 року по листопад 2020 року (включно) у загальній сумі 109,61 грн та, як вже було зазначено судом, позивач не вірно визначив суму основної заборгованості (без урахування здійснених відповідачем оплат суми боргу).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що він не відповідає фактичним обставинам з наступних підстав.
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа (включно) відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця.
За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця (така правова позиція Об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду викладена у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19).
Приписами статті 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - дефляція, то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення (така правова позиція Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду висловлена у постанові від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19).
Таким чином, за розрахунком суду інфляційні нарахування з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, мають становити:
- за видатковою накладною № 25723 від 26.06.2020 за період з липня-серпня 2020 року - 0 грн (-2,16 грн, тобто мала місце дефляція);
- за видатковою накладною № 26160 від 01.07.2020 за період з липня-серпня 2020 року становить -48,71 грн (тобто мала місце дефляція) та за період жовтень-листопад 2020 року - 141,04 грн; таким чином, 141,04-48,71= 92,33 грн;
- за видатковою накладною № 27307 від 08.07.2020 за період серпень-листопад 2020 року - 111,04 грн;
- за видатковою накладною № 27309 від 08.07.2020 за період серпень-листопад 2020 року - 17,75 грн.
Таким чином, обґрунтованою є вимога про стягнення інфляційних втрат у загальному розмірі 221,12 грн.
У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань слід відмовити у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, суд зазначає наступне.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п. 11.1 договору покупець несе відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань - нараховується пеня згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та Господарського кодексу України від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За порушення відповідачем строків оплати за поставлений товар позивачем здійснено нарахування пені в розмірі 2211,49 грн за період з 04.07.2020 по 07.12.2020 (згідно розрахунку наведеному у позові).
Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем невірно визначений період її нарахування, а також не враховано суми здійснених відповідачем оплат.
Так, здійснивши власний розрахунок суми пені, судом встановлено, що розмір пені повинен становити:
- за видатковою накладною № 25720 від 26.06.2020 на суму боргу 6504,68 грн за період з 04.07.2020 по 14.09.2020 - 155,69 грн;
- за видатковою накладною № 25722 від 26.06.2020 на суму боргу 4898 грн за період з 04.07.2020 по 14.09.2020 - 117,23 грн;
- за видатковою накладною № 25723 від 26.06.2020 на суму боргу 361,68 грн за період з 04.07.2020 по 14.09.2020 - 8,66 грн;
- за видатковою накладною № 26160 від 01.07.2020 на суму боргу 6097,92 грн за період з 09.07.2020 по 14.09.2020 - 135,95 грн та за період з 16.09.2020 по 07.12.2020 - 165,94 грн;
- за видатковою накладною № 27307 від 08.07.2020 на суму боргу 4240,10 грн за період з 16.07.2020 по 07.12.2020 - 201,58 грн;
- за видатковою накладною № 27309 від 08.07.2020 на суму боргу 677,77 грн за період з 16.07.2020 по 07.12.2020 - 32,22 грн.
Отже, вимога про стягнення з відповідача пені заявлена позивачем правомірно, проте підлягає задоволенню у загальному розмірі 817,27 грн.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 6.8 договору сторони погодили, що у разі порушення покупцем умов п. 6.2 договору (щодо строку оплати товару) більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів, окрім суми пені, покупець повинен сплатити постачальнику штраф у розмірі 10 % від суми простроченого платежу, за кожні наступні тридцять днів прострочення.
Так, на підставі п. 6.8 договору, за порушення відповідачем строків оплати товару, позивачем за період з 04.07.2020 по 07.12.2020 нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штраф по 10% від суми простроченого платежу кожні 30 днів, всього в сумі 20957,94 грн.
За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).
При цьому, пеня може обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання не лише за кожен день прострочення виконання, а й місяць (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у п. 73 постанови у справі № 444/9519/12).
Така правова позиція Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду висловлена у постанові від 25.07.2018 у справі № 922/4400/17.
З урахуванням викладеного, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Отже, штраф має одноразовий характер, він не нараховується за кожен день прострочення, як пеня, а стягується одноразово в разі порушення зобов'язання зобов'язаною стороною.
Таким чином, частково обґрунтованою є вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2278,02 грн.
Суд відхиляє доводи відповідача стосовно того, що дана позовна заява підписана неуповноваженою особою.
На підтвердження повноважень адвоката Стельниковича В.А. разом з позовною заявою до суду було надано копію ордеру серії КС № 644322 від 01.12.2020, яка була прошита разом з позовними матеріалами та засвідчена належним чином.
Відповідно до частини першої статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (ч. 4 ст. 60 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 7 ст. 60 Господарського процесуального кодексу України оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
За приписами статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката.
Згідно з пунктом 14 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 36, ордер встановленої цим Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не містить вказівки на класифікаційну ознаку документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, зокрема, за стадіями їх створення, а саме: оригінал або копію, тому можна зробити висновок, що повноваження адвоката як представника сторони можуть бути підтверджені як оригіналом ордера або довіреністю (оригіналом) цієї сторони, що посвідчує такі повноваження, або їх копією, засвідченою у визначеному законом порядку, зокрема, особою, яка має повноваження на засвідчення копії.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат має право, зокрема, посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов'язковий спосіб посвідчення копій документів.
У рішенні Національної асоціації адвокатів України від 4 серпня 2017 року № 162 вказано на те, що відмітка про посвідчення копії ордера на надання правової допомоги має складатися зі слів Згідно з оригіналом, особистого підпису адвоката (або керівника адвокатського об'єднання/адвокатського бюро, у випадку якщо ордер видається адвокатським об'єднанням/адвокатським бюро), який засвідчує копію, його ініціалів та прізвища, а також дати засвідчення копії (така правова позиція Великої палати Верховного суду висловлена у постанові від 01.07.2020 у справі № 320/5420/18).
Як свідчать матеріалами справи, на підтвердження повноважень на представництво позивача до позовної заяви додано: копії ордера серії КС № 644322 від 01.12.2020 та договору про надання правової допомоги від 25.05.2017 № 3006/Б, які засвідчені тимчасово виконуючим обов'язки керівника як засновника Адвокатського бюро Стельниковича В.А. у встановленому порядку.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 та 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладеного вище, позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та її обставинами частково, а тому підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 204,32 грн, інфляційних нарахувань в сумі 221,12 грн, пені в розмірі 817,27 грн та штрафу у розмірі 2278,02 грн.
У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.
Вирішуючи питання щодо судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Позивачем у позовній заяві було заявлено про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 20000,00 грн зазначаючи про те, що вартість послуг будуть визначатися актом приймання-передачі виконаних робіт або наданих послуг та відповідні докази будуть надані за фактом вчинення таких дій під час розгляду справи.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Тому питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката буде вирішено судом в додатковому рішенні за умови надання позивачем відповідних доказів у встановлений законом строк.
У зв'язку з чим, заявлене відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у даному випадку не вирішується.
Вирішуючи питання щодо судового збору суд зазначає наступне.
При зверненні до господарського суду Луганської області з даним позовом (про стягнення 67634,38 грн) позивачем квитанцією № 12173 від 08.12.2020 було сплачено судовий збір у розмірі 2102,00 грн.
Провадження у даній справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 11015,79 грн підлягає закриттю, у зв'язку з чим судовий збір в цій частині підлягає поверненню позивачу у розмірі 165,24 грн.
Так, пунктом 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Таким чином, повернення позивачу з Державного бюджету України судового збору у розмірі 165,24 грн може бути здійснено з урахуванням вимог ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за його клопотанням.
Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у розмірі 120,44 грн покладається на відповідача, пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 91, 120, 123, 129, 178, 202, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Будівельник-Ран» (93000, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Менделєєва, 12, ідентифікаційний код 33164267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат ЛТД» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 86, ідентифікаційний код 32799897) 3 % річних в сумі 204,32 грн, інфляційні нарахування в сумі 221,12 грн, пеню в розмірі 817,27 грн, штраф в розмірі 2278,14 грн, а також витрати на судовий збір в сумі 120,44 грн; наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
3. В частині стягнення основного боргу в сумі 11015,79 грн - провадження закрити.
4. В решті позову відмовити.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У відповідності до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 256 ГПК України та порядку, визначеному пп. 17.5 п. 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 20.04.2021.
Суддя І.П. Голенко