ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.04.2021Справа №910/752/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/752/21
За позовом Акціонерного товариства «РВС Банк»
до Приватного підприємства «Укрбалтбуд»
про стягнення 352459,50 грн
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Акціонерне товариство «РВС Банк» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Укрбалтбуд» (далі - відповідач) про стягнення 352459,50 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення умов договору про надання гарантії №Д-5145-19Г від 12.08.2019, у встановлені строки не здійснив відшкодування сплаченої на користь бенефіціара банківської гарантії.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/752/21, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
В судовому засіданні 23.03.2021, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 13.04.2021.
В судове засідання 13.04.2021 представник позивача не з'явився, втім подав заяву про розгляд справи без його участі, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
В свою чергу, відповідач взагалі в судові засідання не з'являвся, хоча про час, місце та дату розгляду справи повідомлявся належним чином.
Так, частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду про відкриття провадження у справі, повідомлення про дату, час та місце розгляду справи були направлені судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент відкриття провадження у справі, а саме: 01011, м. Київ, вул. Рибальська, буд. 13.
З наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що ухвала Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 була отримана відповідачем - 10.02.2021.
Водночас, суд зазначає, що станом на момент проголошення рішення, відповідач змінив місце реєстрації на м. Київ, вул. Мазепи Івана, 4/6, однак не повідомив суд про це.
Тоді як, приписи частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відтак, враховуючи, що ухвала про відкриття провадження у справі була отримана відповідачем за першим місцем його реєстрації і про зміну свого місцезнаходження відповідач суд не повідомив, у зв'язку з чим згідно приписів ч.7 ст.120 ГПК України ухвали суду направлялися за останньою відомою суду адресою, вони вважаються врученими, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Приписами частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі «Пономарьов проти України» вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи і не повідомив суду про причини неявки, а позивач подав заяву про розгляд справи без його участі, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.
Разом з цим суд зазначає, що у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 16-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Втім відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду ані відзив на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 3 статі 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду 13.04.2021 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В нарадчій кімнаті 13.04.2021 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
12.08.2019 між Акціонерним товариством «РВС Банк» (далі - гарант, банк) та Приватним підприємством «Укрбалтбуд» (далі - принципал) укладено договір про надання гарантії №Д-5145-19Г (далі - договір), за умовами якого гарант у порядку та на умовах, які визначені цим договором, надає Державному підприємству «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - бенефіціар) гарантію на забезпечення виконання принципалом умов «Оголошення про проведення відкритих торгів UА-2019-07-25-001949-b» і тендерної документації на закупівлю «Інші завершальні будівельні роботи «Реконструкція тепломережі ДП МА «Бориспіль» (інв. № 501/ПУ) (Будівельні роботи).
Розділами 1-5 договору сторони погодили предмет договору, забезпечення зобов'язань, порядок виконання умов гарантії, права і обов'язки сторін та відповідальність.
Пунктами 1.2, 1.4 договору визначено, що загальна сума гарантії складає 339720,00 грн, цифровий код валюти - 980, а гарантія вступає в силу з 13.08.2019 і діє по 18.12.2019 включно.
Згідно з пунктом 6.1 договір є укладеним з дня його підписання представниками сторін та діє до повного виконання зобов'язань сторонами по даному договору.
Означений правочин підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.
На виконання умов договору, позивачем (гарант за договором) видано банківську гарантію №5145-19Г від 12.08.2019, згідно з умовами якої гарант безвідклично та безумовно зобов'язується виплатити бенефіціару - Державному підприємству «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» за першою письмовою вимогою, повну суму, що складає 339720,00 грн, протягом п'яти банківських днів після одержання гарантом письмової вимоги бенефіціара, що містить твердження, зокрема, про те, що принципал, який став переможцем процедури торгів, не підписав договір про закупівлю. Строк дії гарантії становить з 13.08.2019 по 18.12.2019 включно.
За результатом розгляду та оцінки тендерних пропозицій на закупівлю «Інші завершальні будівельні роботи «Реконструкція тепломережі ДП МА «Бориспіль» (інв. № 501/ПУ) (Будівельні роботи)» (код ДК 021:2015-45450000-6), бенефіціар визначив переможцем відкритих торгів ПП «Укрбалтбуд» (протокол від 11.09.2019 №15-02-327) та прийняв рішення про намір укласти договір згідно з законом (повідомлення від 11.09.2019 №15.09.391 про намір укласти договір). Втім, договір укладений не був у зв'язку з відмовою принципала.
26.11.2019 Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» повідомило позивача про порушення принципалом (відповідачем) зобов'язань щодо укладення договору за результатом відкритих торгів та звернулося з вимогою №01-22-1219, в якій просило виплатити належну йому суму в розмірі 339720,00 грн.
За результатами розгляду вказаної вимоги позивач листом №1549/19-БТ від 13.12.2019 відмовив у задоволенні вимоги бенефіціара.
В той же час, постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 у справі №910/394/20 за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» про стягнення 339720,00 грн, яка набрала законної сили, задоволено позов та стягнуто з Акціонерного товариства «РВС Банк» на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» 339720,00 грн за банківською гарантією №5145-19Г від 12.08.2019 та судовий збір у загальному розмірі 12739,50 грн.
29.12.2020 Акціонерним товариством «РВС Банк» здійснено виплату на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» присудженої до стягнення суми гарантії та судового збору в загальному розмірі 352459,50 грн, з яких 339720,00 грн сума банківської гарантії та 12739,50 грн судовий збір.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що 30.12.2020 позивач звернувся до відповідача (як принципала) із вимогою №2/03/20-БТ про відшкодування сплачених на виконання постанови суду у справі № 910/394/20 коштів гарантійного забезпечення та судового збору.
Проте відповідач зазначену в цій вимозі суму грошових коштів у добровільному порядку не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором гарантії, який підпадає під правове регулювання норм § 4 глави 49 Цивільного кодексу України та глави 22 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 Цивільного кодексу України).
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України).
З наведеного вбачається, що способи забезпечення виконання зобов'язання покликані охороняти інтереси менш захищеної сторони за договором - кредитора шляхом покладення додаткового зобов'язального обтяження на боржника та/або на третю особу. Тобто, у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов'язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема, при гарантії.
Статтею 560 Цивільного кодексу України визначено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частиною 1 статті 200 Господарського кодексу України передбачено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (частина 2 статті 200 Господарського кодексу України).
Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень (частина 3 статті 200 Господарського кодексу України).
Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов'язку перед беніфіціаром. Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією. Тобто, гарантія створює зобов'язання тільки для гаранта.
Згідно із статтею 562 Цивільного кодексу України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України №639 від 15.12.2004.
Так, у пункті 9 частини 3 розділу I цього Положення визначено, що гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.
За змістом положень статей 561, 566 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору, позивачем (гарант за договором) видано банківську гарантію №5145-19Г від 12.08.2019, згідно з умовами якої гарант безвідклично та безумовно зобов'язується виплатити бенефіціару - Державному підприємству «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» за першою письмовою вимогою, повну суму, що складає 339720,00 грн, протягом п'яти банківських днів після одержання гарантом письмової вимоги бенефіціара, що містить твердження, зокрема, про те, що принципал, який став переможцем процедури торгів, не підписав договір про закупівлю «Інші завершальні будівельні роботи «Реконструкція тепломережі ДП МА «Бориспіль» (інв. № 501/ПУ) (Будівельні роботи) за результатом відкритих торгів.
Отже, з наведеного вбачається, що позивач взяв на себе безумовні та безвідкличні зобов'язання виплатити бенефіціару кошти у розмірі 339720,00 грн у випадку не підписання принципалом, який став переможцем процедури торгів, договору про закупівлю.
Частиною 1 статті 563 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
Згідно із частиною 2 статті 563 Цивільного кодексу України вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
З матеріалів справи вбачається, що 26.11.2019 Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" повідомило позивача про порушення принципалом (відповідачем) зобов'язань щодо укладення договору за результатом відкритих торгів та звернулося з вимогою №01-22-1219, в якій просило виплатити належну йому суму в розмірі 339720,00 грн. Втім, позивач листом №1549/19-БТ від 13.12.2019 відмовив у задоволенні вимоги бенефіціара.
В той же час, постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 у справі №910/394/20 за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» про стягнення 339720,00 грн, яка набрала законної сили, задоволено позов та стягнуто з Акціонерного товариства «РВС Банк» на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» 339720,00 грн за банківською гарантією №5145-19Г від 12.08.2019 та судовий збір у загальному розмірі 12739,50 грн.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи в інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Отже, встановлені постановою апеляційного суду обставини невиконання принципалом (Приватним підприємством «Укрбалтбуд») своїх зобов'язань, як переможця відкритих торгів, щодо підписання договору про закупівлі, факт настання гарантійного випадку за банківською гарантією №5145-19Г від 12.08.2019 та визначений обов'язок гаранта виплатити бенефіціару гарантійне забезпечення, в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи і не підлягають повторному встановленню у даній справі.
На підставі здійсненої оцінки наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що свої зобов'язання за договором про надання гарантії позивач виконав у повному обсязі, сплативши на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 у справі №910/394/20 та умов гарантії №5145-19Г від 12.08.2019 згідно з меморіальним ордером №203 від 29.12.2020 на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» кошти у загальному розмірі 352459,50 грн, з яких 339720,00 грн сума банківської гарантії, 12739,50 грн судовий збір.
Відповідно до частини 1 статті 569 Цивільного кодексу України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
Аналогічне право передбачено умовами пункту 4.4 договору, за змістом якого, банк має нічим не обмежене право на зворотну вимогу до принципала (регрес) у розмірі суми гарантії, процентів та будь-яких витрат (збитків).
Між іншим, у договорі про надання гарантії його сторони домовились, що принципал зобов'язаний погасити свої грошові зобов'язання перед гарантом, які виникли внаслідок виконання гарантом його зобов'язань перед бенефіціаром, які забезпечені гарантією, протягом 1 (одного) робочого дня з моменту отримання відповідної вимоги від гаранта (пункт 4.2 Договору).
Як встановлено судом, 30.12.2020 Акціонерне товариство «РВС Банк» звернулося до відповідача (як принципала) з регресною вимогою №2/03/20-БТ про відшкодування сплачених на виконання постанови апеляційного суду у справі №910/394/20 коштів гарантійного забезпечення, зокрема, у сумі сплаченої банківської гарантії у розмірі 339720,00 грн та судового збору у розмірі 12739,50 грн.
Проте відповідач, отримавши 04.01.2021, згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вказану вимогу, зазначену в цій вимозі суму грошових коштів у добровільному порядку не сплатив.
Тоді як, відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відтак, зважаючи на те, що розмір заборгованості відповідача (як принципала) з виплати позивачу (як гаранту) відшкодування фактично сплаченої останнім бенефіціару гарантійної суми у розмірі 339720,00 грн відповідає фактичним обставинам справи, і на момент прийняття рішення доказів погашення цієї заборгованості чи доказів на її спростування відповідач суду не надав, вимога позивача про стягнення з відповідача гарантії у сумі 339720,00 грн є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
В той же час суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 12739,50 грн, що становлять суму судового збору, сплаченого Акціонерним товариством «РВС Банк» на виконання судового рішення від 24.11.2020 у справі №910/394/20, з огляду на їх не обґрунтованість.
Так, відповідно до пункту 1.2 договору гарантія видається на суму в розмірі 339720,00 грн, а умовами пункту 4.4 договору визначено, що банк має нічим не обмежене право на зворотну вимогу до принципала (регрес) у розмірі суми гарантії, процентів та будь-яких витрат (збитків).
При цьому, поняття «витрати» розкрито у пункті 4.5 договору, а саме, принципал зобов'язаний відшкодувати банку витрати за гарантією, враховуючи комісії, пов'язані з відправкою повідомлень засобами телекомунікаційного зв'язку (SWIFT, TELEX), комісії авізуючого банка та банка бенефіціара, а також комісії пов'язані з переказом платежів за гарантією.
Отже, за умовами укладеного між сторонами договору «будь-які витрати» є витратами безпосередньо пов'язаними із перерахуванням на користь бенефіціара самої гарантії (комісія пов'язана з відправкою повідомлень засобами телекомунікаційного зв'язку (SWIFT, TELEX), комісія авізуючого банка та банка бенефеціара, комісія пов'язана з переказом платежів за гарантією).
Наведені положення додатково підтверджуються і змістом самої гарантії №5145-19Г від 12.08.2019, за яким сума даної банківської гарантії становить 339720,00 грн. Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що фактично сплаченою позивачем бенефіціару сумою гарантії за вищевказаним договором є грошові кошти у розмірі саме 339720,00 грн.
Частиною 1 статті 569 Цивільного кодексу України імперативно встановлено, що гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
Відтак, зважаючи на те, що ні нормами чинного законодавства, ні положеннями договору про надання гарантії №Д-5145-19Г від 12.08.2019, ні самою банківською гарантією №5145-19Г від 12.08.2019 не передбачено обов'язку відповідача сплатити на користь позивача суму гарантії, що перевищує обумовлений між сторонами її конкретний розмір - 339720,00 грн, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 12739,50 грн, що становлять суму судового збору, сплаченого позивачем на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 у справі №910/394/20.
При цьому, судом враховано, що відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий зір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат
Зі змісту вищенаведених положень вбачається, що судовим збором є плата особи за подання до суду, зокрема, позовної заяви, яка не відноситься до способів забезпечення виконання матеріально-правових зобов'язань контрагентів за договором, а відтак і не може бути включена до складу спірної суми сплаченої позивачем гарантії.
Сума грошових коштів у розмірі 12739,50 грн була сплачена Акціонерним товариством «РВС Банк» на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 у справі №910/394/20, яким було встановлено факт неналежного виконання банком своїх зобов'язань щодо виплати бенефіціару гарантійного забезпечення в сумі 339720,00 грн у добровільному порядку.
Таким чином, понесення позивачем додаткових матеріальних витрат у вигляді сплати суми судового збору в розмірі 12739,50 грн спричинено діями самого позивача, який всупереч взятих на себе зобов'язань у добровільному порядку не сплатив бенефіціару суму гарантії, що було встановлено постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 року в справі № 910/394/20.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в повному обсязі та свідчили про відсутність у нього обов'язку відшкодувати позивачу сплачену ним на користь бенефіціара банківську гарантію, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.
Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України удовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 73-80, 120, 129, 178, 202, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «РВС Банк» до Приватного підприємства «Укрбалтбуд» про стягнення 352459,50 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Укрбалтбуд» (01010, м. Київ, вул. Мазепи Івана, буд. 4/6.; ідентифікаційний код 35533023) на користь Акціонерного товариства «РВС Банк» (04071, м. Київ, вул. Введенська, буд. 29/58; ідентифікаційний код 39849797) борг у розмірі 339720 (триста тридцять дев'ять тисяч сімсот двадцять) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 5095 (п'ять тисяч дев'яносто п'ять) грн 80 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено та підписано 19.04.2021.
Суддя Т.В. Васильченко