вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"12" квітня 2021 р. Cправа № 902/684/18
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Заступника військового прокурора Вінницького гарнізону (вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, 21007) в інтересах держави, уповноваженим органом якої є: Міністерство оборони України (пр. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168); Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця (вул. Стрілецька, 87, м. Вінниця, 21007)
до Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050)
до Фізичної особи - підприємця Коломійця Миколи Івановича ( АДРЕСА_1 )
до Виконавчого комітету Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050)
про визнання рішення недійсним, визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, витребування нерухомого майна
за участю секретаря судового засідання Марущак А.О.,
представників сторін:
прокурор Військової прокуратури Вінницького гарнізону: Конончук В.В. згідно наказу;
позивача - Міністерства оборони України: Москаленко А.О. згідно витягу з ЄДРЮОФОТтаГФ;
позивача - КЕВ м. Вінниця: - не з'явився;
відповідача - Вінницької міської ради: Олексюк Т.С. згідно витягу з ЄДРЮОФОТтаГФ;
відповідача - Виконавчого комітету Вінницької міської ради: Олексюк Т.С. згідно витягу з ЄДРЮОФОТтаГФ;
відповідача - ФОП Коломійця М.В.: Путілін Є.В. згідно ордеру.
25.10.2018 до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № 3/4810 від 23.10.2018 Заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої є: Міністерство оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця до Вінницької міської ради, Фізичної особи - підприємця Коломійця Миколи Івановича, та Виконавчого комітету Вінницької міської ради з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправним та скасувати п. 3 рішення Вінницької міської ради від 26.01.2018 №1050 “Про продовження терміну укладання договору купівлі - продажу земельної ділянки, продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення та надання розстрочення платежу за придбання земельних ділянок” в частині передачі у власність шляхом продажу гр. ОСОБА_1 , який зареєстрований як фізична особа - підприємець, земельну ділянку загальною площею 0,5127 га за 1 241 358 грн. 35 коп., без ПДВ, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, на вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця;
- визнати недійсним договір купівлі - продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 28.06.2018 укладений між Вінницької міської радою в особі заступника міського голови Матусяка Сергія Володимировича та ФОП Коломійцем Миколою Івановичем;
- нерухоме майно, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,5127 га за адресою: вул. Стрілецька, 105. м. Вінниця з кадастровим номером 0510100000:01:019:0051 витребувати з чужого незаконного володіння гр. ОСОБА_1 , який зареєстрований як фізична особа - підприємець (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та повернути законному власнику - Міністерству оборони України в особі його органу, уповноваженому здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Квартирно - експлуатаційному відділу м. Вінниця.
Ухвалою суду від 26.10.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/684/18 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.11.2018.
14.11.2018 від відповідачів - Вінницької міської ради та Виконавчого комітету Вінницької міської ради до суду надійшов відзив № б/н від 13.11.2018, де наведено заперечення проти позову.
14.11.2018 від відповідача - ФОП Коломійця М.І. надійшов відзив №б/н від 14.11.2018 на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову.
14.11.2018 від відповідачів - Вінницької міської ради та Виконавчого комітету Вінницької міської ради до суду надійшла заява № б/н від 13.11.2018 про повернення позовної заяви заступника військового прокурора Вінницького гарнізону Центрального регіону України.
В підготовчому засіданні 22.11.2018 судом розглянуто заяву Вінницької міської ради та Виконавчого комітету Вінницької міської ради № б/н від 13.11.2018 про повернення позовної заяви, за результатами розгляду якої судом залишено заяву без задоволення з підстав невідповідності приписам ГПК України (протокольна ухвала від 22.11.2018).
В підготовчому засіданні 22.11.2018 судом оголошено перерву до 20.12.2018. (протокольна ухвала від 22.11.2018)
14.12.2018 від прокурора надійшла заява № 3/5570 від 13.12.2018 з додатками. (відповідь на відзиви відповідачів у справі).
19.12.2018 від відповідача - ФОП Коломієць надійшла заява №б/н від 18.12.2018 про призначення судової земельної-технічної експертизи.
В підготовчому засіданні 20.12.2018 судом: залишено без розгляду заяву прокурора № 3/5570 від 13.12.2018, з підстав невідповідності приписам ст.ст. 118,119 ГПК України; відкладено розгляд заяви ФОП Коломійця №б/н від 18.12.2018 про призначення судової земельної-технічної експертизи; за обопільним клопотанням учасників справи продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; оголошено перерву в судовому засіданні до 17.01.2019 (протокольна ухвала від 20.12.2018).
Розглянувши в підготовчому засіданні 17.01.2019 заяву відповідача - ФОП Коломійця М.І. про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи, суд, з метою встановлення точного місцезнаходження земельних ділянок, визначення їх меж та площ на місцевості, дійшов висновку про необхідність призначення відповідної судової експертизи. З огляду на що, ухвалою суду від 17.01.2019 у справі призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Товариству з обмеженою відповідальністю "Подільський центр судових експертиз". Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.
У зв'язку з надходженням від Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський центр судових експертиз" до суду матеріалів господарської справи № 902/684/18 з висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи №482-Г від 29.10.2019, ухвалою суду від 11.11.2019 провадження у справі поновлено з призначенням підготовчого засідання на 18.11.2019.
15.11.2019 до суду надійшли пояснення відповідача - ФОП Коломійця М.І., в яких останній наводить свої міркування щодо висновку судової експертизи.
15.11.2019 до суду надійшла заява відповідача - ФОП Коломійця М.І. про повернення позовної заяви без розгляду.
За результатами розгляду заяви відповідача - ФОП Коломійця М.І. про повернення позовної заяви без розгляду, суд, протокольною ухвалою від 18.11.2019, відмовив в його задоволенні.
З метою дотримання єдності судової практики та врахування правової позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, ухвалою суду від 18.11.2019 провадження у справі зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2358/18.
Ухвалою суду від 10.02.2021 провадження у справі поновлено, продовжено строк підготовчого провадження по справі № 902/684/18 на 30 днів та призначено підготовче засідання на 04.03.2021.
За результатами судового засідання 04.03.2021 суд, без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 04.03.2021 про відкладення підготовчого засідання на 12.03.2021, та визнання обов'язковою в судове засідання явку прокурора Військової прокуратури Вінницького гарнізону.
11.03.2021 на адресу суду надійшли доповнення № б/н від 09.03.2021 за підписом представника відповідача 2 - адвоката Путіліна Є.В. до яких долучено інформаційну довідку від 09.03.2021 щодо перебування частини приміщення під літерою "А" та спірної земельної ділянки площею 0,5127 га у власності ОСОБА_2 .
При розгляді справи 12.03.2021 судом, з метою надання прокурору у справі часу для визначення з позовними вимогами до Виконавчого комітету Вінницької міської ради та з'ясування питання права власності на спірну земельну ділянку, оголошено перерву в межах робочого дня до 15 год. 00 хв. Після перерви прокурор у справі та представники сторін не з'явилися, пояснень причин неявки суду не повідомили.
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 12.04.2021, про що 12.03.2020 постановлено відповідну ухвалу.
12.03.2021, після закриття судового підготовчого засідання, до канцелярії суду подано клопотання № 7/464 від 12.03.2021 прокурора у справі, в якому останній просить суд:
- не закриваючи провадження у справі виключити з переліку відповідачів Виконавчий комітет Вінницької міської ради, оскільки він є неналежним відповідачем;
- залучити співвідповідача - ФОП Лейбука Анатолія Васильовича;
- уточнити дату укладання між Вінницькою міською радою та ФОП Коломійцем М.І. договору купівлі-продажу, а саме замінити дату - 28.06.2018 на вірну дату - 08.06.2018;
- нерухоме майно, а саме земельну ділянку загальною площею 0,5127 га за адресою: вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця з кадастровим номером 0510100000:01:019:0051 витребувати з чужого незаконного володіння ФОП Лейбука Анатолія Васильовича та повернути законному власнику - Міністерству оборони України в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Квартино-експлуатаційному відділу м. Вінниця;
- стягнути з Виконавчого комітету Вінницької міської ради, ФОП Коломійця М.І. та ФОП Лейбука А.В. витрати по сплаті судового збору у розмірі 22 145 грн.
12.04.2021 до канцелярії суду подано клопотання № 7/152 від 09.04.2021 прокурора у справі про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме висновку експерта ВНДЕКЦ МВС України № 91 від 24.12.2019.
На визначену судом дату з'явилися прокурор у справі, представник Міністерства оборони України, та представники відповідачів. Представник Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця правом участі у засіданні суду не скористався, пояснень причин неявки суду не повідомив. При цьому суд зважає, що про час та місце розгляду справи позивач - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця повідомлений належним чином, ухвалою суду від 12.03.2021.
З урахуванням неявки представника позивача суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Розглянувши в судовому засіданні 12.04.2021 клопотання прокурора № 7/464 від 12.03.2021, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до підпункту 1 частини 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. Частиною 2 статті 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд, до закінчення підготовчого провадження, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Ініціатор заміни неналежного відповідача виступає позивач, який наділений правом на визначення осіб, які, на його думку, порушили, не визнали чи оспорили суб'єктивні права, свободи чи інтереси. При цьому, законодавцем встановлено процесуальні строки представлення даного клопотання до суду, у справі яка розглядається за правилами загального позовного провадження - до закінчення підготовчого провадження.
Разом з тим, прокурором клопотання № 7/464 від 12.03.2021 подано до суду за збігом строку, встановленого частиною 1 статті 48 Господарського процесуального кодексу України, тобто до стадії розгляду справи по суті, що виключає правові підстави для його задоволення.
Розглядаючи клопотання прокурора № 7/152 від 09.04.2021 про приєднання доказів до матеріалів справи, суд зважає на таке.
Приписами ст.42 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази, заяви, клопотання, надавати пояснення суду, свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду.
Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом (ст. 113 ГПК України).
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За змістом частин 2,4 статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Подаючи 12.04.2021, безпосередньо перед судовим засіданням, через відділ канцелярії суду клопотання про долучення доказів прокурор вказує, що експертиза в межах кримінального провадження проведена після звернення з позовом до суду. При цьому наголошує, що висновок експерта ВНДЕКЦ МВС України № 91 від 24.12.2019 містить дані, що обґрунтовують вимоги позовної заяви і інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд зауважує, що правила, які встановлені у ст. 80 ГПК України щодо своєчасності подання доказів кореспондуються з принципом диспозитивності як основної рушійної сили судового провадження, у силу якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 14 ГПК України).
У силу п. 3 ч. 1 ст. 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.
Ухвалою від 12.03.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу для судового розгляду по суті на 12.04.2021.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 902/271/18: " ... навіть після закінчення підготовчого засідання не виключається можливість подання суду відповідних клопотань, спрямованих на додаткове збирання доказів у силу статті 207 ГПК України, натомість подібні клопотання не лише мають бути обґрунтовані особою, яка подає відповідне клопотання, а й судом має бути заслухані думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. У цьому виявляється принцип “має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється” (Рішення ЄСПЛ у справі “Олександр Волков проти України” від 27.05.2013, пункт 106). Встановлення законодавцем часових обмежень на подання доказів спрямоване на неприпустимість зловживання учасниками справи своїми правами, коли через наявність права на подання доказів відповідний учасник буде відтерміновувати винесення судом рішення по суті справи через необхідність дослідження додатково поданих таким учасником доказів."
Додаткові докази, що подані з клопотанням № 7/152 від 09.04.2021, подані прокурором без дотримання наведених вище положень, на стадії розгляду справи по суті. Доводи останнього щодо того, що експертиза проведена після звернення з позовом до суду є необґрунтованими, позаяк висновок експерта датовано 24.12.2019, при цьому прокурором не обґрунтовано підстав, що унеможливили подання такого висновку до суду на стадії підготовчого провадження.
Частиною 8 статті 80 ГПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
З огляду на наведене, зважаючи на те, що прокурором подано докази на стадії розгляду справи по суті, без обґрунтування причин пропуску процесуального строку на подання доказів та клопотання про поновлення такого строку, за відсутності обґрунтування обставин, які підтверджують подані докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання № 7/152 від 09.04.2021 про приєднання доказів до матеріалів справи та залишення доказів без розгляду.
В судовому засіданні 12.04.2021 прокурор у справі та представник позивача 1 підтримали заявлені позовні вимоги та просили про їх задоволення.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає наступне. 26.01.2018 Вінницькою міською радою прийнято рішення №1050, яким ФОП Коломійцю М.І. шляхом продажу за 1 241 358, 35 грн. передано у власність земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості загальною площею 0,5127 га за адресою: вул. Стрілецька, 105. м. Вінниця, яка фактично знаходиться у межах земель оборони, відповідно до Державного акту від 1975 року.
На підставі вищевказаного рішення, між Вінницькою міською радою та ФОП Коломійцем М.І. укладено договір купівлі - продажу від 28.06.2018 згідно якого останній придбав у Вінницької міської ради за 1 241 358, 35 грн. вищевказану земельну ділянку.
В подальшому, на підставі договору - купівлі продажу від 08.06.2018 відділом у м. Вінниці Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на дану земельну ділянку та присвоєно останній кадастровий номер 0510100000:01:019:0051.
При цьому прокурор наголошує, що відповідно до викопіювання військового містечка №1, виготовленим КЕВ м. Вінниця, земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:01:019:0051 повністю накладається на частину земельної ділянки вказано військового містечка, тоді як жодних рішень щодо передачі земельної ділянки площею 0,5127 га, яка розташована по АДРЕСА_2 з державної до комунальної власності, Кабінетом Міністрів України та Міністерством оборони України не приймалися, а тому зазначена земельна ділянка залишається перебувати в державній власності.
З огляду на наведене прокурор вважає, що Вінницька міська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, а тому відповідно не могла здійснювати її відчуження.
Представник відповідачів 1 та 3 заперечив проти задоволення позову. Суть заперечень зводиться до того, що на спірній земельній ділянці по вул. Стрілецька, 105 м. Вінниці знаходиться об'єкти нерухомості літ. «А» загальною площею 911,0 кв.м., які Дочірнє підприємство Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне підприємство «Укроборонсервіс» за договором купівлі-продажу від 25.05.2005 передало у власність фізичній особі - підприємцю Коломійцю Миколі Івановичу за відповідну плату.
На момент набуття права власності ОСОБА_1 на об'єкти нерухомості, розміщені на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , законом не визначався особливий порядок відчуження земельних ділянок із земель оборони.
При цьому відповідачі наголошують, що з 20.06.2007 на підставі Закону № 997-У від 27.04.2007 вступила в дію чинна редакція ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, за приписами якої, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти.
Тому відповідачі вважають, що за Законом, з моменту набуття ФОВП Коломійцем М.І. права власності (а у цьому випадку з моменту набуття чинності змін до ст. 120 Земельного Кодексу України - 20.06.2007) на об'єкти нерухомості, розміщені на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , припинилось право постійного користування КЕВ м, Вінниці, Міністерства оборони України земельною ділянкою, на якій розміщені ці об'єкти.
Також відповідачі наголошують на тому, що прокурором не додані до позовної заяви відповідні належні докази (кадастровий план, висновок земельно-технічної експертизи), які могли б підтвердити те, що земельна ділянка кадастровий номер 0510100000:01:019:0051, яка була відчужена Вінницькою міською радою Коломійцю М.І. відноситься до земель, які надавались Вінницькій КЕЧ на підставі акту на право користування землею від 1975 року.
З урахуванням наведеного, виходячи з обґрунтувань та доказів, на які посилається прокурор у позовній заяві, відповідачі вважають, що відсутні підстави які вказують на порушення Вінницькою міською радою Конституції або законів України, при прийнятті оскаржуваного рішення, а саме: п. 3 додатку 2 рішення Вінницької міської ради від 26.01.2018 №1050 «Про продовження терміну укладання договору купівлі - продажу земельної ділянки, продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення та надання розстрочення платежу за придбання земельних ділянок» в частині передачі у власність шляхом продажу гр. ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_2 .
Представник відповідача 2 також заперечив проти задоволення позову прокурора. При цьому посилався на наступне. Відповідач являється власником земельної ділянки кадастровий номер 051010000:01:019:0051, розташованої по АДРЕСА_2 площею 0,5127га на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення укладеного між Вінницькою міською радою та ОСОБА_1 08.06.2018. Право власності зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою від 03.09.2018.
Згідно матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, земельна ділянка відводилась за рахунок земель комунальної власності, що також вбачається з висновків по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки наданих експертом державної експертизи від 13.12.2017, та департаментом архітектури та містобудування Вінницької міської ради від 13.10.2017.
Тому відповідач вважає, що відчуження земельної ділянки Вінницькою міською радою за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 відбулась з дотриманням положень чинного законодавства.
Поряд з цим відповідач наголошує, що в матеріалах справи відсутній належний допустимий а головне достовірний доказ, що може свідчити про те, що частина земельної ділянки, що передавались у постійне користування КЕВ м. Вінниця в даний час відчужена Вінницькою міською радою ФОП Коломійцю М.І.
В судовому засіданні 12.04.2021 прийнято судове рішення.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.
Після виходу суду з нарадчої кімнати 12.04.2021 прокурор у справі та представники позивача 1 і відповідачів не з'явилися, у зв'язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
Рішенням звуженого Виконкому Вінницької обласної Ради депутатів трудящих № 116-024 від 28.12.1948 року «Про уточнення кордонів землекористування Міністерства Збройних Сил в м. Вінниця», розглянувши постанову звуженого виконкому Вінницької області ради депутатів трудящих від 06.12.1948. за № 5 та акти комісії та прийнявши до уваги землекористування яке склалося, межі землекористування Міністерства Збройних Сил в м. Вінниця, вирішено:
встановити наступні межі землекористування Міністерства Збройних Сил: по військовому містечку № НОМЕР_2 , починаючи від стовпа, встановленого комісією на північній стороні вул. Червоноармійської на кордоні земель Вінницького маслозавода вздовж західної межі полоси відчуження залізничної дороги гілки МВС до р. Тяжилівки і далі по р. Тяжилівки з осушувальною канавою, яка іде вздовж будівель МВС з східної сторони 1-го військового містечка, далі на південь по осушувальній канаві та суміжнику до північної сторони вул. Червоноармійської, та далі по південній стороні вулиці Червоноармійської до стовпа по межу з землекористуванням Маслозавода. Окрім того, до 1-го військового містечка належить дві полосні ділянки: перший південніше вул. Червоноармійської по західній межі вул. Горького та північній стороні вул. Фрунзе по межі забудови частини кв. №251 до вул. Червоноарміської позначеному на кресленні, що додається літ. «А», та другий по вул. Червоноармійській до межі з Пивзаводом, далі вздовж східної сторони землекористування Пивзавода, відступив 8 метрів від північної сторони овоче сховища МВС далі на схід до західної сторони землекористування Маслозавода та вздовж західної межі заводу до вул. Червоноармійської.
Рішенням Виконкому Вінницької міської Ради депутатів трудящих № 500 від 07.08.1975, за результатами розгляду поданих матеріалів по видачі державного акту на право користування землею Вінницькій КЕЧ района, вирішено видати державний акт на право користування землею Вінницькій КЕЧ района загальною площею 155,0 га.
На підставі вказаного рішення Виконавчим комітетом Вінницької районної, міської Ради депутатів трудящих видано державний акт на право користування землею Вінницькій КЕЧ района Прикарпатського військового округу Вінницької області, за яким в постійне користування відведено 155,0 га землі.
25.05.2005 року між Дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне підприємство «Укроборонсервіс» (Продавець) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно з предметом якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця нерухоме військове майно - в сховищі, позначеному на плані літерою «А» частину приміщення 1-1, загальною площею 911,0 кв.м., розташованого за адресою: м. Вінниця, вул. Червоноармійська, 105, що складає 63/100 частин будинковолодіння, а Покупець зобов'язався прийняти вказане майно і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому Договорі.
На земельній ділянці розташовано: сховище, позначене на плані літерою «А», загальною площею 1050,6 кв.м.; навіс, позначений літерою «В»; будівля, позначена на плані літерою «Д».
Відповідно до п. 1.2. Договору майно належить Міністерству оборони України на підставі Свідоцтва № 286 про право власності на будівлі та споруди, виданого виконавчим комітетом Вінницької міської ради 23.11.2004 на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради № 2340 від 09.11.2004, зареєстрованого Комунальним підприємством «Вінницьке обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації» 01.12.2004 в реєстрову книгу № 12 за реєстровим №665.
Згідно з умовами п. 4.3. Договору право власності на майно виникає у Покупця після повного розрахунку за його придбання згідно з п.п. 3.1. з моменту передачі йому майна Власником майна та Продавцем та державної реєстрації права власності у встановленому законом порядку.
25.05.2005 року Договір посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лавреновим І.А. та зареєстровано в реєстрі за реєстровим №891.
За Актом приймання-передачі частини будівлі № 387, загальною площею 911,0 кв.м., що розташована за адресою: м. Вінниця, вул. Червоноармійська, 105, військове містечко № НОМЕР_2 , який є Додатком № 3 до Договору, представник Міністерства оборони України передав, а СПД ФО ОСОБА_1 прийняв реалізовану через Державне підприємство «Укроборонсервіс» частину будівлі № 387, загальною площею 911,0 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Реєстраційним посвідченням на об'єкти нерухомого майна, які належать фізичним особам від 26.07.2005 посвідчено, що нежитлові приміщення в частині 63/100, що складаються з чистини приміщення в літ. «А»: 1-1 загальною площею 911,0 кв.м., що розташовані в АДРЕСА_2 , зареєстровано за Субєктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 , запис про що внесено в реєстрову книгу за № 665.
04.09.2012 Комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» проведено за ОСОБА_1 державну реєстрацію права власності на означені нежитлові приміщення по вул. Червоноармійська, 105 у м. Вінниці.
Рішенням 2 сесія 7 скликання Вінницької міської ради від 25.12.2015 № 71 «Про перейменування площ, вулиць, провулків, проїздів, тупиків в місті Вінниця» вулицю Червоноармійська перейменовано на вулицю Стрілецька.
Подільським державним підприємством геодезії, картографії та кадастру, відповідно до Договору № 2644/01-08/17 від 23.08.2018, за замовленням ОСОБА_1 розроблено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території Вінницької міської ради по АДРЕСА_2 .
За наявними матеріалами справи, Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджено згідно висновку ГУ Держгеокадастру у Волинській області № 10475/82-17 від 13.12.2017, висновку Департаменту архітектури та містобудування Вінницької міської ради № 05-00-010-44061 від 13.10.2017.
Рішенням 26 сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 26.01.2018 № 1050 «Про продовження терміну укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення та надання розстрочення платежу за придбання земельних ділянок» передано у власність шляхом продажу гр. ОСОБА_1 , який зареєстрований як фізична особа - підприємець, земельну ділянку загальною площею 0,5127 га за 1 241 358,35 грн (відповідно до звіту про експертну грошову оцінку) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, на вул. Стрілецька, 105 у м. Вінниці.
08.06.2018 між Вінницькою міською радою (Продавець) та ОСОБА_1 , який зареєстрований як фізична особа - підприємець (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, згідно з предметом якого Продавець, на підставі рішення Вінницької міської ради 26 сесії 7 скликання від 26.01.2018 за № 1050 та Додатку 2 до нього, рішення Вінницької міської ради 30 сесії 7 скликання від 25.05.2018 за № 1213 та Додатку 5 до нього передав у власність (продав), а Покупець прийняв у власність (купив) земельну ділянку, загальною площею 0,5127 га, кадастровий номер - 0510100000:01:019:0051, та сплатив за неї грошову суму згідно умов цього Договору.
Місце розташування земельної ділянки: м. Вінниця, вул. Стрілецька, 105. (п. 1.2. Договору)
Відповідно до п. 1.3. Договору земельна ділянка, що відчужується за цим Договором, належить Територіальній громаді міста Вінниці в особі Вінницької міської ради на праві комунальної власності згідно п.п. 3,4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 року.
Вартість продажу земельної ділянки затверджена рішенням Вінницької міської ради і складає 1 241 358,35 грн.. Продаж земельної ділянки проводиться за 1 241 358,35 грн, без ПДВ, з яких Покупцем сплачено авансовий внесок у розмірі 815 358,35 грн без ПДВ. Повний розрахунок Покупця з Продавцем за придбану земельну ділянку підтверджується довідкою про надходження коштів, виданою департаментом земельних ресурсів Вінницької міської ради від 01.06.2018 за № 37-00-010-24662. (п.п. 2.1., 2.4. Договору)
За змістом п. 5.1. Договору Продавець гарантує, що земельна ділянка, яка є предметом цього Договору, входить до категорії земель, що можуть бути приватизовані згідно законодавства України, вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, про які на момент підписання цього Договору Продавець чи Покупець не могли знати, не знаходиться під арештом, іпотекою, податковою заставою і судових справ щодо неї не має.
Відповідно до п. 6.2. Договору право власності на земельну ділянку виникає у Покупця з моменту його державної реєстрації та здійснення відповідно до чинного законодавства України.
Вказаний Договір посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Дунаєвською С.М. та зареєстровано в реєстрі за № 678.
Право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:01:019:0051 зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою від 03.09.2018 за № 136301529.
Звертаючись з даним позовом щодо незаконності прийнятого Вінницькою міською радою рішення прокурор та позивачі зазначають, що земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:01:019:0051 повністю накладається на частину земельної військового містечка № 1.
Поряд з цим, відповідач 2 наголошує, в поданих прокурором матеріалах відсутній належний, допустимий та достовірний доказ, що може свідчити про те, що частина земельної ділянки, що передавалась у постійне користування КЕВ м. Вінниці в даний час відчужена Вінницькою міською радою ФОП Коломійцю М.І.
З метою встановлення точного місцезнаходження спірної земельної ділянки, визначення її меж та площі на місцевості, ухвалою суду від 17.01.2019 у справі призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Товариству з обмеженою відповідальністю "Подільський центр судових експертиз".
На вирішення судової експертизи судом поставлено наступні питання:
- Чи відповідає фактичне землекористування ФОП Коломійцем М.І. правовстановлюючим документам на земельну ділянку площею 0,5127 га за адресою: вул. Стрілецька, 105 у м. Вінниці за кадастровим номером 0510100001:01:019:0051, документації із землеустрою та нормативно-правовим актам?;
- Чи є порушення (накладання) меж земельної ділянки загальною площею 108,1998 га, право постійного користування якої посвідчено Державним актом на право постійного користування землею виданого Вінницькій КЕВ району УРС в 1975 році і земельної ділянки загальною площею 0,5127 га за адресою: вул. Стрілецька, 105 у м. Вінниці за кадастровим номером 0510100001:01:019:0051 (відобразити графічно на плані).
29.10.2019 судовим експертом Диналюком В.О. Подільського центру судових експертиз складено висновок експерта № 482-Г за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, відповідно до якого:
- Фактичне землекористування ФОП Коломійцем М.І. не відповідає правовстановлюючим документам на земельну ділянку площею 0,5127 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для розміщення та експлуатації основних, посібних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, а саме: ОСОБА_1 фактично користується земельною ділянкою на 0,0011 га (11,0 кв.м.) менше (0,5127 - 0,5116) від земельної ділянки, що перебуває у його приватній власності, а також координати поворотних точок меж земельної ділянки площею 0,5116 га, якою ОСОБА_1 користується фактично по АДРЕСА_2 не відповідають координатам поворотних точок меж земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:01:019:0051 площею 0,5127 га, які визначені проектом проектом землеустрою та інформації щодо земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:01:019:0051 площею 0,5127 га, яка міститься у Державному земельному кадастрі.
- Відповідно планів та інших графічних матеріалів, які б містили інформацію про місце розташування, міри ліній по периметру та іншу, що надійшли для проведення експертизи щодо земельної ділянки загальною площею 108,1998 га, право користування якої посвідчено Державним актом на право постійного користування виданого Вінницькій КЕВ району УРСР експертом не виявлено. Відповідно до матеріалів справи площа земельної ділянки (155,0 га) зменшилась до 108,1998 га на 46,8002 га у зв'язку із тим, що в період з 1976р. по 2015р. відбулись зміни в обліку земельної ділянки, у відсотковому значенні земельна ділянка право користування якої посвідчено Державним актом на право користування землею виданого Вінницькій КЕВ району УРСР зменшилась на 30,2%. При цьому, відсутність координат поворотних точок меж земельної ділянки площею 155 га, а також координат поворотних точок меж земельної ділянки площею 108,1998 га наданої у постійне користування Вінницькій КЕЧ району (військове містечко) на підставі рішення №500 виконкому Вінницької міської ради депутатів трудящих від 07.08.1975 не надало експерту можливості визначити та відобразити графічно на плані чи є порушення або накладення меж земельної ділянки загальною площею 108,1998 га і земельної ділянки загальною площею 0,5127 га, розташованої за адресою: вул. Стрілецька, 105 у м. Вінниці за кадастровим номером 0510100000:01:019:0051. При порівнянні плану земельної ділянки площею 32,0 га станом на 1993р. відповідно до акту інвентаризації земель Міністерства оборони України на території м. Вінниці, військової частини НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) м. Вінниці по вул. Червоноармійська 105, а саме розташованими на ній будівлями та спорудами із розташуванням будівель та спору на ортофотопланах, інформація щодо яких міститься у Публічній кадастровій карті України, то земельна ділянка загальною площею 0,5127 га за кадастровим номером 0510100000:01:019:0051, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_1 може входити до складу земельної ділянки площею 155 га та земельної ділянки площею 108,1998 га, наданої в постійне користування Вінницькій КЕЧ району (військове містечко).
Відповідно до положень ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 98 ГПК України у висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Тобто, висновок експертизи є одним із доказів на підставі якого суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи і який оцінюється судом разом із іншими доказами за загальними правилами, однак висновок експертизи є докладним описом досліджень проведених експертом (фахівцем) в певній сфері знань з питань, які не можуть бути досліджені в межах судового засідання складом суду.
За змістом ст. 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Оскільки висновок експерта № 482-Г від 29.10.2019 відповідає вимогам статей 98, 101 ГПК України, заперечень щодо нього учасниками не надано, то приймається судом як належний та допустимий доказ у справі.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, Конституцію України доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18 сформулювала правовий висновок, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
В свою чергу, якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.
Матеріалами справи стверджується, що позивачі листами від 25.09.2018 за № 1318 та № 3341 від 12.09.2018 звертались до Військової прокуратури Вінницького гарнізону із повідомленнями про те, що не звертались з позовом до суду щодо оскарження рішення Вінницької міської ради № 1050 від 26.01.2018 та повернення земельної ділянки.
Зміст зазначених листів дозволяє дійти висновку про те, що Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця не мали наміру звертатися з позовом до суду.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Оскільки позивачами не вчинено жодних дій з даного приводу, а також ними не оспорюються в ході розгляду спору підстави для представництва, суд приходить до висновку про обґрунтованість звернення прокурора до суду із даним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на час відчуження об'єктів нерухомості) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
За змістом ч.1 ст. 377 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на час відчуження об'єктів нерухомості) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Як зазначено вище, за договором купівлі-продажу від 25.05.2005 Дочірнє підприємство Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне підприємство «Укроборонсервіс» відчужило на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 нерухоме військове майно - в сховищі, позначеному на плані літерою «А» частину приміщення 1-1, загальною площею 911,0 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , що складає 63/100 частин будинковолодіння. При цьому, розміру земельної ділянки умовами даного Договору не визначено.
Докази визнання Договору купівлі-продажу від 25.05.2005 недійсним відсутні.
Враховуючи факт набуття ФОП Коломійцем М.І. права власності на вказані об'єкти нерухомості (за Договором від 25.05.2005), у відповідача-2, згідно з нормою ч.1 ст.120 Земельного кодексу України (у відповідній редакції), виникло право на отримання у користування земельної ділянки, що розташована під об'єктами та необхідна для їх обслуговування.
Таке право, на момент відчуження об'єкту нерухомості відповідачу 2, визнавалось і позивачами, про що свідчить лист № 303/1/7/119 від 16.01.2006 на ім'я начальника Вінницької КЕЧ району, в якому останньому запропоновано порушити клопотання про вилучення земельної ділянки, що межує з будівлею з користування Міністерства оборони та передачі її до земель запасу міста.
Одночасно суд зважає на положення ч. 4 ст. 77 Земельного Кодексу України, в редакції яка діяла на час відчуження ФОП Коломійцю М.І. об'єктів нерухомості, де визначено, що порядок використання земель оборони встановлюється законом.
При цьому, положення Закону України «Про використання земель оборони» (у відповідній редакції ) не містили жодного посилання на особливий порядок відчуження земельних ділянок із земель оборони.
Разом з тим, за позицією прокурора та позивачів у справі, набуття ФОП Коломійцем М.І. права власності на земельну ділянку площею 0,5127 га під належними йому на праві власності об'єкти нерухомості по вул. Стрілецькій 105 у м. Вінниці відбулось з порушеннями, оскільки спірна земельна ділянка, відповідно до Державного акту, фактично знаходиться у межах земель оборони, при цьому жодних рішень щодо передачі означеної земельної ділянки з державної до комунальної власності Кабінетом Міністрів України та Міністерством оборони України не приймалось.
Як доказ наявності прав на земельну ділянку прокурор надає копію Державного акту на право користування землею виданий Вінницькій КЕЧ району правонаступником якої є КЕВ м. Вінниця.
Надаючи оцінку Державному акту на право користування землею 1975 року суд виходить з наступного.
Державні акти на право користування земельними ділянки є документами, що посвідчують право користування і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Так, в матеріалах справи наявна копія рішення № 500 від 07.08.1975 виконкому Вінницької міської Ради депутатів трудящих про видачу державного акту на право користування землею Вінницькій КЕЧ района загальною площею 155,0 га.
При цьому суд зважає на положення чинної на момент видачі Державного акту Інструкції про порядок складання, видачі (заміни) і зберігання державних актів на право користування землею, затвердженої Постановою Ради Міністрів УРСР від 26.03.1975 № 657., відповідно до якої державні акти на право користування землею видаються і реєструються у Книзі записів (реєстрації) державних актів тією сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів, яка прийняла рішення про передачу земельної ділянки у користування.
Перевіривши надані суду в сукупності докази та дослідивши Державний акт на право користування землею на відповідність його вимогам законодавства, норми яких діяли станом на дату видачі Державного акту (1975 рік), судом встановлено, що Державний акт не містить дати його видачі. Крім того, Державний акт на право користування землею, в порушення вимог законодавства України, не реєструвався в Книзі записів реєстрації державних актів на право користування землею.
Таким чином, виходячи з вищенаведених підстав, суд дійшов висновку, що Державний акт на право користування землею 1975 року не відповідає вимогам законодавства і не засвідчує виникнення у Вінницької КЕЧ району, правонаступником якої є Вінницька КЕВ м. Вінниця права користування земельною ділянкою площею 155,0 га.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів, що надавали суду достеменно встановити той факт, що земельна ділянка площею 155,0 га перебуває у державній власності та відноситься до земель оборони, прокурором не надано.
Невідповідність оспорюваного Державного акту на право користування землею вимогам діючого законодавства на час його видачі у 1975 році і порушення будь-яких прав та охоронюваних законом інтересів КЕВ м. Вінниця, прокурором та позивачами не доведена.
До того ж, суд зважає на висновки судового експерта, наведені у висновку № 482-Г від 29.10.2019, відповідно до яких, за наявними матеріалами справи не можливо визначити чи є порушення або накладення меж земельної ділянки загальною площею 108,1998 га та спірної земельної ділянки загальною площею 0,5127 .
Статтею 55 Конституції України закріплено гарантію кожному на захист прав і свобод у судовому порядку. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Нормами Господарського процесуального кодексу України визначено завдання господарського судочинства, зокрема це справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У статті 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), роз'яснив поняття “охоронюваний законом інтерес”.
Так, поняття “охоронюваний законом інтерес” треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Отже, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке охоплює цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом положень вказаних норм, суд, шляхом вчинення провадження у справах, здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Разом з тим, особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, якщо він передбачений чинним законодавством або договором. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, господарський суд виходить насамперед із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Однак, виходячи з наведених прокурором аргументів та наданих ним доказів, суд дійшов висновку про недоведеність останнім відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення права або охоронюваного законом інтересу позивачів відповідачами. Відсутні в матеріалах справи і докази вчинення порушення земельного законодавства з боку ФОП Коломійця М.І. як підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 08.06.2018 та повернення земельної ділянки.
Також зважає на те, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером 0510100000:01:019:0051 за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, на праві власності належить ОСОБА_2 , право власності за яким зареєстровано 27.11.2020.
При цьому суд зауважує, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №570/3439/16-ц від 12.12.2018).
Водночас, прокурором та позивачами не заявлено про залучення співвідповідача у визначені процесуальним законом строки, а у суду відсутня відповідна процесуальна можливість.
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачами прав та охоронюваних законом інтересів позивачів, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі “Руїс Торіха проти Іспанії”). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини “Серявін та інші проти України” (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються Вінницьку спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Центрального регіону.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 123 ГПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані із проведенням експертизи.
Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів (ч. 4 ст. 127 ГПК України).
Так, ухвалою від 17.01.2019 у справі призначено судову земельно-технічну. Витрати по оплаті експертних послуг за вказаною ухвалою суду покладено на відповідача - ФОП Коломійця М.І.
Як встановлено судом, розмір витрат ФОП Коломійця М.І. за проведення експертизи склав 15 600,00 грн.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, означені витрати ФОП Коломійця М.І. підлягають відшкодуванню на його користь за рахунок Вінницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
В позові відмовити.
Стягнути з Вінницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, 21007) підпорядкованої Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Центрального регіону ( вул. Болбочана Петра, 8, м. Київ, 01014; код ЄДРПОУ 38347014) на користь Фізичної особи підприємця Коломійця Миколи Івановича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 15 600 грн. 00 коп. - витрат за проведення судової експертизи.
Витрати по сплаті судового збору у справі № 902/684/18 залишити за Вінницькою спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Центрального регіону.
Примірник рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, а також на наступні електронні адреси: Вінницькій спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Центрального регіону - vpvg@ukr.net, vpvin@vppnr.gp.gov.ua, zv_vin@vppnr.gp.gov.ua; Міністерству оборони України - admou@mil.gov.ua; Квартирно-експлуатаційному відділу м. Вінниці - kevvinnicha@i.ua; Вінницькій міській раді та Виконавчому комітету Вінницької міської ради - vinrada@vmr.gov.ua; представнику Фізичної особи - підприємця Коломійця Миколи Івановича - adv.putilin@gmail.com.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 19 квітня 2021 р.
Суддя Матвійчук В.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - Військова прокурора Вінницького гарнізону (вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, 21007)
3 - Міністерство оборони України (пр. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168)
4 - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця (вул. Стрілецька, 87, м. Вінниця, 21007)
5 - Вінницька міська рада (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050)
6 - ФОП Коломієць М.І. ( АДРЕСА_1 )
7 - Виконавчий комітет Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050)