Справа №206/5493/20
2/206/270/21
20.04.2021 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Румянцева О.П.
при секретареві Биковій Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у м. Дніпро матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гоуфінгоу» про захист прав споживачів,
10 грудня 2020 року позивач звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ТОВ «Гоуфінгоу» про захист прав споживачів. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між нею та ТОВ «Гоуфінгоу» було укладено договір, відповідно до якого нею отримано позику. Однак, ознайомившись зі змістом договору, вона вважає, що укладений договір є недійсним, зважаючи на наступне. ТОВ «Гоуфінгоу» було надано фінансову послугу шляхом обрання форми укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи. Нею не було підписано даний договір. Факт надання інформації відповідно до вимог ч.2 ст.13 ЗУ «Про захист прас споживачів» повинен бути підтверджений письмово або за допомогою електронного повідомлення. Відповідачем не було повідомлено їй письмово всю необхідну інформацію щодо умов договору. Відповідач скористався тим, що їй, як позичальнику об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і вона була введена в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач в порушення вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» не надав їй відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті. Крім того, встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за договором є несправедливими умовами, можуть бути визнані недійсними. Прийняття пропозиції від відповідача укласти електронний договір (акцепт) здійснено шляхом зазначення у відповідному чек боксі галочки на сторінці сервісу з надання онлайн позик відповідачем та введення одноразового ідентифікатора без заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття пропозиції в електронній формі. Оскільки порядок акцептування пропозиції відповідачем не відповідає положенням абзацу 3 ч.6 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію», договір про надання позики, укладений між нею та відповідачем є таким, що не прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Договір про надання позики на умовах фінансового кредиту укладений між ним та відповідачем містить ознаки кредитного договору. В оскаржуваному договорі не була вказана ціна та сукупна вартість кредиту. У разі відсутності інформації про вартість додаткових та супутніх послуг третіх осіб, які є обов'язковими для отримання споживчого кредиту, для надання такої інформації враховується вимога законодавства про споживче кредитування щодо визначення вартості цих послуг відповідно до їх орієнтовної вартості. Однак, працівниками ТОВ «Гоуфінгоу» не було надано їй розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом, тобто витрат, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та повернення кредиту. У зв'язку з цим реально нарахований їй відсоток за користування кредитним коштами став значно більшим за зазначений працівниками фінансової установи у розрахунку платежів. Відповідачем було введено її в оману на рахунок істотних умов договору, а зокрема на рахунок відсоткової ставки за користування кредитом та їй не було зазначено нічого на рахунок непомірно великої відсоткової ставки у випадку порушення зобов'язання. Їй було повідомлено значно меншу ціну кредиту (відсотків) через, що вона погодилася на укладання зазначеного договору. Також при укладенні договору було порушено принцип рівності сторін, так як їй запропонувала укласти договір на фактично відомих лише відповідачу умовах. Розмір нарахованих відсотків за кредитним договором, укладеним між нею та відповідачем, значно перевищує розмір заборгованості за кредитом. Просить визнати Договір позики, укладений між нею та ТОВ «Гоуфінгоу» недійсним.
18 грудня 2020 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження.
25 січня 2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він вважає позовні вимоги позивача безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. С твердженням позивача про те, начебто він не підписував договір про надання фінансового кредиту №3393703427/289586, категорично не погоджується. У даному випадку має місце укладання електронного договору, який укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку визначеному ч.6 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію». Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону. Відповідач має в мережі Інтернет сторінку з розміщеною пропозицією (офертою) на сайті https://www.gofingo.com.ua/. На даній сторінці розміщена інформація про підприємство, скановані копії правовстановлюючих документи, фінансові звіти про діяльність підприємства та пропозиції (оферти) щодо видачі кредитів за правилами їх отримання та повернення. Так, у розділі 2 Договору оферти зазначено, що клієнт здійснює оформлення кредиту шляхом заповнення заяви на отримання кредиту на сайті Товариства обов'язково вказуючи всі дані, зазначені в заявці, як обов'язкові для заповнення. Треба вибрати суму коштів, яку позивальник бажає взяти у кредит та строк на який береться такий кредит, оформити заяву, обрати персональний логін і пароль для входу в особистий кабінет. При підписанні документів на телефонний номер клієнта направляється повідомлення з одноразовим ідентифікатором у вигляді коду, який клієнт зобов'язаний ввести на веб-сторінці. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором, як аналог власноручного підпису є підтвердженням особи клієнта. При цьому, сторони домовилися, що всі документи щодо надання кредиту підписуються клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Далі треба пройти погодження та перевірку банківської карті. У разі прийняття рішення про отримання кредиту, клієнт ознайомлюється з індивідуальною частиною договору про надання фінансового кредиту в особистому кабінеті. У разі згоди із запропонованими умовам кредитування, клієнт підписує індивідуальну частину договору за допомогою отриманого одноразового ідентифікатора. Далі потрібно отримати кошти на розрахункову карту позивальника. Тобто, укладання угоди без заповнення заявки клієнтом є неможливим. Позивач на сайті відповідача https://www.gofingo.com.ua/ здійснила заповнення заяви (форми) на отримання кредитних коштів, виразивши таким чином свій намір укласти договір з відповідачем. В момент, коли позивач заповнив заяву з метою отримання кредитних коштів, він автоматично прийняв пропозицію (оферту) відповідача та приєднався до умов публічного договору, щодо правил оформлення та видачі кредитних коштів. Саме з моменту заповнення заяви (форми) електронний договір вважається укладеним. ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що саме договором оферти визначено технологію (порядок) укладення договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору, спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту), технічні засоби ідентифікації сторони. Норми чинного законодавства передбачають одразу декілька способів підписання електронного правочину, один з яких за допомогою одноразового ідентифікатора. Розміщена інформація на сайті відповідача є відкритою для невизначено кола осіб, будь-хто має можливість ознайомитися з умовами кредитування та перш, ніж заповнювати заявку на отримання кредитних коштів, не лише ознайомитися з Публічною пропозицією (офертою) та самим договором, отримати відповідну консультацію за допомогою онлайн-чату або за номерами телефонів, що вказані на сайті відповідача. Примірний договір та Публічна пропозиція (оферта) розміщені на сайті відповідача містять всі умови кредитування, зокрема інформацію про те, що за користування кредитом клієнт сплачує Товариству 912,5% річних від суми кредиту в розрахунку 2,5% на добу. Тип процентної ставки - фіксована. В матеріалах справи відсутні докази того, що в діях відповідача був умисел ввести в оману позивача щодо дійсних умов договору. Позивач отримав кредитні кошти 30.07.2020 зі строком користування на 10 календарних днів до 08.08.2020 в розмірі 2500 грн., але не здійснив погашення заборгованості в обумовлені строки. Таким чином, саме позивач порушив умови укладеного договору. Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюється згідно з графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною договору. Позивач мав можливість детально ознайомитися з умовами кредитування, в тому числі із розміром відсоткової ставки за користування кредитним коштами. Позивач підписав договір саме такого змісту, погодившись з його умовами. Позивач отримав грошові кошти та був обізнаний про необхідність повернення разом з відсотками, які передбачені умовами договору. На правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем не розповсюджуються дія ЗУ «Про споживче кредитування», оскільки кредитний договір укладався строком до одного місяця, а розмір кредитування не перевищує однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладання кредитного договору. Просить ухвалити рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог у повному обсязі.
18 березня 2021 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду.
Від позивача надійшла заява з проханням розглядати справу без її участі та участі її представника за наявними в справі матеріалами.
Від представника відповідача надійшла заява з проханням розглядати справу без його участі, заперечує проти позову в повному обсязі.
Враховуючи позицію позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 30.07.2020 між ТОВ «Гоуфінгоу» та ОСОБА_2 було укладено індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту №3393703427/289586 (а. с.35-39).
Відповідно до п.1.1. умов договору Товариство надало клієнту - ОСОБА_2 фінансовий кредит в розмірі 2500 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а останній зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п.1.2 договору кредит надано строком на 10 днів, тобто до 08.08.2020. Строк дії договору 10 днів, але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов'язань за цим договором.
В п.1.3 зазначено, що за користування кредитом клієнт сплачує товариству 912,5% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2,5% (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована.
Згідно з п.1.6. невід'ємною частиною цього договору є публічна пропозиція (оферта) Товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті Товариства.
Відповідно до п.1.7 договору клієнт підтвердив, що на правовідносини за цим договором не розповсюджується дія Закону України «Про споживче кредитування».
Пунктом 2.1. передбачено, що сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п.4.1. договору сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору відповідно до чинного законодавства України та договору.
В п.4.3 договору зазначено, що у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п.1.2 цього договору та /або і Додатку до цього договору, проценти передбачені п.1.3 продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з дня укладення договору.
Відповідно до п.6.1. договору цей договір складений українською мовою, підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
В п.6.4. підписанням цього договору клієнт дає свою згоду на те, щоб Графік розрахунків розміщувався в особистому кабінеті клієнта, зареєстрованому на веб-сторінці Товариства.
Підписанням цього договору клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства, що вбачається з п.6.8. договору.
В п.7 зазначені реквізити та підписи сторін, а саме: підписом директора ТОВ «Гоуфінгоу» ОСОБА_3 є GFG123, а електронним підписом фізичної особи - ОСОБА_2 - R75510 (а.с.35, 36).
Пунктом 1.4. Публічної пропозиції (договір оферти) ТОВ «Гоуфінгоу» на укладення договору про надання фінансового кредиту (а.с.32-34), передбачено, що клієнт, виконуючи дії передбачені даною офертою, зокрема шляхом подання заявки на сайті Товариства за зазначеною адресою, виражає свій намір отримати фінансовий кредит та акцептує пропозицію (оферту) Товариства, приєднуючись до договору в цілому в відповідності до вимог статті 634 ЦК України.
Пунктом 2.1. Публічної пропозиції, в свою чергу, передбачено, що клієнт здійснює оформлення кредиту шляхом заповнення заявки на отримання кредиту на Сайті Товариства, обов'язково вказуючи всі дані, зазначені в заявці як обов'язкові для заповнення.
Вказаними електронними підписами підписано і додаток №1 до договору про надання фінансового кредиту №3393703427/289586 від 30.07.2020, в якому визначено графік розрахунків та орієнтовну сукупну вартість кредиту (а.с.36 зв.).
За змістом ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Згідно з п.4 ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори.
Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В абзаці другому частини другої ст.639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У статті 3 Закону «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно п.12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до п.п.12,13 ч.1 ст.1 Закону України «Про довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис; електронні дані - будь-яка інформація в електронній формі.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору, що встановлено п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію».
Аналіз вказаних правових норм дає підстави вважати, що електронний підпис - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 07.10.2020 по справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ «Гоуфінгоу», перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті https://www.gofingo.com.ua/.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст.641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
Оскільки відповідно до умов спірного кредитного договору відповідач надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».
Підставою для визнання договору позики недійсним позивачем зазначено про відсутність будь-якої необхідної інформації щодо умов кредитування та іншої інформації, як це передбачено Законом України «Про захист прав споживачів».
Частиною 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача в письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема, мету для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту; строк на який кредит може бути одержаний; варіанти повергнення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки запропонованих схем кредитування.
Згідно ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; умови дострокового розірвання договору; інші умови, визначені законодавством.
Частинами 1, 2, 5 статті 18 Закону визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним
В п.14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України "Про захист прав споживачів".
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, правочин завжди дійсний, але він може бути дійсним умовно. Заінтересована особа може його оспорити, і тоді він втратить силу за рішенням суду.
В ч.1 ст.215 ЦК України законодавець закріпив, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщойого недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга та третя статті 215 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
В п.8 постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).
Крім того, позивач, як на підставу для задоволення позовних вимог посилається на несправедливі умови договору, а саме на п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими умови Договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційної суми компенсації у разі невиконання зобов'язань за договором.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.
У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Проаналізувавши норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», слід дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).
Однак, дослідивши умови спірного кредитного договору, судом встановлено відсутність вимоги щодо сплати споживачем непропорційної суми компенсації у разі невиконання зобов'язань за договором.
Крім того, позивач в обґрунтування позовних вимог посилалася на положення Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п.п 1, 7 ч. 2 ст.3 Закону України «Про споживче кредитування» цей Закон не поширюється на: 1) договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця; 7) кредитні договори, загальний розмір кредиту за якими не перевищує однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладення кредитного договору.
Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» встановлено у 2020 році мінімальну заробітну плату з 1 січня у місячному розмірі 4723 гривні.
Оскільки, зі змісту спірного кредитного договору вбачається, що позивач отримала в кредит грошові кошти у розмірі 2500,00 грн. строком на 10 днів, тому суд приходить висновку, що на спірний договір не поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно з ч.ч. 5-6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В ст.89 ЦПК України законодавець закріпив, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач не довела відсутність будь-якої необхідної щодо умов кредитування та іншої інформації, що є його обов'язком відповідно до засад змагальності процесу, чим не виконала вимоги ст.12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Також не ґрунтуються на вимогах законодавства посилання позивача на те, що дії відповідача свідчать про нечесну підприємницьку практику з огляду на таке.
Відповідно до пункту 14 ст.1 цього Закону нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.
Згідно частини 6 статті 19 зазначеного Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Під обманом розуміється навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (ст.230 ЦК України).
Так, обман може стосуватись як обставин самого правочину, які мають істотне значення, а саме: природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням; так і обставин, які знаходяться за межами правочину, в тому числі мотиву та мети правочину.
Згідно ч.2 ст.230 ЦК України сторона, яка застосовує обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдана у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. В силу ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З долученої до матеріалів відзиву заявки, заповненої ОСОБА_2 на сайті Товариства (а.с.31а, 37-39) вбачається, що остання виразила свій намір отримати фінансовий кредит та акцептувала пропозицію (оферту) Товариства.
Подання позивачем заявки на сайті Товариства, якою вона виразила свій намір отримати фінансовий кредит та акцептувала пропозицію (оферту) Товариства, підтверджує факт її ознайомлення з Правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Гоуфінгоу», та іншою необхідною їй інформацією.
Представником відповідача долучено до матеріалів справи примірник індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту з відображенням реквізитів та підписів обох сторін, що було б неможливим без накладання електронного підпису, яким завершується створення електронного документа.
Наявність підпису на оскаржуваному договорі є підтвердженням ознайомлення позивача з умовами договору позики, зокрема, предметом та строком дії договору, порядком нарахування процентів та сплати заборгованості за договором, правами і обов'язками сторін, відповідальністю сторін та порядком вирішення спорів, попередженням позичальника про недійсність умов договору та іншими умовами.
Укладення даного кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, і укладений нею з відповідачем правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Договір містить всі істотні умови, по яких сторони в належній формі досягли згоди.
За таких обставин, аналізуючи правовідносини, що склалися між сторонами, та правові норми, що їх регулюють, оцінивши надані сторонами докази, також враховуючи, що без входу позивача на веб-сайт Товариства і здійснення нею всього алгоритму дій, необхідних для отримання кредиту, індивідуальна частина договору про надання фінансового кредиту між нею та відповідачем не була б укладеною, разом з тим, умови кредитного договору про порядок та строки повернення кредиту, права та обов'язки сторін не суперечать положенням ЗУ «Про захист прав споживачів» та не свідчать про їх несправедливість, чи про нечесну підприємницьку діяльність банку, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним.
За встановлених обставин, суд приходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивача від сплати судового збору звільнено на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».
На підставі викладеного, керуючись ст.55, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист справ споживачів», ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», ст.1 Закону України «Про довірчі послуги», ст.ст. 11, 203, 204, 205, 207, 215, 230, 509, 626, 628, 638, 639, 641, 644, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 76-89, 134, 137, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 272, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гоуфінгоу» (м. Київ, вул. Хорива, буд.1-а, код ЄДРПОУ 42059219) про захист прав споживачів - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.П.Румянцев