Справа № 210/822/21
Провадження № 2/210/882/21
іменем України
"19" квітня 2021 р.
Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Вікторович Н.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 11.02.2021 року звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідачів Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я 150000,00 гривень без утримання податку з доходів фізичних осіб, та з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я 50000,00 гривень без утримання податку з доходів фізичних осіб.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що працював з 17.03.1978 року по 28.09.1998 року за різними професіями (підземним робочим, підземним бурильником) на шахтах «Кірова», «Северная» РУ ім. Кірова, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АМКР»). У 1998 році був звільнений згідно з п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з скороченням чисельності штату. Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 19.06.1995 року йому встановлено вібраційна хвороба, актом захворювання від 07.06.1996 року - катаракта 1 ст. обох очей. Висновком ЛТЕК позивачеві первинно 05.07.1995 року встановлено 35% втрати працездатності у зв'язку з професійним захворюванням та третя група інвалідності. Останнім висновком МСЕК від 04.07.2005 року йому встановлено ступінь втрати професійної працездатності 45% безстроково. У зв'язку з профзахворюванням він переносить не тільки фізичні страждання: стійкий біль в лівому колінному суглобі, ускладнення рухів у ньому, оніміння та біль в лівій нозі, болі в шийному та п/крижовому відділі хребта, біль та обмеження рухів у плечових та дрібних суглобах , а й моральні: постійні болі в суглобах та попереку не дають спокійно відпочивати, постійно приходять думки, що отримане захворювання неможливо вилікувати, стан здоров'я не поліпшується, що викликає страждання і переживання. Він змушений постійно проходити курси медикаментозного лікування. Порушено звичний для нього спосіб життя, наслідки профзахворювання вимагають додаткових зусиль для організації мого життя, порушено нормальні життєві зв'язки внаслідок неможливості вести активне життя.
Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України судове засідання не проводиться.
Відповідач - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» надав відзив на позов, в якому заперечував проти позову, просив у задоволенні позову відмовити, оскільки позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, що ПАТ «АМКР» є правонаступником прав та обов'язків ДП РУ ім. Кірова. Крім того, відповідач вважає суму моральної шкоди завищеною, такою, що не відповідає тяжкості та характеру шкоди, про наявність якої стверджує позивач, не відповідає вимогам розумності та справедливості. Просив у позові відмовити. Також відповідачем додано до матеріалів справи висновок науково-правової експертизи від 04.03.2021 року №126/33-е, який затверджений заступником директора Інституту держави та права імені В.М. Корецького НАН України з наукової роботи, академіком Національної академії правових наук України, доктором юридичних наук, професором, заслуженим юристом України О.В. Скрипнюком , відповідно до якого ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не має нести відповідальність за діяльність РУ ім. Кірова, оскільки між підприємствами, під час реструктуризації РУ ім. Кірова, не відбулось правонаступництва.
Відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області надав відзив на позов, в якому в якому заперечував проти позову, просив у задоволенні позову відмовити, оскільки Фонд не є особою, яка завдала моральної шкоди позивачу. Актом П-4 винним визнано підприємство, позивач у трудових стосунках з відділенням Фонду не перебував. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20.12.2005 року №3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України №489-V від 19.12. 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію норм Закону від 23.09.1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки. Законом України від 23.02.2007 року №717-V, що набрав чинності з 20.03.2007 року, до Закону від 23.09.1999 року внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду. Згодом, Законом України від 28.12.2014 року №77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон №1105-XIV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у новій редакції з назвою Закон набрав чинності з 1 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону №1105-XIV, у редакції Закону України від 28.12.2014 року №77-VIII, відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. На підставі зазначеного вважає, оскільки на час виникнення спірних правовідносин Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Фондом, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з Фонду моральної шкоди. Документи, на які посилається позивач, як на підставу заподіяння моральної шкоди, тобто довідка МСЕК і акт розслідування нещасного випадку за формою П-4 - підтверджують виявлення факту професійного захворювання і встановлення стійкої втрати професійної працездатності для відшкодування втраченого заробітку, і ніяким чином не можуть бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши у сукупності докази, подані в обґрунтування позову, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В силу ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 17.03.1978 року по 28.09.1998 року працював за різними професіями (підземним робочим, підземним бурильником) на шахтах «Кірова», «Северная» РУ ім. Кірова, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АМКР»). У 1998 році позивач був звільнений згідно з п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з скороченням чисельності штату, що підтверджується записами в трудовій книжці (а.с.10-12).
Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 19.06.1995 року, складеного Рудоуправлінням ім. Кірова концерну «Укррудпром», шахта ім. Кірова встановлено що професійне захворювання - вібраційна хвороба 1 ст. у ОСОБА_1 виникло в наслідок тривалої праці у шкідливих умовах - 17 років 3 місяці в підземних умовах прохідником (а.с.13, 14).
Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 07.06.1996 року, складеного Рудоуправлінням ім. Кірова концерну «Укррудпром», шахта ім. Кірова встановлено що професійне захворювання - катаракта 1 ст. обох очей у ОСОБА_1 виникло в наслідок тривалої праці у шкідливих умовах - 18 років 2 місяці в підземних умовах бурильником-прохідником, з яких 12 років 9 місяців - прохідником з виконанням вибухових робіт (а.с.15, 16).
Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 17.04.2002 року, складеного ДП Рудоуправління ім. Кірова (шахта ім. Кірова) встановлено що професійне захворювання - нейросенсорна туговухість першої ст. (з легким зниженням слуху) (основний) віброхвороба другого ступеня ТНТ-катаракта 1 ст. (супутній) у ОСОБА_1 виникло в наслідок тривалої праці у шкідливих умовах - 20 років 6 місяців в підземних умовах в якості бурильника - прохідника, ГРОЗ з переносними ручними та телескопічними перфораторами (а.с.17).
Первинним висновком ЛТЕК ОСОБА_1 15.07.1995 року визначено ступінь професійної працездатності - 35% у зв'язку з професійним захворюванням, визначено потребу в оздоровленні у профілакторії, що підтверджується випискою з акту ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у потреби у додаткових видах допомоги» (а.с.18).
Висновком ВТЄК від 03.07.1996 року позивачу визначено втрати професійної працездатності - 40% з 01.07.1996 року по 01.07.1997 року (а.с.18).
При повторних переоглядах у 1997-2001 роках, відсоток втрати професійної працездатності не змінювався (а.с.18, 19).
Висновком ВТЄК від 18.06.2002 року позивачу визначено втрати професійної працездатності - 45% з 10.06.2002 року по 01.07.2003 року (нейросенсорна туговухість першої ст. (з легким зниженням слуху) (основний) віброхвороба другого ступеня ТНТ-катаракта 1 ст.) (а.с.18).
При повторних переоглядах у 2003 та 2004 роках, відсоток втрати професійної працездатності не змінювався (а.с.21).
При повторному переогляді, 04.07.2005 року позивачу було встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 50% (40% - вібраційна хвороба, 5% - туговухість, 5% - ТНТ-катаракта) з 01 липня 2005 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи, безстроково (а.с.21).
У зв'язку з професійним захворюванням, позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 03.05.2018 року по 15.05.2018 року, з 03.05.2019 року по 17.05.2019 року (а.с.22, 23).
Згідно зі ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1-14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992р. №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999р. №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992р. №2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком ЛТЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності 15.07.1995 року у зв'язку з професійним захворюванням, тобто встановлено наявність втрати професійної працездатності, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, суд приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року (з наступними змінами).
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст.440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст.440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п.11 Правил).
Відповідно до ст.3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст.83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України №6-156цс14, №6-188цс14 та №6-207цс14 від 24 грудня 2014 року.
Згідно з статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 6000,00грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 300000,00грн., а максимальний - 1500000,00грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з виробничою травмою позивачці заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 35%, потім збільшено до 50% безстроково, встановлено третю групу інвалідності. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя.
Суд вважає, що в даному випадку відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» повинен виплатити позивачеві моральну шкоду, оскільки актом розслідування профзахворювання встановлено зв'язок профзахворювання позивача з виробництвом.
Суд не бере до уваги наданий відповідачем висновок науково-правової експертизи від 04.03.2021 року №126/33-е, який затверджений заступником директора Інституту держави та права імені В.М. Корецького НАН України з наукової роботи, академіком Національної академії правових наук України, доктором юридичних наук, професором, заслуженим юристом України О.В. Скрипнюком та відповідно до якого ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не має нести відповідальність за діяльність РУ ім. Кірова, оскільки між підприємствами, під час реструктуризації РУ ім. Кірова, не відбулось правонаступництва.
Відповідно до ст.114 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону чи аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.
Висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань (ст.115 ЦПК України).
Таким чином, висновок науково-правової експертизи від 04.03.2021 року №126/33-е, який затверджений заступником директора Інституту держави та права імені В.М. Корецького НАН України з наукової роботи, академіком Національної академії правових наук України, доктором юридичних наук, професором, заслуженим юристом України О.В. Скрипнюком має виключно консультативний характер і не є обов'язковими для суду.
Висновок експерта у галузі права не є доказом у справі, може бути прийнятий з питань застосування аналогії закону чи аналогії права; змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі, але в даній справі такі питання не порушувались.
Вказаний висновок колегії суддів повністю узгоджується з висновками, викладеними в Постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №760/20904/16-ц, провадження №61-11762ск19.
Також не заслуговують на увагу посилання відповідача, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не є правонаступником РУ ім. Кірова, оскільки ДП «Рудоуправління імені Кірова» було ліквідовано.
Так, наказом Державного комітету промислової політики України №20 від 22 січня 2001 року та Статутом №613-139 визначено, що Державне підприємство «Рудоуправління ім. Кірова» є правонаступником всіх майнових та немайнових прав і обов'язків Дочірнього підприємства «Державне рудоуправління ім. Кірова» та згідно з п.п.1.1-2.2 наказу Державного комітету Промислової політики України №165 від 19.04.2001р. «Про подальшу реструктуризацію РУ «ім. Кірова»» майно державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова», зокрема, шахта ім. Артема, на якій позивач працював, було передане на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», правонаступником якого є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
01.07.1975 року промислове об'єднання «Кривбасруда» (згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 18.04.1975 року за №194 та наказом по Мінчормету СРСР від 12.06.1975 року за №430) реорганізовано у Виробниче об'єднання, до складу якого увійшли всі Рудоуправління на правах виробничих структурних одиниць.
Станом на 01.01.1978 року до складу ВО «Кривбасруда» входило 10 Рудоуправлінь. Рудоуправління «Інгулець» наказом Міністерства чорної металургії УРСР від 01.09.1977 року передано до складу Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату.
01.01.1988 року на виконання наказів Мінчормету СРСР від 16.11.1987 року за №1015 і ГПО «Южруда» від 13.10.1987 року за №2 на базі Рудоуправлінь імені: Леніна, Р. Люксембург, ХХ партз'їзду, Фрунзе, Дзержинського, Ілліча створено три Виробничі одиниці: РУ ім. Леніна, РУ ім. ХХ партз'їзду, РУ ім. Дзержинського.
Так, у 1989 році Рудоуправління ім. Кірова вийшло зі складу ВО «Кривбасруда» та стало самостійною юридичною особою - Рудоуправління ім. Кірова ДВО «Південруда» ММ УРСР, яке в наступному підпорядковувалось Мінпромполітики України.
Відповідно до спільного наказу Мінпромполітики України та Фонду держмайна №65/322 від 22.02.1999 року Рудоуправління ім. Кірова Мінпромполітики України перейменоване у Дочірнє підприємство «Державне рудоуправління ім. Кірова» ДАК Укрудпром.
28 грудня 2000 року на підставі спільного наказу Мінпромполітики України та Фонду держмайна Дочірнє підприємство «Державне рудоуправління ім. Кірова» ДАК Укрудпром реорганізоване у Державне Рудоуправління імені Кірова.
30.03.2001 року Державним комітетом Промислової політики України було видано Наказ №135 від 30.03.2001 року «Про створення робочої групи з питань приєднання окремих виробничих потужностей РУ ім. Кірова до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», згідно якого на робочу комісію було покладено обов'язки щодо розгляду питань, пов'язаних з передачею основних фондів та виробничих потужностей державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» до Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», в тому числі й питань дебіторської та кредиторської заборгованості, заборгованості рудоуправління з нарахованих регресних позовів, заробітної плати та інших виплат.
Згідно з п.п.1.1-2.2 наказу Державного комітету Промислової політики України №165 від 19.04.2001 року «Про подальшу реструктуризацію РУ «ім. Кірова»» майно державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» передане на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» для збільшення його статутного фонду та створення на його базі шахтоуправління з підземного видобутку руди на правах структурного підрозділу комбінату та проведена інвентаризація РУ ім. Кірова по всіх статтях балансу станом на 01.04.2001 року.
П.п.3.1-3.2 розділу 3 вказаного Наказу було передбачено створення комісії з прийому-передачі основних фондів та інших статей балансу РУ ім. Кірова на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь»; забезпечення прийому-передачі основних фондів та інших статей балансу РУ ім. Кірова станом на 01.05.2001 року, які передаються до Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь».
Відповідно до Додатку №1 до Наказу №165 від 19.04.2001 року «Укрупнений перелік об'єктів та виробничих потужностей РУ ім. Кірова, що підлягають передачі на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», шахта «Кірова», на якій працював позивач на момент отримання ним професійного захворювання, відійшла до Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь».
Згідно ст.37 ЦК України, в редакції 1963 року, при злитті і поділі юридичних осіб (права і обов'язки) переходять до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права та обов'язки) переходять до останньої.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону СРСР «Про державне підприємство (об'єднання)» (в редакції, що діяла станом на 09.01.1990 року) об'єднання, незалежно від територіального розташування структурних одиниць і самостійних підприємств, що входять до його складу, функціонує як єдиний виробничо-господарський комплекс, забезпечує органічне поєднання інтересів розвитку галузей і територій. Воно здійснює свою діяльність на основі єдиного плану і балансу.
Тобто, на момент передачі до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» майна державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» закон передбачав перехід прав та обов'язків від однієї юридичної особи до іншої з моменту переходу майна особи від однієї особи до іншої.
З огляду на вищезазначене, відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» є правонаступником РУ імені Кірова та особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу.
Суд не вбачає підстав для покладення на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області обов'язку відшкодувати позивачу моральну шкоду, з огляду на наступне.
Статтею ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон).
Спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення стійкої втрати професійної працездатності, в даному випадку з 05.07.1995 року.
Частинами 1, 3 ст.28 Закону у редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК від 05.07.1995 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.
Відповідно до ст.13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абз.4 ст.1, підпункту «е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.34 у зазначеній редакції завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Пунктом 27 ст.77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та п.22 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абз.4 ст.1, підпункту «е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.28 та ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якими обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі №1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон, в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року.
Відповідно до ч.8 ст.36 Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Проте акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.
Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року.
Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №210/2104/16-ц (провадження №14-597цс18).
Відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв'язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»,оскільки стійке встановлення втрати працездатності мало місце до 01 квітня 2001 року.
Факт заподіяння моральної шкоди позивачеві у зв'язку з професійним захворюванням встановлений, оскільки позивач зазнав зменшення обсягу трудової діяльності, переносить фізичні страждання, захворювання має негативну динаміку, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації життя.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.п.3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З урахуванням вказаних фактичних даних у справі, правових норм, які підлягають застосуванню, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, й, беручи до уваги конкретні обставини по справі, зокрема: роботу на підприємстві, правонаступником якого є відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», у шкідливих умовах 20 років 6 місяців, ступінь втрати працездатності 50%, встановлення третьої групи інвалідності, негативну динаміку перебігу захворорювання, характер, інтенсивність і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, необхідність прикладати значні зусилля для продовження активного життя, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 80 000,00 гривень, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які позивач переносить у зв'язку з профзахворюванням, а в задоволенні іншої частини позову до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», та у позові до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області слід відмовити.
При зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Зі змісту положень п.3 ч.3 ст.175, п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди, завданої профзахворюванням та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.
Такий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року справа №761/11472/15-ц.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Так, відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.
Відтак, відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», пропорційно до задоволених вимог, суд стягує з відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» в дохід держави судовий збір в сумі 908,00грн.
Враховуючи викладене, керуючись рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року, ст.ст.23, 1167 ЦК України, ст.ст.10, 11, 27, 60, 88, 137, 213-215 ЦПК України, ст.ст.173, 237-1 КЗпП України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (ЄДРПОУ 24432974) на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я - 80 000,00 гривень (вісімдесят тисяч гривень 00 коп.) без утримання податків, зборів та інших платежів.
В решті позову - відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (ЄДРПОУ 24432974) в дохід держави судовий збір в сумі 908,00грн.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
- відповідач: Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг», (ЄДРПОУ 24432974), юридична адреса: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Криворіжсталі, 1;
- відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Д.Яворницького, 93.
Суддя: Н. Ю. Вікторович