ун. № 759/2558/21
пр. № 2/759/3281/21
13 квітня 2021 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Гаєвської Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
у лютому 2021 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача борг у розмірі 70150 грн 00 коп. згідно договору позики згідно договору позики оформленим розпискою від 12.06.2017 та покласти на відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 12.06.2018 між позивачем та відповідачем укладено договір позики на підставі розписки на підставі якої відповідача позичив 65000 грн 00 коп., що еквівалентно 2500 доларів США 00 центів на строк до 19.06.2018, які останній зобов'язався віддати у вигляді 2500 доларів США 00 центів, проте в обумовлений строк відповідач кошти не повернув, внаслідок чого свої зобов'язання не виконав.
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва 09.02.2021 відкрито загальне позовне провадження (а.с. 12).
Позивач у судове засідання не з'явився, про слухання справи повідомлений належним чином, 17.03.2021 від нього надійшла заява про слухання у його відсутність (а.с. 15, 17).
Відповідач у судове засідання не з'явився повторно, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним, причини неявки суд не повідомив (а.с. 19, 21).
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів згідно п. 1 ч. 1 ст. 280 ЦПК України в порядку заочного розгляду справи.
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що згідно копії розписки 12.06.2018 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 2500 доларів США 00 центів, що еквівалентно у 65000 грн 00 коп., які зобов'язався повернути до 19.06.2018 (а..с 3).
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач наголошував, що між ним та відповідачем 12.06.2018 укладено договір позики, відповідно до якого відповідачем було отримано від позивача грошові кошти у розмірі 2500 дол. США 00 центів, які зобов'язувався повернути до 19.06.2018.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків
Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч.ч. 1,2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 03.06.2015 у справі №6-100цс15 та підтверджена Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 17.10. 2018 в рамках справи №752/13368/15-ц, провадження №61-15868св18 (ЄДРСРУ № 77390035), 10.10.2018 у справі №757/6937/17-ц, провадження №61-18307св18 (ЄДРСРУ № 77389786), 10.10.2018 у справі №757/6937/17-ц, провадження №61-18307св18 (ЄДРСРУ № 77389774).
Таким чином, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі №6-79цс14.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4) ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 25.04.2012 у справі №6-24ц12, наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов'язання.
Позовна заява до суду подається у відповідності до ст. 175 ЦПК України, ч. 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
Частинами 2, 6 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Статтею 96 ЦПК України. Оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Положеннями ст.ст. 12, 13 ЦПК України, роз'яснення наданих в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі», встановлено, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Так, на підтвердження обставини, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання за договором позики, позивачем надано до суду замість оригіналу розписки її копію.
Частиною 1, 2 ст. 509 ЦК України передбачено, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Разом з тим, надана стороною позивача, в якості письмового доказу копія розписки, взагалі не містить підпису позикодавця, а саме позивача по цивільній справі як сторони укладеного договору позики.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту стягнення суми заборгованості за договором позики з підстав неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позики, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести, що такий правочин було укладено і не виконується відповідачем.
Разом з тим, позивачем в порушення ст.ст. 76-81 ЦПК України, не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного факту. Також, було проігноровано стороною позивача щодо надання оригіналу вищенаведеного судом копії письмового доказу.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, беручи до уваги роз'яснення наведені Пленумом Верховного Суду України в п. 26 Постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2, п. 13 Постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» № 5 від 12.06.2009, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову, у зв'язку з їх недоведеністю.
На підставі викладеного, керуючись вимогами п. 4) ч. 3 ст. 129 Конституції України; правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 03.06.2015 у справі №6-100цс15 та підтверджена Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 17.10. 2018 в рамках справи №752/13368/15-ц, провадження №61-15868св18 (ЄДРСРУ № 77390035), 10.10.2018 у справі №757/6937/17-ц, провадження №61-18307св18 (ЄДРСРУ № 77389786), 10.10.2018 у справі №757/6937/17-ц, провадження №61-18307св18 (ЄДРСРУ № 77389774; правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі №6-79цс14; правова позиція Верховного Суду України, висловлена в постанові від 25.04.2012 у справі №6-24ц12; п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі»; Пленумом Верховного Суду України п. 26 Постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2, п. 13 Постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» № 5 від 12.06.2009; ст.ст. 11, 16, 177, 202, 205, 207, 509, 526, 545, 610, 1046, 1047, 1049, 1212 ЦК України; ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 95, 96, 141, 175, 223, 229, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 353 ЦПК України,-
у позовних вимогах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивач має право оскаржити заочне рішення до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: О.В. Ул'яновська
Повний текст судового рішення складено 14.04.2021.