Справа № 357/10406/20
2/357/271/21
Категорія 67
13 квітня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого - судді Бондаренко О. В., при секретарі - Ломако Є.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про зміну способу стягнення аліментів та збільшення їх розміру, -
21.10.2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, мотивуючи тим, що 31.07.1999 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16.02.2016 року, у справі №357/332/16-ц, провадження № 2/357/1049/16, шлюб між ними було розірвано. За час шлюбу у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу допомогу на утримання дітей відповідач надавав неохоче, тому вона звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання дітей розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку /доходу/, але не менше 50 % прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 19.03.2018 року до досягнення дітьми повноліття (судовий наказ у справі № 357/2682/18, 2-н/357/557/18 від 12.04.2018 року на підставі якого Білоцерківським МВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) було відкрито виконавче провадження №56490779 від 30.05.2018 року). На сьогоднішній день, донька вже повнолітня, тому є необхідність у визначенні розміру аліментів на сина - ОСОБА_4 , оскільки, 1/6 частини від заробітку відповідача недостатньо для його утримання, тому вважає за можливе збільшити розмір аліментів, шляхом зміни способу їх стягнення. Для отримання загальної освіти сина та враховуючи наслідки пандемії коронавірусу, було прийнято рішення про отримання ним освітніх послуг в ТОВ «Центр освіти «Оптіма», шляхом дистанційного навчання, що підтверджується договором № 100320011006 від 10.01.2020 року. Вартість навчання за рік складає 27 000 грн. Окрім цього, на щоденні потреби сина в їжі, проїзді, канцелярському приладі та підручниках, нею витрачаються кошти у розмірі 200 грн. Щомісячно одяг для дитини (сандалі, футболки, білизна, змінне взуття, засоби гігієни, та ін.) необхідно кошти у розмірі 1000 грн. Сезонний одяг спричиняє витрати у розмірі 6000 грн., враховуючи, що дитина зростає швидко. Більш того, на її утриманні також перебуває дочка, яка навчається у Київському університеті культури, ІV рівня акредитації, термін навчання по 30.06.2022 року. З моменту видачі судового наказу про стягнення аліментних виплат з відповідача, відбулися значні зміни, а саме, збільшився прожитковий мінімум, збільшилася вартість харчових продуктів, вартість комунальних послуг, вартість шкільного приладдя, засобів гігієни для дитини. Також, вона вважає, що діти мають право на належний відпочинок, тому вживає заходів по забезпеченню сина належним відпочинком за кордоном. Таким чином, ОСОБА_4 , повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Такий належний рівень у будь-якому разі не повинен бути меншим, ніж прожитковий мінімум. Таким чином, присуджений до стягнення розмір аліментів є недостатнім для забезпечення належного життя їх спільного сина. Його вік збільшився, у зв'язку з чим витрати на утримання збільшилися теж, зросли ціни на одяг, продукти харчування, на інші товари, необхідні для його розвитку та навчання. Оскільки батько дитини є здоровим та працездатним, на своєму утриманні інших членів родини не має, офіційно працює лікарем ветеринарної медицини, неофіційно підробляє приватним ізвозом, має у власності квартиру АДРЕСА_1 , проживає в оселі зі своєю співмешканкою, а квартиру передав в оренду з метою отримання додаткового прибутку, тому він може сплачувати аліменти у твердій формі у розмірі 10 000 грн. щомісячно на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що буде належним засобом забезпечення розвитку дитини, оскільки такий рівень вона одна не може забезпечити, а відповідач відмовлявся від добровільного збільшення аліментів та виконання своїх обов'язків по утриманню дитини. Таким чином, вона не спроможна одна забезпечити матеріально сина, тому, враховуючи рівність батьківських прав стосовно дитини, просила змінити спосіб стягнення аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 , на підставі судового наказу у справі № 357/2682/18, 2н/357/557/18 від 12.04.2018 року, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області та стягнути з відповідача на її користь, аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 10 000 грн., щомісячно, починаючи стягнення з дати подання позовної заяви і до повноліття дитини. Також, просила стягнути з відповідача на її користь збитки у вигляді витрат на юридичні послуги у розмірі 8150 грн.
24.11.2020 року судом прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
14.12.2020 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позов ОСОБА_1 не визнає і вважає його таким, що до задоволення не підлягає, виходячи з наступного. З ОСОБА_1 він перебував у зареєстрованому шлюбі з 31.07.1999 р. по 01.03.2016 р., від цього шлюбу мають двоє дітей - доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Спорів щодо дітей між ними не було, за взаємною домовленістю дочка пішла проживати з матір'ю до її батьків, а син залишився проживати з ним, та він повністю утримував сина, забезпечував його всім необхідним, турбувався про його навчання (оплачував приватних репетиторів з англійської та польської мов, з математики, на що витрачав щомісяця близько 800 грн.). Також, ОСОБА_6 відвідував спортивну секцію карате в клубі «ДАЙТАН», за що він сплачував щомісяця 350 грн., а пізніше - 400 грн. Для заняття цим видом спорту необхідно було придбати спеціальну форму - кімоно (700 грн.), перчатки (800грн.), захисні накладки на ноги та руки - фути (1350 грн.), захист для зубів - капа (400 грн.). Також, двічі на рік проводились екзаменаційні заняття (500 грн.). Крім того, син їздив до парку Софіївка у м. Умань, відвідував музеї, кінотеатри. На початку літа 2017 р. ОСОБА_6 від спортклубу «ДАЙТАН» їздив відпочивати до Болгарії, за що ним було сплачено 500 євро. В серпні 2017 р. вони з сином відпочивали на Чорному морі в м. Южне, на що ним також було витрачено 10 тис. грн. В тому ж 2017 р. він купив сину мобільний телефон (3298 грн. телефон та 400 грн. чохол). В лютому 2018 року ОСОБА_6 виявив бажання проживати з мамою та після переїзду син перестав відвідувати репетиторів і займатись в спортклубі, але він намагався максимально приділяти йому увагу - щоранку возив його до школи і забирав зі школи, турбувався про нього. В березні 2018 р. до нього від матері переїхала проживати донька ОСОБА_5 , яка на той час закінчувала 11-й клас і готувалась до ЗНО. Доньку він також повністю утримував, забезпечував її всім необхідним, максимально створював їй умови для успішного закінчення школи, оплачував репетиторів від 4 до 8 занять на тиждень (від 100 до 150 грн. за урок), також він постійно давав ОСОБА_5 кишенькові гроші на власні потреби. Ним було оплачено святкування її випускного вечора (за цей період на потреби доньки було потрачено близько 10 тис. грн.). Далі він їздив з донькою і допомагав їй здавати документи до університету, потім поселятись в гуртожиток. У вересні 2017 року вона виписалась з його квартири і прописалась в гуртожитку (за проживання доньки в гуртожитку він заплатив 5000 грн.). Під час навчання ОСОБА_5 він також допомагав їй грішми, майже щотижня завозив продукти. Ось вже майже два роки донька паралельно з навчанням працює, має свій постійний дохід, матеріально себе забезпечує. ОСОБА_5 навчається з 01.09.2017 року в Київському університеті культури на контрактній основі, відповідний контракт на її навчання укладався з ним. Протягом 2018 р. вони з ОСОБА_1 оплачували навчання дитини навпіл. Весь 2019 та 2020 роки всі витрати по навчанню сплачує лише він, позивачка відмовилась це робити. Однак, незважаючи на всі його витрати, він сам запропонував колишній дружині стягувати з нього аліменти через суд, щоб все було офіційно, тому 12.04.2018 р. по справі № 357/2682/18 Білоцерківським міськрайонним судом було видано судовий наказ за її заявою про стягнення з нього на її користь аліментів на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів мого заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину певного віку, починаючи з 19.03.2018 р. до досягнення дітьми повноліття та з того часу він добросовісно виконує це судове рішення. Влітку 2018 р. ОСОБА_6 під час літніх канікул проживав з ним майже два місяці, перебував на його повному утриманні і за цей період він також сплатив його матері аліменти у повному розмірі. Восени 2018 р. ОСОБА_6 разом з мамою знову повернутись жити до ОСОБА_7 до будинку її батьків, і цей період він також неодноразово поповнював сину мобільний рахунок, давав кишенькові гроші. Він весь час піклувався про своїх дітей, у них нормальні, добрі стосунки. Зустріч Нового 2019 року син святкував з ним, влітку (липень-серпень) 2019 р. син прожив з ним та звісно, він його утримував повністю. Восени 2019 р. позивачка знову змінила місце проживання, забравши з собою сина, вона переїхала до Києва, однак він і цього разу не втрачав зв'язок зі своєю дитиною - часто їздив до нього в Київ, де вони зустрічались і проводили багато часу разом, при цьому продовжував сплачувати аліменти в повному розмірі. В січні 2020 р. позивачка вирішила поїхати до ОСОБА_8 на відпочинок разом з сином (він дав відповідний дозвіл), тоді ж вона у зв'язку з цією поїздкою, уклала договір про надання освітніх послуг з ТОВ «Центр освіти «Оптіма» і перевела сина на дистанційне навчання. На початку вересня 2020 р. позивачка звернулась до нього з проханням вислати їм з сином гроші на зворотну дорогу, оскільки їм немає за що повернутись до України. Він переслав їй на карточку «Приватбанк» 7 тис. гривень. По приїзду додому син попросив його купити йому теплий одяг, в присутності позивачки він дав сину 1800 гривень на купівлю одягу, потім неодноразово поповнював мобільний рахунок, давав кишенькові гроші. В листопаді 2020 р. на базарі підібрав сину і купив зимове шкіряне взуття (1300 грн.), теплі штани (450 грн.), теплу кофту (650 грн.). Так, аліменти сплачуються ним в передбаченому законом розмірі - до повноліття дочки ОСОБА_5 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , з нього відраховували 1/3 частину заробітку на двох дітей, а далі стали відраховувати 1/6 частину на одну дитину. Тому, він категорично не згоден з тезою позовної заяви про те, що ніби після розірвання шлюбу допомогу на утримання дітей він надавав неохоче. Навпаки, він сам був ініціатором того, щоб позивачка отримувала аліменти в передбаченому законом розмірі, але ніколи цим розміром не обмежувався і завжди, по своїм можливостям, добровільно витрачав і продовжує витрачати гроші на своїх дітей. Ще більше його ображають заяви позивачки, викладені в позові про те, ніби в даний час він матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, що вона фактично забезпечує обох дітей, а її коштів на існування та забезпечення сина не вистачає, так само про те, ніби він відмовляється їй надавати більшу допомогу на утримання сина, нервує та ображає її, що його безвідповідальне ставлення до батьківських обов'язків змусило її звертатись до суду. Щодо навчання сина в ТОВ «Центр освіти «Оптіма», то це було виключно її рішення, з ним вона не радилась і його згоди на такий спосіб навчання сина не питала. Позов ОСОБА_1 вважає безпідставним і необґрунтованим, оскільки позивач не обґрунтувала можливість і необхідність стягнення з нього аліментів в твердій грошовій сумі замість часткового стягнення, як не обґрунтувала і розмір стягнення 10 тис. грн. щомісяця. Посилання на ріст цін та на те, що він є здоровим і працездатним не є належним обґрунтуванням його спроможності сплачувати аліменти на утримання сина ОСОБА_6 у твердій формі у розмірі 10000 грн. щомісячно. Розмір його заробітної плати за 2020 рік в Білоцерківській міській державній лікарні ветеринарної медицини коливається від майже 7 тисяч гривень до максимальних 12,5 тисяч гривень на місяць. На ці гроші він оплачує навчання доньки ОСОБА_5 , платить аліменти позивачу на утримання сина у розмірі 1/6 частини, іноді додатково надсилає гроші на потреби сина за її проханням, витрачає додатково гроші на сина (одяг, відпочинок тощо), з листопада 2020 р. також утримує новонароджену доньку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та її матір, з якою проживає однією сім'єю без реєстрації шлюбу та яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, «приватним ізвозом» не займається, інших доходів не має та він ніколи не ухилявся від утримання своїх дітей і завжди тратив на них значно більше, ніж було стягнено з нього судом. З огляду на всі обставини, які мають бути враховані судом при вирішенні цього спору, надані докази, він вважає, що інтереси сина будуть більш захищеними, якщо аліменти і надалі будуть стягуватися в частці від заробітку, а не в твердій грошовій сумі, оскільки мінімум встановлений законом, а максимум обмежується розміром його зарплати, на зростання якої він дуже сподівається. В твердій грошовій сумі на даний час він не може сплачувати більше 1500 грн. на місяць, адже зобов'язаний утримувати ще двох членів своєї сім'ї, а також має тримати обіцянку перед дорослою донькою, щодо оплати її навчання. Тому, просив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів та збільшення їх розміру - відмовити. Також, з огляду на положення, закріплені в ст. 133, 137, 141 ЦПК України, він вважає, що не підлягає також до задоволення вимоги позивачки про стягнення з нього на її користь збитків у вигляді витрат на юридичні послуги у розмірі 8150 грн. в силу їх необґрунтованості та безпідставності.
22.12.2020 року позивач ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що після розірвання шлюбу допомогу на утримання дітей відповідач надавав неохоче, зокрема сина, це полягає у тому, що батько дітей постійно підкреслює своє гідне матеріальне становище та кожного разу, надаючи допомогу, конкретно говорить про те, що без його участі, на свої кошти, що вона має, діти би не прожили та не отримали б нормального утримання. Відповідач у стосунках з дітьми, у спілкуванні зі нею будує свою позицію так, що син повинен випросити допомогу на своє утримання, повинен оцінити фінансову допомогу батька, як таку, що не йде у порівняння з її утриманням дитини. Щоб отримати допомогу, діти мають нахвалювати батька, демонструвати та підкреслювати свою нікчемність. Саме таку поведінку дітей любить відповідач, надаючи допомогу. Також, зазначає, що вона ніколи не була утриманкою, постійно працювала, має диплом з відзнакою, в 2001 році закінчила Державний аграрний університет і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Ветеринарна медицина» та здобула кваліфікацію лікаря ветеринарної медицини. З серпня місяця 1996 року у неї відкрита трудова книжка. Вона працювала у сфері ветеринарної медицини, лаборантом, провідним лікарем медичного-бактеріолога, начальником лабораторії з контролю виробництва, завідувачем лабораторії, в 2018 році вона працювала на посаді продавця товарів, оскільки потребувала коштів на утримання сина, знайти роботу за спеціальністю в той період не змогла, проте не цуралася роботи продавця. Останнє офіційне місце працевлаштування на посаді лікаря ветеринарної медицини бактеріолога Миронівської районної державної лабораторії Держпродспоживслужби, виконуючим обов'язки директора. Таким чином, вона прикладала всі свої зусилля на утримання дітей. Що стосується поїздки до ОСОБА_8 та перебування там вісім місяців, то син дуже мріяв про цей відпочином. Через розповсюдження по всьому світу коронавірусної інфекції, припинилися рейси на виліт, тому їм довелося залишитися із сином в Таїланді, оплачувати наступне проживання. Коли виникла можливість виїхати, їй вже було ні у кого попросити допомоги, тому вона звернулася до відповідача та попросила у нього 12 000 грн. на своє повернення із сином. Відповідач допоміг та надав 6000 грн. Тому, перебування з сином в Таїланді протягом 8 місяців зумовлено не її забезпеченим матеріальним становищем, а форс мажорними обставинами. Відповідач має можливість сплачувати аліменти у визначеному неї розмірі, оскільки займається «приватним ізвозом», окрім цього має квартиру АДРЕСА_1 , та здає її в оренду, за що теж отримує дохід. Їхня донька окремо ніде не працює, вона проходить виробничу практику від університету, цю практику відповідач намагається викласти як додаткове працевлаштування. Випускний вечір доньки був оплачений повністю нею, його вартість скала 8 500 грн., проте вона не вважає за необхідне описувати всі дрібні витрати, які несе кожного дня на утримання сина. Вона надає сину не меншу матеріальну допомогу, вона також купує йому речі, зокрема сезонний одяг спричиняє витрати в розмірі 6000 грн., щоденно дитині надає 200 грн. на його потреби у навчанні, проїзді, харчуванні, що за місяць складає 6000 грн. Крім цього, постійно відбуваються непередбачені витрати в місяць у розмірі 1000 грн., до них відноситься придбання білизни, речей, що швидко псуються, засобів гігієни, відвідування дитиною розважальних закладів. Вона погоджується, що відповідач є особою з гідним доходом, який перевищує офіційну заробітну плату, тому і звертається до суду на законодавчому рівні, щоб стягнути з нього 10 000 грн. на утримання сина, оскільки останній має можливість надати таке утримання сину. Також, відповідач самостійно підтвердив свою спроможність надавати матеріальне утримання у більшому розмірі та зазначив суми коштів, що надавав на утримання сина. Ці суми більші ніж аліменти, що він сплачує на утримання сина у вигляді 1/6 частини від заробітної плати. Так, отримуючи заробітну плату в середньому розмірі 7000 грн. станом на 2019 рік, останній був спроможний оплатити навчання доньки та періодично надавати кошти сину. Сину належить право на гідне та якісне навчання, яке вона може надати йому у разі сплати відповідачем аліментів в більшому розмірі. Що стосується вартості юридичних послуг, то вона витратила ці кошти у зв'язку з тим, що відповідач добровільно не мав наміру сплачувати аліменти у більшому розмірі. Через відсутність знань в юридичній сфері, вона вимушена була звернутися до юридичної фірми та уклала договір № А-241 від 29.09.2020 р. вартістю 8 150 грн. Крім цього, щоб скласти відповідь на відзив їй довелося звернутися до юридичної фірми та укласти договір №А 565 від 16.12.2020 року, вартість якого склала 6 500 грн.. Тому, просила відхилити доводи надані відповідачем у відзиві на позовну заяву та зокрема, крім зміни способу стягнення аліментів та стягнення їх в розмірі 10 000 грн. щомісячно, просила стягнути з відповідача на свою користь збитки у вигляді витрат на юридичні послуги у розмірі 14 650 грн.
Позивач - ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Представник позивача, адвокат Федоркін А.В., у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та зазначив, що дитині має бути забезпечений належний рівень життя, який забезпечується обома батьками саме у фіксованій (твердій) грошовій сумі.
Відповідач - ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник відповідача, адвокат Кузьменко Є.А., у судовому засіданні заперечив проти задоволення позову у повному обсязі.
Суд, заслухавши учасників справи, покази свідка ОСОБА_3 , думку дитини ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 31.07.1999 року перебували у зареєстрованому шлюбі, 16.02.2016 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/332/16-ц, провадження № 2/357/1049/16, шлюб між ними було розірвано. Від даного шлюбу сторони мають: дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено матеріалами справи (а.с. 15, 16, 18-19, 95, 96). Син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримує освітні послуги в ТОВ «Центр освіти «Оптіма», шляхом дистанційного навчання, що підтверджується договором №100320011006 від 10.01.2020 року (а.с. 20-21), вартість навчання за рік складає 27 000 грн., який укладений із матір'ю - ОСОБА_1 .
12.04.2018 року судовим наказом Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/2682/18, провадження № 2-н/357/557/18 (а.с. 28, 66-67), стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку /доходу/, але не менше 50 % прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 19.03.2018 року до досягнення дітьми повноліття.
Також, встановлено, що дочка сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 2017 рік була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на даний час є повнолітньою та навчається в Київському університеті культури ІV рівня акредитації, на контрактній основі, термін навчання по 30.06.2022 року, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 17, 19).
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , та проживає в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , разом із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та періодично з ними проживає ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується матеріалами справи (а.с. 107-110, 164-171), показами свідка та визнається сторонами.
З наданих позивачем доказів (а.с. 23-26, 83-88) вбачається, що позивач купувала продукти харчування, оплачувала навчання старшої доньки ОСОБА_3 у 2018 р., 2019 р. на загальну суму 13477,00 грн., оплатила навчання сина на суму 6000 грн., відпочивала з сином в Таїланді.
З наданих доказів (а.с. 92-94) вбачається, що позивач має диплом з відзнакою, в 2001 році закінчила Білоцерківський державний аграрний університет і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Ветеринарна медицина» та здобула кваліфікацію лікаря ветеринарної медицини, з серпня 1996 року має записи у трудовій книжці, працювала у сфері ветеринарної медицини, лаборантом, провідним лікарем ветеринарної медицини-бактеріолога, начальником лабораторії з контролю виробництва, завідувачем лабораторії, у 2018 році працювала на посаді продавця товарів. Останнє офіційне місце працевлаштування мала на посаді лікаря ветеринарної медицини бактеріолога Миронівської районної державної лабораторії Держпродспоживслужби, на даний час офіційно не працює та як зазначила у судовому засіданні працює нянею та отримує щомісячний дохід в середньому 15000,00 грн.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві приватної власності, проживає однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_10 , яка працює у ФОП ОСОБА_11 на посаді бухгалтера з 01.01.2016 року та з 16.09.2020 по 19.01.2021 року знаходиться у відпустці по вагітності та пологах, має дочку - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , працює на посаді провідного лікаря ветеринарної медицини в Білоцерківській міській державній лікарні ветеринарної медицини, отримував заробітну плату у 2020 році в середньому від 7 тисяч гривень до 12,5 тисяч гривень на місяць, що підтверджено матеріалами справи ( а.с. 27, 36, 68-73).
Також, відповідачем додано докази (а.с. 55, 58-60, 61, 62, 63, 64), з яких вбачається, що відповідач ОСОБА_2 утримує своїх дітей, сплачує аліменти на утримання сина, здійснив оплату навчання старшої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на загальну суму 36457,50 грн., купив сину мобільний телефон вартістю 3298 грн. та чохол вартістю 400 грн.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України (ст. 180 Сімейного Кодексу України).
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до ст. 7 Сімейного кодексу України, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя ( ч. ч. 1, 2, 3 ст. 150 Сімейного кодексу України).
Способи виконання обов'язку утримувати дитину визначені статтею 181 СК України, за змістом якої, кошти на утримання дитини (аліменти) за рішенням суду присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Разом з тим, спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до ст. 183 Сімейного Кодексу України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Крім того, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. (ч.1 ст. 184 СК України).
При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст. 183, 184 СК України.
Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Як роз'яснено в п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року за № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до ст.192 СК розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст ст. 181, 183, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Так, відповідно до ст. 183 та ст. 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
Тому, з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). (Правова позиція ВСУ у справі № 143 цс 13 від 05.02.2014 року).
Отже, виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я.
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження №56490779, відкритого 30.05.2018 року Білоцерківським МВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) щодо примусового виконання судового наказу від 12.04.2018 року у справі № 357/2682/18, провадження № 2-н/357/557/18 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку /доходу/, але не менше 50 % прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 19.03.2018 року до досягнення дітьми повноліття (а.с. 132 -159), з відповідача, на підставі постанови старшого державного виконавця Білоцерківського МВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) від 10.07.2018 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, Білоцерківська міська державна лікарня ветеринарної медицини здійснює відрахування аліментів у розмірі 1/3 частини заробітку до грудня 2018 року, коли старша донька досягла повноліття, а з січня 2019 року у розмірі 1/6 частини заробітку і по даний час, із заробітної плати ОСОБА_2 , про що направляє до Білоцерківського МВ ДВС звіти про зазначені відрахування.
Зазначене також підтверджується довідками про доходи відповідача за 2018, 2019, 2020 роки від 08.12.2020 року, з яких вбачається, що з липня по грудень 2018 року сплачено аліментів в загальній сумі 14088,65 грн., за 2019 рік - сплачено аліментів в загальній сумі 18948,31 грн., за 2020 рік по листопад місяць - сплачено аліментів у загальній сумі 16146,12 грн.
Разом з тим, з матеріалів виконавчого провадження №56490779, а саме звітів про здійсненні відрахування та виплату аліментів, та довідок про доходи, вбачається, що розмір сплачених аліментів на неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , становить в середньому щомісячно 1600 грн.
Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначила, що з 2018 року навчається в Київському інституті культури, на контрактній основі, проживає у гуртожитку, який сама оплачує. Працює на виробничій практиці в «Батьківська хата», отримує 150 грн. в день, на період карантину 2 рази на тиждень виходить на роботу. З батьком відносини погані, він навіть не брав трубку, коли вона дзвонила йому на день народження. Також, батько мав платити за її навчання, однак на даний час наявний борг у розмірі 15000 грн. Є договір укладений між нею та інститутом та є договір укладений між батьком на інститутом, оскільки на 2 курсі, коли потрібно було переукладати договір батько не приїхав. Коштів (аліментів), які платить батько не вистачає. Зараз мама з братом живуть на орендованій квартирі, за яку мама сплачує 5000,00 грн., мама працює неофіційно та отримує дохід приблизно 12-13 тисяч грн., іншого доходу немає. Точно не знає чи дає батько брату ще кошти крім аліментів. Їй також потрібна допомога, адже коли вона захворіла, то подзвонила батьку, щоб він допоміг, але він відмовив. Її батьки у поганих відносинах між собою, але заради дітей, могли б піти на поступки. Брат після ОСОБА_8 звертався до батька, щоб той дозволив жити у його квартирі, в якій він прописаний, але батько відмовив, сказавши, що брат «не вписується» в його нову сім'ю. Коли брат з мамою жили у м. Київ, то вона жила з ними. Мама орендувала квартиру, сплачувала за її оренду, купувала харчування, вона ходила до університету, а брат до школи. Батько сплачує аліменти на картку АТ КБ «Приватбанк» мами приблизно у розмірі 1500-2000 грн., після приїзду брата з ОСОБА_8 , купував йому штани, кросівки. Брат навчається в онлайн школі, так як в звичайній школі проводили дистанційне навчання. Також, був такий період з кінця 2019 року на початок 2020 року, коли вона з матір'ю теж не спілкувалася, тоді брат з мамою жив у м. Київ, також у період 2017-2018 роках брат з мамою жив у м. Золотоноша.
Неповнолітній ОСОБА_4 , у присутності психолога ОСОБА_13 (практичний психолог в ЗОШ №6, стаж 2 роки), яка в судовому засіданні підтвердила, що психологічний тиск на дитину не здійснювався, надав пояснення суду, що сторони у справі є його батьками, живе він на орендованій квартирі разом із мамою та періодично із сестрою ОСОБА_5 , навчається в онлайн школі «Оптіма», куди його перевели, коли він відлітав у Таїланд на відпочинок на 3 місяці, але почався карантин, тому вони з мамою залишився у Тайланді на більший термін, До ОСОБА_8 навчався у Київській школі №162, адже жили з мамою в м. Києві, але так як він переїхав жити до ОСОБА_14 , то в цю школу вже не повертався. В день у квартирі він сам, а ввечері приїздила сестра, коли мама на роботі 5 днів, а коли вона дома 5 днів, сестра повертається до м. Києва. Тобто, коли мама на роботі, то сестра живе з ним. За квартиру кошти сплачує мама. Він, вивчає англійську мову, а в ЗОШ в Білій Церкві, дають дві іноземні мови англійську та польську, яку він вже тривалий час не вивчав. Мама забезпечує його усім необхідним. До батька він звертався після приїзду із ОСОБА_15 , щоб пожити у квартирі з мамою, але він відповів, що він «не вписується» в його сім'ю. Після цього вони спілкувалися, бачилися, але він у нього більше нічого не просив. З батьком у нього нейтральні відносини, сплачує аліменти приблизно 1000 грн., крім аліментів батько йому гроші не дає. Після ОСОБА_8 батько дав йому 1700 грн. на одяг. У 2017 році проживав з мамою у м. Золотоноша Черкаської області, 2018 року жив з мамою у м. Київ. Вивчав польську мову, та коли жив із батьком за репетитора платив батько, коли жив з мамою - платила мама. Батько купив зимовий одяг, штани, кофту, після того як він приїхав з Таїланду. Наразі він в день витрачає 200 грн. на все йому необхідне. Мама купує продукти харчування на них усіх, готує їжу, або їжу готує сестра, коли живе з ним. У 2018 році йому було відомо, що батько заробляв кошти на таксі, про інші доходи йому не відомо. Також, у батька є квартира, яку він здає в оренду, але в цей же час він з мамою живе у діда з бабою, хоча дуже хотів жити в цій квартирі з мамою. Батько сплачує аліменти на рахунок АТ КБ «Приватбанк» його мами.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч.2 ст.6 цієї Конвенції).
Також, частинами 1 та 2 ст.27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Також, у п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.
Відповідно до ст.5 «Рівноправність подружжя» Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВРвід 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
У відповідності до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
Отже, в ході розгляду справи знайшли своє підтвердження підстави визначені ст. 192 СК України щодо зміни способу стягнення аліментів, які стягуються на підставі судового наказу у справі № 357/2682/18, 2-н/357/557/18 від 12.04.2018 року у розмірі 1/6 частки від заробітку ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Так, розмір аліментів, які стягуються згідно судового наказу у розмірі 1/6 частини заробітку ОСОБА_2 є недостатнім для утримання та забезпечення належного рівня життя дитини, необхідного для його фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, адже мінімальний рекомендований розмір на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, який відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» становить 2395 гривень.
Разом з тим, суд критично оцінює твердження позивача щодо стягнення аліментів на сина ОСОБА_6 у розмірі 10 000 грн., оскільки до суду не надано належних та допустимих доказів щодо погіршення її майнового стану, щодо покращення майнового стану боржника, можливості сплати відповідачем аліментів саме у такому розмірі, враховуючи, що відповідач отримує офіційну заробітну плату у розмірі від 7000,00 грн. до 12000,00 грн., має на утриманні малолітню дочку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , крім того, добросовісно сплачує аліменти на утримання сина ОСОБА_6 .
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи , а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Тому, при визначенні розміру аліментів у сумі 2000,00 грн., суд враховує зазначені вище обставини справи, підтверджені відповідними доказами, вимоги розумності, виваженості, співмірності і справедливості, майновий та сімейний стан сторін, також, враховується, що неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з матір'ю, яка не має можливості у повній мірі забезпечити належний рівень життя сина. Крім того, обов'язок утримувати дитину покладено на обох батьків, а відповідач будучи здоровою та працездатною особою має змогу сплачувати аліменти саме у такому розмірі, що відповідає вимогам законодавства.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку про зміну способу стягнення аліментів, які стягуються на підставі судового наказу від 12.04.2018 року у справі № 357/2682/18, провадження № 2-н/357/557/18, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1/6 частини заробітку (доходу) ОСОБА_2 на тверду грошову суму у розмірі 2000,00 грн., щомісячно, з проведенням щорічної індексації відповідно до закону, починаючи з дня набрання рішення суду законної сили до повноліття дитини, оскільки визначений спосіб стягнення аліментів відповідає положенням законодавства та інтересам дитини, його рівню життя та розвитку.
Щодо вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 на її користь збитків у вигляді витрат на юридичні послуги у розмірі 14650 грн. суд виходить з наступного.
За змістом статті 22 Цивільного кодексу України, збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальними положеннями, наведеними у статті 1166 цього Кодексу, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За змістом позовної заяви позивач ототожнює розмір збитків із витратами на оплату правової допомоги за договором №А-241 від 29.09.2020 року та договором №А-565 від 16.12.2020 року, укладеними між нею та ТОВ «Київський центр юридичної допомоги», перелік послуг за яким зазначено в актах про надання юридичних послуг від 18.12.2020 року до договору №А-241 від 29.09.2020 року та до договору №А-565 від 16.12.2020 року, та відповідно до яких позивач згідно квитанцій сплатила за надані послуги кошти у сумі 8150 грн. та 6500 грн., що підтверджується матеріалами справи (а.с.. 29, 89-91).
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, плата за юридичні послуги належить до судових витрат пов'язаних із розглядом справи.
За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.
Отже, витрати, зокрема, пов'язані з оплатою правової допомоги є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20.05.2009 у справі № 6-3261св08, від 27.01.2010 у справі № 6-11633св09, від 03.02.2010 у справі № 6-15773св09.
Отже, витрати, пов'язані із наданням правової допомоги не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок не реалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.
Тому, витрати позивача ОСОБА_1 на правову допомогу у розмірі 14650 грн., не є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України, а є судовими витратами на правову допомогу згідно договору № А-241 від 29.09.2020 р. та договору №А-565 від 16.12.2020 року, укладених між нею та ТОВ «Київський центр юридичної допомоги»
Разом з тим, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
Позивач на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування надала: копію договору № А-241 від 29.09.2020 р., копію договору №А-565 від 16.12.2020 року, копію акта про надання юридичних послуг від 18.12.2020 року до договору №А-241 від 29.09.2020 року та до договору №А-565 від 16.12.2020 року, копії квитанцій про сплату за надані послуги в сумі 8150 грн. та 6500 грн. (а.с.. 29, 89-91).
Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Так, від відповідача у порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України надійшла заява про необґрунтованість витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, однак, належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин до заперечень не надано.
У відповідності до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує, що вказані витрати пов'язані з розглядом справи, приймає до уваги конкретні обставини справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, виходячи з критерію реальності цих витрат, а саме фактичної їх оплати позивачем у розмірі 14650 грн., приходить до висновку щодо стягнення з відповідача судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2930,00 грн.
Також, на підставі ст. 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору за подання до суду вказаного позову, суд приходить до висновку, про стягнення з відповідача на користь держави судового збору у розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст. 7, 84, 182-184,192 СК України, ст. 4, 12, 13, 76 - 82, 141, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), про зміну способу стягнення аліментів та збільшення їх розміру, задовольнити частково.
Змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються на підставі судового наказу від 12.04.2018 року у справі № 357/2682/18, провадження № 2-н/357/557/18, виданого Білоцерківським міськраойним судом Київської області, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1/6 частини заробітку (доходу) ОСОБА_2 на тверду грошову суму у розмірі 2000,00 грн., щомісячно, з проведенням щорічної індексації відповідно до закону, починаючи з дня набрання рішення суду законної сили до повноліття дитини.
Після вступу рішення суду у даній справі у законну силу, судовий наказ від 12.04.2018 року, у справі № 357/2682/18, провадження № 2-н/357/557/18, виданий Білоцерківським міськрайоним судом Київської області - відізвати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2930,00 грн. ( дві тисячі дев'ятсот тридцять гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 840, 80 грн.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 19.04.2021 року.
СуддяО. В. Бондаренко