Справа №461/9981/20
09 квітня 2021 року м.Львів
Суддя Галицького районного суду м.Львова Радченко В.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (адреса: 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299) до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) про стягнення боргу кредитором спадкодавця,
встановив:
Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» 01.12.2020 року звернулося в суд з позовом про стягнення боргу кредитором спадкодавця, у якому просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 6710 грн. 16 коп. за кредитним договором № б/н від 06.06.2007 року, а також вирішити питання розподілу судових витрат.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву №б/н від 06.06.2007 року. Позичальник при підписані анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку» складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою Позичальник підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування а АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом, який у подальшому збільшився до 7200 грн. Своїм підписом у заяві ОСОБА_2 підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складає договір про надання банківських послуг. Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, однак ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого станом на дату її смерті утворилась заборгованість за кредитним договором у сумі 6710,16 грн., що складається з: 6710 грн. 16 коп. - заборгованість за тілом кредита. Посилаючись на викладене АТ КБ «ПриватБанк» просить суд (враховуючи приписи ч.3 ст.1268 ЦК України) стягнути із ОСОБА_1 вказану суму заборгованості за кредитним договором від 06.06.2007 року та понесені судові витрати у справі.
Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 09.12.2020 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження.
Витребувано від Галицької районної адміністрації інформацію про реєстрацію осіб за адресою: АДРЕСА_1 . Також витребувано у Третьої Львівської державної нотаріальної контори копію спадкової справи заведеної після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Представник позивача в судове засідання не прибув. Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Разом з поданням позовної заяви до суду представником позивача було подано клопотання про розгляд справи у його відсутності.
В судові засідання 28.12.2020 року, 03.02.2021 року, 02.03.2021 року та 09.04.2021 року ОСОБА_1 не з"явився. Належним чином надсилалось повідомлення останньому про день, час та місце розгляду справи. До суду повернулися конверти зі зазначенням причини: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Тому, відповідач, в силу п.4 ч.8 ст.128, ч.9 ст.130 ЦПК України, вважається належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про відкладення чи про розгляд справи у відсутності відповідача до суду не надходило.
Суд, вважає за можливе слухати справу у відсутності представника позивача та відповідача, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов'язки та взаємовідносини сторін.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження, вивчивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до положень ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зі змісту ст.ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - достатності.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву №б/н від 06.06.2007 року. Позичальник при підписані анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку» складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою Позичальник підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування а АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом, який у подальшому збільшився до 7200 грн. Своїм підписом у заяві ОСОБА_2 підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складає договір про надання банківських послуг.
Суд зазначає, що з матеріалів справи не вбачається факту звернення позивача з вимогою про повернення кредитної заборгованості до ОСОБА_2 за життя.
Із копії Спадкової справи №171/2020 Третьої Львівської державної нотаріальної контори, заведеної після смерті ОСОБА_2 вбачається, що спадкоємці до майна померлої ОСОБА_2 у Третю Львівську державну нотаріальну контору, станом на 24 квітня 2020 року не зверталися.
Крім цього, з листа голови Галицької районної адміністрації вбачається, що згідно переданих даних балансоутримувача будинку ЛКП «Старий Львів», станом на 21.09.2014 року за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано три особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрований з 19.03.1998 року); ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (була зареєстрована з 21.03.2008 року, знята з реєстрації 17.10.2014 року за рішенням суду); ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (зареєстрований з 11.02.2014 року).
Окрім цього, з матеріалів вищезазначеної спадкової справи вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» 24.04.2020 року на адресу Третьої Львівської державної нотаріальної контори направлено претензію кредитора, якою АТ КБ «ПриватБанк» просив нотаріальну контору: включити кредиторські вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у спадкову масу, про що зробити запис у книзі обліку спадкових справ; повідомити спадкоємців померлого про наявність заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 573416 грн. 09 коп.; повідомити АТ КБ «ПриватБанк» стосовно звернення із заявою про прийняття спадщини; повідомити відомості про осіб, які подали заяву про прийняття або відмову від прийняття спадщини; повідомити АТ КБ «ПриватБанк» відомості про видані свідоцтва про право на спадщину та про осіб, які такі свідоцтва отримали.
Суд зазначає, що згідно вимог ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилами ст.1218ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до вимог ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно вимог ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до вимог ч.1 ст.1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.
Згідно вимог ч.3 ст.1281ЦК України якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.
Відповідно до вимог ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредиторами інше не встановлено.
Пунктом 32 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року № 5 встановлено, що при вирішенні спорів щодо виконання зобов'язань за кредитним договором у випадку смерті боржника/позичальника за наявності поручителя чи спадкоємців суди мають враховувати таке.
З урахуванням положення ст.1282 ЦК України, спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.
При вирішенні спору про стягнення з спадкоємців коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов'язані із з'ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника.
Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що спадкоємці можуть задовольняти вимоги кредиторів лише: у разі прийняття майна у спадщину; у межах вартості успадкованого майна; у розмірі, яка виникла за життя спадкодавця.
Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк», як позивач, зобов'язаний довести, що саме відповідач є спадкоємцем померлої, прийняв після неї спадщину та вартість майна, прийнятого спадкоємцем у спадщину.
Проте, представник позивача у своїй позовній заяві як на підставу задоволення позову посилається у тому числі на те, що відповідач постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому вважається таким, що прийняв спадщину і повинен нести цивільно-правову відповідальність за борги спадкодавця.
Відповідно до ч. 2 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу він не заявив про відмову від неї.
Той факт, що відповідач був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на момент смерті ОСОБА_3 ще не доводить, що він є спадкоємцем.
Главою 86 ЦК України визначений порядок спадкування за законом в тому числі черги спадкоємців.
Відповідно до ч.2 ст.1258 ЦК України кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 на момент смерті ОСОБА_3 було зареєстровано двоє осіб: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
При цьому, позивач не довів до якої черги спадкування належить кожна з цих осіб.
Позивач не довів суду, що саме відповідач входить в коло осіб тієї черги спадкування, яка має перевагу над іншими особами, що зареєстровані за цією адресою.
Позивач також не довів, що саме ОСОБА_1 є спадкоємцем. А також не довів, що останній є єдиним спадкоємцем, який повинен в повному обсязі сплаувати кредит, який отримала померла ОСОБА_3 .
Відповідно до ч.2 ст.1281 ЦК України кредитор наділений правом звертатися з вимогами до усіх спадкоємців. Законодавство не наділяє кредитора правом звертатись з вимогою лише до одного кредитора за власним вибором.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та про відмову в задоволенні позову.
Згідно з положеннями ст.48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин.
Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред'явленому позову при наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
На позивачеві лежить обов'язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов'язаний виконати покладений на нього законом або договором обов'язок.
Законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач.
Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згодний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
За приписами ст.51 ЦПК України суд першої інстанції може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем лише за клопотанням позивача.
У пункті 8 постанови ПленумуВерховного Суду України від 12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ст.33 ЦПК України (2004 року), норми якої кореспондуються зі ст.51 ЦПК України. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'явити позов до належного відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Отже, на підставі викладеного, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця - необхідно відмовити, у зв'язку з недоведеністю позивачем обґрунтованості позовних вимог.
Питання про стягнення судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України, а саме, сплачений позивачем судовий збір відносить за його рахунок, у зв'язку з відмовою у позові.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 526, 530, 651, 653, 1054, 1216, 1218, 1258, 1259, 1261, 1268, 1270, 1281, 1282 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 18, 48, 51, 76, 77, 80, 81, 141, 229, 235, 265, 354 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Відмовити у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (адреса: 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299) до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) про стягнення боргу кредитором спадкодавця.
Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки до Львівського Апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.Є.Радченко