Справа № 308/12547/20
25 березня 2021 року м. Ужгород
Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участі представника власника майна - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №12020070000000261 про накладення арешту на майно, -,
Прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про арешт майна, а саме на земельну ділянку площею 0,5245 га. під кадастровим номером 2110100000:59:001:0293 яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно перебуває у власності Закарпатської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, код ЄДРПОУ 05508559, із забороною розпорядження даною земельною ділянкою.
В обґрунтування клопотання вказує на те, що в 2013 році службові особи Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, діючи умисно, зловживаючи наданими їм повноваженнями, зареєстрували право приватної власності на нерухоме майно яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:59:001:0293 за адресою АДРЕСА_1 , а саме 70 % власності за громадянкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованою в АДРЕСА_2 . При цьому вказане майно перебувало у власності ГО «Закарпатська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів» і її відчуження відбулося всупереч встановленому законом порядку.
Тобто, всупереч земельному законодавству (в редакціях чинних станом вчинення злочину) службовими особами Держгеокадастру в Закарпатській області було виготовлено та погоджено технічну документацію із землеустрою, щодо вищезазначеної земельної ділянки, після чого видано державний акт на право постійного користування землею. В подальшому 21.06.2013 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Ужгородського міськрайонного упаравління юстиції ОСОБА_6 було прийнято заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, після чого здійснено державну реєстрацію права власності, а саме гаражних боксів, які розташовуються на земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000:59:001:0293 за адресою АДРЕСА_1 , за ОСОБА_5 70 % власності та 30% власності за Закарпатською обласною організацією Всеукраїнської спілки автомобілістів керівником якої являється ОСОБА_3 .
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження обєктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого земельна ділянка, яка розташовуються за адресою АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 2110100000:59:001:0293 на праві власності належать Закарпатській обласній організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, код ЄДРПОУ 05508559
Метою накладення арешту прокурор зазначає - забезпечення збереження речових доказів.
Прокурор в судове засідання повторно не зявився, про день, час та місце розгляду клопотання був повідомлений завчасно та належним чином.
Представник власника майна - ОСОБА_3 в судовому засідання проти задоволення клопотання заперечив, посилаючись на необґрунтованість клопотання. Просив відмовити у його задоволенні.
Заслухавши доводи представника власника майна - ОСОБА_3 , дослідивши матеріали кримінального провадження, додані до клопотання, а також суть клопотання, враховуючи, що прокурор в судове засідання повторно не зявився, в судовому засіданні не довів обставин необхідності накладення арешту на майно, також прокурор не надав слідчому судді матеріали кримінального провадження в підтвердження свого клопотання, слідчий суддя дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Чинним КПК України передбачено, що арешт майна з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
Відповідно до вимог статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 2статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини 2статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини 2статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини 2статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Разом з тим, клопотання про накладення арешту на майно не містить належного обгрунтування підстав визнання майна - земельної ділянки доказом вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України. Крім того, клопотання не містить обґрунтування ризиків, передбачених абзацом другим частини 1 ст.170КПК України.
В клопотанні прокурор зазначає, що нерухоме майно є речовим доказом в кримінальному провадженні та відповідає критеріям визначеним ст. 98 КПК України, а тому як підставу для накладення арешту на вказану в клопотанні земельну ділянку прокурор зазначає накладення арешту з метою збереження речових доказів.
Однак, в підтвердження викладеного прокурором до матеріалів клопотання постанови про визнання вказаної в клопотанні земельної ділянки на яку він просить накласти арешт не додано.
Таким чином, вимоги клопотання про арешт майна на даному етапі досудового розслідування, не виправдовують втручання у права і інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.
В матеріалах, долучених до клопотання, які надані слідчому судді, відсутні належні докази, які давали б беззаперечні підстави слідчому судді прийти до висновку про наявність необхідності в накладенні арешту на вказане майно.
Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар .
Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
У відповідності до вимог п.2 ч. 3 ст.132 КПК України передбачає, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться у клопотанні.
Стаття 173 ч. 1 КПК України зазначає, що слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом 2 частини 1статті 170 цього кодексу.
Отже, в даному провадженні прокурором не доведено, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні, подане клопотання прокурором в судовому засіданні не підтримано , а тому клопотання є необґрунтованим, поданим з порушенням вимог чинного законодавства і таким, що не підлягає задоволенню з вищенаведених підстав.
На підставі зазначеного вище та керуючись ст.132,170,171,172 КПК України, слідчий суддя,
У задоволенні клопотання прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №12020070000000261 про накладення арешту на майно - відмовити.
Копію ухвали вручити прокурору, а іншим учасникам направити не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня іі оголошення.
Повний текст ухвали оголошено 29.03.2021 року о 14-58 годині.
Слідчий суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1