Справа № 756/2496/21
Провадження № 2/756/3360/21
15 квітня 2021 року місто Київ
Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Ткач М.М.,
за участі секретаря судового засідання - Кренджеляк А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ», за участі законного представника ОСОБА_1 - піклувальника ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,
У лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ», про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи. Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 22 жовтня 2020 року на проїзній частині Бориспіль-Дніпро-ЗапоріжжяМаріуполь, поблизу с.Кінські Роздори, Пологівського району, Запорізької області відбулась дорожньо-транспортна пригода, де водій ОСОБА_4 керуючи автомобілем марки «SKODA», р.н. НОМЕР_1 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок даної ДТП, пішохід ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від отриманих тілесних ушкоджень померла.
Кримінальне провадження по даному факту - закрито, у зв'язку із відсутністю в діянні водія ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Внаслідок загибелі матері - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , сину- ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 завдано моральну шкоду заподіяної смертю матері та шкоду пов'язану із втратою годувальника.
Посилається на те, що в зв'язку з тим, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «SKODA», р.н. НОМЕР_1 на момент настання дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.Ай.», тому відповідач як страховик є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому законом порядку.
На підставі вищенаведеного, позивач просить, стягнути з відповідача страхове відшкодування, пов'язане із заподіяною моральною шкодою завданою в результаті дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 20 000,00 грн, а також стягнути на його користь страхове відшкодування, пов'язане із втратою годувальника в розмірі 180 000, 00 грн.
09 березня 2021 року під вх. № 18037/21 на адресу Оболонського районного суду м. Києва надійшов відзив на вищевказану позовну заяву (а.с.49-54), в якому ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ» у якому зокрема, зазначається, що постановою про закриття кримінального провадження від 30.11.2020 кримінальне провадження №12020080320000498 закрито у зв'язку з відсутністю в діях водія забезпеченого транспортного засобу складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. У ході досудового розслідування встановлено, що причиною даної ДТП стало порушення пішоходом ОСОБА_5 вимог Правил дорожнього руху. Згідно постанови, в діях водія забезпеченого транспортного засобу відсутні невідповідності вимогам Правил дорожнього руху, а відповідно в його діях відсутній склад кримінального правопорушення. ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ» усвідомлює, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ» вважає, що потерпілою, внаслідок порушення підпункту пункту 4.14 Правил дорожного руху України, була допущена груба необережність, яка сприяла виникненню шкоди, що відповідно до частини другої ст.1193 ЦК України є підставою для зменшення розміру відшкодування, а тому відповідач частково погоджується із вимогою щодо відшкодування моральної шкоди на користь позивача. Згідно наданих документів та інформації право на отримання страхового відшкодування в порядку пункту 27.3. ст.27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» мають : ОСОБА_6 (донька); ОСОБА_7 (донька); ОСОБА_1 (син). Отже, фактично позивач має право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000, 00 грн (1/3 від загального розміру страхового відшкодування з урахуванням зменшення розміру відшкодування на підставі ст.1193 ЦК України. Стосовно відшкодування шкоди, у зв'язку із втратою годувальника, відповідач зазначає, що підпункт «е» пункту 35.2 ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» чітко визначено, що до заяви про страхове відшкодування, потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, додають: документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого; його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік; розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника. Серед матеріалів справи зазначені у підпункті «е» п.35.2 ст.35 зазначеного Закону документи відсутні (довідка про доходи, документи на підтвердження отримання пенсії позивачем внаслідок втрати годувальника). Відповідач зазначає, що представник позивача слушно зазначає, що при покладенні обов'язку по відшкодуванню шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, на страховика (відповідача), діюче законодавство передбачає певні межі такої виплати. Позовні вимоги заявлено в рамках тих сум, що передбачені спеціальним Законом. Відповідач звертає увагу суду, позивача та представника позивача, що окрім меж виплати страхового відшкодування, діюче законодавство передбачає певний порядок та умови здійснення страховиком (відповідачем) страхового відшкодування. Представник позивача та позивач в даному випадку ігнорують вимоги підпункту «е» п.35.2 ст.35 зазначеного Закону обмежуючись нормами Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України. При цьому, зазначає, що відповідач в силу закону не відшкодовує потерпілому завдану шкоду (оскільки відповідач не є її зав давачем), а здійснює виплату страхового відшкодування, що доводить необхідність застосування в даному випадку норм спеціального Закону. Відповідач вважає, що підстав для виплати на користь позивача страхового відшкодування у зв'язку із втратою годувальника наразі немає.Факт перебування позивача на утриманні потерпілої документально не підтверджено для отримання страхового відшкодування. Сам факт смерті ОСОБА_5 внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки та наявність у неї малолітньої дитини не є безспірним правом на отримання страхового відшкодування.
24.03.2021 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.58-61).
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 19 лютого 2021 року вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі.
Ухвалою Оболонського районного суду м.Києва від 24.03.2021 серед, іншого, залучено до участі у справі №756/2496/21 законного представника ОСОБА_1 - піклувальника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; підготовче провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи - закрито; призначено справу до розгляду по суті на 15.04.2021 о 14 год. 30 хв.
Позивач, його представник та законний представник позивача у судове засідання не прибули, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, при цьому, представник позивача надіслав клопотання, у якому просить суд провести розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримують у повному обсязі.
Відповідача уповноваженого представника у засідання суду не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке знаходиться у матеріалах справи.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Судом встановлено, що 22 жовтня 2020 року на проїзній частині Бориспіль-Дніпро-ЗапоріжжяМаріуполь, поблизу с.Кінські Роздори, Пологівського району, Запорізької області відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі -ДТП), де водій ОСОБА_4 керуючи автомобілем марки «SKODA», р.н. НОМЕР_1 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок даної ДТП, пішохід ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від отриманих тілесних ушкоджень померла.
Постановою слідчого СВ Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області від 30.11.2020 (а.с.10-16) кримінальне провадження за ч.2 ст.286 КК України закрито, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення.
Зі змісту постанови слідчого СВ Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області від 30.11.2020 вбачається, що виходячи із зібраних по кримінальному провадженню доказів, орган досудового розслідування приходить до висновку, що причиною даної дорожньо-транспортної пригоди стало порушення пішоходом ОСОБА_5 вимог пп.4.7, 4.8, 4.14 а), б) Правил дорожнього руху.
Відповідно до довідки про причину смерті від 23.10.2020 причиною смерті ОСОБА_5 стали множинні переломи кісток скелету з ушкодженнями внутрішніх органів (а.с.19).
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі- ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 цивільного кодексу України (далі-ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 Постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зі змінами , який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України та Цивільним Кодексом України.
Згідно пункту 21.1. статті 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції чинній на дату ДТП: «З урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування».
На момент ДТП відповідно до страхового полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власником наземних транспортних засобів №200394655 (а.с. 55) цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «SKODA», р.н. НОМЕР_1 була застрахована в ТДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.Ай.».
Пунктом 1.3. статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції чинній на дату ДТП, визначено, що: «Потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу».
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції чинній на дату ДТП: «Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування».
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок врегулювання спору.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлене актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Відповідно до підпункту 37.1.4 п.37.1 ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: зокрема неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому зазначений у підпункті 37.1.4 п.37.1 ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним і поновленню не підлягає.
Із аналізу наведених норм спеціального Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Разом з тим у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок врегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
У Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №465/4287/15, провадження № 14-406цс19 та постанові від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к.
Як убачається із матеріалів справи, позивач не вживав заходи досудового порядку врегулювання даного спору, а користуючись наданим йому правом безпосередньо звернувся до суду з позовом.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Пунктом 27.3. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинам.
Станом на момент ДТП, позивач зазначає, що загибла ОСОБА_5 офіційно одружена не була, при цьому мала дітей: дочку ОСОБА_6 ,1990 року народження, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_3 (а.с.25-26), дочку ОСОБА_7 , 1992 року народження, що підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_5 (а.с.27-28), та сина ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 (а.с.29).
Батьки загиблої на момент ДТП померли, що підтверджується свідоцтвом про смерть матері ОСОБА_8 серія НОМЕР_7 (а.с.22)та батька ОСОБА_9 , що підтверджується листом ВДРАЦС по Пологівському та Чернігівському районах №15130/21.22-31 від 20.11.2020 (а.с.24).
Таким чином, особами, які мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв'язку із смертю ОСОБА_5 , є дочка ОСОБА_6 , дочка ОСОБА_7 та син ОСОБА_1 .
Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено у 2020 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня -4723,00 гривні, з 1 вересня -5000,00 гривень.
Дорожньо-транспортна пригода відбулася 22.10.2020 розмір мінімальної заробітної плати на цей момент становив 5000,00 грн.
ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок ДТП, що підтверджується довідкою про причину смерті від 23.10.2020 (а.с.19).
Відповідно до п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі -Закону), загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди становить 60000,00 грн. ( розрахунок: 5000,00 грн. х 12 м.з.п. = 60000,00 грн., де 5000,00 грн. - мінімальна заробітна плата на момент ДТП; 12 мінімальних заробітних плат - загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди).
Суд вважає, що у зв'язку із смертю матері позивач, як син загиблої, має право на страхове відшкодування моральної шкоди. При цьому, враховуючи той факт, що у загиблої є ще дві доньки ОСОБА_6 , 1990 року народження та ОСОБА_7 ,1993 року народження, що підтверджується свідоцтвами про народження та свідоцтвами про шлюб (а.с.25-28), позивачу, як сину загиблої, належить 1/3 з загального розміру страхового відшкодування (60000,00 грн.), а саме 20000,00 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказував на те, що наявні правові підстави для зменшення заявленої позивачем суми страхового відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Водночас, відповідно до ч.4 ст. 1193 ЦК України виключно суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
Слід зазначити, що згідно ч.2 ст.1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Суд враховує, що питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Відповідно до вимог частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Суд з урахуванням постанови слідчого від 30.11.2020 про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12020080320000498, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, де слідчий дійшов висновку що пішохід ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження внаслідок допущених нею ж самою порушень Правил дорожнього руху, а у діях водія ОСОБА_10 порушення Правил дорожнього руху відсутні, вважає, що в діях потерпілої була присутня груба необережність.
Крім того, зі змісту постанови вбачається, що згідно з висновком судово-медичної експертизи №342 від 23.11.2020 смерть ОСОБА_5 настала від множинних переломів кісток скелету з ушкодженням внутрішніх органів, що ускладнилася розвитком небезпечного для життя стану - травматичного шоку, який став безпосередньою причиною смерті. Всі ушкодження утворились зажиттєво, незадовго до настання смерті і могли бути спричинені при конкретній дорожньо-транспортній пригоді. При судово-токсикологічному дослідженні крові трупу виявлено етиловий алкоголь в концентрації 3,8 проміле, що свідчить про стан алкогольного сп'яніння перед настанням смерті. Вказана концентрація за життя, відповідає отруєнню алкоголем, може наступити смерть.
Суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні докази, що зазначена постанова слідчого скасована.
Підсумовуючи вищевикладене, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 22.10.2020 загинула ОСОБА_5 , позивач безповоротно втратив близьку йому людину. Виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, суд вважає, що завдана позивачу моральна шкода підлягає відшкодуванню. Проте, суд також враховує поведінку, як водія ОСОБА_4 , в діях якого відсутня вина за ДТП, що встановлено постановою про закриття кримінального провадження, а також поведінку самої потерпілої, протиправність якої, перебуває в прямому причинному зв'язку із наслідками події, тому суд вважає необхідним зменшити розмір відшкодування моральної шкоди до 10 000 грн. Зазначений розмір відшкодування є не більш ніж достатнім для розумного і справедливого задоволення потреб позивача.
Стосовно страхового відшкодування, пов'язаного із втратою позивачем годувальника ОСОБА_5 , слід зазначити наступне.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно із пунктом 22.1. статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).
Відповідно до полісу №200394655 (а.с.55), страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю складає 260 000,00 гривень.
Відповідно до пункту 23.1. статті 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Статтею 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», визначено порядок здійснення та розміри страхових виплат за шкоду, пов'язану зі смертю потерпілого.
Пунктом 27.1. статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Пунктом 27.2. статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Частиною першою пунктом першим статті 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого, право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на відшкодування завданого їй страхового відшкодування заподіяного смертю потерпілого, оскільки у результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла його мати ОСОБА_5 .
Відповідно до ч.1,2 ст. 6 Сімейного кодексу України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Частиною 1 ст.180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Слід зазначити, що на момент смерті загиблої, позивач був неповнолітнім, а тому перебував на її утриманні, як неповнолітній син у своєї матері, тому для відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, достатньо лише доказів родинних стосунків потерпілого з позивачкою та того, що на час смерті потерпілого позивачка був неповнолітнім, з огляду на норму ст. 180 СК України, де зазначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Як вже зазначалося вище, попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» загалом не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.
У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
Одночасно слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.
Для отримання страхового відшкодування, матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, встановлено спеціальний порядок, який включає в себе обов'язкове подання потерпілим чи іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, страховику заяви про страхове відшкодування з наданням документів, перелік яких закріплений у п. 35.2 вказаної статті, а саме: а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого; д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; е) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника; є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).
При цьому, підпунктом «е» пункту 35.2 статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не встановлено чіткого переліку документів на підтвердження факту перебування особи на утриманні потерпілого, а тому необхідно дійти висновку, що такими документами можуть бути, в тому числі, надана довідка житлово-експлуатаційної організації з місця проживання (реєстрації) або довідка органу місцевого самоврядування про перебування на утриманні чи про спільне проживання із заявником.
Звертаючись до суду з позовною заявою, зокрема, про виплату страхового відшкодування, позивачем на підтвердження перебування його на утриманні ОСОБА_5 надав серед іншого: завірену копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 (а.с.29), відповідно до якого ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 ; завірену копію довідку видану виконкомом Воскресенської сільської ради Пологівського району Запорізької області (а.с.20) відповідно до якої ОСОБА_5 разом зі своїм сином ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживала за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначені документи визнано судом, як допустимі докази на підтвердження перебування позивача на утриманні померлої особи.
Крім того, відмова у здійсненні страхового відшкодування, відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», можлива за наявності виключних таких підстав: 37.1.1. навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; 37.1.2. вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); 37.1.3. невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; 37.1.4. неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Зазначені вимоги закону не містять, наведених відповідачем підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, як ненадання документів, що підтверджують перебування на утриманні загиблого, довідку про доходи годувальника ( матері) за попередній рік тощо.
Відтак, суд критично оцінює посилання відповідача про неможливість виплати страхового відшкодування у зв'язку із смертю потерпілого, без зазначених документів.
Крім того, слід зазначити, що позивач просив здійснити виплату страхового відшкодування , пов'язаного із втратою годувальника у мінімальному розмірі передбаченому законом.
Ураховуючи наведене, суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування заподіяного смертю потерпілого.
Судом надана оцінка заперечень відповідача проти позову, та суд вважає, що останні спростовуються вищевикладеним.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу, якщо про це не звертаються сторони.
Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві до нього, в межах наданих сторонами доказів, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат в частині стягнення судового збору, суд керується правилами ч. 6 ст.141 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а його позов судом задоволено частково і приходить до висновку про стягнення з відповідача судового збору на користь держави в розмірі 1900,00 грн.
Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 353,354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ», за участі законного представника ОСОБА_1 - піклувальника ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.Ай.» (код ЄДРПОУ 32404600, 04210, м. Київ, пр. Героїв Сталінграда, буд. 4, корп. 6 А) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_8 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), страхове відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000,00 (десять тисяч) гривень 00 копійок, страхове відшкодування, пов'язане з втратою годувальника, у розмірі 180 000,00 (сто вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог -відмовити.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.Ай.» (код ЄДРПОУ 32404600, 04210, м. Київ, пр. Героїв Сталінграда, буд. 4, корп. 6 А) на користь держави судовий збір у розмірі 1900,00 (тисяча дев'ятсот) гривень 00 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Оболонський районний суд м.Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Суддя М.М. Ткач