Справа № 755/11630/20
"22" березня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді: Гончарука В.П.,
за участі секретарів: Гриценко О.І., Якименко Т.С.
представників позивача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсним, суд, -
Позивач ОСОБА_8 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 69.6 кв. м., житловою площею 36,8 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 311191080000, серія та номер: 810, виданий 12.03.2014, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левченко В. М., та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 11548670 від 12.03.2014 року; визнати недійсним договір дарування гаражу № НОМЕР_1 у гаражно-будівельному кооперативі «Березняки-4», по вул. Березняківська 21 у м. Києві з коморою в підвалі, загальною площею 19,8 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 329256580000, серія та номер договору: 1071в, від 04.04.2014, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левченко В. М., та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 12179242 від 04.04.2014 року; визнати недійсним договір дарування 2/3 частини садового будинку, за АДРЕСА_2 , загальною площею 42.1 кв. м., житловою площею: 17.1 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 472135380000, серія та номер договору: 1729, від 10.10.2014, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бібік Сергій Васильович, та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16399448 від 10.10.2014 року; поновити право власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 69,6 кв. м., житловою площею 36,8 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 311191080000, гаражу № НОМЕР_1 у гаражно-будівельному кооперативі «Березняки-4», по вул. Березняківська 21 у м. Києві з коморою в підвалі, загальною площею 19,8 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 329256580000, 2/3 частини садового будинку, за АДРЕСА_2 , загальною площею 42.1 кв. м., житловою площею: 17.1 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 472135380000; стягнути з ОСОБА_6 , судовий збір на користь позивача ОСОБА_8
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що зі слів ОСОБА_8 вона перебувапла у фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_6 у період з 1 січня 2004 року по 22 вересня 2012 року, за цей час у них народилося двоє дітей: ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 . В 2012 році відносини між позивачем та відповідачем істотно погіршились, тож сторони припинили спільне проживання. Після припинення спільного проживання ОСОБА_6 відмовився надавати матеріальну допомогу на утримання дітей. Позивач звернулась з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_6 аліментів на утримання дітей до Броварського міськрайонного суду Київської області. ОСОБА_6 . Маючи на меті недопущення звернення стягнення на майно після виникнення значної заборгованості за несплату аліментів, уклав низку договорів дарування нерухомого майна зі своєю матір'ю ОСОБА_7 , передавши їй в дар нерухоме майно яке є предметом позову. ОСОБА_6 укладаючи дані договори дарування сподівався на те, що рішення Броварського міськрайонного суду Київської області, не буде виконано, у зв'язку з відсутністю у нього доходу та майна, на яке може бути звернено стягнення, тобто прагнув уникнути можливого стягнення на нерухоме майно, яке матиме місце у зв'язку з невиконанням ним рішення про стягнення аліментів на утримання дітей. На підставі вищевикладеного позивач вважає що дані договора дарування можуть бути визнані судом недійсні.
17 серпня 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсним, розгляд справи постановлено провести в порядку загального позовного провадження.
08 грудня 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсним
Представники Позивача ОСОБА_8 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі виходячи з підстав викладених у змісті позовної заяви, та відповіді на відзив просили прийняти рішення, яким їх задовольнити. Крім того, зазначили, що Відповідач-1 ОСОБА_6 який є батьком двох дітей, та знав про свій обов'язок утримувати дітей та надавати їм матеріальну допомогу, міг передбачати негативні наслідки для себе, і подарував нерухомість Відповідачу-2 ОСОБА_7 . Тому позивач вважає, що договори дарування не направлені на настання реальних правових наслідків і тому є фіктивними.
Представник Відповідача-1 ОСОБА_6 - ОСОБА_3 та представник відповідача-2 ОСОБА_7 - ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав викладених у письмових запереченнях та відзиві на позовну заяву, які містяться в матеріалах справи. Крім того, пояснили, що заперечують проти позовних вимог повністю з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість, що підтверджується тим що, позивач жодним чином не обґрунтувала порушення її прав спірними договорами дарування. Відповідач-1 ОСОБА_6 спростовує спільне проживання з позивачем, також відповідачі заявили про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності, а також задоволення позову суперечить інтересам відповідача -1 ОСОБА_6 .
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 певний період часу перебували у стосунках за цей час у них народилося двоє дітей: ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 . В 2012 році відносини між позивачем та відповідачем істотно погіршились, після погіршення ( припинення спілкування) відповідач ОСОБА_6 відмовився надавати матеріальну допомогу на утримання дітей.
В послідуючому між відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено ряд договорів дарування, а саме:
договір дарування квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 69.6 кв. м., житловою площею 36,8 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 311191080000, серія та номер: 810, виданий 12.03.2014, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левченко Валентина Миколаївна, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 11548670 від 12.03.2014 року
договір дарування гаража № НОМЕР_1 у гаражно-будівельному кооперативі «Березняки-4», по вул. Березняківська 21 у м. Києві з коморою в підвалі, загальною площею 19,8 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 329256580000, серія та номер договору: 1071в, від 04.04.2014, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левченко Валентина Миколаївна, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 12179242 від 04.04.2014 року
договір дарування 2/3 частини садового будинку, за АДРЕСА_2 , загальною площею 42.1 кв. м., житловою площею: 17.1 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 472135380000, серія та номер договору: 1729, від 10.10.2014, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бібік Сергій Васильович, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16399448 від 10.10.2014 року
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. (стаття 717 ЦК України).
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договори дарування належать до безоплатних правочинів та за їх умовами обдаровані не мають перед дарувальниками будь-яких зобов'язань матеріального характеру.
Даючи оцінку доводам позову про недійсність правочину та порушення оспорюваним договором прав позивача суд керується положеннями цивільного законодавства, які встановлюють умови чинності правочинів, підстави визнання правочину недійсним та визначають правові наслідки недійсності правочинів. Згідно з ч.1,3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із ч.1-3,6 ст. 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
За приписом ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.
Як вказано в п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
При цьому відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, стороною Відповідача заявлено про застосування позовної давності до даних позовних вимог.
Згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як на підставу своїх вимог сторона позивача посилається на те, що вищезазначені договори дарування є фіктивними та порушують права позивача на отримання матеріальної допомоги по догляду за дитиною.
Водночас доказів що оспорювані договори дарування між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 якимось чином порушують права позивача, та є фіктивними позивач не надала, так - як позивач не була стороною оспорюваних правочинів, спірне майно не визнано спільною сумісною власністю та сторона позивача не надала доказів того, що оспорюваними правочинами порушено її права чи інтереси.
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсним.
З огляду на те, що суд відмовляє у позові, а судові витрати понесені лише позивачем, на підставі статті 141 ЦПК України їх розподіл не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 203, 215, 256, 257, 261, 267, 319, 392 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 16, 19, 81, 89, 133, 141, 200, 247, 259, 263, 264-265, 273, 353, 430 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсним, - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 1 квітня 2021 року.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_5 ІПН НОМЕР_2 місце проживання: АДРЕСА_3
Відповідач-1: ОСОБА_6 ІПН НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 ;
Відповідач-2: ОСОБА_7 ІПН НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_5
Суддя: