Апеляційне провадження № 22-ц/824/4808/2021
Справа 752/2358/20
Іменем України
16 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Чередніченко Н.П. в м. Київ 14 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи Комунальне підприємство «ЖЕО-103» Голосіївського району, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В лютому 2020 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, просили стягнути із ОСОБА_4 на їх користь матеріальну шкоду в розмірі 78399,58 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн., покласти на відповідача судові витрати, які складаються з судового збору 1491 грн., витрат, пов'язаних з залученням спеціаліста ОСОБА_5, в розмірі 1700 грн., та витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Заявлені вимоги мотивували тим, що 12 вересня 2016 року через причини, зазначені ЖЕО-103 в актах залиття від 07 вересня 2016 року та 16 лютого 2017 року, відбулось залиття належної в рівних частках позивачам квартири АДРЕСА_1 , а саме через самостійне втручання в каналізаційну систему мешканцями квартири № 46 . Внаслідок залиття було пошкоджено будівельні конструкції квартири, а також майно, що наведене в кошторисі затрат на відновлення пошкодженого оздоблення приміщень, і квартира стала фактично непридатною для проживання.
Власником та мешканкою квартири № 46 , з якої відбулось залиття квартири, є ОСОБА_4 .
Згідно звіту суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_5 від 03 квітня 2017 року № 26/17, орієнтовна вартість матеріальних збитків, заподіяних оздобленню квартири позивачів, становить 78399,58 грн. Вартість дослідження, виконаного суб'єктом оціночної діяльності, становить 1700 грн., яка також має бути стягнута із відповідача.
Крім того, внаслідок пошкодження майна позивача ОСОБА_1 повторним залиттям квартири, йому заподіяно моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року в позові відмовлено.
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно викладали обставини, якими обґрунтовано позов.
Вказували, що в матеріалах справи відсутні докази, що шкода, завдана залиттям, заподіяна не з вини відповідача, а тому рішення ухвалене без достатніх на те підстав, що ґрунтується на припущеннях з боку відповідача в порушення вимог матеріального права.
Зазначали, що судом перекладено обов'язок доведення вини відповідача на позивачів в порушення приписів ч. 2 ст. 1166 ЦК України, і що єдиним документом, на який посилається суд першої інстанції, є заперечення проти позову, без будь-яких доказів щодо відсутності вини відповідача. Клопотання про призначення у справі судово-будівельної експертизи під час підготовчого провадження відповідачем не подавалось та судові експерти не залучались, а тому вина відповідача не спростована та не доведено зворотного.
Вказували, що заперечення проти позову подано відповідачем з порушенням строку, встановленого ухвалою суду про відкриття провадження, та з порушенням приписів ст. 178, 191 ЦПК України, натомість судом не надано цьому оцінки, не надано строку для позивачів для ознайомлення з цим запереченням і суд перейшов до обговорення питання про можливість закінчити підготовче судове засідання та призначити справу по суті, тим самим обмеживши право позивачів на ознайомлення із запереченням, надання відповіді на заперечення проти позову (відзиву) та надання відповідних клопотань та нових доказів по суті заявлених заперечень. Отже, прийнявши заперечення проти позову, судом порушено принцип змагальності сторін, а також приписи процесуального законодавства щодо надання строку на підготовку відповіді на відзив.
Вказували, що в рішенні суду першої інстанції зазначено, що ОСОБА_4 не є єдиним власником квартири № 46 , однак після ознайомлення з запереченнями сторони відповідача в ході розгляду справи будь-яких клопотань в цій частині стороною позивачів заявлено не було. Таким чином, після отримання заперечення судом всупереч ч. 3 ст. 53 ЦПК України не залучено в якості третьої особи ОСОБА_6 , який нібито є співвласником квартири № 46 , оскільки рішення може вплинути на його права та обов'язки в частині відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.
Зазначали, що всупереч п. 10 ч. 10 ст. 187 ЦПК України ухвала суду першої інстанції від 17 лютого 2020 року про відкриття провадження не містить строку для надання пояснень третіми особами, а також матеріали справи не містять вимог до третьої особи ЖЕД-103 щодо надання пояснень щодо фактичних обставин справи.
Вказували, що встановлення судом обставин непідписання відповідачами акту про залиття квартири не впливає на правильність цього акта, оскільки зворотного відповідачем не доведено, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2018 року в справі № 753/20314/15-ц. Тому, навіть якщо власник квартири, в якій сталася аварійна ситуація, що спричинила залиття, відмовиться підписувати письмовий акт, це не призведе до втрати таким документом юридичної сили, а отже й доказового значення для справи. Замість цього судом покладено обов'язок на позивачів щодо належного оформлення актів та доведеності вини відповідача всупереч норм матеріального та процесуального права.
Вказували, що судом проігноровано приписи Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», встановивши, що стороною позивачів не долучено до звіту про оцінку майна додатків, на підставі яких можливо було б встановити, що оцінювач ОСОБА_5 має право на відповідну кваліфікацію для проведення оцінки об'єктів в матеріальній формі.
Зазначали, що ухвалою від 17 вересня 2020 року суд першої інстанції закрив підготовче засідання, не давши можливості позивачам ознайомитись з запереченням проти позову, надати свої пояснення щодо нього та надати додаткові докази.
Зазначали, що рішенням суду першої інстанції порушено їхні права на володіння, користування і розпорядження майном, що є спільною частковою власністю, а тому підлягає захисту та відновленню шляхом апеляційного оскарження.
До апеляційної скарги надано нові докази, а саме копії звернень до ЖЕД-103 від 07 вересня 2016 року, від 08 лютого 2017 року, копію звіту від 03 квітня 2017 року № 29/17, копію роз'яснення на звіт № 29/17 від 03 квітня 2017 року, копію інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна від 13 січня 2021 року, копію фото залиття за 07 вересня 2016 року та сканкопії документів на СD-диску.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Оскільки апеляційна скарга не містить клопотання про дослідження нових доказів із обґрунтуванням поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, в ній не наведено об'єктивних причин, які перешкодили подати вказані докази у встановлений законом строк, не заявлено клопотання про поновлення строку для подання нових доказів, це є підставою для відмови у долученні додаткових доказів при розгляді справи в апеляційній інстанції і їх оцінки судом.
Від відповідача ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_7 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просила залишити апеляційну скаргу без змін, а рішення суду першої інстанції без задоволення, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, а рішення суду першої інстанції - таким, що є законним, обґрунтованим, прийнятим з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Посилалася на постанову Верховного Суду від 21 лютого 2018 року, справа № 2-1974/11, в якій вказано, що акт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яке відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньобудинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яке відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов'язковою.
Вказувала, що у даній справі судові засідання відбувалися 27 березня, 12 червня, 26 серпня, 17 вересня, 05 листопада та 14 грудня 2020 року, в дані засідання сторона позивача систематично не з'являлася, поважність своїх неявок до суду нічим не підтверджувала, чим систематично зловживала своїми процесуальними правами. 17 вересня 2020 року під час підготовчого засідання представником відповідача надано письмові заперечення проти позову, і всі документи були вручені особисто сторонам під час судового засідання, після чого стороною позивача не заявлено додаткових клопотань про надання додаткового часу для ознайомлення чи необхідності перерви в судовому засіданні.
Зазначала, що позивачі вже зверталися з аналогічним спором до суду, результатом даної справи стало постановлення ухвали від 11 листопада 2019 року про залишення позову без розгляду, яка набрала законної сили, і стороною позивача не було обґрунтовано причин пропуску строку подання позовної заяви повторно 17 лютого 2020 року.
Вказувала, що доказів, які переконливо встановлювали б дійсну дату залиття квартири позивачів, матеріали справи не містять.
Від третьої особи Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», залученої до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог ухвалою Київського апеляційного суду від 05 березня 2021 року, також надійшло пояснення на апеляційну скаргу, в якому третя особа просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.
Обґрунтовуючи пояснення, посилалася на те, що 07 вересня 2016 року та 08 лютого 2017 року ОСОБА_1 звертався до ЖЕД № 103 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» з письмовою заявою з приводу складання акту про залиття належної йому квартири, за наслідками комісійного обстеження було складено відповідні акти, затверджені начальником ЖЕД № 103, в яких зазначено, що залиття трапилось із-за самостійного втручання в каналізаційну систему мешканцями квартири № 46 , що призвело до засмічення каналізаційного стояка. Мешканці квартири АДРЕСА_3 не надали доступ до квартири для обстеження та складання акту, двері не відкрили, акт отримувати відмовились, тобто наданий позивачем акт за формою та змістом відповідає встановленій формі, не суперечить іншим доказам у справі, а наведені в ньому дані відповідачем не спростовані.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вище вимогам закону.
Відмовляючи в позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, суд першої інстанції виходив із того, що в ході розгляду справи не доведено належними та допустимими доказами факту залиття належної їм квартири 12 вересня 2016 року, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди та витрат, пов'язаних із проведенням оцінки, задоволенню не підлягають.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Судом встановлено, що квартира за адресою АДРЕСА_4 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та членам його сім'ї ОСОБА_2 , ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 05 лютого 2001 року (а. с. 6).
На а. с. 8 міститься копія акту про залиття від 07 вересня 2016 року, затвердженого начальником ЖЕД-103 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», згідно якого комісією в складі провідного інженера ОСОБА_9 , майстра ремонтної бригади та майстра технічної дільниці проведено обстеження 07 вересня 2016 року квартири АДРЕСА_1 з приводу залиття; при обстеженні встановлено пошкодження коридору пл. 9 кв.м., стеля підвісна (гіпсокартон) 1 кв.м., стіни шпалери 2 кв.м., туалет пл. 2 кв.м., стіни плитка (протікання через шви); набухання дверної коробки в кімнату; замикання ламп освітлення в коридорі; причиною залиття, що трапилось, є: мешканці кв. 46 самостійно провели втручання в систему каналізаційного стояка, що призвело до аварійної ситуації. Акт підписано членами комісії та мешканцем квартири № 42 ОСОБА_1 .
На а. с. 7 міститься копія акту про залиття (повторний) від 16 лютого 2017 року, затвердженого начальником ЖЕД-103 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», згідно якого комісією в складі провідного інженера ОСОБА_9, майстра технічної дільниці та слюсаря-сантехніка проведено обстеження квартири АДРЕСА_1 з приводу наслідків залиття від 12 вересня 2016 року, і в результаті обстеження встановлено, що квартира знаходиться на 3 поверсі п'ятиповерхового будинку, в кімнаті пл. 14 кв.м. та стелі пошкоджено гіпсокартон 1 кв.м., на стінах шпалери 2 кв.м., коридор пл. 9 кв.м. на стінах пошкоджено шпалери 1 кв.м., вздуття паркету 23 кв.м.; причиною залиття, що трапилося, було самостійне втручання в каналізаційну систему мешканцями квартири № 46 , що призвело до засмічення каналізаційного стояка, про що і складено дійсний акт. Акт підписано членами комісії та мешканцем квартири № 42 за підписом « ОСОБА_1 ».
На а. с. 9 - 14 наявна копія звіту № 29/17 визначення розміру матеріальних збитків від 03 квітня 2017 року, складено за замовленням ОСОБА_1 центром експертної оцінки ФОП « ОСОБА_5 », в якому наведено кошторис витрат на відновлення пошкодженого оздоблення приміщень за адресою АДРЕСА_4 , в таких приміщеннях: коридор пл. 20,4 кв.м., кімната пл. 15,1 кв.м., вбиральня пл. 1,0 кв.м., та додаткові витрати; встановлено, що розмір матеріальних збитків, який завдано ОСОБА_1 в результаті залиття квартири АДРЕСА_1 , яке сталося 12 вересня 2016 року, станом на момент складання даного звіту, становить 78399,58 грн.
Додатками до цього звіту зазначено, але до матеріалів справи позивачами не надано: акт огляду, фотоматеріали, свідоцтво СОД, оцінювача.
На а. с. 17 наявна копія претензії від 10 квітня 2017 року, складеної ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_4 , в якій позивач пропонував впродовж семиденного терміну з дати отримання цієї претензії сплатити йому вартість матеріальних збитків, заподіяних оздобленню квартири, в розмірі 78399,58 грн.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для настання деліктної відповідальності за статтями 1166, 1167 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Як вказано у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
Такі ж правові висновки підтримуються на даний час Верховним Судом, зокрема в постанові від 25 лютого 2019 року в справі № 466/4051/15-ц.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції дійшов загалом обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю, оскільки у матеріалах справи немає належних, допустимих, достовірних доказів протиправної поведінки відповідача, заподіяння позивачам шкоди за певних обставин (у вказану ними в позові дату 12 вересня 2016 року), доказів причинного зв'язку між шкодою та поведінкою відповідача, а відповідач довів відсутність своєї вини, отже позов про відшкодування шкоди є необґрунтованим, не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи та задоволенню не підлягав.
Судом першої інстанції обґрунтовано звернуто увагу на розбіжностях щодо дат залиття квартири в наданих позивачами доказах.
Так, в позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 зазначали, що залиття сталося 12 вересня 2016 року, і ця ж дата зазначена в повторному акті про залиття від 16 лютого 2017 року (а. с. 7) та звіті № 29/17 визначення розміру матеріальних збитків від 03 квітня 2017 року (а. с. 9).
Разом із тим, в апеляційній скарзі та акті про залиття від 07 вересня 2016 року (а. с. 8) зазначено, що залиття сталося 07 вересня 2016 року, таким чином, із даного доказу вбачається, що він складений на п'ять днів раніше від зазначеної в позові дати 12 вересня 2016 року.
Надані позивачами докази у їх сукупності не мають взаємного зв'язку, а отже не відповідають критерію достовірності і з них не можна встановити дійсні обставини справи щодо часу залиття квартири.
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що повторний акт про залиття складений 16 лютого 2017 року - більше ніж через п'ять місяців після події, а отже не може об'єктивно відображати обставини, які існували на момент залиття.
Крім того, суд враховує, що наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій» встановлено форму акта, який складається у разі залиття квартири (додаток № 4 до Правил).
Згідно з вказаними Правилами акт складається комісією за участю представників організації, яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, та організації, яка обслуговує внутрішньобудинкові системи опалення, водопостачання та водовідведення, представника будинку або будинкового комітету і затверджується начальником організації, яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Присутність зацікавлених осіб як від потерпілої, так і від винної сторін є обов'язковою.
В акті повинно бути відображено: дата його складання; прізвища, ініціали та займані посади членів комісії; прізвище, ім'я, по батькові власника квартири, що зазнала шкоди; прізвище, ім'я, по батькові власника квартири, з вини якого сталося залиття; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода, обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей; висновок комісії щодо встановлення вини особи, яка вчинила залиття. Акт обов'язково має бути підписаний всіма членами комісії.
Відмова від підпису складеного акта присутніми особами від потерпілої сторони та з боку винної не впливає на його чинність і у такому випадку в акті має бути зазначено, що такі особи (прізвище ім'я по батькові) підписувати складений акт відмовилися з тих чи інших причин.
Зазначені правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № № 201/658/16-ц (провадження № 61-40389св18), з огляду на що апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом розтлумачено положення Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій на власний розсуд та встановлено додаткові обов'язки для виконавця житлово-комунальних послуг та потерпілих від залиття, чим суд вийшов за межі своїх повноважень.
В зв'язку із вищевикладеним судом першої інстанції обґрунтовано звернуто увагу, що акти про залиття від 07 вересня 2016 року та 16 лютого 2017 року не містять вказівок на те, чи було ознайомлено із вказаним документом власника квартири № 46 , при цьому акт від 16 лютого 2017 року підписаний за мешканця квартири № 42 невідомою особою « ОСОБА_1 », що не відповідає правопису прізвища жодного з позивачів.
Крім того, апеляційний суд враховує, що акти про залиття не містять відомостей щодо обстеження квартири № 46 , із якої могло відбутися залиття, а отже із їх змісту не можна дійти беззаперечного висновку, що обставини події були повно та всебічно з'ясовані комісією при складанні актів і правильно встановлено причину залиття.
При цьому будівельно-технічної експертизи не проводилось, а отже встановити факт того, що пошкодження, вказані в звіті, із визначеною вартістю, виникли саме з вини відповідача, із одних лише актів, складених працівниками ЖЕД-103 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», неможливо.
Посилання позивачів в апеляційній скарзі на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 12 листопада 2018 року в справі № 753/20314/15-ц, апеляційний суд визнає нерелевантним, оскільки в даній справі спір виник з інших правовідносин, а саме Верховний Суд встановив, що комісія при складенні акту оглядала квартиру відповідача, і саме тому непідписання відповідачем акту не впливає на його правильність, оскільки зворотного останній не довів.
На підтвердження розміру заподіяної залиттям квартири майнової шкоди ними надано звіт № 29/17 від 03 квітня 2017 року, яким встановлено, що розмір матеріальних збитків становить 78399,58 грн., разом із тим, судом першої інстанції вірно зазначено, і такі висновки підтримуються апеляційним судом, що у звіті зазначено дату залиття квартири 12 вересня 2016 року, однак на підставі яких документів виконавцем звіту встановлена ця дата, зазначений звіт відомостей не містить, а також до звіту не долучено додатки, на підставі яких можна було б встановити, що оцінювач ОСОБА_5 має право та відповідну кваліфікацію для проведення оцінки об'єктів в матеріальній формі.
Також апеляційний суд враховує, що із наданого до суду першої інстанції витягу із звіту не вбачається, на підставі чого проводилося дослідження, чи проводилося обстеження в натурі, які документи використовувалися оцінювачем, а встановлені види робіт і площа окремих приміщень не узгоджуються із відповідними видами пошкоджень та площею приміщень, зазначеними в актах про залиття.
Апеляційний суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не додержано приписи Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» в частині можливості судом самостійно отримати необхідні відомості з Державного реєстру оцінювачів, який знаходиться у відкритому доступі, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки в даній справі не вбачається необхідність захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, доводи апеляційної скарги щодо наявності у суду можливості самостійно збирати докази не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом.
Відтак доказів, які б підтвердили розмір реального збитку, якій понесли позивачі внаслідок залиття квартири, а також причинного зв'язку між діями або бездіяльністю відповідача та наслідками у вигляді шкоди суду не надано.
За таких обставин судом першої інстанції, на підставі наданих сторонами доказів, яким було дано належну оцінку, правильно встановили, що позивачами не доведено факт спричинення їм матеріальної та моральної шкоди внаслідок залиття квартири саме відповідачем. Висновки суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог є законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи і не спростовані позивачами в апеляційній скарзі.
Апеляційний суд враховує, що відповідач в запереченні на позов посилався на пропуск позивачами строку позовної давності, разом з тим, оскільки судом першої інстанції в позові відмовлено з підстав його необґрунтованості, заява про позовну давність правомірно не розглядалася судом.
Наведені в апеляційній скарзі доводи про те, що судом перекладено обов'язок довести вину відповідача на позивачів в порушення приписів ч. 2 ст. 1166 ЦК України є безпідставними, оскільки за змістом статті 1066 ЦК України відсутність вини має доводити особа, яка завдала шкоди, тоді як у даному випадку факт завдання шкоди саме відповідачем не встановлений, оскільки акти про залиття не містять доказів неправомірних дій відповідача ОСОБА_4 щодо залиття квартири № 42 .
Крім того, суду першої інстанції не були надані безспірні докази про розмір шкоди, заподіяної залиттям в квартирі позивачів.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що відповідачем не було у встановлений судом строк надано відзив на позовну заяву, а подано його лише в підготовче засідання 17 вересня 2020 року, до якого не було додано документи, що підтверджують надіслання відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи, не додано довіреності чи іншого документу, що підтверджує повноваження представника відповідача до відсутній додаток до заперечення, а саме копія ухвали у справі № 752/14179/17 від 11 листопада 2019 року; що судом не надано позивачам строк для ознайомлення з цим запереченням, обмеживши право позивачів на ознайомлення з запереченням, надання відповіді на заперечення проти позову та відповідних клопотань по суті заявлених заперечень, апеляційний суд враховує наступне.
Дійсно, відповідно до ч. 3 ст. 83, ст. 178 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. До відзиву додаються:1) докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем;2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року відкрито провадження в даній справі, призначено справу в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання на 27 березня 2002 року та роз'яснено відповідачу, що він повинен подати суду докази разом з поданням відзиву на позов в п'ятнадцятиденний термін з дня отримання ухвали про відкриття провадження та доданих до неї документів (а. с. 34 - 36).
Копію ухвали про відкриття провадження відповідач ОСОБА_4 отримала 11 березня 2020 року (а. с. 40), однак відзиву на позов в п'ятнадцятиденний термін не подала.
Разом із тим, апеляційний суд враховує, що в підготовчому засіданні 17 вересня 2020 року представником відповідача було подано заперечення проти позовної заяви, а не відзив, строк для подання якого встановлювався судом; копії заперечення було вручено позивачам безпосередньо в цьому засіданні, що підтверджується записом фіксування засідання, при цьому позивачі не заявляли клопотання про оголошення перерви в підготовчому засіданні для ознайомлення з наданими документами і не заперечували проти закриття підготовчого провадження і призначення справи до розгляду (а. с. 84).
Із цих же підстав апеляційним судом не приймаються доводи апеляційної скарги, що судом після отримання позивачами заперечення проти позову було закрито підготовче засідання, не надавши їм можливості надати додаткові докази.
Апеляційний суд враховує, що представник позивачів ОСОБА_12 20 листопада 2020 року ознайомлювався в матеріалами справи (а. с. 94), однак в судовому засіданні, яке відбулося 14 грудня 2020 року, клопотань, в тому числі щодо продовження строку для надання додаткових доказів, не заявляв (а. с. 103 - 106).
Також апеляційний суд приймає до уваги, що в матеріалах справи наявні документи, які підтверджують повноваження представника відповідача, а саме ордер адвоката (а. с. 50), і його особа була встановлена судом в підготовчому засіданні 17 вересня 2020 року, а отже позивачами в апеляційній скарзі не обґрунтовано, яким чином відсутність в додатках до заперечення документа, що підтверджує повноваження представника відповідача, порушує їх процесуальні права.
Крім того, судом першої інстанції не встановлювалось жодних обставин на підставі ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 11 листопада 2019 року № 752/14179/17, копія якої зазначена в переліку додатків до заперечення відповідача ОСОБА_4 на позовну заяву, однак фактично в матеріалах справи відсутня.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє наведені доводи апеляційної скарги, як необґрунтовані.
Апеляційний суд також не погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом всупереч ч. 3 ст. 53 ЦПК України не залучено як третю особу ОСОБА_6 , який є можливим співвласником квартири № 46 , оскільки в матеріалах справи відсутні відповідні докази належності ОСОБА_6 квартири за вказаною адресою, а отже що рішення суду може вплинути на його права та обов'язки.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а тому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження від 17 лютого 2020 року не містить строку для надання пояснень третьою особою ЖЕД-103 щодо фактичних обставин справи, оскільки самою третьою особою рішення суду першої інстанції з цих підстав не оскаржується, а позивачі позбавлена процесуальної можливості висловлювати будь-які доводи від її імені.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із судовим рішенням, переоцінки доказів, яким судом першої інстанції було надано належної оцінки, та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).
При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.