19 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 400/2604/20
адміністративне провадження № К/9901/11390/21
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі № 400/2604/20 за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського апеляційного суду, треті особи - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними, стягнення утриманої суддівської винагороди та недорахованої суддівської винагороди,
ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Миколаївського апеляційного суду, треті особи - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державна судова адміністрація України, в якому просила визнати протиправними дії відповідача, які полягають:
- в утриманні при звільненні позивачки суддівської винагороди за період відпустки з 1 квітня до 5 травня 2020 р. в сумі 230 003,09 грн;
- в нарахуванні суддівської винагороди у виді компенсації за невикористані дні відпустки у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100);
- стягнути з відповідача утриману при звільненні суддівську винагороду за період відпустки з 1 квітня до 5 травня 2020 року в сумі 230 003,09 грн;
- стягнути з відповідача недонараховану суддівську винагороду у виді компенсації за дні невикористаної відпустки в розмірі 153 901,92 грн.
28 жовтня 2020 року рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року, відмовлено в задоволенні позову.
На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 01 квітня 2021 року.
У касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Покликаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, а саме статті 127-129 КЗпП України та статті 26 Закону України «Про оплату праці» без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі №361/5873/16-ц та від 23 жовтня 2020 року у справі №825/1834/17. Крім того, у тексті касаційної скарги позивач також послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20.
Перевіряючи доводи заявника щодо неврахування висновків Верховного Суду, судом касаційної інстанції установлено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутнє судове рішення Верховного Суду у справі 361/5873/16-ц, що не дає змоги встановити чи застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Щодо твердження заявника касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 жовтня 2020 року у справі №825/1834/17, судом касаційної інстанції установлено, що обставини справи, №825/1834/17 та №400/2604/20 не є подібними до спірних правовідносин. Так, у справі №825/1834/17 предметом спору була правомірність винесення Управлінням Держпраці у Чернігівській області постанови відповідача від 01 листопада 2017 року № 25-01-018/0591/247 "Про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами", якою на позивача накладено штраф у розмірі 9 600 грн, тоді як у цій справі предметом спору є нарахування суддівської винагороди у виді компенсації за невикористані дні відпустки відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Також у касаційній скарзі позивач покликається на існування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20, де предметом спору була виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування з квітня 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установленим Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Крім того, в касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Суд зазначає, що подаючи касаційну скаргу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач не вказав, яку саме норму права (пункт, частину, статтю) закону або іншого нормативно-правового акта суд апеляційної інстанції неправильно застосував, щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, та не обґрунтував у чому саме полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права, та, як на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Також в касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Проте, у касаційній скарзі позивачем не зазначено підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, визначених частинами другою і третьою статті 353 КАС України.
Подана касаційна скарга відповідача містить цитування пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, виклад обставини справи, цитати нормативних актів, незгоду з рішеннями судів попередніх інстанцій з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, та не викладення відповідачем підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених пунктами 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме позивач покликаючись на постанови Верховного Суду не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справах за подібними відносинами із цією справою, а також не вказав, яку саме норму права (пункт, частину, статтю) закону або іншого нормативно-правового акта суд апеляційної інстанції неправильно застосував, щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, та не обґрунтував у чому саме полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права, та, як на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися. Крім того не зазначив підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, визначених частинами другою і третьою статті 353 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі №400/2604/20 за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського апеляційного суду, треті особи - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними, стягнення утриманої суддівської винагороди та недорахованої суддівської винагороди - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова