19 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/9240/20 пров. № А/857/3324/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року (суддя - Ланкевич А.З., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Львів, дата складання повного тексту - 04.01.2021р.),
в адміністративній справі №380/9240/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ,
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У жовтні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача у частині не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 12.06.2018 року; 2) зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 12.06.2018 року, виходячи з розрахунку базового місяця - лютий 2008 року та в порядку, передбаченому Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, у розмірі 90822,56 грн., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004; 3) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 року по 12.06.2018 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи, що такі не підлягають до задоволення, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахування раніше проведених виплат. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1500 гривень.
З цим рішенням суду першої інстанції від 29.12.2020 року не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, обставини справи встановлено не повно та невірно, надано їм невірну правову оцінку, внаслідок чого було ухвалено незаконне судове рішення, що є підставою для його скасування і ухвалення нового судового рішення з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги, залишив поза увагою та не прийняв до уваги висновок експерта №5773 від 24.09.2020, яким встановлено, що сума ненарахованої та невиплаченої протиправно індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 року - 12.06.2018 року становить 90822,56 гривні. Суд першої інстанції у своєму рішенні від 29.12.2020 не спростував позиції позивача про те, що розмір посадового окладу змінювався відповідно у лютому 2008 року та березні 2018 року. Посадовий оклад ОСОБА_1 встановлюється виключно постановою Кабінету Міністрів України, і таке підвищення перед його призначенням на посаду відбулось лише у січні 2008 року, і саме тому базовим місяцем є лютий 2008 року. Посилання на підняття грошового забезпечення відповідно до наказів Міністра оборони України є помилковим, оскільки ним не підвищувались саме посадові оклади, що є визначальним при здійсненні нарахування індексації грошового забезпечення. Не погоджується апелянт із висновками суду першої інстанції і в тому, що підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 12.06.2018 року відсутні. Вважає скаржник, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки повністю відповідають положенням законодавства щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, а відтак підлягають задоволенню у повному обсязі. Щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплати середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, то вважає апелянт, що суд першої інстанції не спростував належної обґрунтованої правової позиції позивача, зазначаючи, що оскільки є підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу, є усі обґрунтовані підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 12.06.2018 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004. Також зазначає апелянт, що судом першої інстанції не спростовано належним чином усі доводи позивача, викладені у позовній заяві, та їм не надано належної правової оцінки.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 29.12.2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а також стягнути із відповідача в користь позивача судові витрати в розмірі 3500 грн. - витрати на професійну правову допомогу та 1970 грн. - витрати на проведення судово-економічної експертизи.
Відповідач подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу позивача, просить таку апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач подав також суду апеляційної інстанції додаткові письмові пояснення, у яких навів додаткові обґрунтування апеляційних вимог і просить апеляційну скаргу задоволити в повному обсязі.
Відповідач подав також суду апеляційної інстанції додаткові письмові пояснення, у яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 29.12.2020 року залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно частково задоволити, з врахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.06.2018 року №122, молодшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , командира 3 десантно-штурмового відділення 3 десантно-штурмового взводу 1 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08.06.2018 року №52-РС з військової служби у запас, виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 12.06.2018 року (а.с. 17).
На день виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 позивачу не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 12.06.2018 року (а.с. 25, 61).
16.07.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 12.06.2018 року (а.с. 18).
Листом Військової частини НОМЕР_1 від 10.08.2020 року №1916 повідомлено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 року по лютий 2018 року в Міністерства оборони України не було, у зв'язку із чим нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України не здійснювались. Окрім того, вказано, що відповідно до роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 року №78/0/66-17 не передбачено механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди (а.с. 19-20).
Не погодившись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.
Суд апеляційної інстанції вважає частково вірними висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з урахуванням наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом другим ч.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з частин 2, 3 ст.9 цього ж Закону, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-ХІІ).
Так, згідно ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону №1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації визначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст. 9 Закону №1282-XII).
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно з ст.19 цього Закону є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078).
Відповідно до п.1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з п.2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до п.4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Згідно з п.5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 12.12.2018р. по справі №825/874/17, від 19.07.2019р. у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019р. у справі №825/694/17.
З аналізу наведених норм суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу”, яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі - Постанова №1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком №1 до Постанови №1294.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за розглядуваний період 2016-2018 роки відповідач протиправно не здійснював позивачу нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.
Так, згідно наданого розрахунку індексації судом встановлено, що позивачу не нараховувалась і не виплачувалася індексація, починаючи з січня 2016 року, що також підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 09.11.2020 року №1206 про нараховане щомісячне грошове забезпечення за період січень 2015р. - червень 2018р. (а.с. 61).
Слід зазначити, що невиплата відповідачем індексації грошового забезпечення у відповідних розмірах є протиправним обмеженням Конституційних прав позивача та порушенням вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку №1078.
Тому являється протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 12.06.2018 року.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 (справа №240/4911/18), від 07.08.2019 (справа №825/694/17), від 23.10.2019 (справа №825/1832/17), яку суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
При обранні способу відновлення порушеного права суд повинен виходити з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Приймаючи до уваги наведене, колегія суддів приходить до висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача, необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 12.06.2018 року включно (по день звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу).
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку №1078, обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що розрахунок такої індексації грошового забезпечення для проведення нарахування індексації є обов'язком відповідача як суб'єкта владних повноважень та органу, в якому позивач проходив службу, а завданням адміністративного суду є контроль за правомірністю дій (рішень) відповідача у розглядуваних правовідносинах, зокрема, щодо виконання відповідачем свого обов'язку по нарахуванню і виплати позивачу індексації грошового забезпечення, в тому числі правильності нарахування грошових сум такої індексації.
Як правильно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, у спірних правовідносинах відповідач не нараховував індексацію та не визначав базовий місяць, а тому суд не може надавати оцінку правомірності дії, яка ще не вчинена (в тому числі і щодо визначення базового місяця), та давати вказівку на вчинення її у певний спосіб (визначати базовий місяць), оскільки такий підхід буде порушувати конституційні засади розподілу влади. Тобто, у разі вчинення бездіяльності, суд, за умови встановлення під час розгляду справи протиправності такої, може лише спонукати вчинити певну дію, без конкретизації способу вчинення.
Також судом першої інстанції вірно враховано, що нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення необхідно проводити з урахуванням п.2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Відносно вимог позивача про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити йому індексацію грошового забезпечення у розмірі 90822,56 грн., то суд першої інстанції правильно врахував, що завданням адміністративного суду є контроль за правомірністю дій (рішень) відповідача у розглядуваних правовідносинах, зокрема, щодо виконання відповідачем свого обов'язку по нарахуванню і виплати позивачу індексації грошового забезпечення, в тому числі правильності нарахування грошових сум такої індексації.
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що у розглядуваній адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу дій щодо проведення розрахунку із позивачем та на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність протиправної поведінки (бездіяльності) з боку відповідача, яка полягає у ненарахуванні і невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за розглядуваний період із 01.01.2016 року.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу щодо відсутності у відповідача дискреційних повноважень у питанні нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки відповідач зобов'язаний був нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення відповідно до приписів законодавства.
При обранні способу відновлення порушеного права суд повинен виходити з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами.
Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Так, у даній адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 матеріали справи підтверджують, що за розглядуваний період із 01.01.2016 по 12.06.2018 відповідач протиправно не здійснив нарахування і виплату позивачу індексації грошового забезпечення.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що розрахунок такої індексації грошового забезпечення, в тому числі із визначенням базових місяців для проведення нарахування індексації, є обов'язком відповідача, як суб'єкта владних повноважень та органу, в якому позивач проходив службу.
Отже, з врахуванням того, що відповідачем ще не проведено офіційного нарахування позивачу конкретних грошових сум індексації грошового забезпечення за спірний період, тому являються передчасними вимоги позивача про необхідність здійснення такого нарахування адміністративним судом та одночасного стягнення таких грошових сум у судовому порядку.
Таким чином, являються безпідставними і не підлягають до задоволення апеляційні вимоги позивача про задоволення позовних вимог в повному обсязі із обов'язковим зазначенням суми індексації грошового забезпечення або базових місяців для нарахування індексації грошового забезпечення.
Відносно позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 року по 12.06.2018 року, по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас, із вказаних вище норм законодавства зумовлюється висновок про те, що стягнення із відповідача (роботодавця) на підставі статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за умови наявності такої обставини як фактичний розрахунок.
У розглядуваних правовідносинах обов'язковим є встановлення усього періоду затримки розрахунку, тобто із дня звільнення з військової служби по день фактичного розрахунку, та визначення конкретного грошового розміру середнього грошового забезпечення, який належить стягнути із відповідача за цей період затримки розрахунку при звільненні.
Матеріалами розглядуваної адміністративної справи підтверджується, що станом на час звернення позивача ОСОБА_1 до адміністративного суду із даним позовом та станом на час винесення рішення суду першої інстанції від 29.12.2020 року, із позивачем ще не було проведено кінцевого розрахунку, тобто не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 12.06.2018 року включно із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
В такій ситуації є неможливим визначення періоду затримки розрахунку при звільненні та грошового розміру середнього грошового забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні.
Отже, являється передчасною та безпідставною позовна вимога про зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 року по 12.06.2018 року, по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, згідно приписів статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги позивача являються обгрунтованими в частині визначення періоду протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, тобто періоду з 01.01.2016 року по 12.06.2018 року, за який слід зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Тому, рішення суду першої інстанції від 29.12.2020 року в цій частині необхідно змінити, а саме, в абзацах другому і третьому резолютивної частини цього рішення суду формулювання "по 28.02.2018 року" змінити формулюванням "по 12 червня 2018 року".
У решта частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 року необхідно залишити без змін, як таке, що винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, в тому числі і щодо розподілу судових витрат, а доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Згідно п.1 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року в адміністративній справі №380/9240/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - змінити, а саме, в абзацах другому і третьому резолютивної частини цього рішення суду формулювання «по 28.02.2018 року» змінити формулюванням «по 12 червня 2018 року».
У решта частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року в адміністративній справі №380/9240/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль