14 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/4659/20 пров. № А/857/1088/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
з участю секретаря судового засідання - Пильо І. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 380/4659/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, стягнення індексації грошового забезпечення,-
суддя в 1-й інстанції - Кедик М. В.,
час ухвалення рішення - 18.11.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 30.11.2020 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - військової частини НОМЕР_1 , в якому, із урахування заяви про зміну позовних вимог, просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення у грудні 2016 року, у грудні 2018 року, у січні 2019 року без врахування базових місяців січня 2008 року та березня 2018 року, а також ненарахуванні та невиплаті індексації за період з січня по листопад (включно) 2016 року, за 2017 рік, з січня по листопад (включно) 2018 року; стягнути з військової частини НОМЕР_1 та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 04 січня 2019 нараховану індексацію із встановленням базових місяців січень 2008 року та березень 2018 року в сумі 110119,01 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01 січня 2016 року по 04 січня 2019 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 04 січня 2019 року з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців, з урахуванням сплаченої суми. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач також оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Також покликається на те, що п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 визначено, що значення індексу споживчих цін, приймається за 1 або 100 відсотків місяця, наступного за місяцем в якому відбувається підвищення тарифних ставок (окладів). Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення заробітної плати перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення тарифних ставок (окладів). Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що протягом спірного періоду нарахування індексації відповідачем здійснювалось неправильно або взагалі не здійснювалось. Вважає, що в його випадку базовим місяцем повинен вважатися місяць, в якому підвищена тарифна ставка (посадовий оклад) за посадою, яку він займав в січні 2008 року та в березні 2018 року. При цьому, зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення. З врахування наведеного, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Представник відповідача (апелянта) - Супрун О. О. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити.
Представник позивача - Розман В. С. у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, простть залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 27 грудня 2018 року № 86 (по особовому складу) прапорщика ОСОБА_1 (Г-013649), начальника військового наряду (командира 2 відділення) 2 відділення спеціального патрульного взводу 1 патрульної роти 1 патрульного батальйону звільнено з військової служби у запас за пп. “б” пункту 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Відповідно до наказу командира військової частини від 04 січня 2019 року № 3 (по стройовій частині) прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Позивач 17 січня 2020 року звернувся до відповідача із зверненням стосовно невиплати індексації грошового забезпечення за період з 2016 по 2018 рр.
Листом від 20 лютого 2020 року № 50/14/33-264 відповідач повідомив, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України у 2016 - 2018 рр. в Національної гвардії України передбачено не було.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що у межах спірних правовідносин саме січень 2008 року та березень 2018 року є базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення позивача, оскільки розміри посадового окладу позивача, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, виплати за особливі умови служби залишались не змінними. Суд вважав, що ефективним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання відповідача здійснити перерахунок позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 04 січня 2019 року з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців та здійснити виплату з урахуванням виплаченої суми. У частині стягнення індексації грошового забезпечення в розмірі 110119,01 грн відмовлено, оскільки відповідач здійснює обрахунок індексації грошового забезпечення.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон України № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону України № 2011-XII).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” № 1282-XII.
Стаття 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” передбачає, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 цього Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (ч. 1 ст. 4 Закону України № 1282-XII).
Частини 1 та 2 ст.5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” передбачають, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч.6 ст.5 Закону України № 1282-XII).
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 06 лютого 2003 року № 491-ІV.
Згідно з п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 (далі - Рішення № 9-рп/2013) за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19 червня 2019 року справа №825/1987/17, 20 листопада 2019 року справа № 620/1892/19, 05 лютого 2020 року справа № 825/565/17 індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому КМУ порядку, а саме: відповідно до Порядку №1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України № 1282-XII підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Згідно з п. 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
З аналізу вказаних норм колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу”, яка набрала чинності 01 січня 2008 року та втратила чинність 01 березня 2018 року (далі - Постанова № 1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком №1 до Постанови № 1294.
Так, апелянта покликається на те, що сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення заробітної плати перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення тарифних ставок (окладів).
Однак, колегія суддів вважає такі доводи відповідача безпідставними, оскільки абзацом 5 п. 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Судом встановлено, що зміна посадових окладів з урахуванням періоду проходження військової служби позивача відбулась 01 січня 2008 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294. Надалі розмір посадового окладу було змінено 01 березня 2018 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.
Відтак, якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулось у січні 2008 року, то для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з лютого 2008 року.
Так, базовим місяцем вважається місяць, в якому підвищена тарифна ставка (посадовий оклад) військовослужбовця за посадою, яку він займає. Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яке вперше відбулось у січні 2008 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 07 листопада 2007 року, місяці, у якому відбулося збільшення розміру посадового окладу штату. При цьому, загальна сума збільшення грошового забезпечення перевищила суму індексації нараховану в цьому місяці і відповідно до абзаців 1 і 2, пункту 5 Порядку № 1078 січень 2008 року став базовим місяцем для нарахування індексації заробітної плати позивача.
У такому порядку нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця, яке відбулося у березні 2018 року, відповідно до наказу Міністерства оборони України від 01 березня 2018 року № 90 “Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України”.
Разом з тим, судом не встановлено, що підвищення грошового доходу позивача у спірний період перевищило суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу та яка мала нараховуватися із базового місяця січень 2008 року.
Таким чином, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року є січень 2008 року, в якому Постановою № 1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців, а з 01 березня по 04 січня 2019 року - березень 2018 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачу у грудні 2016 року проведено індексацію, при цьому згідно з цією довідкою базовими визначались місяці січень 2014 року, січень 2015 року, серпень 2015 року, січень 2016 року, травень 2016 року(ас. 15), також у грудні 2018 року та січні 2020 року проведено індексацію (а.с.12).
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, оскільки визначення базового місяця залежить від зміни розміру тарифної ставки (окладу), при цьому відповідно до довідки щодо нарахованого грошового забезпечення від 03 червня 2020 року розміри посадового окладу позивача, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, виплати за особливі умови служби залишались не змінними, тому ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача здійснити перерахунок позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 04 січня 2019 року з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців та здійснити виплату з урахуванням виплаченої суми.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
В частині висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 04 січня 2019 року у сумі 110119,01 грн, то колегія суддів вважає такий висновок правильним, оскільки саме на відповідача, за наявності законних підстав, покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, тоді як завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення. Тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку суд першої інстанцій правильно вказав про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період, а не стягнення визначеної у висновку експерта суми заборгованості.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч. 6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі №380/4659/20- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 19 квітня 2021 року.