16 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/4373/20 пров. № А/857/3248/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Святецького В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Поліської митниці Держмитслужби,
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року (суддя - Гудима Н.С., час ухвалення - 16:10 год., місце ухвалення - м.Рівне, дата складання повного тексту - 18.12.2020р.),
в адміністративній справі №460/4373/20 за позовом ОСОБА_1 до Поліської митниці Держмитслужби,
про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
У червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Поліської митниці Держмитслужби, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 12.05.2020 №UA204000/2020/000085/1 про коригування митної вартості товарів.
Відповідач Поліська митниця Держмитслужби позовних вимог не визнав, вважаючи їх безпідставними, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Поліської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості №UA204000/2020/000085/1 від 12.05.2020. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Поліської митниці Держмитслужби судовий збір у розмірі 847,29 грн.; витрати на правничу допомогу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, у розмірі 10892,93 грн.. У задоволенні позову в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Поліської митниці Держмитслужби судових витрат у розмірі 5000 грн. - відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції від 03.12.2020 року не погодився відповідач Поліська митниця Держмитслужби та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає оскаржене рішення суду незаконним та необґрунтованим, яке підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права неповно дослідив докази з врахуванням їх належності і допустимості, та прийняв рішення, висновки якого не відповідають обставинам справи. Стверджує скаржник, що при проведенні контролю правильності визначення декларантом митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення за митною декларацією, митним органом було встановлено розбіжності і неточності у поданих декларантом документах та запропоновано декларанту надати додаткові документи з метою підтвердження заявлених відомостей у митній декларації. Зважаючи на встановлені обставини, а також на факт ненадання декларантом всіх документів згідно з переліком, вказаним у вимозі, на переконання апелянта, наявні підстави вважати надання декларантом неточних та неповних відомостей щодо числових значень складових митної вартості транспортного засобу, позаяк згідно з даними митниці вартість такого транспортного засобу становить 34100 євро, що перевищує заявлену до митного оформлення. Вважає оспорюване рішення про коригування митної вартості товарів таким, що прийняте митним органом в межах повноважень та на підставі чинного законодавства України. При цьому зазначає апелянт, що позивачем не подані додаткові докази у встановлений законом або судом строк. Також не погоджується апелянт із прийнятим судом першої інстанції рішенням про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 10892,93 грн., оскільки на підтвердження вказаних витрат позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу.
За результатами апеляційного розгляду апелянт Поліська митниця Держмитслужби просить оскаржене рішення суду від 03.12.2020р. скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу відповідача слід задоволити частково, з урахуванням наступного.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 02.03.2020 ОСОБА_1 замовив в Max Automobile автомобіль марки AUDI модель A6, ідентифікаційний номер (номер кузова) - НОМЕР_1 , загальна кількість місць, включаючи водія - 5, призначений для використання на дорогах загального користування (перевезення пасажирів), тип двигуна - дизельний, робочий об'єм циліндрів - 2967 см.куб., потужність - 200kw, тип кузову - універсал, колісна формула - 4х4, бувший у використанні, модельний рік виготовлення - 2018, вартістю 25000 євро (а.с.20, 89), який попередньо 01.03.2020 був придбаний на аукціоні (а.с. 74).
В період з 02.03.2020 по 30.03.2020 позивач здійснив оплату вказаного автомобіля шляхом переказу коштів, що підтверджується копією квитанції №RG 460 та відповідних платіжних доручень на загальну суму 25000 євро (а.с. 21, 26-33). Після оплати позивачем вартості вказаного автомобіля, останній був переданий йому продавцем та відправлений до імпортного митного оформлення.
28.04.2020 декларантом позивача оформлено та подано відповідачу на митний пост митну декларацію №UA204080/2020/008784 для митного оформлення в режимі імпорт легкового автомобіля марки AUDI модель A6, ідентифікаційний номер (номер кузова) - НОМЕР_1 , загальна кількість місць, включаючи водія - 5, призначений для використання на дорогах загального користування (перевезення пасажирів), тип двигуна - дизельний, робочий об'єм циліндрів - 2967 см.куб., потужність - 200kw, тип кузову - універсал, колісна формула - 4х4, бувший у використанні, модельний рік виготовлення - 2018, вартість 25000 євро, за методом визначення митної вартості - 1 (за ціною договору) (а.с. 18-19).
Для митного оформлення відповідачу було подано, зокрема, такі документи: рахунок-фактуру (інвойс) №RG460 від 02.03.2020, декларацію про походження товару №RG460 від 02.03.2020, акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів від 27.04.2020, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 02.07.2018, платіжні документи на підтвердження вартості товару, документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 27.04.2020, копію митної декларації країни відправлення (а.с. 20-41).
За результатами аналізу документів, поданих декларантом для митного оформлення, відповідачем зроблено висновок, що такі документи не містять достатніх даних для підтвердження обраного декларантом методу визначення митної вартості. Враховуючи цю обставину, митний орган зобов'язав позивача надати додаткові документи: висновок про вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією; копію декларації країни відправлення.
На електронне повідомлення митниці декларант додатково надав відповідачу висновок КНДІСЕ від 30.04.2020 №33928/19-54, платіжні документи, договір купівлі-продажу, документ щодо отримання КТЗ продавцем у Auktion & Market AG, пропозицію продажу (оголошення), лист декларанта.
12.05.2020 Поліською митницею ДМС прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів №UA204000/2020/000085/1 по митній декларації №UA204080/2020/008784, згідно з яким митну вартість легкового автомобіля марки AUDI модель A6, ідентифікаційний номер (кузова) НОМЕР_1 , бувшого у використанні, скореговано із застосуванням резервного методу визначення митної вартості, збільшивши митну вартість товару з 25000 EUR до 34100 EUR (а.с. 14).
У графі 33 вказаного рішення було зазначено, що вартість імпортованого транспортного засобу не може бути визнана за рівнем, визначеним декларантом, у зв'язку з ненаданням усіх додаткових документів, витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.ч.2-4 ст.53 Митного кодексу України та у відповідності до ч.5 ст.54 Митного кодексу України, де зазначено, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів митниця має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, що позиціонується з положеннями статті 17 угоди про застосування статті VII ГАТТ/СОТ від 1994 року. Зазначено, що подані до митного оформлення документи містять розбіжності та неточності: 1) поданий до митного оформлення скан свідоцтва про реєстрацію від 02.07.2018 у якості, що не дозволяє здійснити візуальний контроль відповідно до ст.337 Митного кодексу України; 2) реалізацію транспортного засобу здійснено на підставі комерційного рахунку від 02.03.2020, згідно з яким продавцем товару є компанія Max Automobile (Німеччина), однак свідоцтво про реєстрацію від 02.03.2018 видане компетентними органами Республіки Франція та містить відомості про юридичне найменування продавця Schwarz Mobiliti Solutions GMBH succursale France, що не кореспондується з відомостями комерційного рахунку від 02.03.2020; 3) відповідно до відомостей, заявлених у графі 15 МД, країною відправлення транспортного засобу є Німеччина, однак імпортований транспортний засіб фактично зареєстрований у Республіці Франція, окрім цього, декларант подає довідку про транспортні витрати, згідно з якою транспортний засіб переміщувався від м.Хелм (Польща) до п/п “Ягодин” (Україна). Наданий до митного оформлення скрін копії митної декларації країни відправлення від 20.04.2020 містить відомості про комерційні умови поставки EXW Bielefeld (Німеччина); 4) додатково надані документи містять неточності: висновок експертного дослідження не в повній мірі відповідає положенням Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.
Також вказано, що у якості інформаційного джерела використано довідник цін SuperSHCWACKE 03/2017 (34100 євро). Саме ця інформація і зазначена, як така, що призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості імпортованого транспортного засобу. При цьому вказано, що за результатом проведеної відповідно до положень ч.4 ст.57 Митного кодексу України процедури консультації з декларантом та у зв'язку з відсутністю у декларанта та митниці прийнятної до застосування (згідно з положеннями глави 9 Митного кодексу України) інформації щодо вартості операцій щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів, достовірної та документально підтвердженої інформації щодо ціни одиниці товару для обчислення митної вартості за методом на основі віднімання вартості (стаття 62 Митного кодексу України), інформації щодо складових вартості товарів наданої виробником для обчислення митної вартості за методом на основі додавання вартості (стаття 63 Митного кодексу України), що унеможливлює визначення митної вартості шляхом послідовного використання методів, визначених у статтях 58-63 Митного кодексу України, митну вартість партії товарів скориговано із застосуванням резервного методу визначення митної вартості згідно з положеннями статті 64 Митного кодексу України.
Вартість транспортного засобу визначено на підставі положень наказу ДМСУ від 13.10.2006 №885 "Про забезпечення контролю за правильністю визначення митної вартості транспортних засобів, вузлів та агрегатів", наказу ДФСУ від 11.09.2015№689 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України", ст.31 та 337 Митного кодексу України. Митну вартість товару визначено на підставі відомостей про вартість транспортного засобу згідно з електронним довідником www.schwackenet.de на рівні 34100 євро.
На підставі вказаного вище рішення про коригування митної вартості товарів №UA204000/2020/000085/1 від 12.05.2020р. відповідачем прийнято Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA204000/2020/00117, якою відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів за митною декларацією №UA204080/2018/008784 від 28.04.2020 (а.с. 12-13), у якій зазначено причину відмови: "Вартість імпортованих товарів не може бути визнана за рівнем, визначеним декларантом, оскільки при проведенні у відповідності до положень ст.54 Митного кодексу України контролю правильності визначення декларантом митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення за митною декларацією, встановлено, що у документах, наданих декларантом органу доходів і зборів, для підтвердження заявленої митної вартості товарів у відповідності до ч.2 ст.53 Митного кодексу України, виявлені окремі неточності та розбіжності.
Не погодившись з рішенням про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними та скасування рішення Поліської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості №UA204000/2020/000085/1 від 12.05.2020 року, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України, Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.
Відповідно до ч.1 ст.246 МК України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Частиною 1 статті 248 МК України передбачено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.257 МК України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи. Електронне декларування здійснюється з використанням електронної митної декларації, засвідченої електронним цифровим підписом, та інших електронних документів або їх реквізитів у встановлених законом випадках, а також електронних (сканованих) копій паперових документів, засвідчених електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (ч.6 ст.257 МК України).
Крім цього, частиною третьою статті 318 МК України встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (ст.49 МК України).
Стаття 51 МК України регулює питання визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, згідно частини 1 митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.51 МК України, митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (ст.52 МК України).
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті (ч.4 ст.58 МК України).
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (ч.5 ст.58 МК України).
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. До переліку документів, які декларант повинен подавати для підтвердження митної вартості товару, заявленої у декларації, і методу, обраного для її обчислення, належать: декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною 3 статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи (ч.4 ст.53 МК України).
Отже, орган доходів і зборів має повноваження на висунення письмової вимоги про надання додаткових документів у тому разі, коли у документах, поданих декларантом для митного оформлення, наявні розбіжності, ознаки підробки або відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні обґрунтовані підстави вважати, про наявність взаємозв'язку між продавцем і покупцем, який впливає на заявлену декларантом митну вартість. Водночас цим повноваженням митниці на витребування додаткових документів кореспондує обов'язок належним чином обґрунтувати наявність підстав вважати та належним чином обґрунтувати причини, з яких заявлена митна вартість не може бути перевірена на підставі документів, наданих декларантом разом із митною декларацією.
Крім цього, наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Однак, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 19.02.2019р. (справа №805/2713/16-а).
Крім цього, відповідно до ч.5 статті 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Згідно ч.ч. 1-3 ст.54 цього Кодексу, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Колегія суддів звертає увагу, що в частині четвертій статті 54 МК України визначено виключний перелік підстав, за яких митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.
Частиною 6 ст.54 МК України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: - невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; - неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 зазначеного Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; - невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 зазначеного Кодексу; - надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Аналогічний перелік причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), наведено у Правилах заповнення рішення про коригування митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012р..
Наведені норми зобов'язують митницю зазначати конкретні обставини, які викликали вiдповiднi сумніви, причини неможливості їх перевірки на пiдставi наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхiднiсть перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.
Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.
Крім цього, ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовiрностi наданої iнформацiї, витребовування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Частинами 1, 2, 5, 6 ст.55 МК України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. Декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів. На вимогу декларанта консультації проводяться у письмовому вигляді.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст.57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Відповідно до ч.1 ст.58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно з ч.2 ст.58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до ч.4, ч.5 ст.58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно з ч.3 ст.58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 вказаного Кодексу. У разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 вказаного Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
Частинами 1, 2 ст.64 цього Кодексу встановлено, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
З матеріалів справи видно, що спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості транспортного засобу - легковий автомобіль: марка
AUDI модель A6, ідентифікаційний номер (номер кузова) - НОМЕР_1 , бувший у використанні, модельний рік виготовлення - 2018, вартістю 25000 євро, який попередньо 01.03.2020 був придбаний на аукціоні, та ненадання відповідачу необхідних документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, у зв'язку з чим митну вартість товару визначено відповідачем за резервним методом на рівні 34100 євро.
У графі 33 вказаного оскарженого рішення про корегування митної вартості зазначено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, не може бути визнана у зв'язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом.
Крім того, в даному Рішенні вказано, що подані до митного оформлення документи містять розбіжності та неточності: 1) поданий до митного оформлення скан свідоцтва про реєстрацію від 02.07.2018 у якості, що не дозволяє здійснити візуальний контроль відповідно до ст.337 Митного кодексу України; 2) реалізацію транспортного засобу здійснено на підставі комерційного рахунку від 02.03.2020, згідно з яким продавцем товару є компанія Max Automobile (Німеччина), однак свідоцтво про реєстрацію від 02.03.2018 видане компетентними органами Республіки Франція та містить відомості про юридичне найменування продавця Schwarz Mobiliti Solutions GMBH succursale France, що не кореспондується з відомостями комерційного рахунку від 02.03.2020; 3) відповідно до відомостей, заявлених у графі 15 МД, країною відправлення транспортного засобу є Німеччина, однак імпортований транспортний засіб фактично зареєстрований у Республіці Франція, окрім цього, декларант подає довідку про транспортні витрати, згідно з якою транспортний засіб переміщувався від м.Хелм (Польща) до п/п “Ягодин” (Україна). Наданий до митного оформлення скрін копії митної декларації країни відправлення від 20.04.2020 містить відомості про комерційні умови поставки EXW Bielefeld (Німеччина). На вимогу митного органу додатково надані документи містять неточності: висновок експертного дослідження не в повній мірі відповідає положенням Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що орган доходів і зборів має повноваження на висунення письмової вимоги про надання додаткових документів у тому разі, коли у документах, поданих декларантом для митного оформлення наявні розбіжності, ознаки підробки або відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні обґрунтовані підстави вважати, про наявність взаємозв'язку між продавцем і покупцем, який впливає на заявлену декларантом митну вартість. Водночас цим повноваженням митниці на витребування додаткових документів кореспондує обов'язок належним чином обґрунтувати наявність підстав вважати та належним чином обґрунтувати причини, з яких заявлена митна вартість не може бути перевірена на підставі документів, наданих декларантом разом із митною декларацією.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Колегією суддів встановлено, що декларант надав митниці достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, а саме: рахунок-фактуру RG460, згідно якої ОСОБА_1 придбав в Max Automobile (Богдан Максимів) автомобіль марки AUDI модель A6, ідентифікаційний номер (номер кузова) - НОМЕР_1 , тип двигуна - дизельний, робочий об'єм циліндрів - 2967 см.куб., тип кузову - універсал, колісна формула - 4х4, бувший у використанні, модельний рік виготовлення - 2018, вартістю 25000 євро; копії інвойсу від 02.03.2020, договір купівлі-продажу від 02.04.2020 (а.с. 86-109, 201-209); платіжні документи від 02.03.2020, 03.03.2020 та 30.03.2020, банківські виписки від 29.04.2020 про зарахування коштів на рахунок продавця, згідно з якими позивач сплатив Max Automobile за автомобіль саме 25000 євро на виконання умов договору купівлі-продажу.
При цьому, жодних розбіжностей чи суперечностей щодо ціни транспортного засобу подані декларантом документи не містили.
Вартість автомобіля в повній мірі підтверджується копією митної декларації країни відправлення №MRN20DE800126462921E1 від 20.04.2020 (а.с. 176-177) та копією листа Max Automobile від 01.10.2020, у якому продавцем підтверджено оплату ОСОБА_1 суми у розмірі 25000 євро (а.с. 109).
На підставі вказаного листа та рахунку-фактури №F/12/04/2020 судом встановлено, що зазначений автомобіль був доставлений ОСОБА_1 з м.Білефельд (Німеччина) до м.Дубно (Україна) за рахунок продавця Max Automobile (а.с. 109-171).
При цьому, як достовірно встановив суд першої інстанції, транспортні витрати, які поніс позивач, у розмірі 50 євро, полягають в оплаті проїзду довіреної особи позивача ОСОБА_2 до м.Хелм (Польща) та подальшого супроводу придбаного автомобіля до України, разом з перевізниками, найманими продавцем.
Тому, доводи апелянта про те, що заявлена митна вартість товару є документально непідтвердженою, суд вважає необґрунтованими.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач не вказав на документи, зазначені у ч.2 ст.53 МК України, і які подав позивач як декларант при митному оформленні транспортного засобу, в яких з них наявні розбіжності, ознаки підробки або які не містять всіх відомостей на підтвердження числових значень складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена позивачем за автомобіль, всупереч імперативної вимоги закону.
Необґрунтовані є покликання відповідача, що фактичною підставою для сумнівів відповідача у правильності визначення позивачем митної вартості товарів слугувала інформація, наявна у періодичному виданні: довіднику Superschwacke, оскільки інформація із вказаного довідника не може бути самостійною підставою для витребування митним органом додаткових документів з метою підтвердження заявленої митної вартості, якщо при цьому подані до митного оформлення разом з митною декларацією документи не містять розбіжностей, ознак підробки та містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всі відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто, право митниці на витребування додаткових документів закон пов'язує з вичерпним переліком підстав, які стосуються недоліків у наданих для митного оформлення товарів основних документах для підтвердження митної вартості товарів, перелік яких наведено у ч.2 ст.53 МК України.
Також слід зазначити, що відповідно до ч.4 ст.368 МК України, у разі наявності доказів недостовірності заявленої фактурної вартості товарів органи доходів і зборів визначають їх вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари відповідно до вимог вказаного Кодексу.
За умови не наведення органом доходів і зборів доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, що ці документи повинні підтвердити, свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості.
Як уже зазначалося, сумніви органу доходів і зборів можна вважати обґрунтованими, лише, якщо надані декларантом документи, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Отже, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган доходів і зборів повинен чітко вказати, які саме складові митної вартості, на його думку, є непідтвердженими, а також, які документи слід надати для підтвердження того чи іншого показника.
Колегія суддів вважає, що за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, застосування органом доходів і зборів коригування митної вартості є передчасним.
Покликання відповідача на положення умов поставки EXW Bielefeld (Німеччина), зазначених в експортній декларації, від 20.04.2020 (а.с. 176) суд оцінює критично, оскільки умови поставки EXW - термін Інкотермс 2010 та 2020, означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Отже, згідно з вимогами EXW продавець Max Automobile не був зобов'язаний надати позивачу придбаний транспортний засіб виключно за місцезнаходженням свого підприємства, складу, а саме: Bielefeld (Німеччина), а міг поставити його в іншому названому місці, зокрема, Україні. Жодних доказів на спростування вказаної обставини, а також доказів перевезення автомобіля іншим шляхом, аніж його доставка продавцем до м. Дубно та через територію Польщі, відповідачем в ході судового розгляду справи не надано та в матеріалах справи відсутні.
Доводи відповідача про те, що позивачем не включено у вартість автомобіля витрати, пов'язані з його транспортуванням (перевезенням) від Bielefeld (Німеччина) до м.Хелм (Польща) не підтверджені жодними доказами в тому, що вони понесені позивачем. На противагу такому позивачем до матеріалів позову долучено документи на підтвердження транспортування придбаного автомобіля до м.Дубно за рахунок продавця Max Automobile (а.с. 169-172).
Суд першої інстанції вірно зазначив про не підтвердження сумнівів відповідача у дійсності довідки про транспортні витрати на суму 50 євро та реальності маршруту, який вона декларує, належними і допустимими доказами. Будь-яких доказів недостовірності вказаної довідки відповідачем суду не надано та в матеріалах справи відсутні.
Доводи відповідача про те, що представник позивача Кравців В.В. фактично придбав автомобіль у продавця 02.03.2020, а довіреність на його ім'я видана 23.04.2020 оцінюються судом критично, оскільки придбання автомобіля на аукціоні здійснював Max Automobile, а ОСОБА_1 придбав вказаний автомобіль лише 02.04.2020 згідно з договором купівлі-продажу, що долучений до матеріалів справи. При цьому, рахунок фактура (інвойс) від 02.03.2020 №RG460 є попереднім рахунком, на підставі якого позивач здійснював оплату автомобіля, і лише після повної оплати ОСОБА_1 його вартості, 02.04.2020 між ним та Max Automobile укладено договір купівлі-продажу від 02.04.2020.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не обґрунтовано ціну товару, яка визначена ним у розмірі 34100 євро внаслідок проведеного коригування митної вартості за резервним методом; відповідач не довів того, що товар за такою митною вартістю дійсно був увезений до України.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими твердження апелянта про законність прийнятого відповідачем рішення про коригування митної вартості товару від 12.05.2020 року.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи щодо визнання протиправним та скасування рішення відповідача про коригування митної вартості №UA204000/2020/000085/1 від 12.05.2020 року і оскаржуване рішення суду в цій частині винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування. Доводи апеляційної скарги у вказаній частині висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відносно доводів відповідача, наведених в апеляційній скарзі в частині прийняття судом першої інстанції рішенням про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 10892,93 грн., то колегія суддів зазначає таке.
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.1 ч.3 статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч.4 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Колегія суддів встановила, що до матеріалів справи приєднано договір №10-05/20 від 22.05.2020 р., укладений між ОСОБА_1 (Замовник) та Адвокатським об'єднанням «Бона-Фіде» (Виконавець) про надання правової допомоги (а.с. 117-118).
У позовній заяві наведений орієнтований розрахунок судових витрат, згідно з яким правова (правнича) консультація клієнта, роз'яснення положень законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини та визначення правової позиції; вивчення наданих документів та їх аналіз; підготовку позовної заяви; вартості витратних матеріалів - 5000 грн.; винагорода, у разі отримання остаточного рішення на користь позивача (10% від ціни позову) - 8472,93 грн.; витрати на переклад - 2420 грн. та судового збору - 847,29 грн. Разом - 16740,22 (а.с. 8).
Також до матеріалів справи приєднано квитанцію про оплату послуг перекладу на суму 2420 грн. від 05.06.2020 та рахунок за послуги письмового перекладу від 05.06.2020 на суму 2420 грн. (а.с. 119-120).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що для відшкодування витрат на правничу допомогу слід враховувати суму на яку фактично такі роботи було виконано, тобто суму зазначену у акті виконаних робіт підписаною обома сторонами, а не згідно робіт запланованих в рахунку-фактурі.
Також слід зазначити, що витрати на правничу допомогу адвоката включають в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо.
Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справ.
Так, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в обумовленій сумі гонорару суду необхідно надати, зокрема, такі документи: договір (угода) про надання правової (правничої) допомоги; акт прийому-здачі наданих послуг із описом виконаних робіт; платіжні документи.
Разом з тим встановлено, що матеріали справи не містять необхідних документів, які б підтверджували понесення позивачем витрат на правову (правничу) допомогу у розмірі 5000 грн., а отже, такі витрати не можуть бути стягнуті за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у випадку наявності підстав для задоволення позову.
Тому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення із відповідача в користь позивача 5000 грн. витрат на правову допомогу.
Водночас, відносно питання щодо стягнення з відповідача винагороди, у разі отримання остаточного рішення на користь позивача (10% від ціни позову) - 8472,93 грн., то колегія апеляційного суду враховує, що такий вид витрат у розумінні положень статті 132 КАС України не є видом судових витрат чи витрат на правничу допомогу та не може бути стягнутий із відповідача у разі задоволення позову. Така винагорода в розмірі 10% від ціни позову являється додатковою домовленістю між позивачем і адвокатом і не пов'язана із обсягом фактично виконаної (наданої) правової допомоги.
Тому, суд першої інстанції помилково вирішив стягнути із відповідача в користь позивача суму винагороди в розмірі 8472,93 грн. (10% від ціни позову).
Суд апеляційної інстанції також погоджується з доводами апеляційної скарги і щодо відсутності підстав у випадку задоволення позову покладати на відповідача відшкодування понесених витрат на переклад, які належним чином не підтверджені, оскільки приєднані до матеріалів справи рахунок №05/06/20 від 05.06.2020 та квитанція до прибуткового касового ордера№05/06-02 від 05.06.2020 не містять необхідних даних про надання послуг перекладу саме документів, які позивачем приєднані до матеріалів справи, також відсутні договір про надання послуг перекладу та акт виконаних робіт.
Крім того, колегія суддів зауважує, що наведені рахунок і квитанція виписані станом на 05.06.2020 року, тобто отримані послуги перекладу ще до початку ініціювання у вказаній справі судового процесу (до моменту подачі адміністративного позову) та є добровільними, а відтак не можуть бути віднесені до судових витрат, оскільки здійснені поза межами судового провадження.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про не підтвердження позивачем понесення витрат у розмірі 10892,93 грн., що пов'язані із розглядом справи та з правничою допомогою адвоката, знайшли своє підтвердження, а тому рішення суду першої інстанції від 03.12.2020 року в частині стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, у розмірі 10892,93 грн. підлягає скасуванню, із прийняттям у цій частині нової постанови про відмову у стягненні з відповідача в користь позивача 10892,93 грн. судових витрат (що включає 8472,93 грн. - винагорода; 2420 грн. - витрати на переклад).
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Згідно п.10 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Поліської митниці Держмитслужби - задоволити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року в адміністративній справі №460/4373/20 за позовом ОСОБА_1 до Поліської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення - скасувати частково, а саме, в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Поліської митниці Держмитслужби витрат на правничу допомогу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи у розмірі 10892,93 грн., - і в цій частині прийняти нову постанову, якою відмовити у стягненні із Поліської митниці Держмитслужби в користь ОСОБА_1 10892,93 грн. судових витрат (що включає 8472,93 грн. - винагорода; 2420 грн. - витрати на переклад).
У решта частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року в адміністративній справі №460/4373/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
В. В. Святецький