Справа № 946/1568/20
Провадження № 2-а/946/12/21
16 квітня 2021 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого судді - Бурнусуса О.О.,
за участю: секретаря судового засідання - Коробко О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізмаїлі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Житомирській області, інспектора роти №3 батальону №1 управління патрульної поліції в Житомирській області лейтенанта поліції Корчемного Юрія Миколайовича про визнання протиправною, скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, та стягнення моральної шкоди,-
13.03.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який заявою від 07.05.2020 року уточнив та якою остаточно просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК №2194246 від 04.03.2020 року, про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн. Крім цього, просив стягнути з Управління патрульної поліції в Житомирській області на користь позивача для відшкодування моральної шкоди, нанесеної неправомірними діями інспектора лейтенанта поліції батальону № 1 роти № 3 Управління патрульної поліції в Житомирській області Корчемного Ю.М. при притягненні позивача до адміністративної відповідальності постановою ЕАК №2194246 від 04.03.2020 року, а саме компенсацію в грошовому виразі у розмірі 2000 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.03.2020 року ОСОБА_1 був зупинений під час руху на автомобілі марки BMW 118d, д/н НОМЕР_1 інспектором роти №3 батальону №1 управління патрульної поліції в Житомирській області, зупинка була мотивована, тим, що позивачем були порушені правила дорожнього руху, а саме, позивач рухався зі швидкістю 90 км/год в населеному пункті позначеному дорожнім знаком 5.45 та перевищив встановлені обмеження швидкості на 40 км/год (швидкість вимірювалась приладом TruCam 000545), чим порушив п.12.4 Правил дорожнього руху України. У зв'язку із чим, відносно ОСОБА_1 була винесена постанова по справі про адміністративне правопорушення ЕАК №2194246 від 04.03.2020 року та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачем належним чином не доведено належними і допустимими доказами факту порушення позивачем ПДР України. Крім того, позивач вважає, що при винесенні постанови було грубо порушені його права, передбачені ст.268 КУпАП. Зазначає, що інспектором не дотримувався вимог ряду ст.ст. 268, 279-280 КУпАП: не оголосив посадову особу, яка розглядає справу, не з'ясував вину позивача, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, не встановлював місце проживання, порушив права на надання доказів чи клопотань. Вказує на те, що інспектором не встановлювались обставини руху по даній дорозі: чи не в'їхав на неї з ґрунтової дороги (до місця зупинки інспектором наявні декілька місць сполучення з місцевими ґрунтовими польовими дорогами), де відсутні будь-які дорожні знаки та інші суттєві обставини, які могли б вплинути на розгляд справи. Зазначає, що рухався в лівій смузі по трасі М 06 (у напрямку Чоп-Київ), праворуч від нього рухалась вантажівка (фура) з напівпричепом. Ліворуч ніяких обмежень швидкості руху дорожніми знаками встановлено не було. Пояснює, що рухався з дозволеною швидкістю 90 км/год, при можливих 110 км/год на дорогах з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою. На розділювальній смузі знаку 5.45 не було, знаку праворуч видно не було, оскільки перекривала фура з напівпричепом. Таким чином, позивач вважає, що ним не вчинялось зазначене правопорушення. Також, позивач зазначив, що йому та його сім'ї нанесено моральні страждання, оскільки перебував у постійному стресі у зв'язку з оскарженням постанови серії ЕАК №2194246 від 04.03.2020 року про накладення адміністративного стягнення.
Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями від 13.03.2020 року, справа №946/1568/20 передана на розгляд судді Бурнусус О.О.
17.03.2020 року ухвалою судді відкрито спрощене провадження у справі, призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, якою уточненні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить позов задовольнити.
В судове засіданні відповідач інспектор роти №3 батальону №1 управління патрульної поліції в Житомирській області лейтенант поліції Корчемний Юрій Миколайович не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив справу розглянути за його відсутності та в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що водієм транспортного засобу марки BMW 118d, д/н НОМЕР_1 були порушені правила дорожнього руху, а саме, позивач рухався зі швидкістю 90 км/год в населеному пункті позначеному дорожнім знаком 5.45 та перевищив встановлені обмеження швидкості на 40 км/год (швидкість вимірювалась приладом TruCam 000545), чим порушив п.12.4 Правил дорожнього руху України. Встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме порушення вимог п. 12.4 ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 122 КУпАП та було прийнято рішення про складання адміністративного матеріалу відносно позивача. За результатом розгляду справи винесено постанову за ч. 1 ст. 122 КУпАП, якою накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. відповідно до санкції статті. В якості доказу до відзиву долучено фото та відео, відзняте за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam. Вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими і просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача Управління патрульної поліції в Житомирській області в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив справу розглянути за його відсутності та в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що водієм транспортного засобу марки BMW 118d, д/н НОМЕР_1 були порушені правила дорожнього руху, а саме, позивач рухався зі швидкістю 90 км/год в населеному пункті позначеному дорожнім знаком 5.45 та перевищив встановлені обмеження швидкості на 40 км/год (швидкість вимірювалась приладом TruCam 000545), чим порушив п.12.4 Правил дорожнього руху України. Встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме порушення вимог п. 12.4 ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП та було прийнято рішення про складання адміністративного матеріалу відносно позивача. За результатом розгляду справи винесено постанову за ч. 1 ст. 122 КУпАП, якою накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн відповідно до санкції статті. Вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими і просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що 04.03.2020 року інспектором лейтенантом поліції батальону № 1 роти № 3 Управління патрульної поліції в Житомирській області Корчемним Юрієм Миколайовичем було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК №2194246 від 04.03.2020 року відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн.
З постанови про накладення адміністративного стягнення від 04.03.2020 року вбачається, що ОСОБА_1 , 04.03.2020 року о 09 годині 11 хвилин, на автодорозі М06 км, рухався зі швидкістю 90 км/год в населеному пункті «Пилиповичі», позначеному дорожнім знаком 5.45 та перевищив встановлені обмеження швидкості на 40 км/год (швидкість вимірювалась приладом TruCam 000545), чим порушив п.12.4 Правил дорожнього руху України.
Так, згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195).
Частина 1 ст. 122 КУпАП передбачає відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Так, п. 5.45 розділу 33 «Дорожні знаки» ПДР України означає «Початок населеного пункту», а саме, найменування і початок забудови населеного пункту, в якому діють вимоги ПДР України, що визначають порядок руху в населених пунктах.
Відповідно до п.1.10 ПДР України населений пункт - забудована територія, в'їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45, 5.46, 5.47, 5.48.
Згідно з п. 12.4 ПДР України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Відповідно до статті 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Позивач зазначив, що рухаючись по автомобільній дорозі М-06 (у напрямку Чоп-Київ), останній не бачив знак 5.45 з огляду на його візуальну непомітність при здійсненні такого руху через рух вантажного транспортного засобу у правій смузі.
Водночас, згідно Національного стандарту України «Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування» ДСТУ 4100-2014 (далі - ДСТУ 4100-2014) (п.10.1.1.) Дорожні знаки потрібно розташовувати так, щоб їх добре бачили учасники дорожнього руху як у світлий, так і темний час доби, була забезпечена зручність експлуатування і обслуговування, а також було неможлиле їх ненавмисне пошкодження. При цьому вони не повинні бути затулені від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами (зеленими насадженнями, щоглами зовнішнього освітлення тощо).
У відповідності до п. 10.1.2 ДСТУ 4100-2014 установлення чи демонтаж дорожніх знаків без погодження з Міністерством внутрішніх справ України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» заборонено.
Згідно з п. 10.2.4 ДСТУ 4100-2014 Дорожні знаки повинні встановлюватись з правого боку дороги поза проїзною частиною та узбіччям (допускаєтся установлювати на присипній бермі), на тротуарі, розділювальній смузі, газоні тощо та над дорогою, крім випадків, що спеціально обумовлені цим стандартом. На дорогах з двома і більше смугами для руху в одному напрямку знаки можуть дублюватись. Необхідність дублювання знаків визначають залежно від конкретних дорожніх умов. Дублюючі знаки повинні установлюватись на розділювальній смузі, а у разі її відсутності - над дорогою або на лівому боці дороги, якщо для руху у зустрічному напрямку є не більше ніж дві смуги.
Відповідно до ПДР України п.8.2-1, якщо дорога має більше ніж одну смугу для руху в одному напрямку, установлений обабіч дороги відповідного напрямку дорожній знак дублюється на розділювальній смузі, над проїзною частиною або на протилежному боці дороги (у разі, коли для руху в зустрічному напрямку є не більше ніж дві смуги). На даній ділянці дороги знак в порушення ПДР України не дублювався, оскільки відповідно до п.10.2.4 ДСТУ 4100:2014 (знаки дорожні) «На дорогах з двома і більше смугами для руху в одному напрямку знаки, що встановлені з правого боку дороги, потрібно дублювати».
З постанови про накладення адміністративного стягнення відносно позивача вбачається, що швидкість вимірювалась приладом TruCam 000545.
Відповідно до наявних у справі відеоматеріалів, наданих представником відповідача, вбачається, що на початку дії дорожнього знаку 5.45 «Пилиповичи», автодорога має дві смуги напрямку в одному напрямку та дві смуги - в іншому, при цьому, дорожнє полотно має роздільну смугу.
Однак, в порушення абз. 2 п. 10.2.4 ДСТУ 4100-2014, на наявній на зазначеному дорожньому полотні (розділювальній смузі) дублюючий дорожній знак 5.45 «Пилиповичи» відсутній, що, в даному випадку, не відповідає вищевказаним вимогам національного стандарту (абз. 2 п. 10.2.4 ДСТУ 4100-2014).
Також, суд приймає до уваги, що згідно ПДР дорожній знак 5.45 позначає - "Початок населеного пункту". Найменування і початок забудови населеного пункту, в якому діють вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах. Знаки 5.45 і 5.46 установлюються на фактичній межі забудови, яка прилягає до дороги. Отже, згідно ПДР знак 5.45 позначає не лише найменування населеного пункту, а й його початок. При цьому, місце встановлення такого знаку співпадає з фактичними межами забудови населеного пункту. Відтак, зона дії знаку 5.45. поширюється на ділянку автодороги від місця його установлення до знаку 5.46.
Поряд з цим, на відеозаписі вимірювача швидкості руху TruCam 000545., наданого відповідачем, не можливо встановити на якому відрізку автодороги М06 (у напрямку Чоп-Київ) розпочинається та на якому відрізку закінчується дія знаку і чи дійсно перевищення швидкості водієм ОСОБА_1 мало місце у межах зони дії дорожнього знаку 5.45.
Із відео лазерного вимірювача швидкості руху TruCam 000545. неможливо встановити - чи рухався позивач у межах населеного пункту чи ні, також і забудівлі на цьому відеозапису відсутні.
Крім цього, відеозапис вимірювача швидкості руху TruCam 000545 не містить інформації щодо предмету доказування, а тому у відповідності до ст.73 КАС України не є належним доказом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.
Даний висновок співпадає з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17.
Відповідно до положень ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 283 КУпАП постанова повинна містити:
найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову;
дату розгляду справи;
відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування;
опис обставин, установлених під час розгляду справи;
зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення;
прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про:
дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення;
транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);
технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис;
розмір штрафу та порядок його сплати;
правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження;
відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до практики ЄСПЛ, справи про адміністративні правопорушення є кримінальними для цілей застосування Конвенції. Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Відповідач у справі зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР України відповідними доказами.
Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Обов'язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Аналогічна правова позиція викладена Верховим Судом у постанові від 14.03.2018 р. у справі № 760/2846/17.
Проте, відповідачем в даному випадку не надано належних доказів на підтвердження обставин вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При цьому, ЄСПЛ у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Враховуючи вищевикладене, наданими матеріалами не доведена вина ОСОБА_1 у скоєнні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, оскільки відповідачем не доведено суду правомірності прийнятого ним рішення, натомість, наявні в матеріалах справи докази підтверджують позицію позивача.
Згідно зі ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Також, суд зазначає, що Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь- якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС Українита ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 року).
Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994 року).
Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупність, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Житомирській області, інспектора роти №3 батальону №1 управління патрульної поліції в Житомирській області лейтенанта поліції Корчемного Юрія Миколайовича в частині скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, приймаючи до уваги, що місцевий загальний суд як адміністративний при розгляді справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може прийняти лише одне з рішень, передбачених ч.3 ст.286 КАС України, зокрема скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення, суд приходить висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною постанови про накладення адміністративного стягнення, є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України та, відповідно, задоволенню не підлягають.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини вказує на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати мотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.
Суд вважає за можливе не давати оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони на висновки суду не впливають.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 2000 грн., суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами 1-3 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно із роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст.ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
В силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Наведений правовий висновок вже був висловлений Верховним Судом у постанові від 22.01.2020 у справі №560/798/16-а.
Зважаючи на ці обставини, суд дійшов висновку про те, що негативні емоції та незручності, перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із діями відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди.
Поряд з цим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд, який заслуховує сторони та встановлює фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень (відповідача) покладається обов'язок спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
У справі, що розглядається, відповідач не довів, що його неправомірні дії не викликали у позивача психічне напруження, негативні емоції, у зв'язку з необхідністю захисту своїх прав, в тому числі в судовому порядку.
Долучений до матеріалів справи листок тимчасової непрацездатності наданий позивачем на висновок суду не впливає, оскільки судом не встановлено причинно-наслідковий зв'язок між постійним стресом та хворобою позивача, з огляду на те, що діагнозом вказано: «Covid-19».
Також, суд вважає, що позивачем необґрунтовано визначено розмір моральної шкоди 2000 грн., а тому, враховуючи істотність вимушених змін у життєвих і соціальних стосунках позивача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням усіх обставин справи, які мають істотне значення, суд дійшов висновку, що розумним, справедливим та співмірним розміром моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача з відповідача є грошова компенсація у розмірі 255 грн., що дорівнює розміру накладеного спірною постановою адміністративного стягнення.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню
Керуючись ст.ст. 72, 75, 76, 77, 241, 268, 269, 286 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеській області від 23.05.2000 року, РНОКПП - НОМЕР_3 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) до Управління патрульної поліції в Житомирській області (місцезнаходження: 10031, м.Житомир, вул.Покровська, 96), інспектора роти №3 батальону №1 управління патрульної поліції в Житомирській області лейтенанта поліції Корчемного Юрія Миколайовича (місцезнаходження: 10031, м.Житомир, вул.Покровська, 96) про визнання протиправною, скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК №2194246 від 04.03.2020 року за ч.1 ст. 122 КУпАП винесену відносно ОСОБА_1 , інспектором роти №3 батальону №1 управління патрульної поліції в Житомирській області лейтенанта поліції Корчемним Юрієм Миколайовичем і провадження по справі про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути з Управління патрульної поліції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 для відшкодування моральної шкоди, нанесеної неправомірними діями інспектора роти № 3 батальону №1 Управління патрульної поліції в Житомирській області лейтенанта поліції Корчемного Ю.М. при притягненні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності постановою ЕАК №2194246 від 04.03.2020 року, а саме компенсацію в грошовому виразі у розмірі 255 гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, протягом десяти днів з дня його проголошення.
Текст рішення складено 16 квітня 2021 року.
Суддя: О.О.Бурнусус