Номер провадження: 22-ц/813/4782/21
Номер справи місцевого суду: 493/518/19
Головуючий у першій інстанції Мясківська І. М.
Доповідач Цюра Т. В.
01.04.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Цюри Т.В.,
Суддів: Гірняк Л.А., Комлевої О.С.,
За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргуФермерського господарства «Халаїм» на рішення Балтського районного суду Одеської області від 27 листопада 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Халаїм», за участю третьої особи: ФОП ОСОБА_2 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним
У березні 2019 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Фермерського господарства «Халаїм», за участю третьої особи: ФОП ОСОБА_2 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 27 листопада 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Халаїм», за участю третьої особи: ФОП ОСОБА_2 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним - задоволено в повному обсязі.
Визнано недійсним договір оренди землі від 10.09.2015 року, який укладено між ОСОБА_1 та ФГ «Халаїм» на земельну ділянку, яка розташована на території Піщанської сільської ради Балтського району Одеської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,2662 га, кадастровий номер: 5120686900:01:001:0768.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Фермерське господарство «Халаїм» подало до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Балтського районного суду Одеської області від 27 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Стягнути з позивача на користь апелянта всі судові витрати.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд рішення Балтського районного суду Одеської області від 27 листопада 2019 року - залишити без змін, а апеляційну скаргу голови ФГ «Халаїм» - без задоволення.
До суду апеляційної інстанції з'явився представник ОСОБА_1 - адвокат Чирка О.О., який проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.
Інші учасники справи до суду не з'явилися, хоча були повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Від апелянта - ФГ «Халаїм» на електрону пошту апеляційного суду 01.04.2021 року надійшло клопотання, у якому голова ФГ «Халаїм» - Халаїм С.Г. просить розгляд апеляційної скарги на рішення Балтського районного суду Одеської області від 27 листопада 2019 року відкласти на іншу дату після завершення карантину, забезпечивши право відповідача на безпосередню участь у судовому засіданні по даній справі та реалізації інших своїх прав, передбачених чинним ЦПК України, призначивши його розгляд у режимі відеоконфренції.
Розглянувши вищезазначене клопотання про відкладення розгляду справи «на іншу дату», колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення цього клопотання, з огляду на наступне.
Так, відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1), досліджуючи при цьому докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2), а частиною 2 статті 372 цього Кодексу встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заявник подав апеляційну скаргу та в ході апеляційного розгляду справи, суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог цієї апеляційної скарги. При цьому, у апелянта була можливість для наведення суду усіх наявних у нього доводів у поданій до суду апеляційній скарзі.
Станом на час апеляційного розгляду справи (01.04.2021 року) введений Кабінетом Міністрів України з 12 березня 2020 року карантин триває вже більше 1 року та в черговий раз продовжений до 30.04.2021 року і строки його завершення нікому не відомі: ця обставина є загальновідомою і не потребує доказування (частина 3 статті 82 ЦПК України), а саме по собі запровадження карантину не зупиняє роботи судів (постанова Верховного Суду від 13.01.2021 року у справі № 450/169/13-ц).
В той же час, з метою забезпечення доступу до правосуддя під час дії в Україні карантину та на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» наказом Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 року № 196 було затверджено Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв'язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, однак від представника ФГ «Халаїм» заяви до суду про участь у апеляційному розгляді справи в режимі відеоконференції не надходило.
За вищенаведених обставин колегія суддів вважає можливим апеляційний розгляд справи за відсутності апелянтів на підставі наявних у справі даних та доказів.
Заслухавши пояснення , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке.
Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , на праві приватної власності, належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,2662 га, кадастровий номер: 5120686900:01:001:0768, яка розташована на території Піщанської сільської ради Балтського району Одеської області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 092710, виданого на підставі розпорядження Балтської районної державної адміністрації від 11.08.2004 року № 386/А-2004 (а.с. 10).
14.07.2009 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено Договір оренди землі № б/н, який підписано у двосторонньому порядку від імені осіб, який уклали цей договір та засвідчено підписами сторін ( а.с. 14-15). Відповідно до умов Договору ОСОБА_1 надає, а ФОП ОСОБА_2 приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільського виробництва, яка знаходиться на території Піщанської сільської ради Балтського району Одеської області, загальною площею 5, 2662 га, нормативна грошова оцінка якої складає 22 046,07 грн., строк дії Договору 10 років. Договір був зареєстрований 02.08.2010 року у Балтському районному відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 041051401351. Вказана інформація дублюється в інформації, наданій за вих. № 380/103-19 від 24.04.2019 року відділом Держгеокадастру у Балтському районі (а.с. 36, 72).
Відповідно до копії Договору оренди землі № б/н від 10.09.2015 року, ОСОБА_1 та ФГ «Халаїм» уклали в с. Піщана Балтського району Одеської області вказаний договір, який підписано у двосторонньому порядку від імені осіб, який уклали цей договір та засвідчено підписами сторін ( а.с. 16-17). Відповідно до умов Договору ОСОБА_1 надає, а ФГ «Халаїм» приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільського виробництва, яка знаходиться на території Піщанської сільської ради Балтського району Одеської області, загальною площею 5,2662 га, нормативна грошова оцінка якої складає 77 377,44 грн., строк дії Договору 20 років.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 137945257 від 17.09.2018 року (а.с. 11-13), на підставі Договору оренди землі № б/н від 10.09.2015 року, укладеним між ФГ «Халаїм» та ОСОБА_1 , державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Козловим Ю.В. було винесено рішення № 24732358 від 24.09.2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого в Державному реєстрі іншого речового права було вчинено запис № 11335563 від 21.09.2015 року про реєстрацію договору оренди землі та рішення № 24731883 від 24.09.2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було вчинено запис № 11335374 від 21.09.2015 року про реєстрацію речового права на земельну ділянку за кадастровим номером: 5120686900:01:001:0768, за ФГ «Халаїм» строком на 20 років.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, районний суд виходив з того, що судом було встановлено факт одночасного існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну земельну ділянку, що суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, що є порушенням чинного законодавства та інтересів позивачки, за яким право оренди земельної ділянки зареєстровано первинно та не припинялося, і тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Так, згідно з ч. 2 ст. 125 ЗК України в редакції від 20.06.2007 року, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Ця сама норма продубльована в Законі України «Про оренду землі», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно із статтею 18 Закону України « Про оренду землі», в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
За змістом статті 20 Закону України «Про оренду землі», в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.
Наказом Державного комітету України по земельним ресурсам № 135 від 23.05.2003 року «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру та удосконалення структури державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 травня 2003 року за № 408/7729, який діяв до 01.01.2013 року, було встановлено, що реєстрацію земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди землі здійснює державне підприємство «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах». Повноваження щодо ведення державного реєстру земель були покладені на ДП «Центр ДЗК».
Судовим розглядом справи встановлено, що Договір оренди землі № б/н від 14.07.2009 року був зареєстрований 02.08.2010 року у Балтському районному відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 041051401351.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно та їх обтяжень, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за умови, якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та обтяжень.
Діяльність органів державної реєстрації речових прав з 01.01.2013 року регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, яким передбачено право державного реєстратора запитувати від органів виконавчої влади відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.
Згідно роз'яснення Державної реєстраційної служби України № 2951/05-15-13 від 06.08.2013 року «Щодо запобігання випадків подвійної реєстрації прав оренди на земельну ділянку за різними правонабувачами» встановлено, що з метою недопущення одночасного існування державної реєстрації декількох прав оренди на одну земельну ділянку, у випадку проведення державної реєстрації права оренди на земельну ділянку державний реєстратор повинен запитувати інформацію про наявність або відсутність зареєстрованих договорів у органів, які здійснювали їх державну реєстрацію до 01.01.2013 року.
Крім того, згідно з п.п. 1,3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 01.01.2013 року, державний реєстратор запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
Також Верховний Суд України і Верховний Суд неодноразово висловлювали правову позицію з приводу того, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації, і що факт чинності попередніх договорів оренди землі унеможливлює державну реєстрацію прав оренди згідно договорів оренди землі, укладених пізніше (постанови ВС України від 29 вересня 2015 року у справі № 802/37191, від 30 березня 2016 року у справі № 21-1434а15, від 15 листопада 2016 року у справі № 825/1287/15-а).
Судом встановлено, що державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Козловим Ю.В. було винесено рішення № 24731883 від 24.09.2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було вчинено запис № 11335374 від 21.09.2015 року про реєстрацію речового права на земельну ділянку за кадастровим номером: 5120686900:01:001:0768, за ФГ «Халаїм» строком на 20 років.
Таким чином, на час укладення та реєстрації оспорюваного договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та ФГ «Халаїм», був чинним договір оренди цього ж об'єкта, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 від 14.07.2009 року, який зареєстрований 02.08.2010 року зі строком дії до серпня 2020 року і в установленому законом порядку не припинений.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
З урахуванням вищенавеленного, апеляційний суд погоджується із висновком суду про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки договір оренди землі № б/н від 10.09.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Халаїм» на земельну ділянку, що розташована на території Піщанської сільської ради Балтського району Одеської області, кадастровий номер: 5120686900:01:001:0768, площею 5,2662 га, на підставі якого державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Козловим Ю.В. було винесено рішення № 24731883 від 24.09.2015 року про державну реєстрацію прав та її обтяжень, суперечить вимогам закону, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації та призводить до порушення права позивачки як орендаря, а тому є недійсним з моменту його вчинення, оскільки на час його укладення та на час реєстрації за ФГ «Халаїм» права на оренду був чинний договір оренди спірної земельної ділянки № б/н від 14.07.2009 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .
У доводах апеляційної скарги, ФГ «Халаїм» посилається на те, що договір оренди земельної ділянки від 14.07.2009 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 був розірваний 10.09.2015 року за згодою сторін, однак жодних доказів на підтвердження наведеного апелянтом надано не було.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, суд розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Жодних доказів щодо розірвання, скасування чи припинення дії договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 14.07.2009 року, зареєстрованого у у Балтському районному відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 02.08.2010 року, суду не надано та судом не встановлено.
Таким чином, судом встановлено, що станом на дату підписання оспорюваного правочину від 10.09.2015 року договір оренди від 14.07.2009 року був чинним, так як законних підстав для його припинення не було, договір ніким у судовому порядку не оспорений та не визнаний судом недійсним і строк оренди за договором від 14.07.2009 року не закінчився, а тому право позивачки ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою було порушено.
Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну земельну ділянку суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, за яким право оренди земельної ділянки зареєстровано первинно та не припинялося. Такий висновок міститься в Постановах Великої Палати Верховного Суду № 823/378/16 від 12.06.2018, № 587/2331/16-ц від 02.10.2019. Аналогічний висновок міститься і у Постанові Верховного Суду у справі № 378/146/18 від11.12.2019 року.
Таким чином наведені в апеляційній скарзі доводи спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, в цілому зводяться до переоцінки доказів та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст.141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.
З урахуванням того, що член колегії суддів, а саме суддя Комлева О.С. у період з 05 по 09 квітня 2021 року та з 12 по 16 квітня 2021 року знаходилася у відпустці, що підтверджується довідкою № 86д від 07.04.2021 року та довідкою №91д від 12.04.2021 року відділу кадрової роботи та управління персоналом, тому повне судове рішення виготовлене 19.04.2021 року.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Халаїм» - залишити без задоволення.
Рішення Балтського районного суду Одеської області від 27 листопада 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Халаїм», за участю третьої особи: ФОП ОСОБА_2 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 19.04.2021 року.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: Л.А. Гірняк
О.С. Комлева