Номер провадження: 11-кп/813/614/21
Номер справи місцевого суду: 498/223/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
02.04.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретарки судового засідання: ОСОБА_5 ,
прокурора: ОСОБА_6 ,
обвинуваченого: ОСОБА_7 ,
захисника: ОСОБА_8 ,
представника потерпілої: ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в залі суду апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 та представника потерпілої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_9 на вирок Великомихайлівського районного суду Одеської області від 22.01.2020 року відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Новоархангельськ Новоархангельського району Кіровоградської області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, одруженого, працюючого водієм ПП «Янев», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за №12017160000000636 від 14.07.2017 року
установив
Зміст оскарженого судового рішення та обставини, встановлені судом першої інстанції.
Оскаржуваним вироком Великомихайлівського районного суду Одеської області від 22.01.2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та йому призначено покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 в рахунок відшкодування моральної шкоди 75000,00 (сімдесят п'ять тисяч) грн. Також вироком вирішено питання заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та судових витрат.
Згідно оскаржуваного вироку, ОСОБА_7 визнаний винуватим за те, що 13.07.2017 року приблизно о 15:20 год. водій ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем «Mercedes - Benz 430», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та здійснюючи рух на ділянці 387 км автодороги М-05 сполученням «Київ-Одеса» з боку м. Одеси в напрямку м. Києва у Великомихайлівському районі Одеської області в світлий час доби в умовах опадів у вигляді дощу, відповідно не відреагував на погіршення погодних умов та зміну дорожньої обстановки. Здійснюючи рух на мокрому дорожньому покритті автодороги із перевищенням максимально допустимої швидкості руху на дорогах для автомобілів, маючи реальну і об'єктивну можливість під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, ураховуючи дорожню обстановку та відповідно реагувати на її зміну, обвинувачений ОСОБА_7 , не зменшив швидкість руху керованого ним автомобіля та не прийняв заходів щодо подальшого безпечного руху керованого транспортного засобу, внаслідок чого не впорався з його керуванням та виїхав ліворуч на зустрічну смугу руху автодороги, де правою бічною частиною кузову допустив зіткнення із фургоном ««Mercedes - Benz 817», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_11 . Обвинувачений ОСОБА_7 діючи з необережності, що виразилася у злочинній самовпевненості, порушив п.п.1.5, 2.3 (б), 12.1, 12.6 (г) «Правил дорожнього руху» України, якими передбачено: п.1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдати матеріальних збитків»; п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»; п. 12.1 « Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним»; п. 12.6 « Поза населеним пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5,47, дозволяється рух із швидкістю: г) іншим транспортним засобом: на автомагістралях - не більше 130 км/год, на дорогах для автомобілів - не більше 110 км/год, на інших дорогах - не більше 90 км/год. В салоні автомобіля «Mercedes - Benz 430» під керуванням обвинуваченого ОСОБА_7 на передньому пасажирському сидінні перебував потерпілий ОСОБА_12 . Під час дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження, від яких помер в той же день в КУ « Іванівська ЦРЛ», куди був доставлений для надання медичної допомоги. Згідно з висновком судово-медичної експертизи ОСОБА_12 заподіяні тілесні ушкодження, а саме: закрита черепно-мозкову травма (садна обличчя, крововиливи під м'які мозкові оболонки); закрита травма грудної клітки (садно грудей, переломи 2,3-го правих та 2,3,7-го лівих ребер, забої легенів); закрита травма живота (розрив печінки); травма кінцівок (садна, забійні рани кінцівок, закритий перелом правої стегнової кістки, відкриті переломи кісток правої гомілки). Смерть ОСОБА_12 перебуває в прямому причинному зв'язку з вищевказаною поєднаною травмою голови, тулуба та кінцівок у вигляді крововиливів під м'які мозкові оболонки, переломів правих та лівих ребер, забоїв легенів, розриву печінки, закритого перелому правої стегнової кістки, відкритого перелому кісток правої гомілки. Допущені обвинуваченим ОСОБА_7 порушення вимог п.п.1.5, 2.3 (б), 12.1, 2.6 (г) Правил дорожнього руху України знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку із виникненням дорожньо-транспортної події та настанням суспільно - небезпечних тяжких наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілого ОСОБА_12 .
Дії ОСОБА_7 кваліфіковані судом за ч.2 ст.286 КК України: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого, заподіяли тяжке тілесне ушкодження.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_9 , не оспорюючи правильності кваліфікації дій обвинуваченого та доведеності його вини у вчиненні злочину, вважає вирок таким, що підлягає скасуванню в частині вирішення цивільного позову потерпілої та призначення ОСОБА_7 покарання внаслідок його м'якості, обґрунтовуючи апеляційну скаргу тим, судом у повній мірі не врахований факт втрати потерпілою її чоловіка, а стягнута сума шкоди є значно низькою. Крім того, представник потерпілої зазначає, що призначаючи найменше покарання за даний злочин, суд першої інстанції не врахував суспільну небезпеку скоєного та відсутність пом'якшуючих обставин.
На підставі викладеного, представник потерпілої просить вирок відносно ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного йому покарання та вирішення цивільного позову, ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання у вигляді 4 років позбавлення волі та с тягнути з нього на користь обвинуваченої 400000 (чотириста тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 в своїй апеляційній скарзі не оспорюючи висновків суду першої інстанції щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження та правильності кваліфікації дій ОСОБА_7 , вважає вирок таким, що підлягає зміні в частині вирішення цивільного позову та призначеного покарання з підстав його суворості, обґрунтовуючи апеляційну скаргу тим, що:
- суд не врахував досудову доповідь органу пробації та не мотивував, чому менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення ОСОБА_7 та попередження ним нових злочинів;
- обвинуваченим частково відшкодовано шкоду потерпілій, він щиро кається, має міцні соціальні зв'язки, родину, позитивні характеристики, що судом належним чином не враховано та призначено суворе покарання.
На підставі викладеного, захисник просить вирок відносно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання змінити, призначити обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі на три роки без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст. 75, 76 КК України, звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком - 1 рік. Цивільний позов задовольнити частково та стягнути з обвинуваченого на користь потерпілої ОСОБА_10 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_7 та його захисник змінили вимоги апеляційної скарги в частині цивільного позову потерпілої, погодившись з розміром стягнутої судом моральної шкоди.
Потерпіла ОСОБА_10 та прокурор у судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином. Прокурор, який був присутній на усіх стадіях апеляційного розгляду, надав до суду заяву про закінчення розгляду, а саме надання останнього слова обвинуваченому, без його участі.
Відповідно до ч.4 ст.405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Враховуючи вищезазначене, вислухавши думку обвинуваченого, його захисника та представника потерпілої, які не заперечували проти розгляду справи за відсутності потерпілої та прокурора, враховуючи їх належне повідомлення, те, що у судовому розгляді приймає участь представник потерпілої а прокурор приймав участь у всіх минулих засіданнях та усі процесуальні дії були виконані за його участі, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку розглядати справу за відсутності потерпілої ОСОБА_10 та прокурора, які належним чином повідомлені про день та час розгляду справи.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали вимоги своєї зміненої апеляційної скарги та просили її задовольнити, заперечували проти задоволення апеляційної скарги представника потерпілої; пояснення представника потерпілої, який підтримав подану ним апеляційну скаргу та заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого; думку прокурора, який заперечував проти задоволення поданих апеляційних скарг, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Не зважаючи на повне визнання вини обвинуваченим, суд першої інстанції у повному обсязі дослідив докази у справі.
З огляду на те, що в судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав у повному обсязі та того, що вирок суду в частині доведеності його вини в скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, кваліфікацію дій обвинуваченого ніким не оскаржується, апеляційний суд не перевіряє вирок в цій частині.
Що стосується доводів апеляційних скарг захисника обвинуваченого щодо суворості призначеного покарання, та представника потерпілого щодо м'якості призначеного покарання, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції вірно врахував, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, скоєння якого інкримінується ОСОБА_7 , відноситься до категорії тяжких злочинів, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Оцінюючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, суд першої інстанції також врахував тяжкість наслідків, до яких призвело його вчинення, у виді загибелі людини.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, який при призначенні покарання ОСОБА_7 врахував, що злочин, вчинений ним є необережним, особу винного, який за місцем проживання характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, не встановлення судом обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання. Судом також врахована думка потерпілої ОСОБА_10 , яка вважала, що до обвинуваченого необхідно застосувати покарання, пов'язане з позбавленням волі.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обвинуваченому ОСОБА_7 має бути призначено покарання необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів у виді мінімального строку позбавлення волі, передбаченого санкцією ч.2 ст.286 КК України, з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого інституту умовного звільнення відповідно до ст.75 КК України.
Так, суд першої інстанції врахував, що обвинувачений ОСОБА_7 під час судового розгляду кримінального провадження, вказав, що він кається у скоєному та захисник обвинуваченого наполягав на врахуванні щирого каяття обвинуваченого як обставини, що пом'якшує покарання для застосування при призначенні покарання ст.75, 76 КК України, та звільнення обвинуваченого від покарання з встановленням іспитового строку. Також суд врахував, що в матеріалах кримінального провадження є клопотання водіїв ПП «Янев», які просять звільнити від кримінальної відповідальності обвинуваченого ОСОБА_7 , від відбуття додаткового покарання та не позбавляти його можливості працювати за спеціальністю водія; та заява водіїв ПП «Янев», що їх колектив разом з ОСОБА_7 зібрав гроші та передав їх потерпілої ОСОБА_10 .
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказані обставини не можуть бути підставою для застосування до обвинуваченого ст.75 КК України виходячи з такого.
Згідно приписів ст.75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробування.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Судом першої інстанції вірно враховано, що у матеріалах даного кримінального провадження, відсутні дані на підтвердження того, що обвинувачений намагався будь-яким чином допомогти потерпілій оговтатись від пережитого, компенсував їй перенесені страждання, чи полегшив душевний біль. Натомість в матеріалах справи наявний цивільний позов, який обвинувачений визнає частково, з часу скоєння злочину та до теперішнього часу ніякої матеріальної допомоги потерпілій не надавав.
Будь-яких виключних обставин, які б свідчили про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без відбування покарання, суд не вбачав.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, який врахував сукупність вищезазначених обставин, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, та обґрунтовано вважав, що обвинувачений ОСОБА_7 підлягає кримінальній відповідальності в межах санкції статті у виді позбавлення волі, оскільки саме такий вид покарання буде достатнім і справедливим для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого стосовно неврахування судом першої інстанції особи обвинуваченого, оскільки при призначенні покарання обвинуваченому, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу винного, який за місцем проживання характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, відсутність обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченому.
Апеляційний суд вважає, що з боку обвинуваченого відсутнє щире каяття у скоєному, на яке посилається його захисник, який щирість каяття фактично ототожнив з визнанням вини.
Як вже зазначалось вище, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Разом з тим, як вже було зазначено, у матеріалах кримінального провадження відсутні дані на підтвердження того, що обвинувачений намагався будь-яким чином допомогти потерпілій, натомість в матеріалах справи наявний цивільний позов, який обвинувачений визнає частково, та відсутні належні докази надання допомоги потерпілої.
Також апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого стосовно того, що суд не мотивував, чому менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення ОСОБА_7 , оскільки обвинуваченому призначено судом найменше покарання, передбачене санкцією ч.2 ст.286 КК України, розмір якого належно мотивований судом.
Крім того, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги представника потерпілої, що призначаючи найменше покарання за даний злочин, суд першої інстанції не врахував суспільну небезпеку скоєного та відсутність пом'якшуючих обставин, оскільки згідно мотивувальної частини вироку такі обставини були враховані судом та стали підставою для призначення реального покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі.
Так, відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Також апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги представника потерпілої про те, що судом першої інстанції у повній мірі не врахований факт втрати потерпілою її чоловіка, а стягнута сума шкоди є значно низькою з огляду на таке.
Частина 1 ст.1167 ЦК України визначає загальні підстави відшкодування моральної шкоди: моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її вини у заподіянні такої шкоди.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживають з нею однією сім'єю.
За змістом п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Заявляючи до обвинуваченого ОСОБА_7 цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням у розмірі 400000,00 грн., потерпіла ОСОБА_10 мотивувала його тим, що вона є дружиною ОСОБА_12 . Подружжя прожило багато щасливих років разом, і будували разом чудові плани на спільне майбутнє життя. Сім'я була дружньою, ґрунтувалась на любові і взаємній повазі. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_12 помер внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Раптово, позивачка втратила і коханого чоловіка, і сім'ю, а роки щасливого життя обернулись лише трагічними згадками. Позивачка була вимушена пережити жах поховання чоловіка наодинці, оскільки у загиблого відсутні інші рідні. Обвинувачений жодним чином не підтримував позивачку, не надавав жодної допомоги.
Вирішуючи питання щодо стягнення моральної шкоди на користь потерпілої, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що протиправними діями обвинуваченого безсумнівно були завдані моральні страждання потерпілої, при цьому, суд, враховуючи обставини справи, доводи, викладені потерпілою в обґрунтування розміру завданої моральної шкоди, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, характеру кримінального правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань потерпілої, часткового визнання цивільного позову ОСОБА_7 , вірно вважав за можливе частково задовольнити заявлені позовні вимоги та стягнути на користь потерпілої моральну шкоди у розмірі 75000,00 грн.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, який, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення цивільного позову потерпілої. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює. Рішення суду стосовно цивільного позову потерпілої судом належним чином вмотивоване, розмір стягнутої моральної шкоди узгоджується з обставинами, встановленими судом під час судового розгляду, і на переконання апеляційного суду є справедливою.
Відповідно до припису п.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що підстав для задоволення апеляційних скарг захисника обвинуваченого та представника потерпілої та зміни вироку в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову немає, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано призначив обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч.2 ст.286 КК України, дійшов вірного висновку щодо неможливості застосування до нього дію ст.75 КК України та вірно розглянув завлений представником потерпілої цивільний позов, отже відсутні підстави для його зміни.
Керуючись ст. 370, 404, 405, 407, 409, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив
Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 та представника потерпілої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Великомихайлівського районного суду Одеської області від 22.01.2020 року, відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за №12017160000000636 від 14.07.2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який утримується під вартою - з моменту отримання ним копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4