Справа № 496/1229/21
Провадження № 2/496/1337/21
01 квітня 2021 року Суддя Біляївського районного суду Одеської області Пендюра Л.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про визнання договору позики недійсним,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати договір позики, укладений між ним та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» недійсним з застосуванням наслідків недійсності правочину.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їх місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб відповідач по справі - ТОВ «Укр Кредит Фінанс» знаходиться за адресою: 01033, м. Київ, вул. Лесі Українки, 23 офіс 407.
В позовній заяві позивач, обґрунтовуючи підсудність вказаної справи Біляївському районному суду Одеської області, посилається на ч. 5 ст. 28 ЦПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Оскільки зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 , позивач подав даний позов до Біляївського районного суду.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що між сторонами було укладено договір, відповідно до якого позивачем було отримано позику.
Згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь- якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Із п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов'язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).
Отже, позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду для дотримання вимог ст. 175 ЦПК України, зобов'язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши про те, яке право споживача порушено (ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів»), тим самим навівши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
Пунктом 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
У зв'язку з цим, застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до даних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування»).
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Тобто, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин, тому до спорів щодо виконання цього договору Закон України «Про захист прав споживачів» не може застосовуватись.
Отже, при посиланні на норми Закону України «Про захист прав споживачів» повинно мати місце порушення прав споживача на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, проте в позовній заяві відсутнє таке обґрунтуванням позовних вимог.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує, що між ним та відповідачем було укладено договір позики, проте звертає увагу на недоліки вказаного договору.
Крім цього, згідно зі ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Однак зміст позовної заяви та додані до неї документи не дають можливості встановити приналежність цього кредитного договору до договорів споживчого кредитування та, відповідно, чи розповсюджуються на нього вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, підстави, визначені Законом України «Про захист прав споживачів», які дають право особі захистити порушене право споживача, не пов'язані з предметом пред'явленого позову до суду, що свідчить про те, що вказана справа повинна розглядатися за місцезнаходженням відповідача згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб. Отже, вказана справа не підсудна Біляївському районному суду Одеської області, а підсудна Печерському районному суду м. Києва.
П. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, передбачає, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Враховуючи ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд вважає за необхідне передати вказану справу на розгляд Печерського районного суду м. Києва, оскільки при ухвалені по справі рішення Біляївський районний суд Одеської області не буде судом, встановленим законом, так як дана справа йому не підсудна.
Керуючись ст. ст. 28, 31, 187 ЦПК України, -
Цивільну справу № 496/1229/21 (провадження № 2/496/1337/21) за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про визнання договору позики недійсним передати за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва (вулиця Володимирська, 15, м. Київ, 01601).
Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою ЦПК України підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 31 ЦПК України, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга протягом п'ятнадцяти днів з дня складення її повного тексту до Одеського апеляційного суду через Біляївський районний суд Одеської області.
Суддя Л.О. Пендюра