"13" квітня 2021 р. Справа № 363/2282/20
Іменем України
13 квітня 2021 року Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючого-судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , захисника-адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Вишгороді обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62020100000001163 щодо ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 362 КК України,
встановив:
прокурор в суді висловився про можливість призначення судового розгляду по справі.
Захисник проти цього заперечував, вважав, що обвинувачення є неконкретним, що позбавляє права на захист обвинуваченого. Сформульоване обвинувачення містить суперечності, де належно не визначено об'єктивну сторону, час вчинення злочину, а також, посилаючись на інші недоліки і неповноту досудового слідства, просив повернути обвинувальний акт прокурору.
Обвинувачений з цим погодився, прокурор висловив свої заперечення.
Заслухавши сторони, дослідивши обвинувальний акт, суд дійшов до такого.
Відповідно до вимог ч. 1 і ч. 2 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Разом з тим згідно вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні обов'язковому доказуванню підлягають:
подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, тобто підводиться підсумок стадії досудового розслідування шляхом формулювання офіційного обвинувачення.
Так, згідно ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт серед іншого повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) Закону про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Отже, згідно вимог кримінального процесуального закону формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
Норми КПК України покладають на суд обов'язок роз'яснити обвинуваченому суть обвинувачення, як вимагає ст. 348 КПК України, а також ряд інших прав, безпосередньо пов'язаних з обвинуваченням, які визначені ст. 56 КПК України.
Відповідно до статтею 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, з чого випливає, що формулювання обвинувачення повинно бути конкретним.
Положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті.
Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (рішення від 01.03.2001 року у справі «Даллос проти Угорщини» п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «Ь» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).
Відсутність в обвинувальному акті фактичних обставин або даних про неможливість їх встановити позбавляє суд прийняти будь-яке процесуальне рішення по суті справи, яке можна було б безспірно визнати законним і справедливим, виходячи навіть з того, що є неможливим з огляду на зміст даного обвинувального акта вирішити питання про визначення ступеня відповідальності обвинуваченого, а будь-яке конкретне уточнення з цього приводу у подальшому виходитиме за межі такого поверхового і неконкретного обвинувачення. Така неконкретність обвинувачення заздалегідь перекладає по суті на суд обов'язок по збиранню доказів обвинувачення, зокрема в частині розкриття конкретного змісту вказаних вище обставин, що є неприпустимим з огляду на принцип змагальності сторін у кримінальному процесі що регламентовано статтею 22 КПК України.
Таким чином, висунуте особі обвинувачення повинно бути зрозумілим як сторонам кримінального провадження, так і суду.
Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, направлений до суду обвинувальний акт відносно ОСОБА_5 вказаним вимогам не відповідає.
Насамперед слід зазначити, що обвинувальний акт і викладені в ньому фактичні обставини повинні бути викладені чіткою, зрозумілою юридичною мовою, з використанням вірних і грамотних юридичних термінів та неухильно відповідати вимогам чинного законодавства України.
Так, в обвинувальному акті застосовано вільне трактування непередбачених Законом та юридично недопустимих термінів, які є вкрай невизначеними, зокрема: «адміністративні матеріали», «адміністративне провадження», які чинними вимогами КУпАП не передбачені, використано недопустимі скорочення: «позбавлення права керувати ТЗ», «стягнення в сумі 10200 грн», «Оболонський районний суд», «ст. 130 КУпАП» (без зазначення відповідної частини статті КУпАП), тощо.
Крім того, в обвинувальному акті не вірно зазначено, а в деяких випадках і не зазначено вид судових рішень (постанова, ухвала тощо), якими накладено стягнення на відповідних осіб. Невірно зазначено вид такого стягнення, який би неухильно відповідав вимогам КУпАП.
Разом з тим, орган досудового слідства не встановив та не викликав в обвинувальному акті всі необхідні й детальні обставини за яких сталося вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України.
В обвинувальному акті неконкретно викладено фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, за відсутності відомостей щодо мотиву вчинення кримінального правопорушення та конкретно визначеної мети.
Так, формулюючи обвинувачення за ч. 3 ст. 362 КК України, орган досудового слідства не встановив і не зазначив подію вчиненого злочину, об'єктивну та суб'єктивну його сторону не виклав.
Зокрема в обвинувальному акті не встановлено і не зазначено:
-коли, в який конкретно період часу у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, з яких мотивів діяв обвинувачений;
-не можна зрозуміти чи діяв обвинувачений в інтересах осіб, яких притягнуто до адміністративної відповідальності або ж в інтересах інших осіб;
-в інтересах яких конкретно осіб діяв обвинувачений, коли посилання на інтереси третіх осіб є вкрай невизначеним і неконкретним обвинуваченням;
-в чому саме полягало недотримання ним пунктів 2.3 розділу ІІ Положення про Інтегровану інформаційно-пошукову систему органів внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України№436 від 12.10.2009 року та пункту 6 розділу 4 Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему «Інформаційний портал Національної поліції України» затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ №676 від 03.08.2017 року;
-в чому полягала недостовірність внесених несанкціонованих змін в частині зазначення постановлення відповідних судових рішень, в якій частині ці дані є недостовірними, чи вони є повністю недостовірними і такими, що не відповідають дійсності;
-відсутні й належні дані про те, які в дійсності судові рішення постановлено у справах про адміністративні правопорушення щодо відповідних осіб та не зазначено правильні і точні дані про такі судові рішення, відсутні дані про набрання ними законної сили, чи переглядались вони або ні в апеляційному порядку, якщо так, то які в такому разі ухвалювались рішення судом апеляційної інстанції;
-також в обвинуваченні не визначено до яких конкретно правових наслідків призвели злочинні дії обвинуваченого;
-чи призвели його незаконні дії до ухилення особами від відбування адміністративних стягнень у виді позбавлення права керування транспортними засобами і на який строк.
Крім того, не зважаючи на твердження в обвинувальному акті про те, що ОСОБА_5 , реалізовував свій злочинний умисел у продовж 2017-2018 років, жодних діянь у 2018 році йому не інкриміновано.
Також про неконкретність обвинувачення і його недостатню визначеність свідчить і те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні чотирьох епізодів злочинної діяльності щодо внесення несанкціонованих змін 14.04.2017 року, 25.04.2017 року, 19.05.2017 року, 02.08.2017 року, й не дивлячись на те, що інкриміновані ОСОБА_5 дії є аналогічними, останній звинувачується в порушенні різних нормативно-правових актів, зокрема 14.04.2017 року, 25.04.2017 року, 19.05.2017 року в порушенні пункту 2.3 розділу ІІ Положення про Інтегровану інформаційно-пошукову систему органів внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України№436 від 12.10.2009 року, а 02.08.2017 року в порушенні пункту 6 розділу 4 Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему «Інформаційний портал Національної поліції України» затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ №676 від 03.08.2017 року.
Крім того незрозуміло яким чином Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему «Інформаційний портал Національної поліції України» затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ №676 від 03.08.2017 року може стосуватися події, що мала місце ще 02.08.2017 року.
В долученому до обвинувального акту реєстрі матеріалів досудового розслідування відсутні відомості про початок досудового розслідування, зокрема про внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ст. 214 КПК України), а також про складання обвинувального акту (ст. 291 КПК України).
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає що обвинувачення з таким змістом є вкрай неконкретним і невизначеним, суть якого є незрозумілою, що перешкоджає стороні захисту реалізувати своє право на захист.
Аналізуючи обвинувальний акт, суд доходить висновку, що наведені в ньому фактичні дані в своїй сукупності не дають повного уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, не дає можливості зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
У міжнародних джерелах права, зокрема Конвенції, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини 3 статті 6, є негайна і детальна поінформованість, зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).
Важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
При цьому межі судового розгляду визначаються виключно межами висунутого звинувачення відповідно до обвинувального акту і вийти за ці межі з обвинувальним ухилом суд не вправі (ч. 3 ст. 26, ст. 337 КПК України).
Відсутність конкретного обвинувачення особи є передумовою порушення її гарантованого Законом права на захист та права на справедливий судовий розгляд, що є неприпустимим
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що згідно чинного кримінального процесуального законодавства України підготовче судове засідання - це єдина стадія судового провадження, на якому суд може домогтися виправлення виявлених недоліків та уникнути постановлення незаконного вироку, повернувши обвинувальний акт прокурору, з огляду на засади змагальності, законності та диспозитивності кримінального провадження, безперервності судового розгляду.
З названих підстав обвинувальний акт до судового розгляду призначений бути не може, який вимогам КПК України не відповідає і підлягає поверненню.
На підставі викладеного та керуючись статтями 314-317, 372 КПК України,
ухвалив:
обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62020100000001163 щодо ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 362 КК України повернути прокурору.
Повний текст ухвали буде проголошено об 11 год. 30 хв. 19 квітня 2021 року.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 7 днів з дня її оголошення шляхом подання апеляції через Вишгородський районний суд Київської області.
Суддя