Справа № 298/413/20
Іменем України
13 квітня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Джуги С.Д. і Кожух О.А.,
з участю секретаря Волощук В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великоберезнянського районного суду від 03 листопада 2020 року (у складі судді Лютянської М.С.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у квітні 2020 р.
Просив стягнути з відповідача на свою користь 5 716,67 грн. - 3% річних, і 35 888,69 грн. - інфляційних втрат за період із 03.12.2010 р. по 31.03.2020 р. за невиконання грошового зобов'язання згідно з рішенням Великоберезнянського районного суду від 03.12.2010 р. у справі № 2-326/10.
На обґрунтування позовних вимог указав, що рішенням Великоберезнянського районного суду від 03.12.2010 р. у справі № 2-326/10 було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 (первісний кредитор) грошові кошти в загальній сумі 20 426,68 грн. Станом на день подання позову боржником судове рішення не виконане.
15 лютого 2020 р. ОСОБА_3 відступив своє право вимоги до ОСОБА_2 на користь позивача, що підтверджується укладеним договором цесії від 15.02.2020 р., актом передачі вимог до цього договору та ухвалою Великоберезнянського районного суду від 19.03.2020 р. про заміну стягувача.
У боржника на підставі судового рішення виникло зобов'язання сплатити грошові кошти в загальній сумі 20 426,68 грн., відтак таке не виконання і тягне за собою наслідки, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України.
Рішенням Великоберезнянського районного суду від 03 листопада 2020 р. у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Доводить про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Узагальнені та доречні доводи апеляційної скарги зводяться до доведеності позивачем належними та допустимими доказами тих обставин, на які він посилався у своєму позові, а висновки суду першої інстанції суперечать матеріалам справи.
Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Про судове засідання, яке відбулося 13 квітня 2021 р., учасники справи були належним чином повідомлені, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Крім того, відповідач повідомлявся шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової України (а.с.64,65). У судове засідання сторони не з'явилися, заяв про відкладення розгляду справи не подавали, відтак розгляд справи проводиться за відсутності учасників справи.
Переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, у зв'язку з наступним.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із такого:
-у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до боржника з вимогою про сплату боргу в період часу з 04.12.2010 р. по 31.03.2020 р.;
-позивачем не надано доказів того, які саме дії проводилися приватним виконавцем у процесі виконання судового рішення, яка фактично сума заборгованості на час звернення до суду з цим позовом.
Апеляційний суд погоджується із висновкамисуду першої інстанції через їх відповідність правильно встановленим обставинам справи, належно оціненим доказам і нормам матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Із матеріалів справи видно, що рішенням Великоберезнянського районного суду від 03 грудня 2010 р. у справі № 2-326/10 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені витрати в розмірі 20 255,68 грн. і судові витрати в розмірі 171 грн. (а.с.4-5).
15 лютого 2020 р. між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з яким первісний кредитор безоплатно передає новому кредитору своє право вимоги до ОСОБА_2 , яке випливає із рішення Великоберезнянського районного суду від 03.12.2010 р. у справі № 2-326/10 та додаткового рішення Великоберезнянського районного суду від 18.04.2011 р., а новий кредитор приймає це право (а.с.7-8). Також між сторонами було підписано акт про передачу (відступлення) прав вимоги від 15 лютого 2020 р. (а.с.9). ОСОБА_2 був повідомлений про відступлення права вимоги (а.с.10).
12.03.2018 р. відкрито виконавче провадження із виконання рішення Великоберезнянського районного суду від 03.12.2010 р. (а.с.11-12).
До позовної заяви позивачем було надано розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат (а.с.13).
За приписами частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором (у нашому випадку - за договором позики), яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі N 916/190/18 (провадження N 12-302гс18) - (постанова ВП ВС від 08.11.2019 р., № 127/15672/16-ц|14-254цс19).
Згідно з правовою позицією ВП ВС, викладеній у постанові від 08.11.2019 р. у справі № 127/15672/16-ц|14-254цс19, невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Як убачається із матеріалів справи, 12.03.2018 р. на виконання виконавчого листа № 2-326/10, виданого 24.07.2012 р. про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесених витрат у розмірі 20 255,68 грн. і 170 грн. судових витрат, було відкрито виконавче провадження № 55967825 (а.с.11-12).
Із інформації про виконавче провадження убачається, що 29.03.2019 р. приватним виконавцем Гординським Р.К. винесено постанову про передачу виконавчих дій на виконання до підприємства, установи, організації. Встановлено, що боржник отримує дохід у ТОВ «Ядзакі Україна» (а.с.16).
Позивач отримав своє право вимоги до ОСОБА_2 15 лютого 2020 р. унаслідок укладання договору відступлення права вимоги (цесії) (а.с.7).
Із розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат убачається, що такий зроблений із 04.12.2010 р. (наступний день після ухвалення рішення про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрат) по 31.03.2020 р. (останній місяць перед зверненням до суду з цим позовом) (а.с.13).
Проте, матеріалами справи встановлено, що лише в 2018 р. було відкрито виконавче провадження про стягнення із ОСОБА_2 понесених витрат, а в 2019 р. проведення виконавчих дій було направлено за місцем роботи ОСОБА_2 .
Отже, наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат за умови наявності відомостей про примусове виконання судового рішення не може слугувати належним і допустимим доказом у контексті спірних правовідносин.
Суд першої інстанції дійшов цілком правильних висновків стосовно того, що позивачем не надано доказів того, які саме дії проводилися приватним виконавцем у процесі виконання судового рішення, який стан руху виконавчого провадження і яка сума заборгованості фактично мала місце на час звернення до суду з позовом.
Доводи апеляційної скарги не спростовують ці висновки.
Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2.Рішення Великоберезнянського районного суду від 03 листопада 2020 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 16 квітня 2021 р.
Судді: