Справа № 303/1275/19
Іменем України
08 квітня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Джуги С.Д. і Кожух О.А.,
з участю секретаря Микуляк Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Білей Світлани Василівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 25 квітня 2019 року (у складі судді Монича В.О.) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради, про визнання осіб такими, що втрати право користування жилим приміщенням, -
ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом у лютому 2019 р.
Просив визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтований тим, що позивач є одноосібним наймачем квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією типового договору найму житла в будинках державного та комунального житлового фонду від 13.11.2008 р.
У цій квартирі зареєстровані відповідачі, однак вони в ній не проживають із 2016 р., оскільки переїхали проживати в с. Ракошино Мукачівського району.
Тобто, відповідачі втратили право на користування квартирою, оскільки вибули в інше місце постійного проживання в інший населений пункт.
Добровільно знятися із реєстрації відповідачі відмовляються, що створює позивачу перешкоди у вільному користуванні квартирою.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 25 квітня 2019 р. позов задоволено: визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме - квартирою АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 768,40 грн. у відшкодування судового збору.
Указане судове рішення мотивоване обґрунтованістю і доведеністю позовних вимог.
У апеляційній скарзі адвокат Білей С.В. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і ухвалити нове про відмову в позові.
Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справі, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Узагальнені та доречні доводи скарги зводяться до такого:
-до участі в справі не залучений орган опіки та піклування, чим грубо порушено права та інтереси дітей;
-сам факт непроживання неповнолітніх дітей у спірній квартирі не може бути безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування житлом;
-відповідач та її діти не мають іншого житла.
Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
У судове засідання сторони не з'явилися, хоча про дату, час і місце були належно повідомлені, що підтверджується розпискою (в порядку ч.3 ст. 240 ЦПК України) стосовно ОСОБА_5 (представника ОСОБА_1 - законного представника відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ), рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення стосовно ОСОБА_6 (представника позивача ОСОБА_2 ) та Органу опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради. Яких-небудь заяв від учасників справи не надходило.
Переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про скасування оскарженого рішення із постановленням нового по суті позовних вимог із таких мотивів.
Судом першої інстанції установлені та не заперечуються наступні обставини:
-відповідно до типового договору найму житла в будинках державного та комунального житлового фонду від 13.11.2008 р. позивач є наймачем квартири АДРЕСА_1 ;
-згідно з довідками ТОВ «І.Т.В. «Сервіс Плюс» від 08.02.2019 р. за № 3-022701 та Центру надання адміністративних послуг від 19.03.2019 р. у вказаній квартирі зареєстровані позивач ОСОБА_2 і відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (колишня дружина та діти позивача);
-Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 16.10.2018 р. у справі № 303/4748/18 шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розірвано, в зв'язку з чим остання не є членом сім'ї позивача;
-Фактичне непроживання відповідачів у квартирі підтверджується актом від 18.01.2018 р.
На підставі наведеного та застосувавши ст.ст. 72, 107 ч.2 ЖК УРСР суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі втратили право на користування квартирою АДРЕСА_1 через їх відсутність за місцем проживання понад встановлений законом строк (шість місяців).
Апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції по суті спірних правовідносин через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами ст. 13 ч.1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (диспозитивність цивільного судочинства).
Фактичною підставою позовних вимог є утрата відповідачами права користування квартирою у зв'язку з вибуттям у інше місце постійного проживання у інший населений пункт (с. Ракошино Мукачівського району), що врегульовано ст. 107 ч.2 ЖК УРСР (правова підстава).
Натомість, суд першої інстанції,у порушення принципу диспозитивності,визнав відповідачів такими, що втратили право на користування квартирою через їх відсутність за місцем проживання понад встановлений законом строк (шість місяців), що узгоджується ізположеннями ст. 71-72 ЖК УРСР.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло.
Частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з вимогами ст. 71 цього Кодексу при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках, передбачених ч.3 указаної статті.
Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
За приписами ст. 107 ч.2 ЖК УРСРу разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Із урахуванням наведеної норми член сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, утрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це, і встановленню в такому випадку підлягають лише обставини й факти, що свідчать про обрання такою особою іншого постійного місця проживання.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 12.04.1985 р. № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або членів його сім'ї такими, що втратили право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК УРСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк. Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням із дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Наведені правила статей 71 та 107 ЖК УРСР є різними за своєю правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову, оскільки перша з них регулює збереження житла за тимчасово відсутніми громадянами, а правило другої статті передбачає втрату членом сім'ї наймача права користування цим житловим приміщенням у разі його вибуття на постійне проживання в інше житлове приміщення.
Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст. 71 або ст. 107 ЖК України.
Оскільки підставою позову є утрата відповідачами права користування квартироюу зв'язку з вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту (с. Ракошино Мукачівського району), що охоплюється ст. 107 ЖК УРСР, то доказуванню у справі підлягають обставини та факти, що свідчать про обрання ними іншого постійного місця проживання.
З цього приводу позивач покликається лише на акт від 18.01.2018 р., складений мешканцями квартири АДРЕСА_2 ( ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ), квартири АДРЕСА_3 ( ОСОБА_9 ) в будинку АДРЕСА_4 , за підписом уповноваженої особи ТОВ «І.Т.В. Сервіс Плюс» - паспортиста ОСОБА_10 , згідно з яким ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (відповідачі) не проживають за вказаною адресою із 2016 р. (а.с.8).
Однак, жодних доказів і будь-яких фактичних даних у підтвердження того, що відповідачі обрали інше постійне місце проживання, зокрема в с. РакошиноМукачівського району, позивач не надав і таких під час судового розгляду не здобуто.
Натомість, згідно з відповідями Ракошинської сільської ради від 06.03.2019 р. (на запит суду першої інстанції) відповідачі у АДРЕСА_5 , не зареєстровані (а.с.12-18).
У статтях 12, 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).
За встановлених обставин справи та вимог указаних норм матеріального і процесуального права колегія суддів вважає, що сам лише вказаний акт від 18.01.2018 р. не може слугувати єдиною і достатньою підставою для підтвердження факту вибуття відповідачів на постійне проживання до іншого населеного пункту, а тому заявлена позовна вимога не підлягає задоволенню за недоведеністю.
Окрім того, визнаючи малолітніх дітей ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ) такими, що втратили право користування жилим приміщенням, суд першої інстанції не звернув уваги на особливості правового регулювання статусу дітей.
Так, відповідно до ст. 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
За змістом ч.2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Підстава, на якій місце проживання указаних малолітніх реєструвалося у квартирі, у судовому порядку не оспорювалася, а тому вважається, що вони набули права користування цим житлом на законних підставах.
Згідно з ч.1-ч.3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У спірних правовідносинах місце проживання дітей батьками не узгоджувалось і в судовому порядку не вирішувалось (зворотного не доведено).
Таким чином, оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.
Не можна вважати не поважною причину непроживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19).
Тобто, задовольняючи позов, зокрема, до малолітніх дітей, про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що малолітні ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не можуть самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт їх непроживання у квартирі АДРЕСА_1 не може бути безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування зазначеним житлом.
Апелянт ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей, стверджує, що іншого житла вона та малолітні діти не мають.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що діти набули право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано, хоча це є його процесуальним обов'язком.
Європейський суд із прав людини вказує, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13.05.2003 р. і «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02.12.2010 р.
У контексті наведеного колегія суддів вважає, що позивач не надав належних, допустимих і достовірних доказів, які б у своїй сукупності слугували підставою для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом у порядку ст. 107 ЖК УРСР, а висновок суду першої інстанції зроблений із порушенням принципу диспозитивності (виходом за межі позовних вимог), оскільки позивач не обґрунтовував свої вимоги положеннями ст. 71 ЖК УРСР.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам закону оскаржене рішення суду першої інстанції не відповідає.
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги та відповідно до ст. 376 ч.1, п.3, п.4 ЦПК України рішення суду першої інстанції належить скасувати, а в задоволенні позову - відмовити за недоведеністю.
Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України понесені ОСОБА_1 судові витрати за подання апеляційної скарги в сумі 1152.00грн. належить покласти на позивача - ОСОБА_2 (а.с.54).
Керуючись ст.ст. 107 ЖК УРСР, ст.ст. 4, 12, 13, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1, п.3, п.4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
1.Апеляційну скаргу адвоката Білей Світлани Василівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
2.Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 25 квітня 2019 року скасувати.
3.У позові ОСОБА_2 відмовити.
4.Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1152 (одну тисячу сто п'ятдесят дві) грн. у відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги.
5.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
6.Повне судове рішення складено 16.04. 2021 р.
Судді: