13 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 739/536/19
Провадження № 13-46зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21
перевірила заяву ОСОБА_22 про перегляд ухвали Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 07 травня 2019 року та ухвали Чернігівського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом і
Вироком Апеляційного суду Донецької області від 22 квітня 2002 року ОСОБА_22 засуджено за частиною 1 статті 129, частиною 2 статті 146, частиною 3 статті 152, частиною 2 статті 289, пунктами 4, 9, 12, 13 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням положень частини 1 статті 70, частини 2 статті 71 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі. Зазначений вирок Верховний Суд України своєю ухвалою від 17 квітня 2003 року залишив без зміни.
Ухвалою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 07 травня 2019 року, залишеною без зміни ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року, у задоволенні клопотання ОСОБА_22 про приведення вироку суду у відповідність до міжнародних норм та вимог шляхом заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк - відмовлено.
11 березня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), виходячи зі своєї усталеної практики, ухвалив остаточне рішення у справі«Дембо та інші проти України», в тому числі щодо ОСОБА_22 (заява 14677/20), яким констатував порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо довічного ув'язнення без перспективи звільнення. ЄСПЛ також постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Посилаючись на це рішення ЄСПЛ, засуджений ОСОБА_22 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою, яка надійшла 12 квітня 2021 року, про перегляд ухвали Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 07 травня 2019 року та ухвали Чернігівського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у зв'язку з виключними обставинами.
Посилаючись на вимоги статей 2, 10, Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), заявник просить відновити його попередній юридичний стан, зокрема, шляхом скасування вищезазначених судових рішень та постановлення нової ухвали, якою обрати йому вид покарання не пов'язаний з довічним позбавленням волі. На думку заявника, констатоване порушення Конвенції доводить незаконність оскаржених рішень, адже національними судами не було додержано права засудженого мати реалістичну перспективу дострокового звільнення.
Перевіряючи наведені у заяві доводи та додані до неї матеріали, Велика Палата виходить з такого.
Згідно з пунктом 2 частиною 3 статті 459, частиною 3 статті 463 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом, є виключною обставиною і заяви про перегляд судового рішення за такою обставиною розглядаються Великою Палатою.
Установлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише в тому випадку, коли можна досягти на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.
ЄСПЛ у рішенні «Дембо та інші проти України», констатуючи порушення статті 3 Конвенції внаслідок відсутності перспективи звільнення ув'язненого, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування довічного ув'язнення до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув'язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для дотримання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув'язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув'язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист населення та реабілітація. При цьому ЄСПЛ постановив, що визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи, яке заявник зазначає як підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, що належить подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме шляхом запровадження в Україні процедур, які б на законодавчому рівні забезпечували у перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону № 3477-IV.
Застосовані у справі ОСОБА_22 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ у справі «Дембо та інші проти України» не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо ОСОБА_22 порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи.
Отже, правові підстави для відкриття провадження за заявою ОСОБА_22 про перегляд судових рішень щодо нього за виключними обставинами у зв'язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом відсутні.
Тому, з урахуванням викладеного, у відкритті провадження за заявою ОСОБА_22 слід відмовити, а заяву з усіма доданими матеріалами - повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду
Відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_22 про перегляд ухвали Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 07 травня 2019 року та ухвали Чернігівського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Заяву ОСОБА_22 з усіма доданими матеріалами повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачОСОБА_1 Судді:ОСОБА_2 ОСОБА_12 ОСОБА_3 ОСОБА_13 ОСОБА_4 ОСОБА_14 ОСОБА_5 ОСОБА_15 ОСОБА_6 ОСОБА_16 ОСОБА_7 ОСОБА_17 ОСОБА_8 ОСОБА_18 ОСОБА_9 ОСОБА_19 ОСОБА_10 ОСОБА_20 ОСОБА_11 ОСОБА_21