Постанова
Іменем України
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 754/9014/19
провадження № 61-17463 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
третя особа - служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року у складі судді Галась І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, про встановлення факту порушення вимог законодавства, усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, розірвання договору, визначення місця проживання дітей.
Позовна заява мотивована тим, що вона і відповідач є батьками двох дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які народились ІНФОРМАЦІЯ_1 . 20 лютого 2019 року між нею та відповідачем було укладено нотаріально посвідчений договір, за умовами якого сторонами було визначено місце проживання дітей за місцем проживання відповідача - у квартирі АДРЕСА_1 , за нею визначено право безперешкодного спілкування з дітьми, проведення з ними вихідних та канікул за попередньою домовленістю з батьком.
Однак відповідач систематично, а саме з 23 травня 2019 року постійно і повністю ігнорує вимоги договору, зокрема, перешкоджає зустрічам, спілкуванням з дітьми, не повідомляє про місце знаходження дітей, не повідомляє дітям про її намір спілкуватися та зустрічатися з дітьми, перешкоджає забирати дітей за місцем її проживання на вихідні та святкові дні тощо. На неодноразові прохання не чинити перешкод, відповідач не реагує, її звернення до різних компетентних органів також не дали результату, можливості бачити своїх дітей вона не має.
Зазначала, що вона має позитивні характеристики, працевлаштована та має стабільний дохід, має у власності житло та постійне місце проживання, де і зареєстровані діти. Тому вважає, що місце проживання дітей має бути визначено разом з нею.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд розірвати договір про здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей з відповідачем - ОСОБА_2 за його місцем проживання: у квартирі АДРЕСА_1 , укладений 20 лютого 2019 року; визначити місце проживання дітей разом з нею за місцем її фактичного проживання.
У вересні 2019 року ОСОБА_2 пред'явив зустрічний позов до ОСОБА_1 , третя особа - служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей та визначення порядку спілкування з ними.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що позивач сама покинула дітей та його, за цей час ним створено всі умови для комфортного проживання дітей, їх фізичного та духовного розвитку в гармонічній обстановці, діти до нього прив'язалися, бажають жити в звичній для них обстановці. Він проживає з дітьми в 4-кімнатній квартирі, має позитивні характеристики, постійне місце роботи та стабільний заробіток, який дозволяє утримувати дітей на достатньо високому рівні, а графік роботи дозволяє приділяти дітям достатньо уваги. Вважав, що ці обставини свідчать на перевагу проживання дітей разом з ним. Посилання позивача на вчинення ним перешкод у спілкуванні з дітьми заперечував.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд визначити місце проживання дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із ним; визначити участь ОСОБА_1 у спілкуванні з синами за наступним графіком (з урахуванням думки, потреб та стану здоров'я дітей): щовівторка та щочетверга з 6:50 год. (після сніданку діток) до 20:00 год; першої та третьої неділі місяця з 11:00 до 20:00 год.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей від 22 лютого 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Досінчуком Ф. І., зареєстрований у реєстрі за № 434. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - ОСОБА_2 . У задоволенні решти вимог зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами мають місце особисті конфліктні відносини щодо спілкування та зустрічей матері з дітьми. Зокрема, судом встановлено порушення ОСОБА_2 пункту 1.3. договору про здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей від 22 лютого 2019 року щодо письмового попередження ОСОБА_1 про зміну місця проживання дітей із зазначенням точного місця проживання дітей, на період карантину, коли діти разом з батьком знаходились за межами м. Києва. Вказане порушення суд вважав істотним, а тому вимога про розірвання договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей від 22 лютого 2019 року, є такою, що підлягає задоволенню.
При вирішенні питання про визначення місця проживання спільних дітей сторін у справі, суд в контексті першочергового урахування інтересів дітей, враховуючи тривалість проживання малолітніх дітей з батьком та стан здоров'я дітей, добросовісне виконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків, створення для дітей необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення їх усім необхідним, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дітей з батьком, чи негативно впливали на їх виховання та розвиток, прийшов до висновку про доцільність визначення місця проживання дітей разом з їх батьком.
Вимога про визначення порядку спілкування матері з дітьми не підлягає задоволенню, оскільки відповідач не наділений правом звернення до суду з позовом про встановлення порядку участі матері дітей у їх вихованні. ОСОБА_1 , за наявності підстав, має право звернутися до суду з позовом про визначення порядку спілкування з дітьми.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що за погодженням сторін діти залишились проживати разом з батьком і проживають з ним з листопада 2018 року. Батьком створені всі умови для проживання дітей, він здійснює опіку над ними, доглядає, утримує та піклується про стан здоров'я. Позивачем не доведені обставини, які б свідчили про здійснення відповідачем неналежного догляду чи виховання дітей, або обставини, які б давали підстави стверджувати, що проживання дітей з матір'ю буде для них кращим, з огляду на запропоновану зміну місця проживання і навчання, а також наявність недостатньо близьких відносин.
При цьому діти залишаються проживати у звичному для них середовищі, крім батька, за ними здійснюють догляд баба і дід, тобто такий порядок проживання не призведе до додаткового психологічного навантаження на них, що свідчить про врахування, перш за все, інтересів дітей.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила суд оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначала неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 27 листопада 2019 року у справі № 400/829/17, від 23 травня 2018 року у справі № 682/966/17, від 20 березня 2019 року у справі № 363/3907/16, від 15 липня 2020 року у справі № 727/3856/18 тощо, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2021 року касаційне провадження у справі відкрито та витребувано цивільну справу № 754/9014/19 із Деснянського районного суду м. Києва.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено належних доказів, які б підтвердили належне та достатнє опікування та утримання дітей батьком.
Також заявник не погоджувалася із висновком органу піки та піклування щодо недоцільності змінювати місце проживання дітей.
Вважала, що судами не встановлено виняткових обставин, за яких малолітні ОСОБА_7 та ОСОБА_3 мають бути розлучені зі своєю матір'ю. Жодних доказів, які свідчили б про неналежне виконання нею своїх батьківських обов'язків, не встановлено.
Вказувала, що відповідач створив перешкоди у спілкуванні з дітьми, змінив без її згоди місце проживання дітей, вивізши їх за межі м. Київ.
У свою чергу, служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації не здійснювала обстеження умов проживання дітей за новою адресою їх проживання.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Вказував, що позивачем не доведено своєї прив'язаності, доброзичливості, щирості до дітей. Через її відчужену і негативну поведінку до дітей відсутнє позитивне, довірливе відношення дітей (синів) до ОСОБА_1 , бажання жити з мамою у дітей немає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Сторони у справі є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану про державну реєстрацію народження (а.с. 23-26, т. 1; а.с. 124-125, т. 2).
Діти мають зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , де також зареєстрована і мати - ОСОБА_1 (а.с. 27-30, т. 1).
Діти: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідують дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 34 «Оріяна» з березня 2017 року, але вони були відсутні в період з 24 травня 2019 року по 07 червня 2019 року та з 11 червня по 13 червня 2019 року, що підтверджується довідками даного закладу від 21 травня 2019 року та 13 червня 2019 року (а.с. 31-32, т. 1; а. с.191, т. 2).
За місцями навчання, а саме: на курсах іноземної мови, секції футболу та секції ОСОБА_8 , діти характеризуються позитивно. Також у характеристиках вказано про активну участь батька у їх вихованні (а.с. 186-188, 206 т. 3).
Стан здоров'я дітей задовільний, хоча мають місце певні періодичні захворювання, що вбачається з їх амбулаторних карт (а.с. 82-107, т. 3).
20 лютого 2019 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Досінчуком Ф. І., зареєстровано в реєстрі за № 434.
Згідно з розділом 1 «Предмет договору», пункт 1.1. договору - цей договір укладено стосовно місця проживання та утримання спільних малолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до цього договору батьки ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) домовились про місце проживання дітей та про порядок здійснення прав батьком та матір'ю, яка проживає окремо від дітей (пункт 1.2. розділу 1 договору).
Згідно з пунктом 1.3. розділу 1 договору місцем проживання дітей батьки визначили місце проживання батька ( ОСОБА_2 ) за адресою: АДРЕСА_3 . У разі зміни місця проживання дітей, батько зобов'язується попереджати матір письмово із зазначенням точного місця проживання дітей не пізніше одного місяця з дати зміни місця проживання.
Розділом 2 договору визначено порядок здійснення батьківських прав.
Так, пунктом 2.1. договору визначено, що мати має право зустрічатися та без перешкод спілкуватися з дітьми, в тому числі будь-який день тижня та у будь-який час, а також має право, за попередньою домовленістю з батьком, брати дітей до себе за місцем свого проживання у вихідні та святкові дні.
Згідно з пунктом 2.2. договору у літній період шкільних канікул або в будь-який інший період, кожен із батьків має право проводити більше часу разом з дітьми та відпочивати разом з ними на території України.
Розділом 3 договору визначено права та обов'язки сторін.
Зокрема, згідно з пунктом 3.1. батько зобов'язався піклуватися про здоров'я дітей, брати участь у вихованні дітей, забезпечувати дітям достатній рівень освіти незалежно від стосунків батьків. Батько зобов'язується не перешкоджати спілкуванню дітей з матір'ю (підпункт 3.1.1. договору). Також, в дні та час, визначені в пункті 2.1. цього договору одягати та збирати дітей для зустрічі з матір'ю.
Згідно з підпунктом 3.1.4 договору батько зобов'язався завчасно повідомляти дітей про час та день зустрічі з матір'ю, а також повідомити про причини, що унеможливлюють такі зустрічі, якщо йому це відомо.
Відповідно до пункту 3.2. договору мати зобов'язалась брати участь у вихованні та духовному розвитку дітей, незалежно від стосунків з батьком дітей. Також, за попередньою домовленістю з батьком, приїхати до місця проживання дітей, або інше, спеціально обумовлене батьками місце, забрати дітей для проведення спільного дозвілля та повернути її в визначений час у місце проживання, або інше, спеціально обумовлене батьками місце (а.с. 36-37, т. 1).
Матеріали справи містять письмові звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з проханням зустрічі з дітьми та численну переписку засобами телефонного зв'язку у формі смс-повідомлень (а.с. 38-70, 112-161, т. 1; а.с. 53-55, 78-79,198-202, т. 3).
Також мають місце звернення ОСОБА_2 у формі листа до ОСОБА_1 щодо врегулювання питання участі у вихованні дітей (а.с. 119-122 т. 2; а.с. 202-205, т. 3).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 травня 2019 року заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задовлено. Видано обмежувальний припис ОСОБА_2 з заборонами перебування за місцем роботи заявника, наближення до неї ближче ніж на 1 км, її розшуку та інше (а.с. 71-74, т. 1; а.с. 50-51, 100-103, т. 2).
Постановою Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 травня 2019 року скасовано та постановлено нове судове рішенням, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено (а.с. 59-61, 109-114, т. 2).
Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась до органів поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а саме щодо застосування ОСОБА_2 відносно неї фізичної сили, і судом за двома із звернень зобов'язано органи поліції внести відповідні дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 73-103, 105-107, 213, 214, т. 1).
Мали місце і неодноразові звернення ОСОБА_1 до служби у справах дійте та сім'ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, яка проводила профілактичні бесіди з батьками дітей, вживала інші заходи (а.с. 109-110, т. 1; а.с. 43-49, 92-98, 183 т. 2).
ОСОБА_2 також звертався до органів поліції з приводу насильства в сім'ї, що вчинялись ОСОБА_1 (а.с. 57-58, 107-108, т. 2).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 , в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_1 відмовлено (а.с. 175-182, т. 2).
Згідно з висновком міського психологічного обстеження центру дитини служби у справах дітей та сім'ї Київської міської державної адміністрації від 30 серпня 2019 року № 176, рекомендовано: малолітнім ОСОБА_9 та ОСОБА_10 пройти курс психотерапевтичної допомоги з метою стабілізації їх психоемоційного стану та зменшення рівня тривожності; батьку та матері не використовувати образливих висловлювань один про одного у присутності дітей та не залучати їх до вирішення міжособистісного конфлікту; батьку, ОСОБА_2 та матері, ОСОБА_1 , скористатися сімейною медіацією з метою вирішення конфліктної ситуації та питань, пов'язаних з визначенням місця проживання дітей та участі матері у житті синів, адже взаєморозуміння між батьками є запорукою гармонійного розвитку ОСОБА_3 та ОСОБА_11 ; для повноцінного психічного розвитку ОСОБА_3 та ОСОБА_11 , враховуючи, те, що на даний час, хлопці проживають з батьком, доцільно узгодити графік систематичних зустрічей матері з синами із завчасно обумовленим місцем та часом, який враховуватиме потреби дітей. Психологічних ризиків та перешкод для зустрічей дітей з матір'ю, без присутності батька не виявлено (а.с. 144-146, т. 2).
За даними психо-консультаційного дослідження дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в ході діагностики було виявлено особливості поведінки, діти постійно вимагають формування ситуації безпеки та стабільності (небажання відпускати від себе батька). Фонова стурбованість та страх мають вираз у бажанні ховатись від психолога. Також у дітей має прояв високий ступень імпульсивності, що вбачається по різким рухам і переключенням. Рекомендовано проведення роботи з психологом (а.с. 36-38, 52, 86, 87, 104, т. 2).
У Висновку психолога від 09 липня 2019 року вказується на те, що дитина ОСОБА_12 уникає питань про сім'ю, на малюнку мати не відобразив, що свідчить про відсторонене відношення до неї. До батька та брата відношення довірливе та близьке. У дитини не вбачається підвищеної стурбованості, страхів та інших невротичних проявів (а.с. 53-54, 105, т. 2).
У Висновку психолога від 06 липня 2019 року вказується на те, що дитина ОСОБА_7 уникає питань про сім'ю, на малюнку відобразив мати, що свідчить про позитивне відношення до неї. До батька та брата відношення уже довірливе та близьке. У дитини простежується підвищена стурбованість та гіперактивність, відсутність довіри до матері. Причиною вказаних ускладнень є не тільки триваючий сімейний конфлікт, але і недостатня розвинута здатність сім'ї встановлювати і витримувати міжособистісні межі дітей (а.с. 55-56, 106, т. 2).
ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 164, т. 1).
Фактично батько та діти проживають за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_13 (батькові відповідача).
З акту обстеження житлово-побутових умов, складеного працівниками Служби у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації 24 січня 2019 року вбачається, що квартира має чотири кімнати, дітям виділена окрема кімната, вони мають окремі спальні місця, достатньо оздоблена меблями та технікою, придатна для їх проживання (а.с. 40-41, 88-90, т. 2).
За місцем реєстрації та за місцем фактичного проживання ОСОБА_2 характеризується позитивно (а.с. 177-180, т. 3).
ОСОБА_2 працює в державній установі «Інститут урології Національної академії медичних наук України» на посаді лікаря, його дохід за 6 місяців становить 20 511грн 10 коп., характеризується позитивно (а.с. 12, 362-64, 115-118, т. 2).
Позитивні характеристики ОСОБА_2 також були надані: Громадською організацією «Легіон - Українська громадська організація ветеранів АТО», Військовим комісаром Подільського районного у м. Києві військового комісаріату, Національним координаційним Центром сприяння протидії корупції, Громадською організацією «Київська міська спілка ветеранів АТО Деснянського району», ТОВ «Універсум клінік» (а.с. 181-185, т. 3).
ОСОБА_1 , з січня 2019 року і на час розгляду справи судом першої інстанції, працювала в Державному Бюро Розслідувань на посаді провідного інспектора, і її заробіток за 6 місяців склав 117 766 грн 39 коп., що підтверджується довідкою від 15 серпня 2019 року № 37/194/19 (а.с. 140, т. 2).
Згідно з характеристикою ОСОБА_1 за місцем роботи характеризується позитивно (а.с. 141, т. 2).
За місцем фактичного проживання: АДРЕСА_5 , в період з вересня 2014 року по серпень 2017 року, тобто в період спільного проживання сторін сусіди також характеризують ОСОБА_1 з позитивної сторони (а.с. 229, т. 2).
ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 27, 30, т. 1).
ОСОБА_1 є співвласником вказаної квартири, їй належить 1/3 частина, іншими співвласниками є: її мати та брат (а.с. 3, т. 3).
З акту обстеження житлово-побутових умов, складеного працівниками Служби у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації вбачається, що ця квартира є двокімнатною, крім ОСОБА_1 в ній зареєстровані та проживають її мати і брат, які також є співвласниками квартири. У кімнаті де будуть проживати діти, проживає мати, в ній знаходяться два дивани, місця для навчання будуть створені пізніше (а.с. 184, 226, т. 2).
Обоє батьків здійснюють витрати на утримання дітей, що підтверджується численними товарними чеками на придбання дитячих товарів, оплатами за навчання та інше (а.с. 210-217, т. 2; а.с. 56-74, 84-176, т. 3).
У висновку служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 11 вересня 2019 року № 102/03/37-7377 про визначення місця проживання малолітніх дітей, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вказала на недоцільність зміни місця проживання та визначення місця проживання, малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , за умови подальшої безперешкодної участі матері у виховані дітей (протокол від 05 вересня 2019 року № 14) (а.с. 129-134, т. 2).
Згідно з висновку служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 09 грудня 2019 року № 102/03/37-9932 про визначення місця проживання малолітніх дітей, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважала за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - ОСОБА_2 , за умови подальшої безперешкодної участі матері - ОСОБА_1 , у виховані дітей (протокол від 05 грудня 2019 року № 23) (а.с. 231-235, т. 3).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно з частиною першою статті 141 СК України Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок про те, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
Вирішуючи спір, враховуючи наведені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про визначення місця проживання дітей із батьком.
Верховний Суд погоджується із таким висновками судів з огляду на таке.
Визначаючи місце проживання дітей, надавши належну оцінку усім обставинам справи, а саме: добросовісне виконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків, створення для дітей необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення їх усім необхідним, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дітей з батьком, чи негативно впливали на їх виховання та розвиток, суди, виходячи із найкращих інтересів дітей, встановивши, що малолітні ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вже досить тривалий час проживають разом із батьком, визначили місце їхнього проживання саме разом з ним.
Суди на час ухвалення оскаржуваних рішень суди не встановили обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дітей з матір'ю, що фактично приведе до зміни місця проживання дітей, буде мати більш позитивний вплив на них. За таких обставин суди правильно врахували інтереси дітей, які проживають в атмосфері любові, турботи, захисту, а тому для зміни місця їхнього проживання вагомі підстави відсутні.
Матір дітей, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дітей, має право та обов'язок піклуватися про їхнє здоров'я, стан розвитку, незалежно від того, з ким діти будуть проживати.
При цьому судами правильно зазначено, що cуди у цій справі не вирішували питання про розлучення матері з дітьми, оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не може бути обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини. Більше того, виходячи з положень статей 157, 181 СК України, той з батьків, хто проживає окремо, зобов'язаний так само брати учать у вихованні та утриманні дитини, як і той, хто проживає з дітьми, останній до того ж не має права перешкоджати у такому спілкуванні. А отже, при визначенні місця проживання дітей з батьком мати не позбавляється можливості спілкування з дитиною та участі у її вихованні та утриманні. Позивач, як мати дітей, може реалізувати свої права шляхом досягнення нових домовленостей з батьком дітей щодо встановлення часу спілкування у позасудовому порядку або за судовим рішенням, у разі порушення її прав.
Беручи до уваги обставини цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дітей та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій, визначаючи місце проживання малолітніх дітей сторін у цій справі з батьком, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дітей, сприятиме їхньому повноцінному вихованню та розвитку.
У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дітьми, визначене у цій справі місце проживання дітей може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що діти можуть бути розлучені з матір'ю лише за виключних обставин, Верховний Суд наголошує на тому, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Під час вирішення цієї справи, серед іншого, суди керувалися установленими та тривалими зв'язками батька ОСОБА_2 з дітьми: ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з огляду на те, що вони тривалий час проживають разом, а отже, проживання дітей з батьком буде відповідати найкращим їх інтересам.
Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не є підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судами правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
Посилання касаційної скарги на відповідні судові рішення Верховного Суду безпідставні, оскільки у наведених заявником справах наявні інші фактичні обставини справи.
Відповідно до статті 410 ЦПК України cуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2020 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович