Постанова
Іменем України
07 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 766/8096/20
провадження № 61-15716св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на постанову Херсонського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Вейтас І. В., Кузнєцової О. А., Радченка С. В., від 30 вересня 2020 року,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк», Банк) про визнання кредитного договору частково недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 06 листопада 2018 року між сторонами було укладено угоду (акцепт) про надання кредиту № 501082615, обслуговування кредитної картки та відкриття кредитної лінії (далі - кредитний договір), відповідно до умов якої Банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 33 240 грн зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 21, 99 % на строк до 06 листопада 2021 року.
Згідно пункту 1 розділу «Умови споживчого кредиту» кредитного договору під час користування кредитом АТ «Альфа-Банк»надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та договором. За ці послуги встановлюється комісійна винагорода, а саме: а) за надання кредиту 0, 00 % від суми кредиту; б) за обслуговування кредиту 2, 40% від суми кредиту, що становить 797, 76 грн на місяць.
Позивач посилалась на те, що умова кредитного договору щодо встановлення обов'язку сплати щомісячної комісії є недійсною, оскільки в тексті договору не визначено в чому полягає надання послуги розрахунково-касового обслуговування, відсутні докази надання вказаної послуги Банком та оплата такої послуга є явно несправедливою, оскільки розмір комісії фактично перевищує розмір процентів за користування кредитом.
Вказувала, що в реальну річну процентну ставку, яка встановлена кредитним договором у розмірі 21, 99 %, вже повинні входити усі супутні послуги, які відповідач надає у тому числі плата за розрахункове-касове обслуговування.
Також стверджувала, що посилання в тексті кредитного договору на тарифи, розміщені на сайті АТ «Альфа-Банк»:www.alfabank.com.ua, як невід'ємну його частину, є незаконним, оскільки позивач з даними правилами та тарифами не ознайомлена і їх не підписувала.
З урахуванням викладеного, на підставі статті 8 Закону України
від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування»
(далі - Закон № 1734-VIII, в редакції, чинній на час укладення кредитного договору) та статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII, в редакції, чинній на час укладення кредитного договору), позивач просила суд визнати недійсним пункт 1 розділу «Умови споживчого кредиту» угоди про надання кредиту № 501082615, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної лінії, укладеною 06 листопада 2018 року між нею та
АТ «Альфа-Банк»,і виключити з графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту, реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх сукупних послуг, що є додатком № 1 до кредитного договору, платежі за розрахунково-касовим обслуговуванням у сумі 797, 76 грн з моменту укладення кредитного, а також стягнути з Банку на її користь суму переплачених коштів за кредитним договором у розмірі 3 005, 94 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області, у складі судді
Рядчої Т. І., від 04 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами кредитування та реальною ціною фінансової послуги. Комісія за обслуговування кредиту, включена до сукупної вартості кредиту, встановлена у твердій грошовій сумі, зміна якої не передбачена умовами договору та додатками до нього, що не суперечить вимогам законодавства. Оспорювана умова кредитного договору не створює дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін та не завдає шкоди позивачу.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Херсонського апеляційного суду від 30 вересня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 04 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Визнано недійсним підпункт «б» пункту 1 угоди про надання кредиту
№ 501082615, обслуговування кредитної картки та відкриття кредитної лінії
від 06 листопада 2018 року щодо сплати позичальником на користь банку комісійної винагороди за обслуговування кредиту.
Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_1 сплачені нею на виконання підпункту «б» пункту 1 розділу угоди про надання кредиту № 501082615, обслуговування кредитної картки та відкриття кредитної лінії
від 06 листопада 2018 року комісійну винагороду за обслуговування кредиту в сумі 3 005, 94 гривень.
Апеляційний суд виходив з того, що умова кредитного договору щодо сплати комісійної винагороди за розрахункове-касове обслуговування кредиту, в розмірі більшому ніж встановлені банком проценти, в твердій грошовій сумі щомісячно, незалежно від здійснених виплат, є несправедливою та такою, що всупереч принципу добросовісності вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Колегією суддів також враховано відсутність опису наданих послуг, за які підлягає сплаті вказана комісійна винагорода.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23 жовтня 2020 року засобами поштового зв'язку АТ «Альфа Банк», в інтересах якого діє адвокат Шевцов О. С., подано касаційну скаргу на постанову Херсонського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, в якій заявник просить скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 04 серпня 2020 року, а у разі необхідності вирішити питання щодо скасування постанови апеляційного суду та на підставі статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 766/8096/20 та витребувано її матеріали з місцевого суду.
У січні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2021 року продовжено
ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу Банку.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга, з урахуванням поданих уточнень, мотивована помилковість висновків апеляційного суду, який, приймаючи оскаржену постанову безпідставно врахував висновки Верховного Суду викладені у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15-ц, тоді як до спірних правовідносин необхідно було застосувати висновки Верховного Суду викладені у постанові від 26 грудня 2019 року в справі № 467/555/19.
Наголошує на тому, що Банком були дотримані вимоги Законів № 1023-XII та № 1734-VIII, позичальнику повідомлено про загальні розмір витрат за кредитом, а сам текст кредитного договору підготовлено у відповідності до вимог законодавства України, чинного на момент його підписання.
На час укладення кредитного договору ОСОБА_1 була обізнана з основними умовами кредитного договору, обсягом та ціною запропонованих послуг Банку, мала намір їх отримувати і усі її дії свідчать про замовлення цих послуг. Підписавши кредитний договір, сторони взяли на себе права та обов'язки, передбачені його умовами.
Звертає увагу касаційного суду, що в період між ухваленням рішень судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 достроково погасила всю суму заборгованості за кредитним договором.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2021 року ОСОБА_1 подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, позивач просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову Херсонського апеляційного суду
від 30 вересня 2020 року залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 листопада 2018 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено угоду про надання кредиту № 501082615, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, якою визначено наступні умови споживчого кредиту: тип кредиту - «кредит готівкою»; сума кредиту - 33 240 грн; процентна ставка - 21, 99 %, тип ставки - фіксована; строк кредиту - 36 місяців.
Згідно умов кредитного договору під час користування кредитом Банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування за які встановлюється комісійна винагорода, а саме: а) за надання кредиту 0, 00 % від суми кредиту; б) за обслуговування кредиту 2, 40% від суми кредиту.
Дата повернення кредиту - 06 листопада 2021 року.
Кредит надається позичальнику для: власних потреб у розмірі 30 000 грн та для оплати страхового платежу в розмірі 3 240 грн, згідно з умовами комплексного договору добровільного страхування ризиків позичальника № 006.501082615.111 від 06 листопада 2018 року.
Згідно додатку № 1 до кредитного договору «Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг» та паспорту споживчого
кредиту, - передбачено щомісячну плату за додаткові та супутні послуги, а саме розрахунково-касове обслуговування в розмірі 797, 76 грн.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт ненадання Банком інформації про умови кредитування та що оспорювана нею умова кредитного договору щодо встановлення плати за послуги з розрахунково-касового обслуговування є несправедливою.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частинами першою - третьої, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 47 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III) банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає
Закон № 1734-VIII.
У статті 1 Закону № 1734-VIII наведено визначення термінів, які вживаються в цьому законі, зокрема:
договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором;
загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов'язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов'язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов'язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі (частина друга статті 8 Закону № 1734-VIII).
Згідно із частинами першою та другою статті 12 Закону № 1734-VIII у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.
У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.
Методика розрахунку загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договорами про споживчий кредит встановлена Правилами розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджені постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49 (далі - Правила).
Згідно з пунктом 5 Правил банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Верховний Суд, з огляду на вказані положення законодавства України, чинного на час укладення оспорюваного договору між Банком та ОСОБА_1 , не заперечує право банку встановлювати комісії та інші платежі за додаткові, супутні послуги кредитодавця (крім тих, які згідно із законом надаються безоплатно), що включаються до загальних витрат за споживчим кредитом.
Разом із тим до загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до статті 11 Закону № 1023-XII цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону
№ 1734-VIII.
Згідно частин першої, другої та п'ятої статті 18 Закону № 1023-XII продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
В пункті 1 кредитного договору встановлено, що під час користування кредитом Банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та договором. За ці послуги встановлюється комісійна винагорода, а саме:
а) за надання кредиту у розмірі 0, 00 % від суми кредиту; б) за обслуговування кредиту у розмірі 2, 4 % від суми кредиту.
Необхідність внесення плати за додаткові та супутні послуги (розрахунково-касове обслуговування) передбачена і у додатку № 1 до кредитного договору «Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг» (колонка № 7.2) та паспорті споживчого кредиту (підпункт 1
пункту 4).
Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що встановивши в кредитному договорі сплату комісійної винагороди за обслуговування кредиту в розмірі 2, 4 % від суми кредиту, що складає 797, 76 грн щомісячно, відповідач не повідомив, які саме послуги за вказану плату надаються позивачу, а розмір такої комісійної винагороди, з огляду на обставини справи (зокрема розмір кредиту та процентів), вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що умови підпункту б) пункту 1 кредитного договору є несправедливими.
При цьому, згідно графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, загальний розмір плати за розрахунково-касове обслуговування (28 719, 36 грн) більш ніж вдвічі перевищує загальний розмір процентів за користування кредитом (12 454, 04 грн) та наближений до розміру кредиту, отриманого ОСОБА_1 для власних потреб
(30 000 грн), що вочевидь не можна визнати справедливим та розумним.
АТ «Альфа-Банк» не було позбавлено можливості надати докази на підтвердження справедливості умов договору щодо встановленої комісії, зокрема з урахуванням переліку та обсягу послуг, які надаються Банком за таку плату.
Разом із тим наявні в матеріалах справи документи взагалі не містять
будь-якого опису послуг із розрахунково-касового обслуговування, за які встановлена вказана комісія.
Надаючи відповідь на звернення ОСОБА_1 , АТ «Альфа-Банк» посилалося на те, що обсяг послуг по розрахунково-касовому обслуговуванню кредитної заборгованості, що надаються Банком клієнту зазначений у додатку № 5 до договору про банківське обслуговування фізичних осіб, однак, ані до суду першої інстанції, ані апеляційному суду, вказаний додаток чи його копію надано не було.
При цьому відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги переважно спрямовані на переоцінку доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судом апеляційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 грудня 2019 року в справі № 467/555/19, є безпідставними, оскільки у зазначеній справі
№ 467/555/19 позичальник відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та статей 11, 18 Закону № 1023-XII, Закону № 1734-VIII обґрунтовував недійсність кредитного договору ненаданням банком інформації про умови кредитування при укладенні спірного договору, що не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи судами.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Верховний Суд за результатами розгляду касаційної скарги АТ «Альфа-Банк» встановив, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята виходячи із наданих сторонами доказів, за фактичних обставин встановлених у конкретній справі, із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.
Обставини, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України постанова апеляційного суду у цій справі підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.
Постанову Херсонського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович