13.04.2021 Справа № 920/155/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи № 920/155/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Захист ЛТД” (69104, м. Запоріжжя, вул. Європейська, буд. 26-а, кв. 95, код ЄДРПОУ 37221412)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумитекстиль” (40011, м. Суми, вул. Петропавлівська, 86, код ЄДРПОУ 43688456)
про стягнення 54497 грн 54 коп.,
16.02.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 54497 грн 54 коп. збитків; а також стягнути з відповідача судові витрати: судовий збір в сумі 2270 грн та витрати на правову допомогу в сумі 8200 грн.
Ухвалою суду від 17.02.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено строк відповідачу для надання відзиву на позовну заяву, позивачу - для наданні відповіді на позовну заяву.
10.03.2021 відповідач надав відзив на позовну заяву від 09.03.2021, в якому зазначає про часткове визнання позовних вимог щодо стягнення 17020,32 грн боргу за зіпсований матеріал, 7083 грн оплата послуг ТОВ “Нова пошта”, та витрат на правничу допомогу в сумі 3000 грн.
Ухвалою суду від 17.03.2021 відкладено розгляд справи по суті на 13.04.2021.
13.04.2021 позивачем надано до суду відповідь на відзив від 09.04.2021 № 04/21-7818.
Відповідно до ст.. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини:
Як свідчать матеріали справи, 05 листопада 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Захист ЛТД» (Замовник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумитекстиль» (Виконавець, Відповідач), було укладено Договір № 05/1 (виготовлення швейних виробів з давальницької сировини.
В рамках виконання даного договору, 06.11.2020 Позивачем поставлено матеріал для виготовлення курток утеплених в кількості 376 шт. за ціною 160,00 грн. без ПДВ, зі строком виготовлення до 20.12.2020.
Відповідно до п. 2.4 Договору транспортні витрати сплачуються за рахунок Замовника, отже доставку Позивач здійснив власним транспортом. '
Згідно наряд-замовлення №2 від 06.11.2020, строк виготовлення курток сплив 20.12.2020р. Станом на 10.02.2021р. роботи за Договором не виконані.
Відповідно до пункту 6.3 Договору, в разі використання Виконавцем сировини або продукції Замовника не за призначенням (нестача давальницької сировини) або в разі виготовлення зіпсованої продукції, Виконавець сплачує Замовнику 100 % вартості сировини, якої не вистачає, або 100% вартості сировини, яка була втрачена на виготовлення зіпсованої продукції
Листом № 08/1 від 08.12.2020, Відповідач повідомив про неможливість часткового виконання умов договору та запропонував повернути частину невикористаного матеріалу на суму 58802,92 грн.
Листом № 22/1 від 22.12.2020, Відповідач повідомив про неможливість виконання умов договору в повному обсязі та запропонував перерахувати Позивачу кошти за решту зіпсованого матеріалу в сумі 37020,32 грн., а також витрати перевізника ТОВ «Нова пошта» в сумі 7083,00 грн. з доставки невикористаного матеріалу (на суму 58802,92 грн.), який отриманий Позивачем 18 грудня 2020 року.
28 грудня 2020 року Позивач направив Відповідачу претензію вих. № 12/20-7119, яка до цього часу залишились без відповіді та задоволення.
Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором щодо виконання робіт та не повернення невикористаної чи зіпсованої сировини.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір, який за своєю правовою природою є договором підряду, за умовами якого відповідач зобов'язався у визначений договором строк виготовити швейні вироби з давальницької сировини.
Згідно зі статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.
У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу (стаття 843 Цивільного кодексу України).
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (стаття 854 Цивільного Кодексу України).
Судом встановлено, що сторонами узгоджено усі істотні умови для даного виду договору, договір підписаний уповноваженими представниками та не заперечений сторонами, не визнаний в установленому порядку недійсним.
Частинами 1, 2 статті 849 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.
Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Отже, як вбачається з наведеної вище норми замовнику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи, і визначене цією нормою право не може бути обмежене. Тобто укладений між сторонами у справі договір може бути припинений у результаті односторонньої відмови від нього в повному обсязі, шляхом вчинення однією із сторін одностороннього правочину, який тягне цивільно-правові наслідки для обох сторін договору.
Відповідно до статті 216 Господарського Кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі.
У статті 217 цього Кодексу зазначено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (статті 217 Господарського Кодексу України).
Як зазначено, вище судом було встановлено, що відповідач у визначений у договорі строк свої зобов'язання не виконав, що дало підстави позивачу, в силу статті 849 Цивільного Кодексу України, відмовитися від виконання договору та дало йому право на відшкодування збитків, спричинених таким правопорушенням.
У статті 224 Господарського Кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Склад та розмір відшкодування збитків, визначений у статті 225 Господарського Кодексу України, згідно з якою до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Як встановлено судом на виконання умов договору, позивачем поставлено відповідачу матеріал для виготовлення курток утеплених в кількості 376 шт. за ціною 160 грн., також судом встановлено, що відповідачем повідомлено про неможливість часткового виконання умов договору та згоду на повернення частини невикористаного та зіпсованого матеріалу, що є підставою для примусового стягнення завданих відповідачем збитків у загальній сумі 54497 грн 54 коп., що складаються з наступного:
1. Транспортні витрати з доставки давальницької сировини Виконавцю з м. Запоріжжя по м. Суми, які складаються з: витрат на паливо у сумі 2046,16 грн. та оплата відрядження водіїв у сумі 944 грн. Загальна сума транспортних витрат з доставки давальницької сировини Виконавцю становить 2990,16 грн.
2. Вартість зіпсованого матеріалу у сумі 37020,32 грн. + 20% ПДВ = 44424,38 грн.
3.Оплата Позивачем перевізнику ТОВ «Нова пошта» за доставку відправленого Відповідачем невикористаного матеріалу у сумі 7083,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем частково визнається вимога, зокрема щодо відшкодування 17020 грн 32 коп за зіпсований матеріал та 7083 грн 00 коп. за оплату послуг ТОВ «Нова пошта». В частині стягнення 2990 грн 16 коп за транспортні витрати з доставки давальницької сировини відповідача заперечує посилаючись на п. 2.4. Договору, відповідно до змісту якого передбачено, що усі транспортні витрати сплачуються за рахунок замовника - позивача.
В даному випадку суд погоджується з позицією позивача, та зазначає, що відповідач міг би посилатись на зазначений пункт договору в разі належного виконання ним умов Договору. Проте, оскільки відповідач не виконав в повному обсязі договір, і фактично сам відмовився від його виконання, повідомивши про це позивача, то він має відшкодувати всі збитки, які поніс позивач, в тому числі і транспортні витрати.
Суд враховує, що на момент прийняття рішення жодних належних та допустимих доказів належного та повного виконання зобов'язання з надання послуг з виготовлення швейних виробів з давальницької сировини, а також на підтвердження відшкодування збитків, у розумінні вимог статей 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, відповідач суду не подав, тому позовна вимога позивача в частині стягнення з відповідача 54497 грн 54 коп. збитків є обґрунтованою, отже підлягає до задоволення.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, повязаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з вимогами п. п. 1-2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Крім того, ч. 4-5 зазначеної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів розмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до п.3 ч.4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, на підтвердження надання адвокатських послуг у господарському суді Сумської області при розгляді справи № 920/155/21, надано:
- Договір про надання правової допомоги № 01/21-01-21 від 21.01.2021;
- Акт виконаних робіт № 01/05-02-21 від 05.02.2021;
- Рахунок-фактуру від 21.01.2021 на суму 8200 грн.;
- Платіжне доручення №95 від 29.01.2021 на суму 8200 грн.
- Детальний опис робіт (надання правової допомоги) виконаних адвокатом на суму 8200 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, про те, що витрати на правову допомогу по даній справі завищені. Окрім іншого в обґрунтування своєї позиції зазначає, що в акті виконаних робіт та в детальному описі робіт позивачем включено до суми витрат - підготовку до судового засідання по даній справі та забезпечення явки адвоката в судове засідання (відрядження з м. Запоріжжя до Господарського суду Сумської області) та участь в ньому.
Проте, ухвалою суду від 17.02.2021 по даній справі постановлено справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, отже судові засідання у справі не проводилися.
Твердження позивача, що участь в судовому засіданні дорівнює 1000 грн так само і розмір ознайомлення з відзивом на позовну заяву та підготовку відповіді на відзив дорівнює 1000 грн, суд оцінює критично, оскільки будь яких належних доказів в підтвердження зазначеного позивачем надано не було, так само як і розцінок та обсягу щодо витраченого часу та вартості підготовки відповіді на відзив суду надано не було.
Детально проаналізувавши матеріали справи та подані сторонами докази щодо обґрунтування витрат на правову допомогу, з огляду на те, що предметом спору у даній справі є стягнення збитків, які фактично були визнані відповідачем, до подачи позову до суду - справа є типовою і нескладною, не потребувала значних витрат часу на підготовку позовних матеріалів, в тому числі не впливає на репутацію сторони, не пригортає публічний інтерес до справи, суд дійшов висновку про те, що заявленими до відшкодування витрати на правову допомогу у розмірі 8200 грн. є завищеними, в даному випадку критерію розумності та співмірності витрат на правову допомогу відповідає сума у розмірі 4000,00 грн. Зазначена сума витрат на правову допомогу покладається на відповідача.
Виходячи з фактичних обставин даної справи, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в разі задоволення позовних вимог судовий збір покладається на відповідача. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відшкодування позивачеві суми сплаченого судового збору в розмірі 2270 грн. 00 коп. за рахунок відповідача.
Керуючись ст. ст. 42, 46, 73, 74, 76-80, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитекстиль» (40011, м. Суми, вул. Петропавлівська, 86, код ЄДРПОУ 43688456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Захист ЛТД» (69104, м. Запоріжжя, вул.. Європейська, буд. 26-а, кв. 95, код ЄДРПОУ 37221412) 54497 (п'ятдесят чотири тисячі чотириста дев'яносто сім) гривень 54 коп. збитків, 4000 (чотири тисячі) гривень 00 коп. витрати на правову допомогу, 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 19.04.2021.
Суддя С.В. Заєць