ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.04.2021Справа № 910/1385/21
Господарський суд міста Києва у складі cудді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп»
до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
про стягнення 238877,28 грн.
Представники сторін:
від позивача: Мінько Я.С.;
від відповідача: не з'явився.
01.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп» з вимогами до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 238877,28 грн, з яких 219606,10 грн основного боргу, 8753,71 грн 3% річних та 10517,47 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач не у повному обсязі оплати товар, поставлений позивачем за Договором поставки №20/05/89 від 02.07.2019 (за видатковою накладною №523 від 30.07.2019), у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 219606,10 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 8753,71 грн та інфляційні втрати у розмірі 10517,47 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 відкрито провадження у справі №910/1385/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 10.03.2021, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
10.03.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що умовами Договору поставки №20/05/89 від 02.07.2019 сторони погодили, що відповідач оплачує продукцію протягом 90 днів після звершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість (зокрема, проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою). Вхідний контроль було завершено 12.08.2019, у зв'язку з чим, за твердженням відповідача, він повинен був оплатити продукцію у строк до 12.11.2019.
Крім того, посилаючись на постанову Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, відповідач просив суд зменшити 3% річних до 3000,00 грн та інфляційні втрати до 5000,00 грн.
У підготовчому засіданні 10.03.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 24.03.2021.
15.03.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 24.03.2021 судом було поставлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 07.04.2021.
06.04.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Крім того, відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.
У судовому засіданні 07.04.2021 судом було залишено без розгляду заперечення відповідача на відповідь на відзив, про що зазначено у протоколі судового засідання від 07.04.2021.
Представник позивача у судовому засіданні 07.04.2021 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 07.04.2021 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якої вбачається, що ухвала суду була отримана відповідачем 29.03.2021 (за ідентифікатором пошуку 0105474883775).
У судовому засіданні 07.04.2021 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
02.07.2019 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп» (постачальник) укладено Договір поставки №20/05/89, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити в передбачені даним договором строки покупцю продукцію: лист ДПРНХ, С1, 5,0*1000*1000мм, ГОСТ 3778-98, у кількості 1,933 т, загальною вартістю 299999,00 грн, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказану продукцію.
Додатковою угодою №1 від 02.07.2019 до Договору поставки №20/05/89 від 02.07.2019 сторони виклали п. 1.1 договору у новій редакції, зазначивши, що постачальник зобов'язується поставити в передбачені даним договором строки покупцю продукцію: лист ДПРНХ, С1, 5,0*1000*1000мм, ГОСТ 3778-98, у кількості 1,933 т, загальною вартістю 299998,99 грн, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказану продукцію.
Відповідно до п. 2.1 Договору поставки №20/05/89 від 02.07.2019 якість продукції, що поставляється за цим договором, повинна відповідати ГОСТ 3778-98 та підтверджуватися документом про якість з інформацією про виконаний контроль, виданим підприємством-виробником або іншим правомочним органом.
Відповідно до п. 2.4 Договору поставки №20/05/89 від 02.07.2019 покупець має право пред'явити постачальнику претензії в зв'язку з недоліками поставленої продукції, які не могли бути виявлені при звичайному її прийманні, протягом строку дії договору.
Приймання продукції за якістю та кількістю провадиться покупцем шляхом проведення вхідного контролю за діючими у покупця процедурами (п. 2.5 Договору поставки №20/05/89 від 02.07.2019).
Згідно з п. 3.1 Договору поставки №20/05/89 від 02.07.2019 загальна сума договору становить 299999,00 грн.
Додатковою угодою №1 від 02.07.2019 до Договору поставки №20/05/89 від 02.07.2019 сторони виклали п. 3.1 договору у наступній редакції: «загальна сума договору становить 299998,99 грн».
Згідно з п. 10.1 Договору поставки №20/05/89 від 02.07.2019 цей договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє 2 роки.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач не у повному обсязі оплати товар, поставлений позивачем за Договором поставки №20/05/89 від 02.07.2019 (за видатковою накладною №523 від 30.07.2019), у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 219606,10 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 8753,71 грн та інфляційні втрати у розмірі 10517,47 грн.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що умовами Договору поставки №20/05/89 від 02.07.2019 сторони погодили, що відповідач оплачує продукцію протягом 90 днів після звершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість (зокрема, проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою). Вхідний контроль було завершено 12.08.2019, у зв'язку з чим, за твердженням відповідача, він повинен був оплатити продукцію у строк до 12.11.2019.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст Договору поставки №20/05/89 від 02.07.2019, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що за видатковою накладною №523 від 30.07.2019 позивач поставив відповідачу товар на суму 298757,40 грн (вказана накладна підписана уповноваженими представниками сторін, в ній міститься посилання на реквізити Договору поставки №20/05/89 від 02.07.2019; позивачем долучено до матеріалів справи копію довіреності, якою було уповноважено представника відповідача товару, який зазначено у видатковій накладній №523 від 30.07.2019).
Крім того, між сторонами було складено Акт звірки взаєморозрахунків за період з 04.03.2019 по 20.05.2020, з якого, зокрема, вбачається, що відповідачем було отримано від позивача продукцію за видатковою накладною №523 від 30.07.2019 на суму 298757,40 грн (за Договором поставки №20/05/89 від 02.07.2019) - акт зі сторони відповідача підписано головним бухгалтером та скріплений відбитком печатки Відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».
При цьому, ані під час розгляду справи, ані у заявах по суті справи відповідачем не було висловлено будь-яких заперечень щодо неотримання ним від позивача продукції на суму 298757,40 грн за видатковою накладною №523 від 30.07.2019 (за Договором поставки №20/05/89 від 02.07.2019).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
У п. 4.1 Договору поставки №20/05/89 від 02.07.2019 оплата поставленої продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в даному договорі, протягом 90 днів після звершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість (зокрема, проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою).
Отже, умовами Договору поставки №20/05/89 від 02.07.2019 сторони погодили, що оплата продукції здійснюється відповідачем протягом 90 днів після звершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість (зокрема, проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою).
Як вбачається з Положення про організацію вхідного контролю продукції Пл-Д.43.19.001-18, який затверджено Генеральним директором ВП АЕМ 06.08.2018, за відсутності невідповідностей складається ярлик на придатну продукцію.
З долученої відповідачем до матеріалів справи копії Ярлику на придатну продукцію №497 вбачається, що приймання продукції за якістю, яка була поставлена позивачем за видатковою накладною №523 від 30.07.2019, закінчено 12.08.2019.
Таким чином, оскільки відповідач зобов'язаний оплатити продукцію протягом 90 днів після звершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість (зокрема, проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою), суд дійшов висновку, що відповідач повинен був оплатити продукцію, поставлену позивачем за видатковою накладною №523 від 30.07.2019, у строк до 11.11.2019 включно (з урахуванням положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день).
При цьому, у випадку, якщо постачальником податкова накладна не буде зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку та строк, визначені чинною редакцією ПКУ, покупець має право в односторонньому порядку зменшити ціну договору, передбачену п. 3.1 цього договору, на суму ПДВ, на яку не було зареєстровано податкову накладну (п. 4.2 Договору поставки №20/05/89 від 02.07.2019).
Про наявність вказаних обставин відповідачем під час розгляду справи у суді не зазначалось.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач 23.01.2020 сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 79151,30 грн.
Відомості про здійснену 23.01.2020 відповідачем часткову оплату у сумі 79151,30 грн також відображено сторонами в Акті звірки взаєморозрахунків за період з 04.03.2019 по 20.05.2020, та щодо здійснення відповідачем такої оплати між сторонами відсутній спір.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач звернувся до позивача з листом №3324/14 від 11.06.2020, в якому визнав заборгованість, зокрема, за Договором поставки №20/05/89 від 02.07.2019 та просив погодити строк здійснення оплати до 31.12.2020.
Однак, листом №11/06-1 від 11.06.2020 позивач відмовив відповідачу у відстрочення оплати, зокрема, за Договором поставки №20/05/89 від 02.07.2019.
З наведених обставин слідує, що між сторонами не було досягнуто домовленості щодо зміни строку оплати за Договором поставки №20/05/89 від 02.07.2019 (за видатковою накладною №523 від 30.07.2019).
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем було поставлено позивачу товар на суму 298757,40 грн, тоді як відповідачем були сплачені грошові кошти у розмірі 79151,30 грн, суд дійшов висновку, що у відповідача виникла заборгованість у розмірі 219606,10 грн.
Доказів сплати грошових коштів у розмірі 219606,10 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та розмір заборгованості Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» за Договором поставки №20/05/89 від 02.07.2019 (за видатковою накладною №523 від 30.07.2019) у сумі 219606,10 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп» в частині стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» суми основного боргу у розмірі 219606,10 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 8753,71 грн за період з 29.10.2019 по 25.01.2021.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, оскільки позивачем неправильно визначено початок періоду нарахування 3% річних.
З огляду на те, що відповідач повинен був оплатити товар у строк до 11.11.2019 включно (за висновком суду), обґрунтованим початком періоду нарахування 3% річних є 12.11.2019.
За таких обставин суд здійснив власний розрахунок 3% річних (в межах заявленого позивачем періоду нарахування та з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати), відповідно до якого обґрунтованим розміром 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, є 8409,93 грн.
Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп» в частині стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 3% річних у розмірі 8753,71 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 8409,93 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 10517,47 грн за період з 29.10.2019 по 14.01.2021.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, у зв'язку з чим здійснив власний розрахунок, відповідно до якого обґрунтованим розміром інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, є 10800,80 грн.
Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп» в частині стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» інфляційних втрат у розмірі 10517,47 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 10800,80 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити 3% річних до 3000,00 грн та інфляційні втрати до 5000,00 грн.
Вказане клопотання обґрунтоване невиконанням контрагентами відповідача своїх зобов'язань з оплати за куплену у відповідача електричну енергію (ДП «Гарантований покупець», НЕК «Укренерго», ДП «Енергоринок»), вжиттям відповідачем заходів щодо стягнення з його боржників заборгованості в судовому порядку та не завданням відповідачем збитків позивачу у зв'язку з простроченням оплати товару.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Суд зазначає, що статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, частиною першою цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У частині другій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.
За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти та інфляційні втрати, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто вони є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов'язань.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
За таких обставини, враховуючи, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, мають компенсаційний, а не штрафний характер, тоді як ст.ст. 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України передбачена можливість зменшення виключно штрафних санкцій, суд вважає необгрунтованими доводи відповідача щодо можливості їх зменшення.
При цьому, посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 суд вважає необгрутованим, оскільки у справі №902/417/18 сторони в пункті 5.5 договору поставки визначили розмір процентів - сорок процентів річних від суми заборгованості від несплаченої загальної вартості товару протягом дев'яноста календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та дев'яноста шести процентів річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, була сформована саме виходячи з умов п. 5.5 договору поставки.
При цьому, суд у даній справі дійшов висновку частково задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп» (02141, м. Київ, вул. Олександра Мишуги, буд. 2, офіс 416; ідентифікаційний код: 37017486) суму основного боргу у розмірі 219606 (двісті дев'ятнадцять тисяч шістсот шість) грн 10 коп., 3% річних у розмірі 8409 (вісім тисяч чотириста дев'ять) грн 93 коп., інфляційні втрати у розмірі 10800 (десять тисяч вісімсот) грн 80 коп. та судовий збір у розмірі 3582 (три тисячі п'ятсот вісімдесят дві) грн 25 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст складено та підписано 19.04.2021.
Суддя О.М. Спичак