ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.04.2021Справа № 903/732/20
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Свириденко А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Фізичної особи-підприємця Сидорчука Олексія Миколайовича
АДРЕСА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ А ПЛЮС" вул. Нагірна, буд.1, м. Київ 107, 04107
про стягнення 34 229,14 грн.
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
Фізична особа - підприємець Сидорчук Олексій Миколайович (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ А ПЛЮС" (далі-відповідач) про стягнення 34229,14 грн. заборгованості та штрафних санкцій за Договором №2 від 25.11.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2020 відкрито провадження у справі №903/732/20 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
09.12.2020 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в котрому обставини позову не визнає повністю, проти задоволення позовних вимог заперечує.
21.12.2020 позивачем подано відповідь на відзив.
29.12.2020 відповідачем подані заперечення по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 судом вирішено здійснювати розгляд справи №903/732/20 за правилами загального позовного провадження та ухвалено призначити підготовче засідання у справі на 24.02.2021.
Протокольною ухвалою суду від 24.02.2021 відкладено розгляд справи на 17.03.2021.
Протокольною ухвалою суду від 17.03.2021 судом відповідно до статті 185 ГПК України оголошує про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 07.04.2021.
22.03.2021 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні 07.04.2021 без участі представника позивача.
В судове засідання, призначене на 07.04.2021 з'явився представник відповідача, проти задоволення позовних вимог заперечив повністю з підстав недоведеності та необґрунтованості. Представник позивача у судове засідання не з'явився, клопотав про розгляд справи без його участі.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
У судовому засіданні 07.04.2021 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Між Фізичною особою - підприємцем Сидорчуком Олексієм Миколайовичем (Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія А ПЛЮС» (Відповідач) було укладено Договір №2 про виконання робіт будівельною технікою (надання послуг технікою) від 25 11.2019 р.(надалі - Договір).
У відповідності до умов даного Договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «БК А ПЛЮС» (Замовник) доручив, а Фізична особа - підприємець Сидорчук Олексій Миколайович (Виконавець) взяв на себе зобов'язання виконувати роботи будівельною технікою, з особами, які мають право на керування такою технікою, в технічно справному стані для використання її у виробничій діяльності Замовника, а Замовник прийняти та оплатити вищевказані роботи.
Згідно п. 2.1. Договору, сума оплати за роботу Техніки визначається на підставі підписаних Сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт, виходячи з вартості робіт.
Відповідно до п.2.3. основним документом для визначення кількості відпрацьованого Технікою часу є Акт виконаних робіт, підписаний представниками Виконавця і Замовника. Акт виконаних робіт готує Виконавець і передає на підпис Замовнику. Замовник зобов'язаний підписати акт протягом 6 (шести) банківських днів з моменту отримання або в той самий строк надати мотивовану відмову від його підписання.
Відповідно п. 2.4. Договору, розрахунок за послуги виконується протягом 5-ти (п'яти) банківських днів після підписання актів виконаних робіт підписаних Сторонами, шляхом перерахування Замовником грошових коштів на поточний рахунок Виконавця.
За твердженням позивача, протягом дії Договору в 2019-2020 роках Виконавець виконав Замовнику роботи згідне наступних актів здачі-приймання робіт: № 4 від 09.12.2019 р. на загальну суму 28 650,00 грн.; № 5 від 12.12.2019 р. на загальну суму 12 600,00 грн.; № 11 від 21.12.2019 р. на загальну суму 18 200,00 грн.; № 15 від 27.12.2019 р. на загальну суму 18 200,00 грн.; № 4 від 20.01.2020 р. на загальну суму 27 300,00 грн.; № 1 від 03.02.2020 р. на загальну суму 20 300,00 грн.; № 4 від 07.02.2020 р. на загальну суму 5 250,00 грн.; № 7 від 27.01.2020 р. на загальну суму 33 600,00 грн.; № 7 від 27.02.2020 р. на загальну суму 3 500,00 грн.; № 6 від 30.03.2020 р. на загальну суму 33 600,00 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач у позовній заяві зазначає про порушення відповідачем умов укладеного договору в частині оплати отриманих послуг по Акту № 6 від 30.03.2020 року у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч. 1 та 3 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У частині першій статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини перша та друга статті 14 Цивільного кодексу України).
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Матеріалами справи, її фактичними обставинами встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір №2 про виконання робіт будівельною технікою, за умовами якого сторонами погоджено надання позивачем послуг з експлуатації будівельних машин та механізмів, а також оплату відповідачем вказаних послуг.
Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на підписаний з боку відповідача Акт №6 здачі-приймання робіт від 30.03.2020.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує, що наданий позивачем Акт №6 здачі-приймання робіт від 30.03.2020 року, на який позивач посилається як на підставу наявності боргу у відповідача, взагалі не містить ані відбитку печатки відповідача, ані підпису уповноваженої особи.
Щодо посилання позивача на те, що даний Акт підписаний головним інженером ОСОБА_1 суд погоджується із запереченнями відповідача стосовно того, що єдиною особою, яка уповноважена підписувати документи від імені ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ А ПЛЮС" є директор товариства. Як зазначено відповідачем та не спростовано позивачем, жодних документів, у тому числі довіреностей, які б надавили право ОСОБА_1 підписувати будь-які документи від імені ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ А ПЛЮС", зокрема акти здачі-приймання робіт з ФОП Сидорчуком О.М., позивачем не оформлювалось та не видавалось. Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь які документи на підтвердження повноважень ОСОБА_1 на підписання документів та прийняття робіт (послуг) від імені ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ А ПЛЮС».
Позивач у позовній заяві без жодних підтверджуючих документів визначає головного інженера ОСОБА_1 як відповідальну особу по контролю за кількістю та якістю виконаних робіт з оформленням актів зі сторони Замовника в день виконання робіт.
Водночас, як встановлено судом, ОСОБА_1 не мав повноважень на вчинення зазначених дій.
Як заявлено відповідачем та спростовано позивачем, єдиною особою, яка уповноважена підписувати будь-які документи від імені ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ А ПЛЮС", є директор Протас Олександр Миколайович ,.
Також суд зауважує, що позивачем не підтверджено та не надало до матеріалів справи документів на підтвердження наявності у нього будівельної техніки, якою за його твердженням він надавав послуги відповідачу.
Згідно з положеннями чч.2 та 3 ст.203 ЦК особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1--3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.
Частиною 1 ст.237 ЦК передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно з ч.3 цієї ж статті представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, передбачених актами цивільного законодавства.
Як стверджує позивач, Акт №6 здачі-приймання робіт від 30.03.2020 року було підписано від імені ОСОБА_1 , який на момент підписання такої цієї угоди не мав на це жодних повноважень.
Статтею 241 ЦК визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише в разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин увижається схваленим у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Отже, ст.241 ЦК презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та в установленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також установлює випадки й умови набуття чинності правочином, учиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх перевищити.
Зазначене підтверджується позицією Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України викладеною у Постанові від 25 травня 2016 року м. Київ №6- 2612цс15.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вчинення відповідачем будь-яких дій що свідчать про схвалення можливо вчиненого ОСОБА_1 , за відсутності повноважень чи прийняття його до виконання.
Згідно із положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні":
підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина 1 статті 9);
первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1).
первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1).
Зазначена позиція також підтверджується вказаними вище приписами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 N 88 (зі змінами). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі N 905/49/15, від 29.11.2019 у справі N 914/2267/18.
Таким чином, судом встановлено що жодних належних первинних документів на підтвердження своїх позовних вимог позивачем до матеріалів справи не представлено.
Інших доказів на підтвердження виконання Фізичної особи-підприємця Сидорчука Олексія Миколайовича зі свого боку умов Договору позивачем суду надано не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно ч. 2 ст. 164 ГПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Таким чином, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №922/1163/18; від 23.12.2020 у справі №910/2284/20).
Разом з цим, суд вважає за необхідне нагадати позивачу про закріплений в ст.ст. 2, 13 ГПК України принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Підсумовуючи викладене, зважаючи на те, що позивачем не було надано достатньо доказів, які у своїй сукупності дали суду змогу дійти висновку про надання Фізичною особи-підприємцем Сидорчуком Олексієм Миколайовичем послуг з оренди автокрана та ескаватора
саме Товариству з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ А ПЛЮС", а відповідний акт виконаних робіт №6 зазначену обставину не підтверджують, суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим відмовляє у їх задоволенні.
Стосовно посилання позивача в якості обґрунтування підстав позову як таких, що виникають із договору підряду. Суд вказує, що спірні правовідносини помилково кваліфіковані позивачем як такі, що виникли з договору підряду, з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Згідно із ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
Суд відзначає, що на відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо обставин спірних правовідносин між ними.
Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.
При цьому, Великою Палатою Верховного Суду було наголошено на тому, що суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).\
Тобто, зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, адже саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Отже, посилання відповідача на невірність нормативно-правового обґрунтування позивачем підстави звернення з даним позовом до суду саме по собі не може бути правовою підставою для відмови в його задоволенні, адже, судом встановлено дійсну правову природу спірних правовідносин, яка випливає з договору надання послуг, та, застосувавши правові норми, які регулюють такі відносини (глава 63 Цивільного кодексу України), дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заявленої позивачем заборгованості у визначеному розмірі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.
З огляду на встановлені судом обставини, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та не доведеними належними доказами у справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного тексту рішення 19.04.2021
Суддя М.О. Лиськов