ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.02.2021Справа № 910/19027/20
За позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах
держави в особі Київської міської державної адміністрації
до 1. Київської міської ради
2. Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних
наук України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради
(Київської міської державної адміністрації)
про визнання незаконним та скасування рішення № 315/9394 від 30.07.2020 та
скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень
Суддя Сівакова В.В.
секретар судового засідання Кимлик Ю.В.
за участю представників сторін
від прокуратури Винник О.О., посвідчення №058194
від позивача Заграничний Д.А., самопредставництво
від відповідача-1 Ільчик М.О., самопредставництво
від відповідача-2 Шевченко Є.В. ордер серії АІ № 108/6730 від 08.02.2020
від третьої особи Геращенко В.І., довіреність № 05703-21151 від 10.11.20
02.12.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації до Київської міської ради (відповідач-1) та Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України про
- визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 315/9394 від 30.07.2020 «Про надання Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України у постійне користування земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудинковими приміщеннями на вул. Васильківській, 37 у Голосіївському районі міста Києва»;
- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 54374761 від 02.10.2020 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:79:365:0036) площею 1,1398 га на вул. Васильківській, 37 у місті Києві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2020 відкрито провадження у справі № 910/19027/20 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 14.01.2021.
Даною ухвалою суду зобов'язано відповідачів протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
31.12.2020 від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 проти задоволення позову заперечує посилаючись на наступне. Київська міська рада вважає, що у даній справі прокурор не обґрунтував наявність порушення інтересів держави в особі Київської міської державної адміністрації. Матеріали справи не містять доказів того, що спірна земельна ділянка була оформлена у відповідності до Земельного кодексу УСРР. На момент розмежування земель державної та комунальної власності земельна ділянка на вул. Васильківській, 37 у Голосіївському районі м. Києва не була сформована відповідно до вимог законодавства України, у зв'язку з чим вважається такою, що належить до земель комунальної власності. Вважає, що рішення № 315/9394 від 30.07.2020 прийнято Київською міською радою в межах повноважень, встановлених чинним законодавством, а тому відсутні підстави для визнання його незаконним та скасування; похідна вимога про скасування державної реєстрації також не підлягає задоволенню.
14.01.2021 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до суду подано заяву про залучення останнього до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/19027/20 від 14.01.2021 відкладено підготовче засідання на 28.01.2021, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
19.01.2021 від відповідача-2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-2 проти задоволення позову заперечує посилаючись на наступне. Цільове та функціональне використання земельної ділянки відповідає Генеральному плану м. Києва з врахуванням наявного рішення про затвердження Детального плану. Вважає, що спірне рішення прийнято відповідачем-1 в межах повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства. Вказує на те, що за аналогічною правовою конструкцією відповідно до рішення Київської міської ради № 565/8138 від 19.12.2019 Генеральній прокуратурі України надано у постійне користування земельну ділянку у Солом'янському районі м. Києва та Генеральну прокуратуру України не засмучував той факт, що передання земельної ділянки Київською міською радою, а не Київською міською державною адміністрацією є незаконним та наслідками таких дій має бути вилучення такої земельної ділянки із користування Генеральної прокуратури України. Відповідач-2 вважає, що у даній справі прокурор не обґрунтував наявність порушення інтересів держави в особі Київської міської державної адміністрації. Так, згідно відповіді позивача на лист прокуратури № 1326вих-20 (в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру») вбачається, що жодних порушень при переданні земельної ділянки у власність держави не відбувалось. Тобто очевидно, що компетентний орган, який думку прокурора має право на судовий захист порушених прав держави вважає, що порушення таких прав не відбувалось. Дивним є те, що прокурор вважає, що позбавлення позивача - органу, який від імені держави України володіє земельною ділянкою, права власності на земельну ділянку є відновленням його прав.
20.01.2021 від прокуратури до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-1, в якій зазначає, що доводи відповідача-1 щодо відсутності виключних випадків для підстав представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах є необґрунтованими. У зв'язку з набуттям права власності на об'єкти нерухомого майна (понад 90% комерційних площ об'єкту) до ТОВ «Будівельна компанія «Інтеграл-Буд» на підставі ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України перейде право користування на більшу частину спірної земельної ділянки, що призведе до її вибуття з державної власності та унеможливить подальше використання землі для наукових цілей. Вважає, що відповідачем-1 земельну ділянку передано всупереч її функціональному призначенню та генеральному плану міста Києва без внесення відповідних змін до нього у встановленому законом порядку.
27.01.2021 від прокуратури до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-2, в якій зазначає, що відповідачем-1 земельну ділянку передано всупереч її функціональному призначенню та генеральному плану міста Києва без внесення відповідних змін до нього у встановленому законом порядку. Надання земельної ділянки державній науковій установі для здійснення житлової забудови суперечить не тільки її цілям та завданням, а й не відповідає її інтересам, оскільки після реалізації проекту з будівництва житлового комплексу приватне товариство отримує у власність понад 90% комерційних площ об'єкту, що призведе до вибуття земельної ділянки з державної власності та неможливості її використання для наукових цілей. Вважає, що відповідач-1 незаконно розпорядився спірною земельною ділянкою державної форми власності з перевищенням повноважень, передбачених ст. 122 Земельного кодексу України. Доводи відповідача-2 щодо відсутності виключних випадків для підстав представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах є необґрунтованими.
28.01.2021 третьою особою до суду подано пояснення по справі, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечує повністю та вважає, що Київська міська рада в межах повноважень прийняла рішення № 315/9394 від 30.07.2020. Зазначає, що Київська міська рада неодноразово приймала такі рішення про передачу земельної ділянки у постійне користування з комунальної власності в державну за аналогічною процедурою, зокрема № 565/8138 від 19.12.2019 про надання Генеральній прокуратурі України у постійне користування земельну ділянку, яке ані прокуратурою ані іншими особами не оскаржувалось. Вважає, що цільове та функціональне використання земельної ділянки відповідає Генеральному плану міста Києва. Також заперечує проти звернення прокуратури в інтересах Київської міської державної адміністрації, оскільки вважає відсутні виключні випадки для такого представництва.
В підготовчому засіданні 28.01.2021 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 09.02.2021.
09.02.2021 позивачем до суду подано заяву про залишення позову прокуратури без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/19027/20 на 30 (тридцять) днів.
В підготовчому засіданні 09.02.2021 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 18.02.2021.
17.02.2021 прокуратурою до суду подано заперечення на заяву позивача про залишення позовної заяви без розгляду.
18.02.2021 позивачем до суду подано пояснення по справі, відповідно до яких вважає, що Київська міська рада в межах повноважень прийняла спірне рішення. За відсутності виключних випадків для здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в особі Київської міської державної адміністрації вважає, що позовна заява Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації не підлягає задоволенню.
В підготовчому засіданні 18.02.2021 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.02.2021.
Прокуратура в судовому засіданні 23.02.2021 позовні вимоги підтримала повністю.
Позивач в судовому засіданні 23.02.2021 заперечував проти задоволення позовних вимог.
Відповідач-1 в судовому засіданні 23.02.2021 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
Відповідач-2 в судовому засіданні 23.02.2021 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
Третя особа в судовому засіданні 23.02.2021 проти задоволення позовних вимог заперечувала повністю.
В судовому засіданні 23.02.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Стаття 124 Конституції України регламентує, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:
- представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);
- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (ч. 3);
- прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4).
За приписами ст. 53 Господарського процесуального кодексу України:
- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);
- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).
У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в господарському суді) встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
Представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб'єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації (п. 6 мотивувальної частини).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф. В. проти Франції» (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).
Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Згідно з п. 2 Рекомендацій СМ/Rес (2012) щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012, обов'язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права.
Відповідно до висновку № 3 (2008) Консультативної Ради Європейських прокурорів «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» прокурор має реалізовувати функції від імені суспільства та на захист державних інтересів.
Прокурор обґрунтовував підстави представництва інтересів держави в суді наступним чином.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про охорону земель» землі в межах території України є об'єктом особливої охорони держави.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
У вказаному випадку, інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів держави, як власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель.
Надання відповідачем земельної ділянки для житлової забудови порушує інтереси держави в особі Київської міської державної адміністрації, яка у даному випадку незаконно позбавлена можливості ефективно, раціонально та виключно в інтересах держави розпоряджатись землями державної власності.
Неефективне використання землі наукових установ позбавить можливості виконання ними своєї статутної діяльності та ставить під загрозу належне функціонування частини створеної державою інституцій метою якої є наукові дослідження з ціллю всебічного розвитку матеріальної культури народу України та держави в цілому. Більш того, у даному випадку під житлову забудову надано земельну ділянку наукової установи, до компетенції якої віднесено питання меліорації та водного господарства, тобто - галузі сільського господарства, яка є однією з важливих для розвитку держави України з урахуванням її природних властивостей.
Крім того, надання земельних ділянок всупереч вимог Генерального плану міста також свідчить про порушення державних інтересів, оскільки спірне рішення Київської міської ради нівелює сталий розвиток столиці та не сприяє створенню належних умов для проживання її мешканців.
Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, належить до повноважень місцевих державних адміністрацій.
За змістом ч. 6 ст. 122 Земельного кодексу України Київська міська державна адміністрація у межах її території передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті.
Таким чином, Київська міська державна адміністрація наділена державою повноваженнями щодо розпорядження землями державної власності на території міста Києва.
Отже, саме Київська міська державна адміністрацію як власник державних земель має виконувати відповідні функції, здійснювати контроль за використанням земель та своєчасно реагувати на порушення земельного законодавства.
Виконання субсидіарної ролі щодо заміни відповідного органу, який неналежно здійснює захист інтересів держави, є конституційним обов'язком прокурора вживати заходів щоб інтереси держави не залишалися незахищеними.
Київська міська прокуратура у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зверталась до Київської міської державної адміністрації з листом від 03.11.2020, в якому повідомляла про порушення вимог земельного законодавства при передачі спірної земельної ділянки державної форми власності.
У відповіді Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), наданої на виконання доручення заступника голови КМДА від 12.11.2020 повідомлено, що підстави для вжиття заходів для усунень порушення законодавства при розпорядженні спірною земельною ділянкою відсутні.
Прокуратура зазначила, що на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомляла Київську міську державну адміністрацію про намір звернутися до господарського суду міста Києва з вказаним позовом в інтересах держави.
Отже, прокурором була надана можливість компетентному органу відреагувати на порушення інтересів держави щодо спірної земельної ділянки, зокрема, шляхом ініціювання проведення перевірок фактів порушення вимог земельного законодавства, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову.
Проте, власником жодних заходів щодо реального захисту інтересів держави, а саме щодо відновлення порушених прав держави на земельну ділянку державної форми власності не вжито.
Таким чином, Київська міська державна адміністрація, будучи обізнаною про порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту з позовом до суду не зверталась.
При цьому, нездійснення захисту державних інтересів у даному випадку виявляється в усвідомленій пасивній поведінці адміністрації, яка будучи уповноваженим державою суб'єктом по захисту відповідних інтересів, жодних дій по усуненню викладених в позові порушень не вживала.
Невжиття Київською міською державною адміністрацією жодних заходів протягом розумного строку після того, як їй стало відомо про можливе порушення інтересів держави, повинно кваліфікуватись як бездіяльність щодо захисту державних інтересів.
При цьому, у даному випадку інтереси держави потребують невідкладного захисту, у зв'язку з тим, що через бездіяльність компетентного органу можливе настання невідворотних негативних наслідків, оскільки забудова земельної ділянки призведе до фактичного вибуття земель державної форми власності.
Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом враховано висновки Верховного Суду у постанові від 08.02.2019 у справі № 915/820/18 стосовно представництва прокурором інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, а саме:
7.21. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
7.22. Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).
Судом також враховано висновки про застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/28385/18, а саме:
76. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
77. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
78. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
79. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
80. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
81. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
82. Частина четверта статі 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що перший Заступник керівника Київської міської прокуратури, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, вказав, у чому полягає порушення інтересів держави, та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, що мало наслідком підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави.
При цьому судом враховано, що на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Заступник керівника Київської міської прокуратури попередньо звертався до Київської міської державної адміністрації щодо вибуття з державної власності спірної земельної ділянки.
Твердження позивача та відповідачів про те, що прокурором не доведено наявність «виключного випадку» для представництва прокурором інтересів держави в суді судом відхиляється. При цьому судом враховано що сама по собі обставина невизнання Київською міською державною адміністрацією наявності порушення норм законодавства не може бути підставою для незвернення прокуратури до суду та відповідне порушення може бути встановлено лише у судовому порядку.
З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення заяви позивача про залишення позову прокуратури без розгляду.
Суд з приводу не підтримання Київською міською державною адміністрацією позовних вимог прокуратури вважає за необхідне відзначити, що
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави.
Відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.
Спір виник внаслідок того, що на думку Першого заступника керівника Київської міської прокуратури рішення Київської міської ради № 315/9394 від 30.07.2020 прийнято з перевищенням повноважень, передбачених ст. 122 Земельного кодексу України, порушенням ст.ст. 16, 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 17 Закону України «Про основи містобудування», всупереч її функціональному призначенню та Генеральному плану міста Києва.
Позивач та відповідачі в свою чергу заперечують проти вимог прокуратури, оскільки вважають, що рішення прийнято у повній відповідності до норм чинного законодавства України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокуратури не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України міській раді надано широкі повноваження у галузі земельних відносин.
Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад, а за пунктом 2 статті 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» Київська міська рада має право визначати особливості землекористування.
Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Згідно з п. «а» ч. 3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (далі - Закон) до земель комунальної власності з 01.01.2013 віднесено, зокрема всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.
Пунктом «а» ч. 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону встановлено, що у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.
Відповідно до ст. 9 та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах міста Києва, крім земель, переданих у приватну власність, здійснює Київська міська рада.
Відповідно до ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Статтею 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч.ч. 1-4 ст. 79-1 Земельного кодексу України).
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (ч.ч. 9, 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України).
Враховуючи викладене, необхідною умовою для визнання права власності на земельну ділянку, є формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.
На момент розмежування земель державної та комунальної власності земельна ділянка на вул. Васильківській, 37 у Голосіївському районі міста Києва не була сформована відповідно до вимог законодавства України, у зв'язку з чим вважається такою, що належить до земель комунальної власності.
Стаття 9 Земельного кодексу України встановлює, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить:
- розпорядження землями територіальної громади міста Києва;
- передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з ч. 12 ст. 123 Земельного кодексу України у разі надання земельних ділянок державної власності у постійне користування підприємствам, установам, організаціям комунальної власності одночасно здійснюється передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність і навпаки.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Приписами ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Вказане вище спростовує доводи прокуратури, що спірна земельна ділянка надавалася з порушеннями, а саме без процедури проведення земельних торгів.
Адже в проекті землеустрою та в матеріалах судової справи містяться докази, які підтверджують, що на спірній земельній ділянці розташовані адміністративний корпус площею 2490,1 кв.м, навчально-виробничий корпус площею 10336,8 кв.м, дослідно-виробнича майстерня літ. А площею 1021,1 кв.м, лабораторією гідравліки літ. Б площею 1285,9 кв.м, гаражем підземним літ В площею 870,3 кв.м, гаражем наземним літ. Г площею 395, 5 кв.м, складським приміщенням № 3 літ. Ж площею 58, 1 кв.м, складським приміщенням № 4 літ. З площею 47, 8 кв.м, складським приміщенням № 5 літ. И площею 58, 9 кв.м, які перебувають у безстроковому безоплатному користуванні Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 148446063 від 06.12.2018).
Положеннями ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Відповідно до ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
30.07.2020 Київською міською радою прийнято рішення № 315/9394 «Про надання Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України у постійне користування земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями на вул. Васильківській, 37 у Голосіївському районі міста Києва».
Зазначеним рішенням, відповідно до статей 9, 83, 93, 116, 120, 123, 124 Земельного кодексу України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та розглянувши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Київська міська рада вирішила:
1. Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України для будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями на вул. Васильківській, 37 у Голосіївському районі міста Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ-02.10), заява ДЦ від 13.09.2019 № 50030-004304173-031-03, справа № 787539397.
2. Надати Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України, за умови виконання пункту 3 цього рішення, у постійне користування земельну ділянку площею 1,1398 га (кадастровий номер 8000000000:79:365:0036, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0003220262019) для будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями на вул. Васильківській, 37 у Голосіївському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.
4. Земельну ділянку площею 1,1398 га (кадастровий номер 8000000000:79:365:0036) комунальної власності територіальної громади міста Києва, зазначену у п. 2 цього рішення, передати до земель державної власності за актом приймання-передачі.
Стосовно посилань прокуратури про невідповідність спірного рішення Генеральному плану міста Києва суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Відповідно до пояснювальної записки до спірного проекту рішення цільове призначення земельної ділянки - 02.10. для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.
Згідно витягу з містобудівного кадастру Департаменту містобудування та архітектури, територія, відповідно до Генерального плану міста № 370/1804 від 28.03.2002, за функціональним призначенням належить до території багатоповерхової житлової забудови.
Також, на територію, яка відводилась, був розроблений та погоджений рішенням Київської міської ради № 1238/5302 від 10.07.2018 «Про затвердження детального плану території в межах вул. Васильківської, проспект 40-річчя Жовтня» детальний план території.
Дозволений вид використання даної території відповідно функціонального призначення:
- розташування багатоквартирних житлових будинків;
- території вулиць, майданів (в межах червоних ліній).
Згідно КВЦПЗ земельна ділянка відповідає коду К. 16.00 (Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)).
Вказана земельна ділянка не входить до Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста.
Згідно рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів № 920 від 16.07.1979, розпорядження Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.2002 земельна ділянка не входить до зони охорони пам'яток та зон охорони об'єктів культурної спадщини, а існуючі на ній будівлі не перебувають на державному обліку як об'єкти культурної спадщини.
За проектом відведення, цільове призначення земель КВЦПЗ: секція В - землі житлової та громадської забудови; Підрозділ 02.10 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.
Відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ), має код 1.13.2 - житлової забудови і комерційного використання.
За даним цільовим призначенням земельна ділянка, у відповідності до статті 19 Земельного кодексу України, віднесена до категорії - землі житлової та громадської забудови (код - 200).
Види використання земельної ділянки в межах даної категорії земель визначаються її власником самостійно, в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та цієї документації із землеустрою.
Таким чином цільове та функціональне використання земельної ділянки відповідає Генеральному плану міста Києва з врахуванням наявного рішення про затвердження Детального плану.
Порядок підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях Київської міської ради та прийняття Київською міською радою рішень унормовано Регламентом Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради № 579/579 від 07.07.2016 «Про Регламент Київської міської ради» (далі - Регламент).
Згідно з ч. 1 ст. 26 Регламенту суб'єктами подання проектів рішень виступають Київський міський голова, депутати Київської міської ради, заступник міського голови - секретар Київської міської ради, постійні комісії Київської міської ради, виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), загальні збори громадян в порідку, визначеному законодавством та цим Регламентом, а також члени територіальної громади міста Києва в порядку місцевої ініціативи відповідно до вимог, передбачених законодавством та цим Регламентом.
Відповідно до ч. 7 ст. 26 Регламенту пояснювальна записка до проекту рішення повинна містити: 1) опис проблем, для вирішення яких підготовлено проект рішення, обґрунтування відповідності та достатності передбачених у проекті рішення механізмів і способів вирішення існуючих проблем, а також актуальності цих проблем для територіальної громади міста Києва; 2) правове обґрунтування необхідності прийняття рішення (з посиланням на конкретні положення нормативно-правових актів, на підставі й на виконання яких підготовлено проект рішення); 3) опис цілей і завдань, основних положень проекту рішення, а також очікуваних соціально-економічних, правових та інших наслідків для територіальної громади міста Києва від прийняття запропонованого проекту рішення; 4) прізвище або назву суб'єкта подання, прізвище, посаду, контактні дані доповідача проекту рішення на пленарному засіданні та особи, відповідальної за супроводження проекту рішення.
Статтею 30 Регламенту визначено порядок розгляду проектів рішень комісіями Київської міської ради.
Згідно з пунктом 6 ст. 30 Регламенту профільна постійна комісія протягом тридцяти п'яти днів з моменту реєстрації проекту рішення в управлінні організаційного та документального забезпечення діяльності Київради опрацьовує його та за результатами розгляду проекту рішення приймає висновок, яким:
1) підтримує проект рішення Київради без зауважень та підписує його;
2) підгримує проект рішення Київради із зауваженнями чи рекомендаціями;
3) за згодою суб'єкта подання створює робочу групу постійної комісії для доопрацювання проекту рішення;
4) відхиляє проект рішення з відповідним обґрунтуванням та повертає його суб'єкту подання.
Висновок профільної постійної комісії викладається у протоколі засідання комісії.
За заявою суб'єкта подання, поданою в порядку ч. 6 ст. 29 Регламенту, профільна постійна комісія направляє проект рішення йому на доопрацювання. Доопрацьований проект рішення може бути поданий суб'єктом подання на реєстрацію до секретаріату Київради в порядку, передбаченому статтею 29 цього Регламенту.
На засіданні постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування було розглянуто даний проект рішення Київської міської ради. За результатами розгляду зазначеного проекту рішення вирішено підтримати проект рішення.
У відповідності до п. 8 ст. 30 Регламенту у разі підтримання проекту рішення профільна постійна комісія протягом семи днів з моменту прийняття відповідного висновку направляє проект рішення разом із відповідними зауваженнями та рекомендаціями (у разі наявності) для опрацювання до управління правового забезпечення діяльності Київради.
Статтею 31 Регламенту визначений порядок розгляду проектів рішень управління правового забезпечення діяльності Київської міської ради.
Частиною 4 даної статті передбачено, якщо за результатами опрацювання проекту рішення, поданого профільною постійною комісією, управління правового забезпечення діяльності Київради надало правовий висновок щодо невідповідності проекту рішення чи його окремих положень вимогам законодавства, проект рішення разом із відповідним правовим висновком не пізніше наступного дня після надання такого правового висновку направляється профільній постійній комісії Київради.
Частиною 5 статті 31 Регламенту передбачено, що профільна постійна комісія на найближчому засіданні, але не пізніше п'ятнадцяти днів з моменту надходження проекту рішення з відповідним правовим висновком, повторно розглядає проект рішення та за результатами його розгляду приймає висновок, яким:
1) підтримує проект рішення Київради, повторно підписує його та протягом семи днів з моменту прийняття відповідного висновку передає проект рішення до управління організаційного та документального забезпечення діяльності Київради для формування попереднього проекту порядку денного пленарного засідання Київради;
2) відхиляє проект рішення та протягом семи днів з моменту прийняття відповідного висновку повертає його суб'єкту подання.
В такому разі суб'єкт подання може протягом тридцяти днів з моменту отримання проекту рішення подати його до управління організаційного та документального забезпечення діяльності Київради для формування попереднього проекту порядку денного пленарного засідання Київради.
На засіданні постійної комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування від 21.01.2020 було відхилено спірний проект рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 31 Регламенту Київської міської ради суб'єктом подання було направлено даний проект рішення до управління організаційного та документального забезпечення діяльності Київради для формування попереднього проекту порядку денного пленарного засідання Київради.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що спірне рішення Київської міської ради прийняте в межах компетенції, на підставі повноважень, встановлених чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством, а тому відсутні підстави для визнання його незаконним та скасування.
Щодо вимоги прокуратури про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 54374761 від 02.10.2020 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:79:365:0036) площею 1,1398 га на вул. Васильківській, 37 у місті Києві суд відзначає, що така вимога є похідною від первісної вимоги про визнання недійними рішення № 315/9394 від 30.07.2020, і відмова у задоволенні первісної вимоги унеможливлює задоволення похідної вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується прокуратури, яка мала довести обставини на підставі яких вона звернулася до суду з позовними вимогами.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації необґрунтовані та задоволенню не підлягають повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на прокуратуру.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. В позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 19.04.2021 (після виходу судді з лікарняного).
Суддя В.В.Сівакова