ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.04.2021Справа № 910/18586/20
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрконсалтбуд"
доКомунального підприємства "Київтранспарксервіс"
провизнання права на експлуатацію
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Решетило Р.Г. - представник за довіреністю.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрконсалтбуд" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" про визнання права на експлуатацію 123 місця для платного паркування транспортних засобів, а також 14 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, що розташовані на майданчику для паркування за адресою: м. Київ, Шевченківський район, на перетині вул. Тираспольської та вул. Щусєва (вул. Тираспольська, 12) ("перехоплюючий"), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва на підставі договору № ДНП-2019-03/32 від 13.03.2019 про надання в експлуатацію майданчика для паркування на строк дії вказаного договору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дослідивши зміст листа відповідача від 18.05.2020 № 053/05-1937 про дострокове розірвання договору та підстави розірвання договору в односторонньому порядку, позивач дійшов висновку про відсутність умов (обставин), передбачених п. 7.7.2. договору, за яких може бути розірваний договір в односторонньому порядку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 відкрито провадження у справі № 910/18586/20, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 22.01.2021.
23.12.2020 через загальний відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву.
16.01.2021 Господарським судом міста Києва винесено ухвалу в порядку ст. 120 Господарського процесуального кодексу України та перенесено підготовче судове засідання у справі на 17.02.2021.
Безпосередньо в підготовчому судовому засіданні 17.02.2021 представник позивача повідомив, що відзив не отримав та просив відкласти слухання справи.
Відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду був повідомлений належним чином.
Враховуючи наявні в матеріалах справи фактичні дані, надходження відзиву, неявку представника відповідача, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого судового засідання відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України до 12.03.2021 та продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів.
26.02.2021 через загальний відділ діловодства суду позивачем подано письмову відповідь на відзив.
Безпосередньо в підготовчому засіданні 12.03.2021 представники позивача та відповідача надали усні пояснення та не заперечували проти призначення справи до розгляду по суті.
Крім того, представник відповідача наголосив, що відповідь на відзив не отримав.
З огляду на те, що в підготовчому засіданні 12.03.2021 здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 09.04.2021.
09.04.2021 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.
Безпосередньо в судовому засіданні 09.04.2021 представник відповідача проти заявленого позову заперечив повністю та надав усні пояснення.
З огляду на те, що наявних у справі фактичних даних достатньо для вирішення спору по суті, а відсутність представника позивача не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні, тоді суд вважає за можливе відмовити у задоволенні клопотання позивача про відкладення.
У судовому засіданні 09.04.2021 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 "Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві" Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів в м. Києві.
Згідно з п. 24 Правил паркування транспортних засобів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342 оператор зобов'язаний використовувати майданчик для паркування за призначенням.
КП " Київтранспарксервіс" здійснює діяльність з паркування транспортних засобів в м. Києві на паркувальних майданчиках, перелік яких визначено в таблиці № 1 додатку № 5 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві".
13.03.2019 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (як сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Проперті" (як сторона-2) було укладено договір № ДНП-2019-03/32 про надання в експлуатацію майданчика для паркування відповідно до умов якого сторона-1 передає за плату стороні-2 в експлуатацію 123 місця для платного паркування транспортних засобів, а також 14 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, що розташований на майданчику для паркування за адресою: м. Київ, Шевченківський район, на перетині вул. Тираспольської та вул. Щусєва (вул. Тираспольська, 12) ("перехоплюючий"), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - "майданчик для паркування"), для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.
Згідно з п. 2.2 договору сторона 2 за власні кошти здійснює облаштування та обладнання майданчика для паркування згідно з Правилами паркування (дорожніми знаками, дорожньою розміткою, шлагбаумом, приміщенням для охорони, огорожею, тощо) у відповідності до схеми організації дорожнього руху; здійснює експлуатацію майданчика для паркування згідно з вимогами чинного законодавства України, в тому числі правилами паркування, у відповідності до умов цього договору, схеми організації дорожнього руху, виключно за цільовим призначенням; зобов'язується облаштувати та експлуатувати не більшу кількість місць для паркування ТЗ на майданчику для паркування, ніж передбачено умовами договору.
Відповідно п. 7.1 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати підписання і діє до 31.12.2021.
05.08.2019 між КП "Київтранспарксервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест Проперті", Товариством з обмеженою відповідальністю "Укркрнсалтбуд" було укладено угоду № 15 про зміну сторони договору від 13.03.2019 № ДНП-2019-03/32, за змістом якої сторони погодилися змінити одну зі сторін договору про надання права на експлуатацію майданчика для паркування від 13.03.2019 № ДНП-019-03/32, що укладений між КП "Київтранспарксервіс" та ТОВ "Інвест Проперті", а саме: передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрконсалтбуд" всі права і обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Проперті" по договору від 13.03.2019 № ДНП-019-03/32.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрконсалтбуд" отримано від КП "Київтранспарксервіс" лист-повідомлення від 18.05.2020 № 053/05-1937 про дострокове розірвання договору, який мотивовано тим, що у зв'язку із систематичним порушенням умов договору в частині оплат, відповідно до п. 7.7.2. відповідач має право достроково розірвати договір в односторонньому порядку. Станом на 18.05.2020 заборгованість по договору становить 51 970, 50 грн.
Разом з тим, як йдеться в листі-повідомлені від 18.05.2020 № 053/05-1937, положеннями п. 7.9. договору передбачено, що у випадку дострокового розірвання договору в порядку п. 7.7.2. сторона-1 направляє стороні-2 письмове повідомлення про розірвання договору. В такому випадку договір вважається розірваним з дати, визначеної в повідомленні. Враховуючи викладене, КП "Київтранспарксервіс" вважало договір розірваним з 31.05.2020.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що на момент надіслання вказаного вище листа-повідомлення у відповідача були відсутні підстави для дострокового розірвання договору, а будь-яких доказів наявності заборгованості позивача перед відповідачем надано не було. Більше того, оскільки за своїм змістом укладений між сторонами договір є договором оренди щодо строкового оплатного користування майном територіальної громади міста Києва, то його регулювання здійснюється за правилами, встановленими Законом України "Про оренду державного та комунального майна", а розірвання такого договору можливе лише за наявності згоди двох сторін.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 7 Правил паркування транспортних засобів майданчики для паркування є об'єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів.
Згідно з п. 12 Правил паркування транспортних засобів майданчики для паркування обладнуються відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху.
Відповідно до п. 23 Правил паркування транспортних засобів послуги з утримання майданчиків для платного паркування надаються оператором з метою використання таких майданчиків за призначенням, а також санітарного очищення, збереження та відновлення їх відповідно до законодавства, нормативів, норм, стандартів, порядків і правил з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху. Перелік основних послуг з утримання майданчиків для платного паркування визначає Мінрегіон.
У п. 24 Правил паркування транспортних засобів зазначено, що оператор зобов'язаний використовувати майданчик для паркування за призначенням; обладнати майданчик для паркування відповідно до вимог цих Правил, Правил дорожнього руху, норм, нормативів, стандартів з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху; утримувати територію та під'їзні шляхи до майданчика для паркування у належному технічному та санітарному стані; повідомляти уповноважені підрозділи Національної поліції про виявлені порушення цих Правил; надавати роз'яснення користувачам щодо застосування цих Правил; організовувати навчання персоналу, який обслуговує майданчик для паркування; забезпечувати безоплатно персонал, який обслуговує майданчик для паркування, спеціальним одягом з метою забезпечення його безпеки під час виконання службових обов'язків, а також безпеки дорожнього руху. Зразки спеціального одягу затверджує Мінрегіон; забезпечувати належне функціонування технічних приладів (пристроїв) для сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування згідно з вимогами цих Правил; інформувати користувачів послуги "мобільне паркування" про порядок і вартість її надання.
У п. 17.3.1 Правил благоустрою міста Києва зазначено, що платні місця для паркування транспортних засобів (майданчики для платного паркування) призначені для тимчасової стоянки транспортного засобу зі стягненням плати за паркування у відведених або спеціально обладнаних місцях без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місця для паркування транспортних засобів необхідним обладнанням. Організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.
Відповідно до п. 17.3.2 Правил благоустрою міста Києва особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, полягають в розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно з якими у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок. На таких земельних ділянках оператор не має права здійснювати будь-яку діяльність, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких місць, що полягає у запровадженні інноваційних технологій (сучасних систем паркування), нанесенні дорожньої розмітки, встановленні відповідних дорожніх знаків, огорожі та інших елементів благоустрою, у порядку визначеному цими Правилами. Допускається відсутність дорожньої розмітки в залежності від погодних умов, бруду тощо при наявності установлених відповідних за змістом дорожніх знаків, що позначають межі та спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку.
Згідно з п. 17.3.3 Правил благоустрою міста Києва оператор розробляє схеми організації дорожнього руху за погодженням з управлінням ДАІ ГУ МВС України в м. Києві (при розташуванні місць для паркування в межах червоних ліній міських вулиць і доріг), Головним управлінням транспорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а у випадках необхідності їх розміщення: - в межах шляхопроводів, на тротуарах (при заниженні їх бордюрного каменя) - з комунальною корпорацією "Київавтодор"; - в межах міжквартальних територій - з КП "УЖГ" або КП "ШЕУ" виконавчих органів районних у м. Києві рад (районних у м. Києві державних адміністрацій); - на вулицях та в районі об'єктів відповідно постійного руху та відвідування осіб, яких охороняють відповідно до чинного законодавства, - з Управлінням державної охорони. Після затвердження схеми організації дорожнього руху у встановленому цими Правилами порядку оператор зобов'язаний повідомити КП "Київдорсервіс" про встановлені дорожні знаки.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань). Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
За змістом ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі також - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 173 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Отже, повідомлення сторони договору може вважатися одностороннім правочином, у випадку, якщо воно породжує, змінює чи припиняє права та обов'язки обох сторін договору.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України).
Дослідивши умови договору № ДНП-2019-03/32 від 13.03.2019, суд дійшов висновку про помилковість посилань позивача на законодавство про оренду державного та комунального майна, оскільки вказаний правочин є договором про надання послуг, а не договором оренди.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 910/6312/19.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
У ст. 907 Цивільного кодексу України вказано, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Приписами статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відтак, укладаючи Договір ДНП-2019-03/32 про надання в експлуатацію майданчика для паркування від 13.03.2019 сторони прямо врегулювали порядок розірвання договору, зокрема, передбачивши його розірвання в односторонньому порядку відповідачем у випадку повторного порушення умов договору позивачем.
Тобто, у випадках, коли підстава для односторонньої зміни чи розірвання договору встановлена законом або договором, відповідна сторона договору може скористатися нею самостійно, без звернення до суду (Постанова Вищого господарського суду України від 12.07.2017 у справі № 923/1192/16). Також, вказана правова позиція збігається з висновком викладеним в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 22.10.2019 у справі № 922/3293/18.
Як зауважує відповідач та не спростовує позивач, він двічі направляв на адресу позивача листи-вимоги № 053/05-1049 від 13.03.2020 та № 053/05-1654 від 22.04.2020 про погашення заборгованості. Крім того, відповідач вважає, що не повне виконання позивачем зобов'язань щодо оплати підтверджується актом звірки та оборотно-сальдовою відомістю.
Суд зауважує, що сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо (зокрема не може засвідчувати факт належного, або неналежного виконання зобов'язань з поставки товару), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Таким чином, акти звірки є суто бухгалтерськими документами за якими бухгалтерії підприємств-учасників певних господарських операцій звіряють бухгалтерський облік цих операцій (у контексті визначення дебіторської або кредиторської заборгованості), а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.
Згідно з п. 2.2.6. договору, сторона-2 зобов'язується своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки зі стороною-1 відповідно до умов договору.
Плата за провадження діяльності на майданчику для паркування здійснюється в розмірі 100% місячної вартості не пізніше 20 числа місяця, щодо якого проводиться оплата. Плата за місяць в якому укладено договір здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування в даному місяці. Якщо акт приймання-передачі майданчика в експлуатації підписано після 20 числа місяця, платіж вноситься до 1 числа наступного місяця (п. 4.3. договору).
Отже, у зв'язку з порушенням позивачем п. 2.2.6. договору, керуючись п. 7.7. договору відповідач листом від 18.05.2020 № 053/05-1937 повідомив позивача про дострокове розірвання договору з 18.05.2020.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що надані відповідачем докази є більш вірогідними, ніж докази надані позивачем на підтвердження позовних вимог.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування доводів відповідача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.
Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрконсалтбуд" відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде складено та підписано 19.04.2021 року.
Суддя Ю.О.Підченко