ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.04.2021Справа № 910/18054/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй - Плюс"
до: 1. ОСОБА_1 ,
2. ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - державний реєстратор Виконавчого комітету Хмельницької міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_3
про визнання недійсними правочинів та скасування реєстраційних дій,
Представники сторін:
від позивача: Окладова Є.С. ,
від відповідача-1: Рудик В.М.,
від відповідача-2: не з'явився,
від третіх осіб: не з'явилися
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй - Плюс" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсними правочинів та скасування реєстраційних дій.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір дарування частики у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй - Плюс" в розмірі 50% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй - Плюс" від 22.04.2019, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та акт приймання-передачі частки у статному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй - Плюс" в загальному розмірі 50% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй - Плюс" від 22.04.2019, фіктивними правочинами та мають бути визнані недійсними в порядку статей 215, 234 ЦК України.
02.12.2020 до Господарського суду міста Києва надійшли відповіді на запити суду щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2020 № 910/18054/20 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
10.12.2020 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 відкрито провадження у справі № 910/18054/20, призначено підготовче засідання на 13.01.2021, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, державного реєстратора Виконавчого комітету Хмельницької міської ради ОСОБА_5.
21.12.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли докази направлення позову третій особі.
В підготовче засідання 13.01.2021 з'явилися представники позивача та відповідача-1.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2021 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, ОСОБА_3 , відкладено підготовче засідання у справі № 910/18054/20 на 15.02.2021.
14.01.2021 через канцелярію суду від відповідача-1 надійшов відзив на позов.
19.01.2021 через канцелярію суду від позивача надійшли докази направлення позову третій особі.
29.01.2021 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
11.02.2021 через канцелярію суду від відповідача-2 надійшов відзив на позов та заява про розгляд справи за його відсутності.
12.02.2021 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
12.02.201 через канцелярію суду від третьої особи надійшли письмові пояснення.
В підготовче засідання 15.02.2021 з'явився представник відповідача-1.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів, клопотання представника позивача задовольнити, відкласти підготовче засідання на 15.03.2021, встановити позивачу строк для надання відповіді на відзив відповідача-2 до 28.02.2021.
01.03.2021 через канцелярію суду від відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради надійшло повідомлення, що державний реєстратор ОСОБА_5 померла у ІНФОРМАЦІЯ_1.
В підготовче засідання 15.03.2021 з'явилися представники позивача та відповідача-1.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 07.04.2021.
В судове засідання 07.04.2021 з'явилися представники позивача та відповідача-1.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Зважаючи на те, що неявка відповідача-2 та третіх осіб, яких було належним чином повідомлено про судове засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності вказаних осіб.
Разом з тим, суд враховує, що фізична особа державний реєстратор ОСОБА_5. не може бути учасником справи (третьою особою) у зв'язку зі смертю, а тому третьою особою суд зазначає державного реєстратора Виконавчого комітету Хмельницької міської ради без вказівки на конкретну фізичну особу.
Представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі. Представники відповідача-1 проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 07.04.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю "Водограй-Плюс" зареєстровано як юридична особа 27.12.2006.
25.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Мегатрейд" та ОСОБА_6 укладено Договір купівлі-продажу частки (5%) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй-Плюс".
27.09.2018 державним реєстратором Кам'янець-Подільської районної державної адміністрації Наглюк О.В. проведено реєстраційну дію №16761050010003228 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи" щодо набуття ОСОБА_6 частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй-Плюс" у розмірі 10%.
13.04.2019 між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_2 з однієї сторони, та ОСОБА_6 з іншої сторони, укладено Договір дарування частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй-Плюс" у розмірі 40 % та підписано Акт приймання передачі вказаної частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй-Плюс".
17.04.2019 державним реєстратором виконавчого комітету Хмельницької міської ради ОСОБА_5. проведено реєстраційну дію №16761050014003228 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи" щодо набуття ОСОБА_6 частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй-Плюс" у розмірі 40%.
17.04.2019 між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено Договір дарування частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй-Плюс" у розмірі 50% та укладено Акт приймання-передачі зазначеної частки.
17.04.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Мегатрейд" подано скаргу до Міністерства юстиції України щодо скасування реєстраційної дії №16761050010003228 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", проведену державним реєстратором Кам'янець-Подільської районної державної адміністрації Наглюк О.В.
18.04.2019 державним реєстратором виконавчого комітету Хмельницької міської ради Козачук Н.П. проведено реєстраційну дію №16761050015003228 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи" щодо набуття ОСОБА_2 частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй-Плюс" у розмірі 50%.
23.04.2019 Міністерством юстиції України задоволено скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Мегатрейд" та винесено наказ №1289/5, яким скасовано, зокрема, такі реєстраційні дії:
- від 27.09.2018 року №16761050010003228 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", проведену державним реєстратором Кам'янець-Подільської районної державної адміністрації Наглюк О.В.;
- від 17.04.2019 року №16761050014003228 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", проведену державним реєстратором виконавчого комітету Хмельницької міської ради Хмельницької області ОСОБА_5;
- від 18.04.2019 року №16761050014003228 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", проведену державним реєстратором виконавчого комітету Хмельницької міської ради Хмельницької області Козачук Надією Петрівною.
Зазначені обставини також встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 15.10.20149 у справі № 910/14830/19, яке набрало законної сили у встановленому порядку.
22.04.2019 між ОСОБА_2 (Дарувальниця) та ОСОБА_1 (Обдаровуваний) укладено Договір дарування частки у статутному капіталі, відповідно до п. 1.1 якого Дарувальниця безоплатно передає у власність Обдаровуваного належну їй частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй-Плюс" в загальному розмірі 50% статутного капіталу товариства, номінальною вартістю 200 000,00 грн, а Обдаровуваний приймає Дарунок у власність.
Обдаровуваний набуває право власності на відчужувану за цим договором частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй-Плюс" з моменту укладення цього Договору. (п. 3.1 Договору).
Сторони підписанням цього Договору підтверджують факт переходу права власності на відчужувану частку від Дарувальниці до Обдаровуваного. (п. 3.2 Договору).
Цього ж дня сторонами договору також підписано акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй-Плюс".
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ОСОБА_1 не здійснював і не намагався здійснювати жодної діяльності на ТОВ «Водограй-Плюс», учасником ТОВ «Водограй-Плюс», частка в статутному капіталі ТОВ «Водограй-Плюс» є дороговартісним активом, що вказує на відсутність підстав для дарування ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частки в статутному капіталі ТОВ «Водограй-Плюс», розмір якої становить 200 000,00 грн та фіктивність договору дарування від 22.04.2019.
Воля сторін договору дарування від 22.04.2020 не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових слідків, обумовлених вказаним правочином. Мета договору дарування від 22.04.2020 є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і підлягає визнанню недійсним.
Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , укладаючи 22.04.2019 фіктивний договір дарування частки в статутному капіталі ТОВ «Водограй-Плюс» у розмірі 50%, вартість якої становила 200 000,00 грн, приховали справжні наміри ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо уникнення наслідків скасування реєстраційних дій за скаргою ТОВ «Торговий дім Мегатрейд», оформлення частки в статутному капіталі ТОВ «Водограй-Плюс» на іншу особу - ОСОБА_1 , введення в оману учасників ТОВ «Водограй-Плюс» та третіх осіб щодо фактичних обставин договору дарування від 22.04.2019, справжніх намірів ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , у зв'язку із чим договір дарування від 22.04.2019 та акт прииймання-передачі від 22.04.2019 підлягають визнанню недійсними.
Враховуючи недійсність договору дарування від 22.04.2019 та акту приймання-передачі від 22.04.2019, реєстраційна дія у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 11.04.2019 №16761050016003228 «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи», щодо набуття ОСОБА_1 частки в статутному капіталі ТОВ «Водограй-Плюс» у розмірі 50%, яка була вчинена на підставі вказаних недійсних правочинів, також підлягає скасуванню.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачі зазначають, що позивач не довів порушення свого права оспорюваним правочином. Крім того, оспорюваний договір виконано, що виключає можливість визнання його фіктивним.
Також, відповідач-1 вказує, що фактичної та юридичної можливості брати участь у діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй-Плюс" відповідач-1 був позбавлений внаслідок рядку протиправних дій ОСОБА_11 та ОСОБА_3 .
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вказана стаття унормовує правові наслідки недійсності правочину.
Разом з тим, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред'явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Саме на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірних договорів, а тому потребують захисту.
Отже, за змістом вищенаведених правових норм визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, і у випадку відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.
Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19, від 19.02.2020 у справі №916/1408/19, від 09.04.2019 у справі № 908/1194/18, від 03.09.2019 у справі №910/14255/18, від 11.02.2021 у справі № 922/109/19.
Суд звертає увагу на те, що у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронюваного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у ч. 2 ст. 15 ЦК України.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 ГПК України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).
Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.11.2019 у справі № 752/900/15-ц, захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.
Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц.
Отже, саме на Товариство з обмеженою відповідальністю "Водограй - Плюс" як позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту шляхом визнання недійсним Договору дарування частки у статутному капіталі від 22.04.2019 та відповідного акта приймання-передачі.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідно до статті 113 Цивільного кодексу України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
Частиною третьою статті 80 Господарського кодексу України встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
Розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства (частини 1, 2 ст. 12 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
За приписами ст. 12 названого Закону учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.
Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.
Учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.
Як встановлено судом, сторонами спірного Договору дарування частки у статутному капіталі від 22.04.2019 є ОСОБА_2 як учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй - Плюс" з належною їй часткою у статному капіталі в розмірі 50% та ОСОБА_1 , якому ця частка подарована.
Натомість, позивач за даним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю "Водограй - Плюс" не являється учасником вказаного правочину, а юридичною особою, частка у статутному капіталі якої є предметом оспорюваного договору.
Суд зазначає, що а ні зі змісту поданого позову, а ні з пояснень позивача в судових засіданнях суд не встановив, яким чином вказаний правочин, вчинений на реалізацію учасником товариства своїх прав щодо відчуження частки у статутному капіталі, порушує будь-які права самого товариства як юридичної особи. Позивач не навів жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного договору та акта на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Позивач не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов'язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме позивачу.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу при укладенні відповідачами Договору дарування частки у статутному капіталі від 22.04.2019 та відповідного акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй - Плюс".
Отже, позов у даній справі не спрямований на поновлення прав позивача, оскільки такі права Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй - Плюс" не порушені, а висування вимоги щодо визнання недійсними договору та акта не призведе до відновлення або іншого ефективного захисту будь-яких прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй - Плюс", що само по собі є підставою для відмови у задоволенні позову.
Водночас, незважаючи на встановлені вище самостійні підстави відмови у задоволенні позовних вимог, з метою з метою забезпечення завдання господарського судочинства, об'єктивного та правильного вирішення спору, суд вважає необхідним також здійснити оцінку позову по суті.
Позивач стверджує, що Договір дарування частки у статутному капіталі від 22.04.2019 не спрямований на настання реальних правових наслідків, що обумовлені цим Договором, оскільки відповідачі приховали справжні наміри ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо уникнення наслідків скасування реєстраційних дій за скаргою ТОВ «Торговий дім Мегатрейд».
Відповідно до ст. 717 Цивільного кодексу України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому. (ч. 2 ст. 718 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на меті настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином.
У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
У розгляді відповідних справ необхідно враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 910/13041/18.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України у постанові № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов:
- вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору;
- такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору;
- метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.
Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16).
Якщо сторони не вчиняють жодних дій для здійснення фіктивного правочину, суд тільки приймає рішення про визнання такого правочину недійсним, без застосування реституції. Якщо ж на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
З огляду на вчинення відповідачами дій щодо виконання Договору дарування частки у статутному капіталі від 22.04.2019, зокрема, підписання акту приймання-передачі частки, набуття права власності ОСОБА_12 на частку у розмірі 50% статутного капіталу, здійснення державної реєстрації змін відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оспорюваний правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17.
Наведене спростовує твердження позивача, що спірний договір не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.
Одночасно суд звертає увагу, що позивачем жодними належними і достатніми доказами відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України не підтверджено відсутності наміру створити правові наслідки на момент укладення спірного договору обома відповідачами, що також свідчить про відсутність ознак фіктивності оспорюваного правочину.
Інших доказів, які б свідчили про наявність ознак фіктивності вчиненого між сторонами правочину, в матеріалах справи немає.
За наведених обставин суд доходить висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено існування обставин, які в розумінні ст. 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання Договору дарування частки у статутному капіталі від 22.04.2019 недійсним та відповідно акта приймання-передачі частки.
Отже, підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними Договору дарування частки у статутному капіталі та акта приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй - Плюс" за позовом останнього.
Разом з тим, позовна вимога про скасування реєстраційної дії у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 23.04.2019 №16761050016003228 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", проведеної державним реєстратором виконавчого комітету Хмельницької міської ради ОСОБА_5. щодо набуття ОСОБА_1 частки в статутному капіталі ТОВ "Водограй-Плюс" в загальному розмірі 50% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй - Плюс", також задоволенню не підлягає як похідна вимоги від основної вимоги, в задоволенні якої судом відмовлено.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 19.04.2021
Суддя Т. Ю. Трофименко