ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.04.2021Справа № 910/1256/21
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Громадської організації "Інститут практичної філософії"
про стягнення 453 307,91 грн
Представники сторін:
від позивача: Здоренко В.Є.,
від відповідача: Качкурова С.В.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Громадської організації "Інститут практичної філософії" про стягнення 453 307,91 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором на постачання теплової енергії № 250318-01 від 06.03.2017, що був укладений з Публічним акціонерним товариством "Київенерго", право вимоги за яким перейшло до позивача за договором про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/1256/21, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання для розгляду справи № 910/1256/21 призначено на 01.03.2021.
22.02.2021 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про продовження процесуального строку на подання відзиву на позов.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2021 продовжено Громадській організації "Інститут практичної філософії" процесуальний строк на подання відзиву на позов у справі № 910/1256/21 до 05.03.2021.
26.02.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, заява проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, заява про застосування наслідків спливу позовної давності.
В судове засідання 05.03.2021 з'явилися представники сторін.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у задоволенні заяви відповідача про перехід в загальне позовне провадження, оскільки з огляду на предмет та підстави позову, ціну позову, обсяг та характер доказів у справі, категорію та складність справи, суд не вважає, що її розгляд потребує загального позовного провадження.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 31.03.2021, встановити позивачу строк для надання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня отримання відзиву.
15.03.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
29.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення.
В судове засідання 31.03.2021 з'явилися представники сторін.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 12.04.2021.
В судовому засіданні 12.04.2021 представник позивача підтримав позов, просив його задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 12.04.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
06.03.2017 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (Енергопостачальна організація) та Громадською організацією "Інститут практичної філософії" (споживач) укладено договір на постачання теплової енергії № 250318-01 (надалі також - Договір), відповідно до п. 1.1. якого його предметом є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії, на умовах, передбачених цим Договором.
Відповідно до п. 2.1. Договору при виконанні умов цього Договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язується керуватися тарифами, затвердженими органом виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сфері теплопостачання - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у серах енергетики та комунальних послуг, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж (далі Правил), нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
Відповідно до п. 2.2.1 Договору Енергопостачальна організація зобов'язувалась постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.
Абонент в свою чергу, згідно з п. 2.3.1 Договору зобов'язувався дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначенні у Додатку № 1, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
У п. 5.1 Договору визначено, що облік споживання Абонентом теплової енергії проводиться по загальнобудинковому приладу обліку.
Порядок розрахунків сторони погодили у Додатку № 4 до Договору, яким передбачено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі. Абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує Енергопостачальній організації вартість, заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, згідно Закону України "Про заставу", як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії. В разі, якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку: при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця; у випадку, якщо фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, сальдо розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.
У п. 8.1 Договору встановлено, що Договір набирає чинності 01.10.2015 та діє до 15.05.2017. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією зі сторін (п. 8.5 Договору).
11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (новий кредитор) укладено договір № 601-18 про відступлення права вимоги (цесії) (надалі також - Договір цесії), відповідно до якого кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі й той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню зі споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936, 91 грн станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів.
Згідно з п. 1.2 Договору цесії перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку № 1 до цього договору.
Пунктом 1.3 Договору цесії визначено, що з укладенням цього договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договором та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв'язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які визначені у додатку № 1 до цього Договору.
На виконання умов Договору цесії кредитор передав, а новий кредитор в свою чергу прийняв первинні документи, що підтверджується Актом приймання - передавання фізичного носія/пристрою зберігання інформації, на якому записані файли баз даних білінгових систем ПК «БіТек» та ПК «Уніван-Термал» №23 від 11.01.2018.
Відповідно до витягу з переліку споживачів теплової енергії та зобов'язань, право вимоги яких відступаються (додаток № 1 до Договору цесії), під № 1979 значиться Громадська організація "Інститут практичної філософії" із сумою заборгованості 394 495,64 грн з номером договору (особовим рахунком) 250318-01.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що внаслідок укладення вказаного договору він набув право вимоги до відповідача щодо сплати заборгованості за спожиту теплову енергію за Договором на постачання теплової енергії № 250318-01 від 06.03.2017 на суму 394 495,64 грн за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року. Крім цієї суми основного боргу позивач також заявив до стягнення з відповідача інфляційні у розмірі 35 110,11 грн та 3% річних у розмірі 23 702,16 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає такі обставини: неподання позивачем доказів на підтвердження обліку спожитої теплової енергії та її вартості; Договір цесії укладений без письмової згоди Громадської організації "Інститут практичної філософії", відповідача не повідомлено про заміну кредитора; мало місце неправомірне завищення нарахувань спожитої теплової енергії відповідачем. Крім того, відповідач заявив про сплив позовної давності за заявленими позовними вимогами.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, господарський суд зазначає таке.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Частинами 1 і 2 ст.714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Пунктом 1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст.517 Цивільного кодексу України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
На підтвердження постачання теплової енергії за Договором відповідачу та її обсягу за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року позивачем подано до суду облікові картки за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року, які є паперовим відображенням баз даних білінгових систем ПК «БіТек» та ПУ «Уніван-Термал», які були передані ПАТ «Київенерго» до КП « Київтеплоенерго» на виконання умов Договору цесії, а також акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.10.2018 та рахунок-фактуру від 31.10.2020.
Поряд з викладеним, позивачем долучено до позову довідку про стан розрахунків за спожиту теплоенергію до 01.05.2018 Громадською організацією "Інститут практичної філософії", з якої вбачається здійснення відповідачем часткових оплат за теплову енергію, поставлену за Договором у період з листопада 2015 року по квітень 2018 року
Суд звертає увагу, що викладених у зазначеній довідці відомостей щодо нарахування боргу, а також здійснення оплат, їх обсягів та періодів, відповідач не спростував та не заперечив.
З наявних в матеріалах справи облікових карток вбачаються обсяги та розмір поставленої у спірний період теплової енергії відповідачу.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судом також враховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15, від 03.09.2020 у справі №910/17662/19).
Отже, враховуючи приписи частини третьої статті 86 ГПК України, а саме, те що суд повинен надати оцінку як зібраним у справі доказам в цілому (у тому числі, обліковим карткам), так і кожному доказу, який міститься у матеріалах справи, а також принцип змагальності сторін, суд вважає, що позивач підтвердив більш вірогідними доказами обставини надання відповідачу послуг постачання теплової енергії за Договором у заявленому обсязі, аніж їх спростував відповідач.
При цьому, заперечення відповідача проти позову щодо неподання позивачем доказів на підтвердження обліку спожитої теплової енергії та її вартості суд відхиляє як такі, що спростовуються вказаними вище висновками суду.
За таких обставин, з огляду на перехід від Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" права вимоги до Громадської організації "Інститут практичної філософії" за Договором у розмірі 394 495,64 грн, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення основного боргу у вказаному обсязі.
При цьому, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 394 495,64 грн.
При цьому, суд зазначає, що посилання відповідача на те, що Договір цесії укладений без письмової згоди Громадської організації "Інститут практичної філософії", не спростовують обставин переходу до позивача права вимоги до відповідача за договором на постачання теплової енергії № 250318-01 від 06.03.2017 в сумі 394 495,64 грн.
Суд звертає увагу, що ст. 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
В матеріалах справи відсутні докази того, що Договір цесії у передбаченому чинним законодавством України порядку було визнано недійсним.
Наявність у Договорі № 250318-01 від 06.03.2017 п. 9.5, яким передбачено, що жодна зі сторін не має права передавати свої права та обов'язки за даним Договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони, презумпції правомірності Договору цесії вимоги не спростовує.
Крім того, твердження відповідача в частині відсутності підстав для нарахування 3% річних та інфляційних у зв'язку з неповідомленням останнього про заміну кредитора за Договором № 250318-01 від 06.03.2017 спростовуються матеріалами справи, оскільки листом №1/5-250318-01 від 08.04.2019 новий кредитор - Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" повідомив відповідача про заміну кредитора та висунув вимогу про погашення заборгованості в сумі 394 495,64 грн. (копія реєстру повідомлень про відступлення права вимоги, вручених кур'єрською службою ПП «Український кур'єр» наявний в матеріалах справи).
Поряд з викладеним, відповідач вказує, що ПАТ «Київенерго», здійснюючи нарахування спожитої теплової енергії, враховував загальну опалювальну площу приміщень, які підключені до приладу обліку, в розмірі 2 166,5 кв.м., а не в розмірі 3 454,3 кв.м. і тому мало і має місце неправомірне завищення нарахувань спожитої теплової енергії як відповідачу, так і іншим споживачам, які мають у власності приміщення, розташовані в будівлі №1 по вул. Фролівській (3 поверхи) та будівлі N1/6 по вул. Фролівській (п'ять поверхів), які підключені до приладу обліку теплової енергії Multical №69998417. Ці обставини підтверджуються порівнянням двох договорів укладених ГО «Інститут практичної філософії» на постачання теплової енергії від 06.03.2017 (укладений з ПАТ «Київенерго») та від 22.10.2018 (укладений з позивачем), із яких вбачається різне нарахування теплового навантаження.
Однак, суд зазначає, що договір від 22.10.2018 суд приймає в якості доказу неправильного чи неправомірного нарахування вартості спожитої теплової енергії відповідачем у спірний період за договором від 06.03.2017.
Суд звертає увагу, що не може здійснювати у самостійному порядку перерахунок розміру спожитої відповідачем теплової енергії за договором від 06.03.2017, виходячи з даних теплового навантаження у договорі від 22.10.2018. При цьому, будь-які зміни до умов договору на постачання теплової енергії № 250318-01 від 06.03.2017 щодо теплового навантаження не вносилися.
Решту документів, наданих відповідачем на підтвердження завищеного нарахування за теплову енергію (листування, акти тощо), суд також не може прийняти в якості належних та допустимих доказів, оскільки відомостей у цих документах не достатньо для обґрунтованого та однозначного висновку про надмірне нарахування за спожиту відповідачем теплову енергію та можливість зменшення заявленої позивачем суми боргу на конкретну суму.
Крім того, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 23 702,16 грн та інфляційні у розмірі 35 110,11 грн за період з 01.11.2018 по 31.08.2020 у зв'язку з простроченням відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013)
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані у повному обсязі.
При цьому, в ході розгляду справи відповідач заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давності за заявленими вимогами.
У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Згідно з ч. 4 ст. 267 наведеного Кодексу, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Із встановлених судом обставин вбачається, що за наслідками укладення Договору цесії між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" відбулася заміна кредитора за Договором, за якою позивач набув всіх прав кредитора у зобов'язаннях, які виникли між постачальником та відповідачем за Договором, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Отже, виходячи з положень ст.262 Цивільного кодексу України, враховуючи правову позицію Верховного суду у постанові від 08.02.2019 у справі № 904/3280/18, заміна первісного кредитора новим кредитором не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності - строку, у межах якого позивач міг звернутися з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за Договором.
Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Оскільки за умовами укладеного договору розрахунок за надані послуги повинен здійснюватись відповідачем частинами, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту прострочення виконання відповідачем кожного із цих зобов'язань окремо.
У випадку неналежного виконання стороною зобов'язань за договором, позовна давність за вимогами кредитора про стягнення заборгованості, яка визначена періодичними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення платежу.
Оскільки, позовні вимоги КП «Київтеплоенерго» про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію були заявлені до суду 26.01.2021 (дата поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилалася позовна заява), з урахуванням умов Договору щодо оплати та Закону «Про теплопостачання», яким визначено щомісячний строк оплати, а загальний строк позовної давності становить 3 роки щодо кожного періоду окремо, суд дійшов висновку про сплив позовної давності щодо вимог про сплати боргу за теплову енергію, заявлених за період з листопада 2015 року по грудень 2017 року включно. Водночас, строк позовної давності за цими вимогами перерваний та продовжений не був, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Отже, з урахуванням заяви відповідача про застосування строку позовної давності, відсутні підстави для стягнення вартості теплової енергії за період з листопада 2015 року по грудень 2017 року у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Таким чином, з урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача боргу за період січень-квітень 2018 року у розмірі 133 302,11 грн.
Відповідно до п. 5.3 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).
Висновку щодо того, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на суму грошового зобов'язання, є складовою такого грошового зобов'язання, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19).
Отже, право позивача на одержання від відповідача грошових коштів за надані послуги у березні 2016 року не може бути захищене в судовому (примусовому) порядку через сплив позовної давності, з таких саме підстав не підлягає судовому захисту і право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних як складових вказаного грошового зобов'язання.
Зважаючи на викладене, підлягають також частковому задоволенню інфляційні у розмірі 10 168,41 грн та 3% річних у розмірі 7 333,44 грн, нараховані на задоволену судом суму боргу за вказаний позивачем період з 01.11.2018 по 31.08.2020.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Громадської організації "Інститут практичної філософії" (вул. Фролівська, буд. 1/6 (В літ А), м. Київ, 04070, ідентифікаційний код 26548801) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (площа Івана Франка, буд. 5, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 40538421) борг у розмірі 133 302,11 грн, 3% річних у розмірі 7 333,44 грн, інфляційні у розмірі 10 168,41 грн та судовий збір у розмірі 2 262,23 грн.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 19.04.2021
Суддя Т. Ю. Трофименко