ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.03.2021Справа № 903/891/20
Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В., розглянувши Без виклику (повідомлення) представників учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Чернівецький хлібокомбінат" (58018, Чернівецька обл., місто Чернівці, ГОЛОВНА, будинок 223; ідентифікаційний код 03293304)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (01042, місто Київ, ПРОВУЛОК НОВОПЕЧЕРСЬКИЙ, будинок 19/3, корпус 2, КАБІНЕТ 33; ідентифікаційний код 32650231)
про стягнення 69 927,08 грн,
На адресу Господарського суду Волинської області 27.11.2020 надійшла позовна Акціонерного товариства "Чернівецький хлібокомбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" про стягнення 69 927,08 грн, з них 66 397,16 грн заборгованості за договором поставки № 071218-10/15 від 07.12.2018, 863,16 грн інфляційних, 533,35 грн відсотків річних 2 133,41 грн пені.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що вирішення даного спору віднесено до територіальної підсудності іншого суду. Даний висновок зроблено з врахуванням наступного.
Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання відповідачем договору поставки продукції.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 02.12.2020 матеріали позовної заяви Акціонерного товариства "Чернівецький хлібокомбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" про стягнення 69 927,08 грн направлені за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
За наслідками автоматизованого розподілу справи між суддями матеріали вищевказаної позовної заяви передані на розгляд судді Джарти В. В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін та визначено сторонам строки на вчинення процесуальних дій.
Позивач та відповідач належним чином були повідомлені про відкриття провадження у справі.
Відповідно до наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення № 0105477423791 та № 0105477423805 з відмітками про вручення ухвала суду від 11.01.2021 про відкриття провадження у справі отримана позивачем 29.01.2021 та відповідачем - 26.01.2021.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 11.01.2021 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2021, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
07.12.2018 між Публічним акціонерним товариством "Чернівецький хлібокомбінат" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (далі - відповідач, покупець) укладено Договір поставки № 071218-10/15 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передавати товар у власність покупця у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов'язується приймати його та проводити оплату за товар на умовах даного договору (пункт 1.1. Договору).
Поставка товару здійснюється на підставі накладних, які є невід'ємними частинами договору поставки (пункт 1.2. Договору).
Відповідно до пункту 1.3. Договору загальна вартість даного договору становить суму всіх накладних на відпуск товару, виписаних протягом терміну дії даного договору.
Асортимент та кількість товару погоджуються сторонами в замовленні і зазначаються в накладних у відповідності до погодженого сторонами замовлення. Постачальник зобов'язується дотримуватися відповідності позицій товару у накладній позиціям у замовленні. Кожне замовлення повинно бути оформлено окремою накладною. Не допускається об'єднання декількох замовлень в одну накладну та оформлення декількох накладних по одному замовленню (пункт 3.1. Договору).
Відповідно до пункту 5.1. Договору постачальник зобов'язується поставляти (передавати у власність покупця) товари за цінами, зазначеними у специфікації, затвердженій сторонами (додаток №1). Ціна товару в специфікації повинна вказуватися як з ПДВ, так і без ПДВ, а також зазначатися у гривнях, та включати не більше 2-ох знаків після коми. В накладних ціна товару повинна вказуватися з округленням до цілих копійок, та при кожній наступній поставці не може перевищувати цін, узгоджених у специфікації. Підвищення цін на продовольчі товари може здійснюватися не частіше одного разу на місяць, а на товари непродовольчої групи - не частіше одного разу в квартал.
За умовами пункту 10.7. Договору у випадку не підписання сторонами специфікації до даного договору у формі окремого документу, специфікацією у розумінні ст. 266 ГКУ, будуть вважатися накладні, підписані сторонами.
Відповідно до пункту 5.4. Договору оплата за поставлений товар сум у розмірах, понад ліміт встановлений п.5.5. даного договору здійснюється покупцем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок протягом 21 календарних днів з дати поставки товару.
Згідно з п.5.5. Договору заборгованість покупця за поставлений постачальником товар, яка зберігається за покупцем застосування до нього відповідальності за невиконання зобов'язань по договору та складає суму (ліміт заборгованості) в розмірі 1 000,00 грн у т.ч. ПДВ. Вказаний ліміт заборгованості повинен бути погашений у випадку розірвання або закінчення терміну дії договору після підписання сторонами акту звірки.
Положеннями пункту 9.1. Договору визначено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2019, але в будь якому випадку до моменту його остаточного виконання. Дія договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 5 днів до закінчення дії договору.
На виконання умов Договору позивач поставляв, а відповідач приймався товар, зокрема, згідно накладних, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи.
До матеріалів позовної заяви також долучено складений позивачем Акт звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем за період з 01.06.2020 по 31.10.2020 у якому відображено заборгованість відповідача станом на 31.10.2020 у розмірі 66 397,16 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся відповідача з претензією щодо невиконання умов договору поставки. Проте, станом на момент звернення до суду, за твердженням позивача, яке не спростовано відповідачем та матеріалами справи, зазначена претензія була залишена без відповіді.
Зважаючи на невиконання відповідачем умов Договору в частині своєчасної та в повному обсязі оплати за отриманий товар, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 69 927,08 грн, з яких 66 397,16 грн складає заборгованість за поставлений товар, 863,16 грн - інфляційні витрати, 533,35 грн - 3 % річних та 2 133,41 грн - пеня. Також позивач заявляє до стягнення з відповідача витрат по сплаті судового збору у сумі 2 102,00 грн та 5 000,00 грн витрат на відрядження та проживання, транспортних витрат, тощо.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Покупець, згідно приписів статті 692 ЦК України, зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини 3 статті 538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
За правилом статті 610 ЦК України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно частини 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару в повному обсязі в установлені Договором строки, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови Договору, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 66 397,16 грн підлягають задоволенню.
Стосовно заявлених до стягнення з відповідача сум пені в розмірі 2 133,41 грн, 863,16 грн інфляційних витрат та 3 % річних в сумі 533,35 грн, суд встановив наступне.
Згідно частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 8.2.1. Договору за порушення термінів розрахунків, передбачених п. 5.4. даного Договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день протермінування.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.5 Постанови № 14 від 17.12.2013. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Крім того, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування та 3% річних, нараховані на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків сум пені та 3% річних встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення, тож заявлені позивачем вимоги про стягнення сум пені в розмірі 2 133,41 грн та 3% річних в розмірі 533,35 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
При перевірці правильності нарахування позивачем суми інфляційних витрат суд керувався наступними приписами чинного законодавства.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
Отже, право кредитора вимагати суму боргу з урахуванням індексу інфляції за серпень 2020 року виникло би у разі наявності заборгованості (заявленні періоду для нарахування інфляційних витрат) з 01 серпні 2020 року у вересні 2020 року на підставі повідомлення Державної служби статистики України про індекс споживчих цін у серпні 2020 року.
Разом з цим, прострочення грошового зобов'язання відповідачем у серпні та листопаді 2020 року тривало менше місяця (з 11.08.2020 по 31.08.2020 та з 01.11.2020 по 16.11.2020), у зв'язку з чим вимоги про стягнення інфляційних втрат за серпень 2020 року та за листопад 2020 року задоволенню не підлягають, а вірним періодом для нарахування інфляційних витрат є 01.10.2020-31.10.2020.
Розмір інфляційних витрат за зазначений період за розрахунком суду становлять 1 002,59 грн, проте, зважаючи на імперативність норми про розгляд справи в межах заявлених позивачем позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в сумі 863,16 грн.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У зв'язку з наведеними обставинами суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Вимоги про стягнення 5 000,00 грн витрат позивача на відрядження та проживання, транспортних витрат, тощо не підлягають задоволенню з огляду на розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін та проведення судових засідань.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Акціонерного товариства "Чернівецький хлібокомбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" про стягнення 69 927,08 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (01042, місто Київ, провулок Новопечерський, 19/3, корпус 2, кабінет 33, ідентифікаційний код 32650231) на користь Акціонерного товариства "Чернівецький хлібокомбінат" (58018, Чернівецька обл., місто Чернівці, вулиця ГОЛОВНА, будинок 223; ідентифікаційний код 03293304) 66 397,16 грн (шістдесят шість тисяч триста дев'яносто сім гривень 16 копійок) основної заборгованості, 2 133,41 грн (дві тисячі сто тридцять три гривні 41 копійку) пені, 533,35 грн (п'ятсот тридцять три гривні 35 копійок) 3% річних, 863,16 грн (вісімсот шістдесят три гривні 16 копійок) інфляційних витрат та 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок) судового збору.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 12.04.2021.
СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ