ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.04.2021Справа № 910/12052/20
За позовом Фермерського господарства "МТД";
до Фізичної особи-підприємця Кіра Івана Миколайовича;
про стягнення 605 800,00 грн.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Дюбко С.П.
Представники:
Від позивача: Волошенко О.В., адвокат, ордер серії № ВІ 1033655 від 23.02.2021 р.;
Від відповідача: Назаренко Є. О., адвокат, ордер серії ВМ № 1008650 від 16.09.20;
Фермерське господарство "МТД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Фізичної особи-підприємця Кіро Івана Миколайовича про стягнення грошових коштів в розмірі 250 000, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач набув та зберіг кошти в сумі 605 800, 00 грн без належної правової підстави.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2020 року відкрито провадження у справі № 910/12052/20 та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Через відділ діловодства суду 16.09.2020 відповідач звернувся до суду з клопотаннями про закриття провадження у справі.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі якщо відсутній предмет спору.
Однак, закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
З огляду на наведені вище обставини суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі та відмовляє відповідачу в задоволенні відповідного клопотання.
Через відділ діловодства суду 28.10.2020 р. від представника відповідача надійшло клопотання про призначення у справі будівельно-технічної експертизи. Судом відхилене зазначене вище клопотання, оскільки заявником не обґрунтовано неможливості вирішення спору без призначення відповідної судової експертизи та дійсної необхідності для застосування спеціальних знань.
Через відділ діловодства суду 25.02.2021 від представника відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Судом відхилене зазначене клопотання, оскільки представник відповідача необгрунтував та не надав суду доказів того, що прийняття рішення у справі може вплинути на права чи обов'язки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Через відділ діловодства суду 30.11.2019 р. відповідачем було подано клопотання про долучення доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. (п. 4 ст. 80 ГПК України)
Згідно з п. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Розглянувши клопотання відповідача про долучення доказів, суд не приймає його до розгляду з огляду на пропущення відповідачем строків на його подання та необгрунтування неможливості його подання у строк з причин, що не залежали від нього. З тих самих причин судом було відмовлено відповідачу у клопотанні про долучення доказів від 11.03.2021 р.
У судовому засіданні 01.04.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 01.04.2021 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у своїх письмових запереченнях на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
09 жовтня 2018 Фермерським господарством "МТД" перераховано на рахунок Фізичної особи-підприємця Кіра Івана Миколайовича грошові кошти в сумі 571 500, 00 грн. з призначенням платежу: за виконання будівельних спеціалізованих робіт, згідно договору № б/н від 09.10.2018.
10 жовтня 2018 Фермерським господарством "МТД" перераховано на рахунок Фізичної особи-підприємця Кіра Івана Миколайовича грошові кошти в сумі 34 300, 00 грн. з призначенням платежу: за виконання будівельних спеціалізованих робіт, згідно договору № б/н від 09.10.2018.
Позивач стверджує, що сторонами договір про виконання будівельних робіт № б/н від 09.10.2018 укладено не було, а також, сторонами не було досягнуто домовленостей щодо істотних умов договору про виконання будівельних робіт. Відповідачем будівельні роботи на користь позивача не виконувалися, а кошти в розмірі 605 800, 00 грн - не поверталися.
Відповідач заперечуючи проти заявленого позову зазначає, що між ним та позивачем виникли правовідносини, рахунок на оплату виставлявся, а будівельні роботи виконувалися.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
-по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
-по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
-по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
З матеріалів справи вбачається, що 09.10.2018 та 10.10.2018 позивачем було перераховано на рахунок Фізичної особи-підприємця Кіра Івана Миколайовича грошові кошти в загальній сумі 605 800,00 грн. з призначенням платежу: «за виконання будівельних спеціалізованих робіт, згідно договору № б/н від 09.10.2018 без ПДВ».
Відповідач на підтвердження своїх доводів долучив до справи рахунок № 10/2018-1 від 10.10.2018 на суму 605 800, 00 грн та підписаний ним Акт № 10-1 від 10.10.2018 передачі-прийому наданих послуг.
Однак, з наданих відповідачем доказів направлення вказаного рахунку та акту на адресу позивача можна встановити, що такі документи були надіслані на адресу ФГ "МТД" фактично 17.08.2020. У той же час, платіжні доручення датовані 09.10.2018 та 10.10.2018, а позов подано до суду 13.08.2020.
Таким чином, з огляду на наведені вище обставини, рахунок та акт були виставлені відповідачем позивачу вже після проведення оплати та після подання позову до суду.
Однак, оскільки підстава для оплати виникла після проведення оплати, суд дійшов висновку, що долучені відповідачем до відзиву докази не підтверджують правової підстави перерахування на його користь 605 800, 00 грн.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 302, 303 ГПК України і статей 13, 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", можна зробити висновок, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.
З огляду на наведені обставини, суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.06.2019 у справі № 369/3689/16-ц з приводу того, що договори будівельного підряду повинні бути вчинені у письмовій формі.
Відповідач вважає, що істотні умови договору підряду були погоджені між ним на позивачем за допомогою електронної пошти та за допомогою мобільного додатку, що свідчить про укладення договору у письмовій формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Частиною першою ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" встановлено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.
Роздруківка електронного листування без ЕЦП не може бути використана як доказ у справі, оскільки не відповідає вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оскільки не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення та зміст такого документу не захищений від внесення правок та викривлення.
Зазначена правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2019 р. у справі № 9901/43/19. Крім того, аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 19.12.2018 р. у справі № 226/1204/18, від 04.12.2018 р. у справі № 2340/3060/18, від 23.11.2018 р. у справі № 813/1368/18, від 14.12.2018 р. у справі № 804/3580/18, від 11.06.2019 р. у справі № 904/2882/18 та від 24.09.2019 р. у справі № 922/1151/18.
Відповідач у своїх письмових поясненнях вказував, що у нього були домовленості з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (керівник ФГ "МТД") стосовно виконання робіт в приватному будинку за адресою: с. Романова Балка, Первомайський район, Миколаївської області.
Однак, відомостей про те, що назване відповідачем нерухоме майно перебуває у володінні, розпорядженні чи користування ФГ "МТД" матеріали справи не містять.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що надані позивачем докази є більш вірогідними, ніж докази надані відповідачем на спростування позовних вимог.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів в розмірі 605 800, 00 грн.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на відповідача.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кіра Івана Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Фермерського господарства "МТД" (55270, Миколаївська область, Первомайський район, с. Романова Балка, вул. Генерала Богданова, буд. 31, ідентифікаційний код 23397276) 605 800 (шістсот п'ять тисяч вісімсот) грн. 00 коп. безпідставно набутих коштів та 9 087 (дев'ять тисяч вісімдесят сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 15.04.2021
Суддя О.В. Мандриченко