ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.04.2021Справа № 910/889/21
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тонар Системс" (Україна, 02068, м. Київ, вул. Драгоманова, буд. 23-Б, кв. 99; ідентифікаційний код: 37906224)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро впровадження нових технологій" (Україна, 01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 29; ідентифікаційний код: 21637322)
про стягнення 290 611,43 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тонар Системс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро впровадження нових технологій" (далі - відповідач) про стягнення 290 611,43 грн, з яких 279 569,76 грн заборгованості, 6 170,67 грн інфляційних втрат та 4 871,00 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з поставки оплаченого позивачем товару за укладеним між сторонами договором у спрощений спосіб, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для стягнення з відповідача попередньої оплати вартості товару. Крім того, за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з повернення вказаних грошових коштів позивач заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
04.02.2021 (у встановлений судом строк) до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 29.
На вказану адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 09.02.2021 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.
18.02.2021 до суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення 12.02.2021 поштового відправлення відповідачеві (копії ухвали про відкриття провадження у справі від 09.02.2021).
Відтак, суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тонар Системс" (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро впровадження нових технологій" (далі - відповідач, постачальник) була досягнута усна домовленість, за якою позивач зобов'язався оплатити товар, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався передати позивачу обумовлений сторонами товар.
На виконання зазначеної домовленості відповідачем було виставлено позивачу рахунок № Б-00007452 від 18.03.2020 на суму 373 043,52 грн, який був оплачений позивачем, про що свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення № 66 від 18.03.2020.
За твердженнями позивача, що також вбачається зі змісту рахунку № Б-00007452 від 18.03.2020, сторони погодили строк поставки товару, а саме 25 - 45 робочих днів з дати надходження коштів на рахунок відповідача.
Натомість, як зазначає позивач, відповідач, в порушення досягнутої домовленості, взяті на себе зобов'язання в повному обсязі не виконав, оплачений позивачем товар вартістю 279 569,76 грн не поставив.
Як зазначає позивач, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань він звернувся до відповідача з претензією вих. № 4 від 11.12.2020 щодо невиконання умов поставки товару та негайного повернення грошових коштів у сумі 279 569,76 грн.
З огляду на те, що зобов'язання з поставки оплаченого позивачем товару не виконано, суму попередньої оплати вартості товару відповідачем не повернуто, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 279 569,76 грн заборгованості, 6 170,67 грн інфляційних втрат та 4 871,00 грн 3% річних.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір, відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару, шляхом укладення договору у спрощений спосіб, а дії сторін щодо виставлення рахунку на оплату товару та його безпосередня оплата засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.
Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Суд встановив факт перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів у сумі 373 043,52 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 66 від 18.03.2020 із призначенням платежу: "передплата за товар згідно рахунку № Б-00007452 від 18.03.2020 у т. ч. ПДВ 20% - 62 173,92 грн".
З поданих суду доказів вбачається, що на підставі видаткових накладних № Б-007452/1 від 22.09.2020 та № Б-007452/2 від 24.09.2020 відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято товар загальною вартістю 34 050,00 грн.
Як зазначає позивач, відповідачем у добровільному порядку взяті на себе зобов'язання з поставки обумовленого сторонами товару вартістю 279 569,76 грн не виконано, доказів на підтвердження здійснення відповідачем поставки товару на вказану суму матеріали справи не містять.
Згідно з частинами 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 8 лютого 2019 у справі № 909/524/18.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За доводами позивача, ним було направлено на адресу місцезнаходження відповідача претензію вих. № 4 від 11.12.2020 щодо невиконання умов поставки та негайного повернення грошових коштів, у якій він вимагав у відповідача повернути грошові кошти в сумі 279 569,76 грн протягом 7 днів з моменту вимоги, тобто до 18.12.2020. Крім того, як зазначає позивач, аналогічну претензію було направлено на електронну адресу відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов'язку доказування та подання доказів, на позивача покладається обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження направлення позивачем на адресу місцезнаходження відповідача, як і на електронну адресу останнього, вищевказаної претензії.
Згідно з ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються відповідачем, а також правова оцінка обставин, наданих позивачем, з якою відповідач погоджується, зазначаються у відзиві на позовну заяву.
Втім, як було зазначено вище, відповідачем відзиву на позовну заяву не подано, відтак обставини, зазначені позивачем у позовній заяві, зокрема, щодо направлення ним та отримання відповідачем претензії про повернення грошових коштів у сумі 279 569,76 грн відповідачем не визнано.
Суд вважає безпідставними посилання позивача на прострочення виконання відповідачем зобов'язання з повернення суми попередньої оплати за товар з 21.05.2020 (наступний день після спливу 45-денного строку на поставку товару відповідно до рахунка №Б-00007452 від 18.03.2020), оскільки, як зазначає сам позивач, у вказаному рахунку сторони погодили строк поставки товару (негрошового зобов'язання), тоді як строк повернення суми попередньої оплати за товар (грошового зобов'язання) сторонами погоджено не було.
Отже, у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження пред'явлення позивачем вимоги відповідачу, в розумінні ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, про повернення грошових коштів у сумі 279 569,76 грн, перерахованих позивачем у якості попередньої оплати за товар.
Приймаючи до уваги вищевикладене, позивачем не доведено суду, що строк повернення відповідачем суми попередньої оплати товару за договором, що укладений сторонами у спрощений спосіб, є таким, що настав.
З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 279 569,76 грн задоволенню не підлягає.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 170,67 грн інфляційних втрат та 4 871,00 грн 3% річних також не підлягають задоволенню, як похідні від основної вимоги, наявність правових підстав для задоволення якої судом не встановлено.
За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України пов'язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов'язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.
Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.
Наведені позивачем доводи та подані ним докази на підтримання власної позиції, на думку суду, є неповними та непереконливими, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 4 359,17 грн та на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 30 000,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 359,17 грн та на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 30 000,00 грн покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 19.04.2021
Суддя О.В. Нечай