Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"08" квітня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/1523/20
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Прядко О.В.,
секретар судового засідання: Чухалова О.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Менченя К.В. - довіреність №02/1 від 02.02.2021;
від відповідача: Могильницька І.М. - ордер серія ЖТ № 092458 від 23.03.2021.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "Теракомбуд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІ.ТІ.ДЖИ."
про стягнення 229 081,32 грн
Процесуальні дії по справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна група Теракомбуд" звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІ.ТІ.ДЖИ." 229084,32грн безпідставно отриманих коштів.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 29.12.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група Теракомбуд" було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Ухвалою господарського суду від 26.01.2021 здійснено перехід зі спрощеного позовного провадження до розгляду справи №906/1523/20 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.03.2021 о 14:30.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 24.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні 08.04.2021 о 15:00.
07.04.2021 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме скан-копії наказу №01 про проведення інвентаризації від 31.03.2021 та висновків за результатами проведеної інвентаризації від 01.04.2021 (№0104/1).
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти долучення вказаних документів до матеріалів справи у зв'язку з порушенням порядку подання доказів.
Вказане клопотання з додатками долучено судом до матеріалів справи, однак не приймається до розгляду.
В судовому засіданні 08.04.2021 відповідно до ст. 240 ГПК України суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у зв'язку з проведенням між сторонами перемовин щодо постачання товару 07.08.2020 ТОВ "Будівельна група Теракомбуд" оплатило виставлений ТОВ "БІ.ТІ.ДЖИ." рахунок №89 від 07.08.2020, перерахувавши відповідачу 100% попередньої оплати у розмірі 229081,32 грн; що в подальшому сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору постачання і сам договір постачання між сторонами не укладався; що відповідач залишив без відповіді надіслану претензію про повернення сплачених коштів у випадку відмови відповідача поставити оплачені товари; що відповідач товар позивачу не передав, одержані кошти не повернув, тому позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву (а.с. 95-96), вказав про право суду самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин, тому якщо суд дійде висновку, що позивачем невірно вказано правову підставу позову, такий висновок не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.36-39), просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування заперечень відповідач вказує, що сторони у спрощений спосіб уклали договір купівлі-продажу товарів, а саме відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру №89 від 07.08.2020, який був сплачений позивачем 07.08.2020; що відповідач приступив до виконання замовлення та придбав обумовлений товар у ТОВ "ЗАБОРПРО", на підтвердження чого надав видаткові накладні; що сторони погодили строк поставки товару до 30.11.2020 та адресу доставки: Київська область, Вишгородський район, с. Лютіж, вул. Приморська, 34; що вказаний товар був доставлений за вказаною адресою, однак відповідач уникає підтвердження факту отримання товару та підписання видаткових накладних. Зазначає, що оплата позивачем коштів за договором виключає класифікацію договору як неукладеного, а отриманих відповідачем коштів як безпідставно набутих. Крім того, представник позивача в судовому засіданні 08.04.2021 надав усні пояснення на запитання суду.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
07.08.2020 ТОВ "БІ.ТІ.ДЖИ." (постачальник/відповідач) виставило ТОВ "Будівельна група Теракомбуд" (покупець/позивач) рахунок №89 від 07.08.2020 (а.с. 11, 42) на загальну суму 229035,00, із наступним переліком товару:
- панель "Пром" 2030x2500мм, d=4+2x5мм 50x200мм RAL6005 у кількості 84 шт., вартістю 75558,00 грн;
- стовпи "Пром" 6000x80x60-5000 (в бетон), у кількості 35 шт., вартістю 46621,75 грн;
- набір кріплення "Пром-Спорт"-1 RAL6005, у кількості 510 компл., вартістю 19864,50 грн;
- ворота "Пром-Спорт" 2030x2500 (двуств.) RAL6005, у кількості 2 шт., вартістю 14201,10 грн;
- хвіртка "Пром" 2030x1000мм (в бетон) RAL6005, вартістю 5128,15 грн;
- опора для стовпа, у кількості 20 шт., вартістю 5492,60 грн;
- сітка маскувальна "нато" мультифіл 50x50 (4,5 мм), у кількості 76 кв.м, вартістю 24 035,00 грн.
Цього ж дня, 07.08.2020 "Будівельна група Теракомбуд" платіжним дорученням №447 перерахувало на розрахунковий рахунок ТОВ "БІ.ТІ.ДЖИ." 229081,32 грн із призначенням платежу "оплата за матеріали згідно рах №89 від 07,08,2020 року у т.ч. ПДВ 20 %" (а.с. 12).
24.11.2020 позивачем надіслано на адресу відповідача претензію від 24.11.2020 з вимогою у семиденний строк доставити вказані товари на юридичну адресу ТОВ "Будівельна група Теракомбуд", а у разі відмови поставити товар - добровільно повернути кошти на розрахунковий рахунок відповідача (а.с. 13-14).
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з нормами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч.1). Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч.2).
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Відповідно до ст. ст. 625, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Норма ст. 639 ЦК України визначає, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Частиною другою статті 642 ЦК України визначено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Норми ст. 181 ГК України передбачають можливість укладення господарських договорів як у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, так і у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що відповідач виставив рахунок на оплату, а позивач сплатив відповідачу зазначену в рахунку суму коштів з посиланням в призначенні платежу на виставлений рахунок. Зазначене сторонами не заперечується.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що сторони, в порядку ст. 181, 265 Господарського кодексу України та ст. 205, 207, 639 Цивільного кодексу України досягли згоди щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб шляхом направлення рахунку на оплату та безпосередньої оплати позивачем вказаних рахунків. Тобто сторонами вчинено конклюдентні дії, що підтверджують їх волю на укладення договору поставки.
Відтак сторони у належній формі досягли згоди щодо таких істотних умов договору як предмет та ціна.
Щодо строку дії договору суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 267 ГК України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.
Про досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору свідчить також зміст претензії позивача з вимогою про поставку товару протягом 7 календарних днів, а в разі відмови - повернути кошти.
З урахуванням встановлених обставин справи, є безпідставними твердження позивача щодо неукладення договору з відповідачем з огляду на недосягнення усіх істотних умов договору та щодо відсутності договірних відносин між сторонами спору.
Слід також зазначити, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (висновок викладений постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).
Відповідно до приписів ст. 525, 526 ЦК України, з якими кореспондується ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Виходячи зі змісту ст. 712 ЦК України та ст. 265 ГК України, договір поставки передбачає виникнення у однієї сторони (продавця/постачальника) зобов'язання з передачі (поставки) у встановлений строк (строки) товару іншій стороні (покупцю), яка в свою чергу зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст.530 ЦК України).
Судом встановлено виконання позивачем, як покупцем, свого обов'язку з перерахування відповідачу, як постачальнику, попередньої оплати за товар на суму 229081,32 грн, в тому числі ПДВ, що підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме платіжним дорученням.
Щодо доводів відповідача про виконання зобов'язання, суд враховує наступне.
Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 вищевказаного Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, (далі по тексту - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Зазначений перелік обов'язкових реквізитів первинних документів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5. пункту 2 цього Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Отже, за загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Наявні в матеріалах справи видаткові накладні №69 від 09.10.2020 та № 110 від 30.11.2020 (а.с. 44-45) не відповідають наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів, оскільки не містять підпису покупця, а тому не можуть бути беззаперечними доказами факту поставки товару.
Суд враховує, що матеріалами справи не підтверджено доводи відповідача про погодження сторонами строку поставки - до 30.11.2020 та адресу доставки: Київська область, Вишгородський район, с. Лютіж, вул. Приморська, 34. В матеріалах справи також відсутні докази, які свідчили б про погодження вказаного відповідачем місця доставки за іншими договорами, наявність за вказаною адресою фактичного місцезнаходження позивача чи його майна тощо.
З надісланої позивачем відповідачу 24.11.2020 претензії, яка, зокрема, містила вимогу позивача про поставку товару протягом 7 календарних днів, вбачається, що позивач вимагав здійснити поставку за юридичною адресою товариства - 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 37/41 оф. 9/1 (а.с. 13-14).
У відзиві відповідач зазначає, що товар, замовлений позивачем був наявний на складі відповідача та був придбаний відповідачем у ТОВ «ЗАБОРПРО», доказом чого є видаткова накладна № 109 від 09.10.2020 та № 134 від 30.11.2020 (а.с. 46-47). На підтвердження факту доставки товару за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Лютіж, вул. Приморська, 34, відповідачем надано лише товарно-транспортну накладну № РВ-109 від 09.10.2020, як підписана самим відповідачем від імені позивача, який зазначений вантажоодержувачем (а.с. 48).
В судовому засіданні 08.04.2021 представник відповідача пояснив, що 09.10.2020 відповідач здійснив поставку позивачу товару лише частково, що було зумовлено необхідністю виготовлення іншої частини, яка була доставлена 30.11.2020; здійснення другої поставки 30.11.2020, не дивлячись на непідписання позивачем первинних документів бухгалтерського обліку за фактом першої поставки, пояснив висуненням позивачем умови щодо підписання документів лише після здійснення поставки в повному обсязі; відсутність товарно-транспортної накладної, яка б засвідчувала доставку товару 30.11.2020 пояснив непереданням такої контрагентом.
Суд зазначає, що видаткові накладні № 109 від 09.10.2020 та № 134 від 30.11.2020 засвідчують лише факт поставки товару відповідачу ТОВ «ЗАБОРПРО» на виконання умов договору № 30-0816-П від 30.08.2016, обставини ж поставки та здійснення перевезення товару за узгодженою з позивачем адресою не підтверджуються належними доказами, а тому за відсутності доказів, які переконливо підтверджують реальний рух активів та свідчать про фактичні обставини здійснення постачання товару позивачу за спірними видатковими накладними №69 від 09.10.2020 та № 110 від 30.11.2020, обставини зберігання та використання позивачем товару в господарській діяльності, суд вказує на ненадання відповідачем доказів, які б давали змогу встановити реальність здійснених господарських операцій, на які посилається відповідач.
Надані відповідачем заяви свідків не можуть бути такими доказами, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.
Також відповідно до частин 1, 3, 4 ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.
Сторони, треті особи та їх представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.
Показання свідка, що ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, не беруться судом до уваги.
Стаття 88 ГПК України встановлює вимоги до заяви свідка.
Суд критично оцінює надані відповідачем заяви свідків, оскільки у заяві ОСОБА_1 вказано місце роботи - фізична особа підприємець без зазначення підстав роботи на об'єкті, а у заяві ОСОБА_2 відсутні відомості про місце роботи, в обох заявах не вказано джерела обізнаності про те, що об'єкт незавершеного будівництва, на якому ними за їх показаннями виконувались роботи, належить ОСОБА_3 , який є одним із власників ТОВ "Будівельна група "Теракомбуд", у кожній заяві свідка міститься аналогічний детальний перелік будівельних матеріалів, які 09.10.2020 та 30.11.2020 поставлялись ТОВ "БІ.ТІ.ДЖИ." на об'єкт будівництва. Крім того, у заявах свідків вказано, що вони повідомили ОСОБА_3 про неможливість проставлення підпису за отримання товару підприємств на видаткових накладних, а представники замовників (без зазначення прізвища імені та по-батькові директора чи іншого представника позивача), у тому числі ОСОБА_3 пообіцяли директору ТОВ "БІ.ТІ.ДЖИ." ОСОБА_4 в т е л е ф о н н і й розмові, свідком якої вони були, у майбутньому підписати та відправити йому вже підписані примірники видаткових накладних.
Слід зазначити, що матеріалами справи не підтверджено той факт, що ОСОБА_3 є одним із власників ТОВ "Будівельна група "Теракомбуд" або представником товариства. Також не підтверджується здійснення інших поставок за вказаною адресою за замовленням ТОВ "Будівельна група "Теракомбуд", як і виконання будівельних робіт на об'єкті за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Лютіж, вул. Приморська, 34, на замовлення, зокрема, ТОВ "Будівельна група "Теракомбуд".
Таким чином, обставини здійснення господарської операції можуть бути встановлені лише на підставі письмових доказів, якими є первинні бухгалтерські документи або інші документи, які переконливо підтверджують реальний рух активів та свідчать про фактичні обставини здійснення постачання товару позивачу. Дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд прийшов до висновку, що такі беззаперечні та переконливі докази на підтвердження факту поставки відповідачем позивачу товару на суму 229081,32 грн в матеріалах справи відсутні.
При цьому суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Слід зазначити, що питання набуття, збереження майна без достатньої правової підстави врегульовано Главою 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою ст. 11 Цивільного кодексу України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Враховуючи встановлені судом обставини про те, що грошові кошти в сумі 229081,32 грн, отримані відповідачем на виконання умов договору поставки (погоджених сплаченим рахунком, що відповідає вимогам законодавства), були перераховані за наявності правової підстави у вигляді договору. Також матеріали справи не містять доказів того, що підстава набуття згодом відпала (в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі шляхом розірвання договору). За таких обставин, суд прийшов до висновку, що такі кошти не є безпідставно набутими у розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України. Тому твердження позивача про набуття відповідачем коштів без належної правової підстави та визначення як правової підстави позову ст. 1212 Цивільного кодексу України є помилковим.
Аналогічна правова позиція щодо неможливості застосування до правовідносин, що мають договірний характер, положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України відображена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 та від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17. Суд також враховує правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що містили у постановах від 19.02.2020 у справі №915/411/19, від 21.02.2020 у справі №910/660/19, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Крім того, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові (пункти 81-83 постанови від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17); суди мають самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин та застосувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (пункт 7.43 постанови від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц, від 14.01.2021 у справі № 922/2216/18).
Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
В матеріалах справи відсутні належні та достатні докази виконання відповідачем зобов'язань з поставки товару або повернення суми попередньої оплати після пред'явлення позивачем вимоги.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оскільки відповідачем у визначеному Господарським процесуальним кодексом України порядку не спростовано факту невиконання взятих на себе зобов'язань з поставки товару та повернення коштів, суд дійшов висновку про необхідність застосування для вирішення спору положень ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України та стягнення з ТОВ "БІ.ТІ.ДЖИ." суми попередньої оплати у розмірі 229081,32 рн.
Судовий збір, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, як і витрати відповідача у даній справі.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група Теракомбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІ.ТІ.ДЖИ." про стягнення 229081,32грн задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІ.ТІ.ДЖИ." (10009, м.Житомир, вул.Селецька, буд.21, кв.73, код ЄДРПОУ 38624013)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група Теракомбуд" (04053, м.Київ, вул.Січових Стрільців, буд. 37/41 оф.9/1, код ЄДРПОУ 43386810)
- 229081,32грн - безпідставно отриманих коштів;
- 3436,22 грн - судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 19.04.21
Суддя Прядко О.В.
Друк.:
1 - в справу,
2,3 - сторонам - рек.