61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
31.03.2021р. Справа №905/1880/20
за позовом: Маріупольської міської ради Донецької області (87500, Донецька область, м.Маріуполь, просп.Миру, 70, код ЄДРПОУ 33852448)
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Металонік» (87523, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Монтажна, 5, код ЄДРПОУ 00292869)
про стягнення 2118791,37 грн
Суддя: Паляниця Ю.О.
Секретар судового засідання: Клименко Ю.О.
У засіданні брали участь:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Позивач, Маріупольська міська рада Донецької області, м.Маріуполь звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Металонік», м.Маріуполь про стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 2118791,37 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що земельна ділянка (кадастровий номер 1412300000:03:006:0219) площею 2,8308 га перебувала у користуванні Публічного акціонерного товариства «Металонік» на підставі договору оренди земельної ділянки від 14.01.2005р., строк дії якого закінчився 20.10.2014р. (п.6).
За твердженням позивача, зважаючи на те, що у період з 01.01.2017р. по 31.12.2019р. Публічне акціонерне товариство «Металонік» фактично користувалось спірною земельною ділянкою за відсутності укладеного з міською радою договору оренди, відповідач є таким, що без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування цією земельною ділянкою.
З огляду на те, що грошові кошти Маріупольській міській раді Донецької області сплачені не були, останній звернувся до суду з розглядуваним позовом.
Нормативно позов обґрунтовано приписами ст.ст.1212, 1214 Цивільного кодексу України.
На підтвердження заявлених позовних вимог позивач надав суду належним чином засвідчені копії: договору оренди земельної ділянки від 14.01.2005р., планів (схем) меж земельних ділянок, актів встановлення та узгодження меж землекористування від 19.01.2004р., 14.02.2008р., довідок №2664/04, №2665/04 від 12.11.2004р., акту приймання-передачі земельної ділянки від 18.01.2005р., викопіювань з чергового кадастрового плану м.Маріуполь, додаткового договору від 16.04.2009р., висновків №382 від 07.05.2008р., №586 від 14.07.2008р., рішень Маріупольської міської ради №5/9-1425 від 20.02.2007р., №7/14-1120 від 23.12.2016р., №7/25-2387 від 27.12.2017р., №7/32-2920 від 25.06.2018р., №318 від 18.07.2018р., №108 від 14.04.2020р., №7/48-4782 від 24.12.2019р., акту №15 від 31.01.2020р. про визначення обсягу збитків, листа №2067/105-19 від 20.12.2019р. Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з додатком, повідомлень №26.6.3-3367-09 від 17.01.2020р., №26.6.3-22549-09 від 17.04.2020р., розпорядження №66802 від 26.11.2018р., а також Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №228718961 від 20.10.2020р.
Ухвалою суду від 03.11.2020р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/1880/20, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Відповідач в жодне судове засідання не з'явився, відзиву у встановлений судом строк не надав, будь-яких пояснень по суті спору не представив, про розгляд справи був обізнаний, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень №№8753504789079, 8753504801311, 8753504825725, 8753504842182.
Водночас, у зв'язку з недостатнім фінансуванням та зупиненням поштових відправлень у господарському суді Донецької області, на офіційному веб-порталі «Судова влада України» у розділі «Повідомлення для учасників судового процесу» публікувались оголошення про дати, час та місце судових засідань по справі №905/1880/20.
Про неможливість здійснення відправки вихідної кореспонденції з 31.12.2020р. внаслідок недостатнього фінансування та неможливості проведення процедури закупівлі знаків поштової оплати, господарським судом Донецької області складено акт б/н від 20.01.2021р., який долучений до матеріалів справи.
В той же час, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду прав людини у справі «Каракуця проти України»).
Таким чином, особа, яка добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов'язана слідкувати за перебігом розгляду своєї заяви.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018р. у справі №925/125/14.
Водночас, у цьому випадку судом також враховано, що згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Ухвалою суду від 11.03.2021р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.03.2021р.
Представники сторін у судове засідання з розгляду справи по суті не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені.
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.
Разом з тим, норми ст.43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Як визначено у ч.1 ст.202 зазначеного нормативно-правового акту, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п.2 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 216 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду оголосити перерву або відкласти розгляд справи по суті. При цьому, це є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність у судовому засіданні представників сторін не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:
Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За приписами ст.ст.2, 3 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За змістом ч.1 ст.116 вказаного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладання правочину) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.93 вказаного нормативно-правового акту, ст.1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з ч.1 ст.124, ч.2 ст.126 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
За приписами ст.125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Як свідчать відомості, наявні у інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №250098266 від 26.03.2021р., на підставі договору купівлі-продажу №1-4595 від 01.11.1995р., посвідченого третьою Маріупольською державною нотаріальною конторою, відповідач набув у власність майновий комплекс загальною площею 7755,2 кв. м (реєстраційний номер майна 5899500), який розташований на земельній ділянці за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Лобачевського, 143.
14.01.2005р. між Маріупольською міською радою Донецької області (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством «Металонік» (орендар) (нині - Публічне акціонерне товариство «Металонік») укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.п.1, 2 якого орендодавець надає згідно з рішенням №420/8 від 20.10.2004р. виконкому міської ради, а орендар приймає в строкове платне користування, зокрема, земельну ділянку, яка знаходиться на вулиці Лобачевского, 143 в Іллічівському районі міста Маріуполь; в оренду передається земельна ділянка площею 3,5017 га, на якій знаходиться виробничий комплекс та адміністративний будинок.
Згідно з планом (схемою) меж, в оренду була передана, зокрема, земельна ділянка площею 3,5017 га по вулиці Лобачевского, 143 в Іллічівському районі міста Маріуполь з кадастровим номером 1412300000:03:006:0086.
Відповідно до п.6 зазначеного договору оренди останній укладено на 10 років (до 20.10.2014р.).
У п.7 цього договору оренди земельної ділянки сторони погодили, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 (два) місяця до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає.
Договір оренди земельної ділянки від 14.01.2005р. посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Апалько М.Ю., зареєстровано в реєстрі 14.01.2005р. за №126.
Зазначений правочин також зареєстровано у Маріупольській міській раді, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 18.01.2005р. зроблено запис №04.05.162.00011.
Факт передачі земельної ділянки в оренду підтверджується актом від 18.01.2005р.
Рішенням №5/9-1425 від 20.02.2007р. Маріупольської міської ради «Про погодження громадянам місць розташування житлових будинків та господарчих забудов та про дозвіл на розробку проектів відводу земельних ділянок по вул.Лобачевського в Іллічівському районі міста» погоджено, зокрема, припинити Закритому акціонерному товариству «Металонік» право користування частиною земельної ділянки площею 6708,92 кв. м по вул.Лобачевського, 143 в Іллічівському районі міста, вилучену земельну ділянку віднести до земель запасу міської ради; Закритому акціонерному товариству «Металонік» звернутись до Маріупольського міського управління земельних ресурсів для внесення змін до технічної документації із землеустрою та договору оренди земельної ділянки №04.05.162.00011 від 18.01.2015р.
На виконання приписів зазначеного вище рішення органу місцевого самоврядування орендарем отримано висновок №586 від 14.07.2007р. Управління земельних ресурсів у м.Маріуполі Донецької області, у якому викладені рекомендації щодо надання Закритому акціонерному товариству «Металонік» в оренду терміном до 20.10.2014р. земельної ділянки площею 2,8308 га (кадастровий номер 1412300000:03:006:0219) для функціонування виробничого комплексу.
16.04.2009р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено додатковий договір до договору оренди земельної ділянки №04.05.162.00011 від 18.01.2005р., за змістом п.1 якого на підставі рішення №5/9-1425 віл 20.02.2007р. Маріупольської міської ради п.2 договору викладено у новій редакції, визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею, зокрема, 2,8308 га.
До вказаного додаткового договору додавався план (схема) меж, згідно з якою в оренді у відповідача залишилась земельна ділянка площею 2,8308 га по вулиці Лобачевского, 143 в Іллічівському районі міста Маріуполь з кадастровим номером 1412300000:03:006:0219.
З підписанням додаткового договору від 16.04.2009р. сторони також змінили п.10 договору від 14.01.2005р., виклавши його у наступній редакції: «Орендна плата за землю (платіж) сплачується орендарем у грошовій формі в розмірі: 3% від грошової оцінки земельної ділянки (за рік)».
Зазначений вище додатковий договір посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Апалько М.Ю., зареєстрований в реєстрі 16.04.2009р. за №1007.
Крім того, цей правочин також зареєстровано у Маріупольському міському відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру», про що 22.04.2009р. у книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №04.09.162.01147.
Як вказує позивач, всупереч вимог п.7 договору від 14.01.2005р. після закінчення строку дії цього правочину земельна ділянка по вулиці Лобачевского, 143 в Іллічівському районі міста Маріуполь загальною площею 2,8308 га (кадастровий номер 1412300000:03:006:0219) за актом приймання-передачі орендарем орендодавцю не передавалась.
В той же час, під час розгляду цієї справи, судом враховано відсутність у матеріалах справи доказів поновлення договору від 14.01.2005р. оренди земельної ділянки на новий строк та оформлення відповідної додаткової угоди.
Згідно з актом №15 від 31.01.2020р. комісією з визначення збитків власникам землі та землекористувачам, створеною рішенням №318 від 18.07.2018р. виконавчого комітету Маріупольської міської ради встановлено, що земельна ділянка площею 2,8308 га (кадастровий номер 1412300000:03:006:0219) розташована по вулиці Лобачевського, 143 в Кальміуському (Іллічівському) районі міста з 01.01.2017р. по 31.12.2019р. фактично використовувалась землекористувачем - Публічним акціонерним товариством «Металонік» без оформлення відповідного документа, що спричинило неодержання міською радою доходу у формі орендної плати. Розмір збитків, завданих територіальній громаді за цей період становить 2118791,37 грн.
Зазначений акт комісії затверджений рішенням №108 від 14.04.2020р. виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області.
Листом №26.6.3-22549-09 від 17.04.2020р. Маріупольська міська рада Донецької області запропонувала Публічному акціонерному товариству «Металонік» добровільно відшкодувати міськраді збитки за використання ділянки з порушенням норм земельного законодавства, проте вказані збитки останнім сплачені не були, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що вимоги Маріупольської міської ради Донецької області не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:
Як зазначено вище, предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені, без оформлення відповідного права на цю земельну ділянку.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави (кондикційні зобов'язання) визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Також, приписи цієї глави застосовуються до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція ст.1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальна умова ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією із сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст.1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82, 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Як вказувалось судом вище, за змістом відомостей, які наявні у інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №250098266 від 26.03.2021р., на підставі договору купівлі-продажу №1-4595 віл 01.11.1995р., посвідченого третьою Маріупольською державною нотаріальною конторою, відповідач набув у власність майновий комплекс загальною площею 7755,2 кв. м (реєстраційний номер майна 5899500), який розташований на земельній ділянці за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Лобачевського, 143.
Разом з цим, договір оренди від 14.01.2005р. (з урахуванням змісту додаткового договору від 16.04.2009р.) щодо земельної ділянки, на якій розташований належний Публічному акціонерному товариству «Металонік» майновий комплекс, був укладений строком на 10 років.
Доказів поновлення цього договору на новий строк та оформлення відповідної додаткової угоди матеріали справи не містять, внаслідок чого право оренди землі за цією угодою є припиненим у зв'язку із закінченням строку дії договору від 14.01.2005р.
Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За приписами ст.21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підп.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підп.14.1.72, 14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст.14.1.72 Податкового кодексу України).
За приписами ст.287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Зважаючи на це, у спірних правовідносинах підлягає дослідженню розмір безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлювальних документів.
За змістом глави 15 Земельного кодексу України, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
Частина перша ст.93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» ч.1 ст.96 Земельного кодексу України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (ст.125 Земельного кодексу України).
Як зазначено вище, відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці.
При цьому, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі №922/3412/17, від 23.05.2018р. у справі №629/4628/16-ц.
Як зазначалось судом вище, ч.1 ст.21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю визначена як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.
Разом з тим, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п.288.5.1 ст.288 Податкового кодексу України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 10.09.2018р. у справі №920/739/17).
За змістом ст.ст.15, 20, 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.
Згідно з абз.3 ч.1 ст.13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.
Зважаючи на наведені норми, визначення розміру орендної плати за земельну ділянку комунальної власності, у розмірі якої нараховано до стягнення спірну суму безпідставно збережених грошових коштів здійснюється на основі нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.
При цьому, наявність між сторонами позадоговірних кондикційних правовідносин не є підставою для незастосуванння при визначенні розміру несплаченої відповідачем орендної плати за земельну ділянку як безпідставно збережених грошових коштів затвердженої у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки цієї ділянки.
Відповідно до ч.2 ст.20 та ч.3 ст.23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відтак, для вирішення цього спору встановленню підлягають також обставини визначення розміру орендної плати на підставі затвердженої у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
З наведених норм законодавства не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, тому необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу (зокрема, на підставі базової вартості одного квадратного метра землі із застосуванням відповідних коефіцієнтів чи викладеної в листі відповідного органу інформації).
Вказаний висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалось, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019р. у справі №922/902/18, від 08.08.2019р. у справі №922/1276/18, від 01.10.2019р. у справі №922/2082/18, від 06.11.2019р. у справі №922/3607/18, від 29.05.2020р. у справі №922/2843/19).
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.79 вказаного процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В силу норм ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вимоги ст.20, 23 Закону України «Про оцінку земель» і ст.ст.77, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України у спірних правовідносинах підлягають з'ясуванню обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку безпідставно збережених грошових коштів за безоплатне користування без правовстановлюючих документів земельною ділянкою комунальної власності на основі саме витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Разом з тим, позивачем не надано витягу про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки і такий витяг відсутній у матеріалах справи.
Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог за відсутності витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, наявність якого є необхідною для підтвердження розрахунку безпідставно одержаних коштів, виходячи із розміру саме недоотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2018р. у справі №920/739/17, від 06.11.2019р. у справі №922/3607/18, від 06.08.2019р. у справі №922/3560/18, від 08.10.2019р. у справі №904/4737/18.
З огляду на наведене, позов Маріупольської міської ради Донецької області до Публічного акціонерного товариства «Металонік» підлягає залишенню без задоволення.
Згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 31781,87 грн підлягає віднесенню на позивача.
Одночасно, виходячи з того, що за подання розглядуваної позовної заяви позивач сплатив судові витрати у більшому розмірі ніж передбачено діючим законодавством, Маріупольська міська рада Донецької області не позбавлена права та можливості звернутись до суду з клопотанням про повернення судового збору у переплаченому розмірі (477,13 грн) в порядку норм ст.7 Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Вступну та резолютивну частини рішення складено 31.03.2021р.
Повний текст рішення складено 12.04.2021р.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.О.Паляниця