Справа № 357/10824/19
Провадження 2/357/918/21
Категорія 15
12 квітня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючий суддя - Цукуров В. П. ,
секретар судового засідання - Чайка О.В., ,
за участю прокурора Білоцерківської окружної прокуратури Київської області - Самборука О.С., представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Овчаренка Д.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Біла Церква Київської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу, розпорядження та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, -
Перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - «Позивач») звернувся до суду з даним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 (далі - «Відповідачі»), третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу, розпорядження та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на наступні обставини.
Білоцерківською місцевою прокуратурою за результатами досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018111030000369 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України виявлено порушення вимог земельного законодавства під час надання передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 .
Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 18.07.2014 року №10-3329/15-14-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» у приватну власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства надано земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3220485100:03:023:0045 за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації від 07.06.2016 року №399 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради», змінено цільове призначення земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 з ведення особистого селянського господарства на землі для ведення індивідуального садівництва.
31.10.2016 року на підставі договору дарування №3390 ОСОБА_2 відчужив належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3220485100:03:023:0045 на користь Відповідача ОСОБА_1 .
Позивач вважає що, наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 18.07.2014 року №10-3329/15-14-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» є незаконним.
Позивач просив суд визнати недійсним наказ Головного управління Держземагенства у Київській області від 18.07.2014 року №10-3329/15-14-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким надано у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3220485100:03:023:0045 яка розташована в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області; визнати недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 07.06.2016 року №399 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради», яким змінено цільове призначення земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3220485100:03:023:0045 з ведення особистого селянського господарства на землі для ведення індивідуального садівництва; витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3220485100:03:023:0045, яка розташована в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області та стягнути з Відповідачів судові витрати.
Ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 24.07.2020 року постановлено провести її розгляд за правилами загального позовного провадження (т.2 а.с.5-6).
У встановлений судом строк на адресу суду представником Київської обласної державної адміністрації засобом поштового зв'язку були направлені письмові пояснення, в яких зазначено, що позовні вимоги Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури обласна державна адміністрація підтримує в повному обсязі, позов просить задовольнити (т.2 а.с.14-18).
У встановлений судом строк на адресу суду від представника Головного управління Держгеокадастру у Київській області, надійшов відзив, в якому той зазначив, що з позовними вимогами не погоджується, у задоволенні позову прокурора просить відмовити (т.2 а.с.23-25).
У встановлений судом строк на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив, в якому та зазначила, що позовні вимоги безпідставні та необґрунтовані, у задоволенні позову просить відмовити (т.2 а.с.29-36).
У встановлений судом строк на адресу суду від першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури, надійшла відповідь на відзив, в якому той зазначив, що доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, не спростовують обставин та доказів, якими підтверджено правомірність вимог прокурора, а відтак позов підлягає задоволенню в повному обсязі (т.2 а.с.44-47).
12.04.2021 року представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі.
12.04.2021 року представник Відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заперечення проти позову по суті, у його задоволенні просив відмовити повністю.
12.04.2021 року інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши доказі у справі в їх сукупності, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Судом встановлено наступні обставини та зміст спірних правовідносин.
Відповідно до наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 18.07.2014 року №10-3329/15-14-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» у приватну власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства надано земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3220485100:03:023:0045 за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області (т.1 а.с.28).
Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації від 07.06.2016 року №399 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради» змінено цільове призначення земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 з ведення особистого селянського господарства на землі для ведення індивідуального садівництва (т.1 а.с.29).
31.10.2016 року на підставі договору дарування №3390 ОСОБА_2 відчужив належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3220485100:03:023:0045 на користь Відповідача ОСОБА_1 (т.1 а.с.30-32).
Згідно з відповіддю Інституту Водних проблем і Меліорації (ІВПіМ) від 20.06.2019 року №05/1-89, земельна ділянка з кадастровим номером 3220485100:03:023:0045 знаходиться поблизу берегової лінії побудованого на р.Рось Білоцерківського верхнього водосховища, що має крутизну схилів більше 3 градусів. Отже ширина прибережної захисної смуги навколо Білоцерківського верхнього водосховища на цій території має становити не менше 100 метрів (т.1 а.с.36-38).
Як убачається з листа від 17.09.2019 року №33-3179 Білоцерківською місцевою прокуратурою за результатами досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018111030000369 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, виявлено порушення вимог земельного законодавства під час надання передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 (т.1 а.с.53-54).
У позовній заяві прокурор посилається на те, що Білоцерківською місцевою прокуратурою за результатами досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018111030000369 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України виявлено порушення вимог земельного законодавства під час надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 . Втім, із наданого представником відповідача відповідного Витягу із Єдиного реєстру досудових розслідувань убачається, що вищевказане кримінальне провадження було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України (встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення), що не оспорювалося й прокурором у судовому засіданні.
У доданому до позову листі №375/01 від 24.06.2019 року Інституту водних проблем і меліорації на адресу прокуратури Київської області зазначено, що, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 3220485100:03:023:0045 знаходиться поблизу берегової лінії побудованого на р.Рось білоцерківського верхнього водосховища. Вказана земельна ділянка знаходиться поблизу берегової лінії, що має крутизну схилів більше 3 градусів. Отже ширина прибережної захисної смуги навколо Білоцерківського верхнього водосховища на цій території має становити не менше 100 метрів (т.1 а.с. 36-38).
Згідно з відомостями, зазначеними у листі Управління Держгеокадастру у Білоцерківському районі Київської області №54/151-20 від 04.05.2020 року в архіві Відділу відсутня технічна документація прибережної захисної смуги р.Рось (правий берег Верхнього білоцерківського водосховища) (т.2 а.с. 35).
Також як на підставу позовних вимог прокурор посилається на лист №282/02.1 від 03.12.2018 року Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось, у якому зазначено, що фахівцями РОВР річки Рось у межах компетенції, з виїздом на місцевість, проведено спостереження за станом Верхнього білоцерківського водосховища на річці Рось (т.1 а.с. 16-17). Втім, суд зазначає, що заміри відстаней зазначені фахівці не здійснювали.
У той же час, із відповіді від 01.09.2020 року СПД ФОП ОСОБА_3 , який має кваліфікаційний сертифікат інженера-геодезиста, на заяву відповідача ОСОБА_1 від 22.08.2020 року, убачається наступне. Отримавши заяву, 25 серпня 2020 року ним було здійснено виїзд за місцем розташування земельної ділянки кадастровий номер 3220485100:03:023:0045, яка розташована в межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області та здійснено замір відстані від крайньої точки узрізу води до земельної ділянки. Встановлено, що від крайньої точки узрізу води до межі земельної ділянки кадастровий номер 3220485100:03:023:0045 відстань становить 103 метра. Крутизна схилу в районі земельної ділянки кадастровий номер 3220485100:03:023:0045 менше 3% (т.2 а.с. 58).
Таким чином, належних та допустимих доказів щодо наявності крутизни схилів більше 3 градусів біля спірної земельної ділянки та того, що від крайньої точки узрізу води до межі земельної ділянки відстань становить менше 100 метрів позивачем суду не надано. Натомість, такі твердження спростовуються наданими відповідачем доказами.
Розглядаючи дану цивільну справу суд керується наступними нормами права.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до частин шостої - дев'ятої цієї статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відповідно до ч.6 ст.186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до ч.17 ст.186 ЗК України підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Згідно з ч. ч.1, 2 ст.186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а щодо земельної ділянки у межах населеного пункту - подається на погодження до структурних підрозділів районних державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури.
Проект землеустрою, у відповідності до ст.50 Закону України «Про землеустрій», зокрема, включає акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки).
Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою у ч.6 ст.186-1 ЗК України також зазначено виключно невідповідність його вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Відповідно до статей 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтями 2, 19 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України посадові особи органів державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ст.58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті в тому числі, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації (абзаци 2, 3 частини третьої статті 60 ЗК України).
Відповідно до ст.88 Водного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.
Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Відповідно до п.6, 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року №486 межі водоохоронних зон встановлюються з урахуванням, зокрема, цільового призначення земель, що входять до складу водоохоронної зони. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.
З огляду на вказані приписи законодавство, чинне на момент прийняття оскарженого рішення, вимагало визначати прибережні захисні смуги у межах населених пунктів з урахуванням будь-якої містобудівної документації у цій сфері та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості.
Зазначене у повній мірі узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункти 66-77), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункти 56-67).
Містобудівна документація - це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій(частина перша статті 17 Закону України «Про основи містобудування»), з урахуванням яких визначається цільове призначення земель (абзац четвертий статті 1 Закону України «Про планування і забудову територій», який був чинним на час прийняття оскарженого рішення).
Як зазначалося, листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області повідомлено ОСОБА_1 про те, що в архіві відсутня технічна документація прибережної захисної смуги р. Рось (т.2 а.с.35).
Частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території такої зони, є прибережна захисна смуга (абзац тридцять восьмий статті 1 ВК України, абзац другий пункту 8.19, пункт 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів).
Відповідно до абз.3 п.10.17 Державних будівельних норм 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, уздовж берегів водойм прибережні смуги установлюються завширшки не менше 20 м від урізу води, що відповідає нормальному підпертому рівню водойми.
Місцеві правила забудови - це нормативно-правовий акт, яким встановлюється порядок планування і забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів, умов і обмежень забудови та іншого використання територій та окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування (абзац чотирнадцятий статті 1 Закону України «Про планування і забудову територій»).
Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 330/1629/18.
Судом встановлено, що СПД ФОП ОСОБА_3 (інженером-геодезистом) здійснено виїзд за місцем розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3220485100:03:023:0045, яка розташована в межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області та здійснено замір відстані від крайньої точки узрізу води до земельної ділянки, яка становить 103 метри. Також спеціаліст зазначив, що крутизна схилу в районі земельної ділянки менша 3% (т.2 а.с.58).
Відтак, суд приходить до висновку про те, що оскаржуваний наказ та розпорядження прийнято у межах повноважень та у відповідності до вимог діючого законодавства, у задоволенні позовних вимог про визнання їх недійсними необхідно відмовити. Як наслідок, відсутні й правові підстави для витребування земельної ділянки на користь держави із володіння ОСОБА_1 .
На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог по суті, не підлягають й задоволенню вимоги про стягнення з відповідачів на користь прокуратури Київської області судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням обраного Позивачем способу захисту права.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу, розпорядження та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння - відмовити.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду безпосередньо або через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 19.04.2021 року.
СуддяВ. П. Цукуров