Справа № 135/223/21
Провадження № 2/135/152/21
Іменем України
02.04.2021 м. Ладижин Вінницька область
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Волошиної Т.В.,
за участі секретаря судових засідань Ступак Ю.О.,
учасники справи - не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ладижин Вінницької області в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом,
І. Стислий виклад позицій сторін.
02 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним вище позовом, у якому просить усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні житловим будинком АДРЕСА_1 , який належить їй на праві власності шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірним житловим будинком.
Позов обґрунтувала тим, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . У вказаному будинку, починаючи з 19 квітня 2013 року зареєстрований ОСОБА_2 , який проживав спільно з сестрою позивача ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу. Проте, у 2014 році вони перестали проживати спільно. Таким чином відповідач ОСОБА_2 у вказаному будинку не проживає понад шість років. Реєстрація місця проживання ОСОБА_2 у житловому будинку АДРЕСА_1 чинить перешкоди ОСОБА_1 , як власнику будинку в користуванні та розпорядженні майном зокрема, на вказану адресу постійного надходять листи від колекторських установ щодо необхідності сплатити заборгованість за кредитами, де відповідач є позичальником.
Такі дії спричиняють їй, як власнику житлового будинку додаткові незручності в частині вільного використання майна на власний розсуд.
Враховуючи викладене вище, позивач просить усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні житловим будинком АДРЕСА_1 , який належить їй на праві власності шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування вказаним вище будинком.
Відповідач ОСОБА_2 відзив на позов не подав.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Позивач ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи у її відсутність. Позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлялися про розгляд справи в суді за зареєстрованим місцем проживання, а саме: АДРЕСА_1 .
Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання (стаття 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК)), в судове засідання не з'явився без поважних причин, а позивач не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи, судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає вимогам статей 280-281 ЦПК.
Судом на підставі частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК), у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Ухвалою суду було постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст правовідносин.
ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Право власності на даний житловий будинок підтверджується договором купівлі - продажу, посвідченого 27 січня 1989 року державним нотаріусом Другої тростянецької державної нотаріальної контори Вернюк Т.М., зареєстровано в реєстрі за №202 (а.с.9-10).
У зазначеному будинку зареєстрований відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується відповіддю на запит № 23-17-154 від 03.03.2020, наданою відділом ведення реєстру Ладижинської територіальної громади Ладижинської міської ради (а.с. 28), а також копією домової книги на будинок АДРЕСА_1 (а.с. 14-16).
Судом досліджено письмові пояснення свідків, зокрема ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є сусідами позивача ОСОБА_1 . У своїх поясненнях свідки вказали, що ОСОБА_1 є їх сусідкою, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Також вона являється власником будинку, у якому проживає. У даному будинку також зареєстрований ОСОБА_2 , який був цивільний чоловіком її сестри, однак, орієнтовно у 2014 році вони розійшлись, після чого він кудись пропав. У вказаному будинку він точно не проживав і не проживає на сьогоднішній день, просто є в ньому зареєстрований та інколи, коли ще був одружений із сестрою ОСОБА_1 , він приходив в цей будинок в гості. Підтвердили, що уже орієнтовно шість років не бачили ОСОБА_2 біля цього будинку. У випадку, якщо б ОСОБА_2 проживав у будинку АДРЕСА_1 , або хоча б туди приїздив з 2014 року, там би знаходилися його речі, однак свідки бувають у гостях у позивача ОСОБА_1 і речей відповідача там не бачили (а.с. 20,21,22).
V. Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування та висновок суду.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю… Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
За змістом ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права та інтересу, зокрема, з позовом про припинення дії, яка порушує право, та відновлення становища, яке існувало до порушення права. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.
Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.
При цьому у своїх рішенням Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронгі Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 319 ЦК України).
Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (ст.379 ЦК України).
Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (ст.380 ЦК України).
Частинами 4 та 5 ст. 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Норми статей 15, 16, 386, 391 ЦК України гарантують власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його права в майбутньому.
Відповідно до положень вказаних норм власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
За встановлених обставин спір підлягає вирішенню з підстав статей 383 та 391 ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно, гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
В такому випадку порушені права власника будинку і вони підлягають захисту.
Згідно з вимогами статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вказані норми процесуального права вказують на необхідність доведення стороною, що звернулась до суду, належними та допустимими доказами вимог, що нею заявлені.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, якими обґрунтовані заявлені вимоги, мали місце.
Позивачем належними та допустимими доказами доведено ті факти, що він є власником будинку за адресою: АДРЕСА_2 , відповідачі у вказаному будинку ніколи не проживали, спільним побутом не були пов'язані, не є членами сім'ї власника будинку, в будинку не проживають.
Судом встановлено факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні позивачем як власником своїх правомочностей, тому позивач має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном на підставі статті 391 ЦК України.
Керуючись принципом розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що права позивача як власника будинку потребують захисту. Перешкоди у користуванні власністю підлягають усуненню шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування приміщенням.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 грн 00 коп.
А тому, слід стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.7, 12, 13, 19, 77- 81, 89, 141, ч.2 ст.247, 259, 263-265, ч. 4 ст.268, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, на підставі ст. 41, 55 Конституції України, ст. ст.1, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 р.), ст. 16, 316, 317, 319, 321,379, 380, 391, 405 ЦК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом - задовольнити.
Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні житловим будинком АДРЕСА_1 , який належить їй на праві власності, шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у розмірі 908 грн 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду через Ладижинський міський суд Вінницької області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Ім'я (найменування) сторін:
- позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серія та номер НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ;
- відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серія та номер НОМЕР_3 .
Заочне рішення складено та підписано суддею 02 квітня 2021 року.
Суддя