15 квітня 2021 року м. Чернівці
справа № 727/6172/19
провадження 22-ц/822/391/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Перепелюк І. Б.
суддів: Владичана А.І., Литвинюк І.М.
секретар Герман Я.І.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 13 січня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності.
Позовні вимоги обґрунтував слідуючими обставинами. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , яка залишила заповіт, згідно з яким, все своє майно, що буде належати їй на час смерті, заповіла своїй доньці ОСОБА_4 .
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 04.03.2002 року, ОСОБА_3 належала квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 19,70 кв.м., житловою площею 11,70 кв.м.
Відносно спадкового майна померлої ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко А.А. заведено спадкову справу.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.
До приватного нотаріуса Іщенко А.А. по пошті надійшла заява ОСОБА_4 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , однак датована заява 14.03.2018 року, тобто після смерті ОСОБА_4
13.06.2018 року позивач подав заяву до органів нотаріату і він як непрацездатний прийняв належну йому обов'язкову частку у спадковому майні, що означає прийняття усієї спадщини, оскільки згідно з п.3.1. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. № 296/5, спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.
06.09.2018 року до приватного нотаріуса Іщенко А.В. надійшла заява відповідачки ОСОБА_2 про видачу їй свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 у зв'язку з тим, що на час смерті бабусі вона була зареєстрована з нею за однією адресою.
На час смерті ОСОБА_3 її донька ОСОБА_4 була жива, вона померла пізніше, не встигши прийняти спадщину, тому відсутні підстави для спадкування відповідачкою майна ОСОБА_3 за правом представлення.
Відповідачка ОСОБА_2 , маючи постійне місце проживання в Автономній Республіці Крим, з ОСОБА_3 ніколи не проживала.
На початку листопада 2016 року відповідачка приїхала до м. Чернівців з метою зареєструватися в квартирі ОСОБА_3 . Після реєстрації, відповідачка прожила в квартирі приблизно два тижні і повернулася назад до Автономної Республіки Крим. 06.09.2018 року відповідачка знов приїхала до м. Чернівців для оформлення своїх прав на спадщину та подала заяву до нотаріуса, однак постановою нотаріуса від 14.09.2018 року їй відмовлено у прийнятті спадщини через відсутність правовстановлюючого документу на спадкове майно.
Відповідачка ОСОБА_2 з померлою ОСОБА_3 на час її смерті постійно не проживала, хоча і була зареєстрована в спірній квартирі.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 як спадщину після його матері ОСОБА_3 , а також стягнути з відповідачки на його користь понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 13 січня 2021 року позов задовольнити частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 як спадщину після смерті його матері ОСОБА_3 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з сплатою судового збору в сумі 1955,87грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 13 січня 2021 року, ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення справи.
Докази надані позивачем суд залишив без уваги.
Суд проігнорував ту обставину, що не проживання відповідачки в квартирі ОСОБА_3 на час її смерті вже процесуально встановлено, рішенням Шевченківського районного суду від 30.10.2019 р.
Відповідач постійно проживає в АР Крим, а не за місцем реєстрації, і на час смерті ОСОБА_3 в її квартирі не проживала.
Відповідно до ст.1268 ЦК України суд повинен був з'ясувати, чи проживала ОСОБА_2 фактично в квартирі ОСОБА_3 на час її смерті на підставі усієї сукупності доказів, що є у справі, не надаючи переваги жодному з них.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Посилається на те, що аргументи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження та копією свідоцтва про смерть.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 04.03.2002 року, ОСОБА_3 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 19,70 кв.м., в тому числі житловою площею 11,70 кв.м.
За життя ОСОБА_3 заповіла все своє майно своїй доньці ОСОБА_4 , що підтверджується копією заповіту від 06.06.2006 року.
23.03.2018 року після смерті ОСОБА_3 заведено спадкову справу, що підтверджується копією Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 - сестра позивача ОСОБА_6 та мати відповідачки ОСОБА_2 померла, що підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13.11.2018 року та ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23.11.2018 року, якими встановлено факт смерті громадянки України ОСОБА_4 , яка померла на тимчасово окупованій території України в м. Ялта Автономної Республіки Крим, у віці 64 роки, причина смерті: рак молочної залози, та копією свідоцтва про смерть.
Встановлено судом, що після смерті ОСОБА_3 її донька ОСОБА_4 не встигла оформити спадкове майно та отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
13.06.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до органів нотаріату із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину, однак постановою приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко А.В. відмовлено ОСОБА_7 у видачі свідоцтва на спадщину за законом на все майно у зв'язку з тим, що є спадкоємець за заповітом.
06.09.2018 року відповідачка ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко А.В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак постановою нотаріуса від 14.09.2018 року їй відмовлено та роз'яснено про необхідність встановлення факту смерті ОСОБА_4 , визначення кола спадкоємців та надання правовстановчих документів на спірну квартиру.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 30.10.2019 року, яке залишено без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 10.01.2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовлено у зв'язку з тим, що право ОСОБА_2 на подання заяви про прийняття спадщини не порушено.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає в повній мірі.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 має право на 1/2 частину спадкового майна, оскільки вчасно звернувся до органів нотаріату із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_3 , а тому необхідно визнати за позивачем право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 як спадщину після смерті його матері ОСОБА_3 .
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до статті 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.
Судом встановлено, що мати відповідачки ОСОБА_4 померла менш як через три місяці після смерті ОСОБА_3 , то у відповідності до ч.2 ст.1276 ЦК України по спадковій трансмісії право на оформлення спадщини перейшло до відповідачки ОСОБА_2 .
Згідно частин першої, другої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_2 на час смерті бабусі ОСОБА_3 була зареєстрована за місцем відкриття спадщини разом із спадкодавцем, про відмову від прийняття спадщини не заявляла, а тому в силу вимог ч.3 ст.1268 ЦК України є такою, що прийняла спадщину і має право на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом.
Згідно з ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Аналогічну норму містить пункт 3.21 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Згідно з пунктом 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що під постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 552/2691/16-ц (провадження № 61-12св17).
Суд першої інстанції правильно зазначив, що реєстрація спадкоємця за місцем проживання спадкодавця на час смерті спадкодавця свідчить про «автоматичне прийняття спадкоємцем спадщини». Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі №360/2312/16-ц.
Цим спростовуються доводи апеляційної скарги про відсутність у відповідача прав на спадкове майно у зв'язку із її реєстрацією, але не проживанням у спірній квартирі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до непогодження з рішенням суду першої інстанції з посиланням на обставини та докази, які були предметом дослідження судом першої інстанції. Висновки суду першої інстанції апелянтом не спростовані, рішення є законним та обгрунтованим, підстав для його скасування не вбачається.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 13 січня 2021 залишити року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повної постанови - 19 квітня 2021 року.
Головуючий І.Б. Перепелюк
Судді А.І. Владичан
І.М. Литвинюк