іменем України
15 квітня 2021 року
м. Харків
справа № 646/3287/19
провадження № 22-ц/818/383/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Бурлака І.В., Хорошевського О.М.
за участю секретаря - Кравченко О.О.,
ім'я (найменування) сторін:
позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 ,
відповідачі - Міністерство юстиції України, Північно-східне міжрегіональне управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції України, держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
представники - Смородська Мілена Сергіївна, ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Богуцької Вікторії Володимирівни - представника Міністерства юстиції України та Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції України на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 травня 2020 року в складі судді Єжова В.А.,
У травні 2019 року ОСОБА_2 , який діє також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 , та ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції України, держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування шкоди, заподіяною протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Позов мотивовано тим, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо невиділення коштів в розмірі 400000,00 грн для виплати ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги згідно з затвердженим начальником Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції 05 грудня 2017 року висновком про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано протиправною бездіяльність Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції щодо не прийняття рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 400 000,00 грн шляхом видання наказу про виплату такої допомоги у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 членам сім'ї - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_1 згідно з затвердженим начальником Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції 05 грудня 2017 року висновком про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 . Зобов'язано Північно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції прийняти рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 400 000,00 грн шляхом видання наказу про виплату такої допомоги у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 членам її сім'ї згідно з вказаним висновком. Зобов'язано Північно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції повторно направити до Міністерства юстиції України документи щодо виплати одноразової грошової допомоги в зв'язку зі смертю ОСОБА_4 , які направлялись Північно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції та повернути на доопрацювання Міністерством юстиції України згідно з листом від 15 грудня 2017 №13326/16/32/17. Зобов'язано Міністерство юстиції України повторно розглянути документи щодо виділення коштів для виплати одноразової грошової допомоги згідно з вищезазначеним висновком та з урахуванням висновків суду.
Вважають, що неправомірною бездіяльністю відповідачів їм було завдано моральну шкоду, їх право на мирне володіння майном було порушено у зв'язку з чим вони були змушені витрачати багато зусиль і часу для відновлення своїх прав і все це відбувалося після тяжкої втрати - смерті їх дружини та матері відповідно, що було тяжким моральним тягарем. Моральну шкоду позивачі оцінюють в 100000 грн, тобто по 33333,33 грн кожному.
Також зазначають, що кошти на виконання рішення суду виплачено лише 05 березня 2019 року, а тому вважають за необхідне стягнути солідарно з відповідачів у відповідності до приписів частини другої статті 625 ЦК України, 3% річних у сумі 12 493,15 грн та інфляційні нарахування у сумі 39 130,04 грн за період лютий 2018 року - березень 2019 року в якості відповідальності за порушення присудженого судовим рішенням грошового зобов'язання.
18 червня 2019 року Північно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції України подало відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позову.
Відзив мотивовано тим, що кошти на виплату допомоги виділяються розпорядником бюджетних коштів у кожному конкретному випадку. Видання або невидання наказу про виплату допомоги у строки, встановлені Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4 (далі - Порядок), не вплинуло на рішення центрального органу про повернення документів на доопрацювання і невиділення коштів, оскільки такий наказ не включений до переліку документів, який потрібно надсилати до Міністерства юстиції разом із розрахунком потреби в коштах для їх виділення. Наказ про виплату допомоги у встановлений законом строк виданий не був, оскільки він мав бути виданий після виділення коштів. Після набрання рішенням законної сили на адресу Міністерства юстиції були повторно направлені матеріали на призначення та виплату одноразової грошової допомоги. 26 лютого 2019 року регіональним управлінням отримано відповідні кошти на рахунки, які платіжними дорученнями № 5 та № 6 від 05 березня 2019 року перераховані позивачам. Вважає, що міжрегіональне управління виплатило одноразову грошову допомогу позивачам у встановлені законодавством строк, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Також зазначає щодо відсутності належних та допустимих доказів спричинення моральної шкоди в зазначеному позивачами розмірі. Виплата одноразової грошової допомоги не є грошовим зобов'язанням, а тому підстави для застосування частини другої статті 625 ЦК України відсутні.
22 липня 2019 року ОСОБА_5 - представник Міністерства юстиції України подала відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позову.
Відзив мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів спричинення моральної шкоди. Одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які мають право на її отримання та не є доходом, а тому підстави для нарахування штрафних санкцій, передбачених положеннями статті 625 ЦК України, відсутні.
Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 26 травня 2020 року позов ОСОБА_2 , який діє також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 , та ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно з Міністерства юстиції України та Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції України, через ДКС України на користь: ОСОБА_2 26086,69 грн - інфляційне збільшення боргу за прострочення виконання зобов'язання, та 8328,77 грн - 3% річних від простроченої суми; на користь ОСОБА_1 13043,35 грн - інфляційне збільшення боргу за прострочення виконання зобов'язання, та 4164,38 грн - 3% річних від простроченої суми. Стягнуто з Міністерства юстиції України через ДКС України на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_2 - 6000 грн; на користь ОСОБА_1 - 3000 грн. Стягнуто з Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції України через ДКС України на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_2 - 6000 грн; ОСОБА_1 - 3000 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що неправомірними діями відповідачів щодо невиплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю під час проходження служби ОСОБА_4 позивачам спричинено моральну шкоду, а тому виходячи з характеру та обсягу страждань позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню підлягає по 3000 грн - на користь ОСОБА_1 та по 6000 грн- на користь ОСОБА_2 з кожного з відповідачів. Суд першої інстанції зазначив, що підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 1166 ЦК України відсутні, оскільки стягнення 3% річних та індексу інфляції, передбачене статтею 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання, не є майновою шкодою у сенсі статті 22 ЦК України.
03 липня 2020 року ОСОБА_5 - представник Міністерства юстиції України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року не встановлено факт завдання позивачам моральної або матеріальної шкоди, а тому суд необґрунтовано вважав ці обставини встановленими судовим рішенням згідно зі статтею 82 ЦПК України. Положення статті 625 ЦК України не поширюється на трудові правовідносини (з приводу заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва тощо) та сімейні правовідносини, а тому, враховуючи що грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які мають право на її отримання, пеня та інші штрафні санкції до таких виплат не застосовуються. Наказ Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України було видано 28 лютого 2019 року, а одноразову грошову допомогу перераховано 05 березня 2019 року, отже строки виплати грошової допомоги на виконання рішення дотримано.
23 липня 2020 року ОСОБА_6 - начальник Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована відсутністю вини міжрегіонального управління у невиплаті позивачам одноразової грошової допомоги згідно з протоколом № 5-17 від 05 грудня 2017 року. Зазначав про відсутність причинного зв'язку між невиданням наказу про виплату одноразової грошової допомоги та невиділенням Міністерством юстиції коштів на її виплату позивачам, оскільки згідно з судовим рішенням документи повернуті на доопрацювання виключно з підстав відсутності в матеріалах актів за формою Н-1 та Н-5, які у разі смерті в побуті (вдома) міжрегіональне управління не мало повноважень складати. Міжрегіональне управління виплатило одноразову грошову допомогу позивачам у встановлені законодавством строки, а тому судом першої інстанції безпідставно стягнуто з міжрегіонального управління санкції за прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, судом першої інстанції не визачено строк (термін), в який це зобов'язання повинно бути виконано, і з якого розпочинається прострочення виконання зобов'язання. Зазначав, що відсутність наказу про виплату одноразової грошової допомоги позивачам жодним чином не вплинула на невиділення коштів на ці цілі Міністерством юстиції України.
Інші учасники справи рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
Матеріали справи свідчать, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року, визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо невиділення коштів в розмірі 400000,00 грн на виплату ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги згідно з затвердженим начальником Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції 05 грудня 2017 року висновком про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 . Визнано протиправною бездіяльність Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції щодо неприйняття рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 400 000,00 грн шляхом видання наказу про виплату такої допомоги у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 членам сім'ї - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_1 згідно з затвердженим начальником Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції 05 грудня 2017 року висновком про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 . Зобов'язано Північно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції прийняти рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 400 000,00 грн шляхом видання наказу про виплату такої допомоги у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 членам її сім'ї - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_1 згідно з затвердженим начальником Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції 05 грудня 2017 року висновком про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 . Зобов'язано Північно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції повторно направити до Міністерства юстиції України документи щодо виплати ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в зв'язку зі смертю ОСОБА_4 , які направлялись Північно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції та повернути на доопрацювання Міністерством юстиції України згідно з листом від 15 грудня 2017 року №13326/16/32/17. Зобов'язано Міністерство юстиції України повторно розглянути документи щодо виділення коштів для виплати ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги згідно з затвердженим начальником Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції 05 грудня 2017 року висновком про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 та з урахуванням висновків суду (т. 1, а. с. 9-21, 21-31).
Згідно з листом №22/4.3-15089-гв-18 від 21 грудня 2018 року міжрегіональним управлінням на виконання вказаного рішення суду до Міністерства юстиції України було направлено матеріали для призначення та виплати одноразової грошової допомоги членам сім'ї у зв'язку зі смертю під час проходження служби підполковника внутрішньої служби ОСОБА_4 (т. 1, а. .с. 142)
Листом Міністерства юстиції України №327/16.3/32-19/2019 від 25 лютого 2019 року повідомило Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про виділення коштів для виплати одноразової грошової допомоги (в рівних частинах) в сумі 400000 грн ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_1 . Згідно з вказаним листом виплату необхідно здійснити до 06 березня 2019 року (т 1, а. с. 37).
Відповідно до наказу №47/ОС-19 від 28 лютого 2019 року Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції виплачено одноразову грошову допомогу у зв'язку зі смертю під час проходження служби начальника Полтавського районного сектору Полтавського міського відділу з питань пробації Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції Лелюх О.О.: ОСОБА_2 , чоловіку померлої в сумі 266666,67 грн; ОСОБА_1 , сину померлої, - в сумі 133333,33 грн (т. 1, а. с. 140).
Згідно з платіжними дорученнями від 04 березня 2019 року № 5 вищевказані суми виплачено позивачам 05 березня 2020 року, що також підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_4 (05.03.2019 - 133 333,33 грн) та випискою по картковому рахунку ОСОБА_2 (05.03.2019 - 266 666,67 грн) (т.1, а. с. 38,39, 144, 145).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у параграфі 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).
Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб'єктами та їх підпорядкованістю.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зазначеній редакції)).
Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц провадження № 14-591цс18), від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), від 05 травня 2020 року № 761/218908/16-ц (провадження № 14-5цс20), від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Захист порушених прав та інтересів здійснюється судом за вимогою особи, що вважає своє право порушеним (стаття 124 Конституції України, норми процесуального законодавства).
Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов'язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов'язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму.
Зокрема, наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми (соціальні виплати), не нараховані та/або не виплачені як доходи, не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або зобов'язань, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов'язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.
Спори, які виникають у судах у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов'язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов'язань суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.
За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.
Отже, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Відтак ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
Аналогічно й у справі, що розглядається спір за позитивними вимогами про компенсацію частини соціальних виплат, що заявлені з підстав положень статті 625 ЦК України з причин затримання виплати одноразової грошової допомоги, також належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки вони стосуються виплати коштів, які цьому органу було зобов'язано виплатити за рішенням адміністративного суду.
Щодо юрисдикції спору за вимогою про відшкодування моральної шкоди то суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Разом із цим за правилами частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Аналіз положень частини п'ятої статті 21 КАС України та частини першої статті 19 КАС України у їх поєднані дозволяє виснувати, що юрисдикція спору про стягнення моральної шкоди із суб'єкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у зв'язку з тим, чи пред'явлено позов про стягнення моральної шкоди в одному проваджені з вимогою про вирішення публічно-правового спору.
У випадку пред'явлення позову про відшкодування шкоди, у тому числі моральної, в іншому судовому проваджені такий спір підлягає розгляду за правилами цивільної або господарської юрисдикції, за виключенням випадку, якщо можливість об'єднання спорів у одне провадження в адміністративній юрисдикції не втрачена.
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18 (провадження № 14-158цс20).
З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов'язків у цих правовідносинах і їх суб'єктний склад, у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір правомірності дій відповідачів при виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю особи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України з одночасним відшкодуванням моральної шкоди, справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, діяв не як суд, встановлений законом.
Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України визначено, що суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 377 ЦПК України).
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (частина друга статті 377 ЦПК України).
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини другої статті 377 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»).
Оскільки апелянти з відповідним клопотанням не звертались, вирішення питання про повернення судового збору є передчасним.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, ч. 1 ст. 369, п. 4 ч. 1 ст. 374, ч. 1, 2 ст. 377, ст. 389 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги Богуцької Вікторії Володимирівни - представника Міністерства юстиції України та Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції України задовольнити частково.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 травня 2020 року - скасувати.
Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції України, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяною протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, закрити.
Роз'яснити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 16 квітня 2021 року.
Головуючий А.В. Котелевець
Судді І.В. Бурлака
О.М. Хорошевський