16.04.21
22-ц/812/813/21
Справа № 468/1082/18-ц
Провадження №22-ц/812/813/21
16 квітня 2021 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі судді Темнікової В.І., вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (третя особа - Баштанська міська рада Баштанського району Миколаївської області),-
Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2018 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначено, що рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням є підставою для зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 в будинку по АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування сплаченого судового збору 704 гривні 80 копійок.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 26 березня 2021 року звернувся безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду з апеляційною скаргою разом з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, посилаючись на те, що повний текст рішення судом йому не надсилався, а копію оскаржуваного рішення ним отримано в канцелярії суду лише 11 березня 2021 року.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 31 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для надання доказів, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, або ознайомлення з ним. Цією ж ухвалою витребувано вказану цивільну справу з Баштанського районного суду Миколаївської області.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, зокрема, на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
08 квітня 2021 року на адресу Миколаївського апеляційного суду надійшла цивільна справа № 468/1082/18-ц.
16 квітня 2021 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про неможливість виконати ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 31 березня 2021 року у зв'язку з тим, що в суді першої інстанції йому було відмовлено у надані відомостей про дату отримання ним повного тексту оскаржуваного рішення, оскільки справу направлено до Миколаївського апеляційного суду.
Згідно ч. 2 ст. 358 ЦПК України незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:
- подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки;
- пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
З матеріалів справи вбачається, що 06 вересня 2019р. ОСОБА_1 була отримана копія ухвали про відкриття провадження у справі та позовна заява з додатками (а. с.41). 21 вересня 2018р. до суду від нього надійшов відзив на позовну заяву з додатками (а. с.31-40).
Крім того, ОСОБА_1 був присутній в судових засіданнях 24 вересня 2018р., 22 жовтня 2018р. та 13 листопада 2018р. Свідчать матеріали справи також про те, що ОСОБА_1 користувався правовою допомогою адвоката Башмакова М.І. (а. с. 45-47) та провідного спеціаліста відділу «Баштанське бюро правової допомоги» Другого Миколаївського місцевого центру з надання безоплатної вторинної допомоги Зубкова О.В. ( а. с.84-86).
13 листопада 2018 року ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 були присутні в судовому засіданні під час розгляду справи та проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду (а. с. 88-89).
Крім того, в матеріалах справи наявна розписка ОСОБА_1 про отримання ним 13 листопада 2018р. копії вступної та резолютивної частини оскаржуваного рішення суду (а. с. 98).
Отже, апелянт був належним чином залучений до участі у справі та повідомлений про розгляд справи та про ухвалене судове рішення ще 13 листопада 2018 року, проте більше ніж два роки не вживав заходи щодо реалізації свого процесуального права на оскарження рішення суду та звернувся з апеляційною скаргою лише 26 березня 2021 року.
Не містить апеляційна скарга також посилань на обставини непереборної сили, які зумовили пропуск строку на апеляційне оскарження рішення суду понад 1 рік, а посилання на не задовільні фінансові можливості для укладання договору з юристом та сплати судового збору, не можуть слугувати безумовною підставою для поновлення строку, оскільки ОСОБА_1 користувався під час розгляду справи безоплатною вторинною правовою допомогою, а у разі відсутності достатніх коштів на сплату судового збору, за його клопотанням суд міг у разі підтвердження незадовільного матеріального стану відстрочити чи розстрочити сплату судового збору, або зменшити чи взагалі звільнити від сплати судового збору.
Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення Європейського суду з прав людини у справі у справі «Погномарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (Ponomaryov v. Ukraine).
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» (974_256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року та «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява N 3236/03).
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява N 3236/03).
Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/39 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» судом встановлено, що існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Строк, що передбачений законом на подання апеляційної скарги має дисциплінувати учасників процесу у розумінні реалізації своїх процесуальних прав та обов'язків. Суди користуючись своїми дискреційними повноваженнями при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження в будь-якому випадку повинні обґрунтувати підстави за яких вони поновлюють такий строк. Безпідставне та необґрунтоване поновлення строку на апеляційне оскарження є порушенням прав інших учасників справи та порушенням одного із фундаментальних принципів res judicata, - принципу остаточності рішення.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 757/9844/16-ц (касаційне провадження № 61-16497св18).
Згідно зі ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Чинний ЦПК України обмежує дискреційні повноваження апеляційного суду стосовно часу поновлення строків на оскарження судового рішення.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).
Враховуючи наведене наявні підстави для відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2018 року, у зв'язку з тим, що відповідач був залучений до участі у справі, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, в тому числі і 13 листопада 2018 року, був присутній в судовому засіданні під час розгляду справи та проголошення вступної та резолютивної частини рішення, а також отримав її копію, проте в розумні інтервали часу не вживав заходів, щоб отримати копію повного тексту судового рішення, вступна та резолютивна частини якого йому вже була відома, а також у зв'язку із спливом річного строку з часу винесення оскаржуваного рішення та не наданням доказів пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Керуючись ст. ст. 357, 358 ЦПК України, суд
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2018 року відмовити.
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (третя особа - Баштанська міська рада Баштанського району Миколаївської області).
Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення і з цього часу протягом тридцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду.
Суддя Миколаївського
апеляційного суду В.І. Темнікова
Повний текст ухвали виготовлено 16 квітня 2021 року