16.04.21
22-ц/812/666/21
Справа №473/4309/20
Провадження № 22-ц/812/666/21
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
13 квітня 2021 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 лютого 2021 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Ротар М.М., повний текст складено 15 лютого 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Зелений Гай» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку,-
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Зелений Гай» (далі - ПрАТ «Зелений Гай») про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку заборгованості при звільненні.
Обґрунтовуючи позовну заяву вказувала, що з 29 травня 2015 року по 16 жовтня 2020 року перебувала у трудових відносинах з ПрАТ «Зелений Гай» та обіймала посаду бухгалтера.
За період трудових відносин їй відповідачем була нарахована та невиплачена заробітна плата під час звільнення у розмірі 67 609 грн. 67 коп., частковим підтвердженням чого є звіт про виплату заробітної плати, за підписом представника відповідача.
16 жовтня 2020 року її було звільнена за згодою сторін п.1 ст.36 КЗпП України.
Проте, в порушення вимог ст.116 КЗпП України заборгованість по заробітній платі виплачена їй відповідачем не була, не дивлячись на неодноразові звернення до нього, що є порушенням її законних прав на отримання заробітної плати, як винагороди за виконану роботу.
За такого, у зв'язку з не проведенням відповідачем розрахунку під час її звільнення з відповідача на її користь підлягає стягненню 9506 грн. 67 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи вищевикладене, позивач просила стягнути з ПрАТ «Зелений Гай» на її користь за період з серпня 2019 року по жовтень 2020 року 67 609 грн. 67 коп. нарахованої та невиплаченої заробітної плати та 9506 грн. 67 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 лютого 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «Зелений Гай» на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 35843 грн. 65 коп. (без утримання обов'язкових платежів, зборів), середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 7092 грн. 80 коп. (без утримання обов'язкових платежів, зборів) та судові витрати в розмірі 470 грн. 84 коп.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_1 , яка перебувала у трудових відносинах з ПрАТ «Зелений Гай» та була звільнена за згодою сторін дійшов висновку, що на час звільнення їй не була виплачена заробітна плата, яка відповідно до розрахунку відповідача становить 35 843 грн.65 коп.
Крім того, за матеріалами справи вбачається, що посадовий оклад позивача неодноразово змінювався: з 01 серпня по 31 грудня 2019 року до 4200 грн., з 01 січня по 31 серпня 2020 року до 4800 грн., з 01 вересня 2020 року до 5000 грн., проте позивачем не оскаржувалися вказані зміни та дії роботодавця щодо змін умов праці.
Зважаючи на обставини справи та невиплату відповідачем в день звільнення позивача належних їй сум, з відповідача також підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у сумі 7092 грн. 80 коп.
Не погодившись з таким рішенням суду позивач подала апеляційну скаргу, та посилаючись на те, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, просила про його скасування та ухвалення нового судового рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Зокрема вказувала, що відповідачем не доведено законність зміни розміру посадового окладу, не надано належним чином оформлених наказів про внесення змін у розміри посадових окладів із обов'язковим ознайомленням осіб яких стосується вказаний наказ.
Суд помилково прийняв докази відповідача про зміни умов праці у бік погіршення, а саме: зміни штатного розпису з 1 серпня 2019 року, так як розмір її посадового окладу з 8000 грн. змінено до 4200 грн. Надані відповідачем накази не містять доказів повідомлення її не пізніше ніж за 2 місяці до запровадження таких змін в оплаті праці та ознайомлення з ними в належний строк.
При винесені рішення суд помилково прийняв до уваги посилання представника відповідача на те, що вказані односторонні зміни до штатного розпису є мовчазною згодою (погодженням) на встановлення нових систем оплати праці з боку неповідомлених про відповідні зміни працівників.
Суд не встановив законність доказів відповідних змін, а наданий нею розрахунок заборгованості по заробітній платі відповідачем не спростовано.
Оскільки при звільнені їй не виплачену належні суми заробітної плати, а відтак є підстави стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 9506 грн.67 коп.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказував, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скарг без задоволення.
Зокрема зазначав, що ОСОБА_1 працювала на підприємстві єдиним бухгалтером і касиром, нараховувала та виплачувала через касу заробітну плату як собі, такі і іншим працівникам, саме на підставі вказаних наказів, а тому вона була ознайомлена з ними та не могла не знати про зміну істотних умов праці.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду вказаним положенням закону в повній мірі не відповідає.
За приписами ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України та ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, зокрема таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_1 з 29 травня 2015 року прийнята на посаду бухгалтера в ПАТ «Зелений Гай», яке 22 грудня 2017 року перейменовано в ПрАТ «Зелений Гай». 16 жовтня 2020 року її було звільнено з вказаного підприємства за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.4,5).
Згідно довідки №21 від 08 лютого 2021 року, виданої ПрАТ «Зелений Гай» заборгованість по заробітні платі підприємства перед позивачем становить 35843 грн. 65 коп. (без утримання обов'язкових платежів, зборів).
При цьому, як вбачається з матеріалів справи посадовий оклад позивача неодноразово змінювався: з 01 серпня 2019 року по 31 грудня 2019 року він становив 4200 грн.; з 01 січня 2020 року по 31 серпня 2020 року - 4800 грн. 00 коп., з 01.09.2020 року - 5000 грн. 00 коп. (наказ № 5 від 31.08.2020 року, штатний розпис, затверджений ПРАТ «Зелений Гай», від 01.09.2020 року).
Вказані обставини також підтверджуються довідкою ПФУ за формою ОК-7.
Саме із змінених розмірів посадового окладу і вираховувалася заборгованість по заробітній платі.
Тому суд першої інстанції, беручи до уваги вказані обставини, керуючись ст.ст. 47, 116,117 КЗпП України, дійшов висновку про стягнення з ПрАТ «Зелений Гай» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в сумі 35 843 грн.65 коп.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі та матеріали справи у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення виходячи з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці -систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Отже зі змісту зазначеної норми вбачається, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.
Згідно ст. 97 КЗпП України, ст. 22 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Статтею 103 КЗпП України передбачено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року передбачено,
що судам слід мати увазі, що відповідно до статей 21, 22 Закону роботодавець не може в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, які погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективним договором. Розмір заробітної плати за працю може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати тільки в разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилась браком, та з інших передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.
Як вбачається із матеріалів справи, наказом №13а від 04 вересня 2019 рокуПрАТ «Зелений Гай» «Про внесення змін до штатного розпису» з посиланням на тяжке матеріальне становищем у господарстві, внесені зміни до штатного розпису у графі «посадовий оклад», зокрема, з 01 вересня 2019 року змінено посадовий оклад для бухгалтера ОСОБА_1 з 6500 грн. на 4200 грн., тобто в бік зменшення ( а.с.47).
Наказом №1 від 02 січня 2020 року «Про внесення змін до штатного розпису» посадовий оклад позивача з 01 січня 2020 року змінено на 4800 грн. (а.с.49), а наступним наказом №5 від 31 серпня 2020 року посадовий оклад змінено з 01 вересня 2020 року на 5000 грн. (а.с.48).
Реалізація цих наказів підтверджується штатним розписом підприємства, наданого до суду (а.с.26,27,28).
Між тим, із наказом №13а від 04 вересня 2019 року про зміну посадових окладів позивач в установленому діючим законом порядку ст. 29 Закону України «Про оплату праці», ч.3 ст.32 КЗпП України не повідомлялася.
Отже, відповідачем порушені вимоги ст.ст.32, 103 КЗпП України про повідомлення позивача не пізніш як за два місяці про зміни умов оплати праці, а саме про зменшення посадового окладу.
Аргументи представника відповідача про те, що позивач про зміну посадового окладу в бік погіршення була обізнана, оскільки вона обіймала посаду бухгалтера не заслуговує на увагу, оскільки законодавством чітко визначений порядок попередження працівника про ці зміни, який відповідачем не дотриманий.
В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували виконання ПрАТ «Зелений Гай» вимог ч.2 ст. 103 КЗпП України.
Не надано таких відповідачем і до відзиву на апеляційну скаргу, з огляду на те, що доводами апелянта було саме не ознайомлення позивача у відповідності до вимог діючого трудового законодавства з наказами про зміну умов праці.
З огляду на правові висновки Верховного Суду України, яка викладені у постанові від № 6-59 цс 12 від 04 липня 2012 року, згідно якої зміна істотних умов праці, зокрема зменшення заробітної плати, може бути визнана незаконною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці, а не лише повідомлення працівника в установлений законом строк.
Однак, під час розгляду справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції відповідачем ніяких доказів, стосовно змін в організації виробництва та праці та повідомлення позивача про зміну умов праці надано не було.
Таким чином, наказ №13а від 04 вересня 2019 року про зменшення в односторонньому порядку посадових окладів та тарифних ставок працівників є незаконним, оскільки згідно ч. 2 ст. 32 КЗпП України зміна істотних умов праці допускається у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, а у відповідача таких змін не відбулося.
З врахуванням наведеного є незаконними і накази №1 від 02 січня 2020 року та №5 від 31 серпня 2020 року, якими згодом було збільшено розмір посадового окладу з 4200 грн. на 4800 грн, а потім на 5000 грн., оскільки таке є свідченням відновлення порушених відповідачем прав позивача.
Посилання суду у рішенні на те, що позивач не оскаржувала зміни та дії роботодавця щодо зміни умов праці не заслуговують на увагу, оскільки встановлення цих обставин окремо у даному випадку не вимагається, аналіз правомірності та законності наказу вирішується судом під час вирішення спору щодо недорахованої заробітної плати.
Таким чином, оскільки відповідачем при зменшенні в односторонньому порядку посадових окладів та тарифних ставок працівників в бік погіршення не дотримано вимог законодавства щодо строку повідомлення позивача про зміну умов оплати, передбаченого ст.ст.32, 103 КЗпП України та не надано доказів щодо змін в організації виробництва і праці відповідача, тому накази №13а від 04 вересня 2019 року «Про зміни штатного розпису» видано з порушенням норм діючого трудового законодавства та є незаконним.
Отже, позивач має право вимагати стягнення не донарахованої заробітної плати.
Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.
За змістом ст.117КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Вказані висновки відповідають правовій позиції викладеній у рішенні Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 370/1754/15-ц та у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 500/6631/16-ц.
Згідно довідки від 01 листопада 2020 року, сформованої автоматично з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відносно застрахованої особи ОСОБА_1 (форма ОК7), яка надана нею, наявні відомості про сплату внесків ПрАТ «Зелений Гай» за 2019 рік отримання заробітної плати та кількість днів трудових відносин: за січень 6500 грн., з лютого по липень включно по 8000 грн. за кожен місяць, з серпня по грудень по 4200 грн. за кожен місяць; за 2020 рік з січня по липень включно по 4800 грн. за кожен місяць, за серпень - 4723, за вересень -5000 грн.
Довідка з цього реєстру станом на 05 січня 2021 року, надана до суду відповідачем, містить відомості про заробітну плату позивача за жовтень 2020 року- 21663 грн.63 коп. (16 днів).
Звертаючись до суду з цим позовом позивачем надано розрахунок з якого вбачається, що нею як розрахункова величина посадового окладу за період з серпня 2019 року по вересень 2020 року зазначається 6440 грн., тобто оклад з урахуванням утримання (8000-19.5% (податок на дохід фізичних осіб 18% та військовий збір 1.5%), а тому з врахуванням заробітної плати за жовтень 2020 року, компенсація за невикористану відпустку 17439 грн. 23 коп.. Всього виплачено 39989 грн.56 коп. (з серпня 2019 року по червень2020 року), залишок склав 67609 грн.67 коп. (з серпня 2019 року по жовтень 2020 року).
Відповідачем у свою чергу надано довідку №120 від 17 листопада 2020 року, відповідно до якої належить до виплати позивачеві - 68844 грн. 44 коп., виплачено - 39990 грн. 37 коп., залишок - 28 854 грн.07 коп. Проте вказаний розрахунки не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказано суму без врахування обов'язкових платежів та зборів.
Згідно виписки по особовому рахунку за період з 01 серпня по 31 жовтня 2020 року оклад ОСОБА_1 з 01 по 31 серпня 2020 року (3 доби - 24 год) становить 720 грн., ідпускні з 03 по 26 серпня 2020 року (23 доби) - 3537 грн.40 коп., а всього за серпень 2020 року - 4257 грн 40 коп. з врахуванням податків та обов'язкових платежів, або 3427, 20 грн. без таких. Заборгованість по заробітній платі за липень 3963 грн.44 коп. А всього до сплати за серпень 2020 року - 7390 грн.65 коп.
За вересень 2020 року за період з 01 по 30 вересня - 22 дні (176 год.) нараховано 5000 грн., а з вирахуванням податків та обов'язкових платежів -4025 грн. А всього до сплати з врахуванням заборгованості за минулий місць 11415 грн.65 коп. ( 7390.65+4025).
За жовтень 2020 року оклад з 01 по 31 жовтня 2020 року за 11 днів (87 год) - 2604 грн.79 коп., компенсація за невикористану відпустку (122 дні) - 19058 грн.84 коп., а всього нараховано 21666 грн.63 коп., а за вирахуванням податків 17439 грн.22 коп. З врахуванням невиплаченої заборгованості за попередні періоди до сплати 28854 грн.88 коп. (11415.65+ 17439.22).
Інших належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем, відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано.
Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією працедавця.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначено, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, усі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.
У разі невиплати з вини роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема, згідно з умовами трудового договору та відповідно до законодавчих гарантій.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Судом встановлено, що відповідачем у день звільнення позивача не було проведено відповідний розрахунок.
Отже, право на отримання ОСОБА_1 при звільненні нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, а також грошової компенсації за невикористану відпустку передбачене зазначеними вище нормами закону.
Визначаючи розмір заборгованості нарахованої, але не виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2019 року по 16 жовтня 2020 року та грошової компенсації за невикористані відпустки суд апеляційної інстанції бере до уваги відомості із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відносно застрахованої особи ОСОБА_1 (форма ОК7), відповідно до якого розмір заробітної плати позивача станом на липень 2019 року становив 8000 грн. Відомостей (наказу) про зміну умов праці у бік погіршення саме з серпня 2019 року матеріали справи не містять.
Суд апеляційної інстанції при визначенні розміру грошових виплат належних позивачу при звільненні, бере до уваги розмір посадового окладу у сумі 8000 грн. При цьому, колегія суддів враховує, що позивачу тривалий час здійснювалася виплата заробітної плати з урахуванням посадового окладу у розмірі 4200, 4800 грн., що підтверджується відомостями з Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 . Такі докази у їх сукупності повністю узгоджуються із матеріалами справи та встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи.
За період з липня 2019 року по червень 2020 року позивачеві було виплачено 49 677 грн.60 коп. (з врахування податків та обов'язкових платежів, або 39990 грн.46 коп. без врахування таких). Сторонами розмір виплаченої заробітної плати у розмірі 39990 грн.46 коп. не заперечується.
В той же час виходячи, із розміру посадового окладу 8000 грн. за цей же період недоплата склала 38322 грн.40 коп. (різниця між фактично нарахованими сумами та розміром окладу до його зменшення), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до наданого відповідачем розрахунку розмір заборгованості за період червня 2020 року по день звільнення склав 35843 грн.65 коп. з врахуванням податків та обов'язкових платежів (або 28854 грн.07 коп. без врахування таких). При звільнені позивачеві не виплачено частково заробітну плату за червень, заробітну плату за серпень,- жовтень, відпускні за серпень та компенсацію невикористаної відпустки при звільненні.
Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів не погоджується з таким розрахунком, оскільки його проведено без врахування посадового окладу 8000 грн. та вважає за необхідне навести свій розрахунок суми заборгованості, які підлягає стягненню з відповідача:
заборгованість заробітній платі за 3 дня серпня 2020 року- 1200 грн. (8000:160н/чх24 ч.);
відпускні за серпень 2020 року - 6219 грн.72 коп.( 8000х12 міс.=96000: 355 календ.роб.дні=270.42х23 дн. відпустки).
заробітна плата за вересень 2020 року - 8000 грн., жовтень 2020 року - 4167 грн.66 коп.(8000:167 н/ч х 87 ч.);
Відповідно до ч.1 ст. 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок), де, зокрема, визначено, що даний порядок застосовується у випадках виплати працівникам компенсації за невикористані відпустки.
Так, згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
За такого компенсація за невикористану відпустку при проведені розрахунку становить 32991 грн.55 коп. (8000х12=96000:355х 122дні невикор. Відпустки).
Отже, заборгованість з червня по жовтень 2020 року відповідача перед позивачем становить 53378 грн.93 коп. А всього за період з червня 2019 року по 16 жовтня 2020 року - 98901 грн.33 коп. з врахуванням податків та обов'язкових платежів.
Розрахунок компенсації за невикористану відпустку, зроблений відповідачем, не відповідає порядку розрахунку визначеному Постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, а тому не може бути взяти до уваги судом.
Крім того, позивачем також наведено неправильний розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, щодо стягнення якого ним заявлено вимогу в порядку ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими розд. 2 абз. 3 постанови КМУ "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995р № 100, а також згідно п. 32 Постанови пленуму ВСУ за №9 від 06.11.1992 р. - обчислення середньої заробітної плати для виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати проводиться виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV вказаного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Розмір середньоденного заробітку позивача розраховуємо за наступною формулою: 1200 +8000/25 (відпрацьованих днів за серпень-вересень 2020) = 368 грн.
Таким чином, з рахуванням розміру середньоденного заробітку позивача, кількості робочих днів періоду затримки розрахунку при звільненні, до стягнення з відповідача підлягає сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 45264 грн., виходячи з розрахунку 368 грн. (середньоденна заробітна плата) х 123 робочий день (за період з16 жовтня 2020 року по 13 квітня 2021 року.
17 грудня 2020 року позивач звернулася до суду першої інстанції з цим позовом та просила, стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 67609 грн.67 коп. та середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку до 01 грудня 2020 року у розмірі 9506 грн.67 коп.
Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції визначено розмір заборгованості по заробітній платі 98901 грн.33 коп., а середній заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 45 264 грн., що є значно більше ніж заявлені вимоги позивача, колегія суддів дотримуючись принципу диспозитивності (ст.13 ЦПК України) не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог та вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 67609 грн.67 коп. та середній заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 9506 грн.67 коп.
Як вбачається з роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться у постанові від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в рішенні.
Апеляційний суд також звертає увагу на неправильність висновку суду першої інстанції щодо стягнення середнього заробітку за 31 день затримки в межах заявлених позовних вимог, оскільки у відповідності до ч. 1 статті 117 КЗпП України середній заробіток стягується по день фактичного розрахунку (день ухвалення рішення суду).
Отже, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених письмових доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, які мають значення для справи суд першої інстанції не встановив належним чином при вирішенні справи та помилково вважав наявними підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 35843 грн. 07 коп. заборгованості по заробітній платі, нарахованих, проте не виплачених позивачу при звільненні, взявши до уваги при цьому як належний доказ саме суми, які були нараховані відповідачем позивачу з урахуванням посадових окладі у розмірі 4200 грн., 4800 грн. та 5000 грн., що не погоджено з позивачем у встановленому законом порядку, а не з розрахунку посадового окладу позивача у розмірі 8000 грн.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав помилкову оцінку доказам зібраним по справі, що призвело до неправильного вирішення спору, за такого в силу п.3,4ч.1 ст.376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішенняпро задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
В силу вимог ст.141 ЦПК України з ПрАТ «Зелений Гай» належить стягнути судовий збір на користь ОСОБА_1 у розмірі 2102 грн. 20 коп. (840.80 +1261.20) (за подачу позову та апеляційної скарги), в дохід держави 2102 грн. 20 коп. (840.80 +1261.20) (за подачу позову та апеляційної скарги)
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381,382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Зелений Гай» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Зелений Гай» (код ЄДРПОУ 00414090) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 67 609 (шістдесят сім тисяч шістсот дев'ять ) грн. 67 коп. (без утримання податків та обов'язкових платежів) та 9506 (дев'ять тисяч п'ятсот шість) грн. 67 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (без утримання податків та інших обов'язкових платежів), судові витрати у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 20 коп. та в дохід держави 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 20 коп. судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 16 квітня 2021 року.