16.04.21
33/812/155/21
Справа № 490/300/21 Головуючий у місцевому судді Скрипченко С.М.
Провадження № 33/812/136/21 Головуючий у апеляційному суді Темнікова В.І.
Провадження № 33/812/155/21
16 квітня 2021 року Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Темнікової В.І.,
за участю секретаря - Лівшенко О.С.,
особи, притягнутої до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,
захисника - Ігнатова Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційними скаргами особи, притягнутої до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та захисника особи, притягнутої до адміністративної відповідальності - адвоката Ігнатова Дмитра Івановича на постанову судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2021 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не
працюючого, проживаючого за адресою : АДРЕСА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 10200 грн.,-
Згідно постанови судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2021 року, ОСОБА_1 02.01.2021 року о 21 год. 05 хв., керуючи транспортним засобом «ВАЗ 2104», номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Одеське шосе в районі будинку 102 в м. Миколаєві, був зупинений працівниками поліції та мав явні ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, тремтіння пальців рук. В присутності двох свідків відмовився від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в доход держави в розмірі 10200 грн.
В апеляційній скарзі особа, притягнута до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2021 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Вважає, що оскаржувана постанова суду не відповідає дійсним обставинам справи та винесена з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що він не був повідомлений належним чином про розгляд справи, отже судом першої інстанції не виконані вимоги ст. 268 КУпАП щодо належного повідомлення про розгляд справи, що стало причиною порушення права на захист.
Відповідно до ст. 277-2 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, викликається до суду повісткою. Справи такої категорії розглядаються за участю правопорушника. За правилами ст. 268 КУпАП справу може бути розглянуто лише в тому разі, коли є дані про належне повідомлення особи.
Згідно п.24 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що суди повинні неухильно виконувати вимоги ст.268 КУпАП з розгляду справи про адміністративне правопорушення у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Розгляд за відсутності зазначеної особи можливий лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду, і якщо від неї не надійшло обґрунтованих клопотання про його відкладення.
Проте, на день винесення постанови в суду не було жодних доказів його належного повідомлення у передбачений законом спосіб.
Крім того вказує, що 12.03.2021 року від захисника Ігнатова Д.І. до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в іншому процесі, а також з метою виклику і допиту свідків. Натомість, суд першої інстанції не звернув на це уваги і взагалі не відобразив у постанові, що з боку сторони апелянта заявлялись якісь клопотання. Таким чином, апелянт вважає, що судом першої інстанції грубо порушено право на доступ до правосуддя і право на захист, гарантовані ст. 59 Конституції України.
Тому ОСОБА_1 вважає, що така обставина є безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки вона винесена з порушенням процесуальних норм.
Крім того, зазначає, що судом першої інстанції не перевірені обставини справи шляхом допиту свідків. Оскільки відповідно до п. 24 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247 і 280 КпАП, у тому числі шляхом допиту свідків.
Тому на підтвердження факту проходження належним чином огляду на стан сп'яніння мали бути допитані у судовому засіданні обидва свідки. Натомість суд розглянув справу поверхово і формально, не допитавши усіх свідків в судовому засіданні.
Вважає, що письмові пояснення свідків, на які посилається суд, не є належними доказами по даній категорії справ з огляду на правові позиції ВСУ.
Крім того, вказує, що окремі пояснення цих свідків не збігаються з даними у протоколі. Адже в окремих поясненнях зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння за допомогою алкотестера, та виявив бажання пройти огляд в медичному закладі. А в протоколі за підписами цих свідків сформульовано так, що ОСОБА_1 відмовився проходити огляд у встановленому законом порядку, а також відмовився проїхати у медичний заклад. Таким чином, ці пояснення не збігаються, через що неможливо встановити дійсні фактичні обставини справи, а сам він заперечує факт відмови від проходження огляду.
У зв'язку з цим, захисник Ігнатов Д.І. звернув увагу суду першої інстанції на ці обставини і у клопотанні просив викликати і допитати цих свідків, але це клопотання було судом проігноровано.
Також ОСОБА_1 вказує, що не виконував функції водія, у постанові відсутні докази керування транспортним засобом, що виключає склад ч. 1 ст. 130 КУпАП. Тому за відсутності доказів керування особою транспортним засобом застосування ч. 1 ст. 130 КУпАП є неможливим.
З метою спростування факту керування захисник у своєму клопотанні просив допитати свідка ОСОБА_2 , але судом це було проігноровано.
Направлені до суду матеріали справи про адміністративне правопорушенням не містили передбачених законом відеозаписів щодо фіксації факту порушення водієм ПДР, факту виконання функцій водія.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню із закриттям справи за відсутністю в діях апелянта складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Захисником особи, притягнутої до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвокатом Ігнатовим Д.І. подано апеляційну скаргу аналогічного змісту.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника Ігнатова Д.І. на підтримку доводів апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляції та дослідивши матеріали справи слід дійти висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із пунктом 2.9(а) Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10 жовтня 2001р. (далі Правила), водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 2.5 Правил).
Невиконання вказаних правил утворюють склад правопорушень, передбачених ч. 1 статті 130 КУпАП.
Так, згідно ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративним правопорушенням є керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).
Системний аналіз норм ст. 130 КУпАП України, відповідальність за якою поширюється на невизначене коло осіб та передбачає накладення стягнення у виді штрафу та обмеження у користуванні водійськими правами, дозволяє дійти до висновку, що за своєю суттю це є кримінальним порушенням /обвинуваченням.
При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов'язок довести вину особи, який передбачений ч. 2 ст. 6 Конвенції, та заборона подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення (ст. 4 Протоколу 7 до Конвенції).
Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до положень статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (частини 1-3 ст.7 КУпАП).
Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративне правопорушення є своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування всіх обставин справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинене правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Оскаржена постанова судді не відповідає наведеним положенням закону.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
В постанові про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності від 15 березня 2021р. зазначено, що ОСОБА_1 02.01.2021 року о 21 год. 05 хв., керуючи транспортним засобом «ВАЗ 2104», номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Одеське шосе в районі будинку 102 в м. Миколаєві, був зупинений працівниками поліції, та мав явні ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, тремтіння пальців рук. В присутності двох свідків відмовився від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, чим порушив п. 2. 5 Правил дорожнього руху України.
Даною постановою ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, а саме у відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
При цьому, за результатами розгляду справи суд першої інстанції вважав доведеним як факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду у встановленому законом порядку на стан алкогольного сп'яніння, так і факт керування ним транспортним засобом.
До такого висновку суд, як зазначено в постанові, дійшов на підставі досліджених ним під час розгляду справи доказів, а саме: даних, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення, письмових пояснень свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також відповіді з КНП "Миколаївський обласний центр психічного здоров'я" МОД від 04.02.2021р,. з якої слідує, що ОСОБА_1 не проходив медичний огляд на стан сп'яніння в закладі 02.01.2021р. та іншими матеріалами справи в сукупності.
Однак, поза увагою місцевого суду залишилось те, що визначальними для кваліфікації діяння за ст.130 КУпАП, є не тільки факт відмови від проходження огляду на виявлення стану алкогольного сп'яніння чи перебування у такому стані, а й встановлення спеціального суб'єкта такого адміністративного правопорушення, оскільки суб'єктом зазначеного адміністративного правопорушення може бути лише особа, яка керує транспортним засобом, тобто здійснює усвідомлену і цілеспрямовану діяльність з використання відповідних його функцій.
Отже, обов'язковому з'ясуванню підлягає факт керування особою транспортним засобом, адже відповідно до диспозиції ч.1 ст. 130 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
При цьому основною ознакою суб'єкта зазначеного правопорушення є саме елемент керування особою транспортним засобом, отже зазначена обставина обов'язково належить до предмету доказування під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Згідно з пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КпАП України не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим із того моменту, коли він почав рухатись.
Проте в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
Так, в суді першої інстанції справа розглядалася без участі ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Ігнатова Д.І. Захисником Ігнатовим Д.І. в письмовому вигляді направлялось клопотання про виклик та допит свідків в судовому засіданні, зокрема, і ОСОБА_2 . Проте в клопотанні не було зазначено адресу свідка ОСОБА_2 .
Розгляд справи суд першої інстанції завершив без допиту свідків у судовому засіданні.
В апеляційних скаргах ОСОБА_1 та його захисник зазначили, що 02 січня 2021р. ОСОБА_1 не виконував функції водія, а у постанові відсутні докази керування транспортним засобом, що виключає склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що він не керував транспортним засобом, про що він повідомляв працівникам поліції, однак, вони наполягали на тому, що він керував транспортним засобом. В цей день за кермом автомобіля був його товариш ОСОБА_2 , якого він попросив відвезти його з Варварівки в с. Весняне до товариша, але по дорозі закінчилося пальне, тому ОСОБА_2 з каністрою пішов на заправку. Він вийшов з машини через двері зі сторони сидіння водія, так як двері зі сторони пасажирського сидіння не працювали, а потім повернувся до автомобілю та сів на сидіння водія. В цей час до автомобіля під'їхали працівники поліції. Повернувся ОСОБА_2 вже після того, як працівниками поліції був складений протокол про адміністративне правопорушення.
Зазначені пояснення ОСОБА_1 підтвердив в суді апеляційної інстанції допитаний у якості свідка ОСОБА_2 , який пояснив, що на початку січня 2021р. (точну дату він не пам'ятає) після 20-00 год. чи 20-30 год. ОСОБА_1 попросив відвезти його з Варварівки в с. Весняне до товариша. По дорозі закінчилося пальне, тому ОСОБА_2 з каністрою пішов на заправку. Його не було приблизно 40 хвилин, а може й більше. Коли він повернувся, ОСОБА_1 йому повідомив, що він сидів на сидіння водія, тому працівники поліції вирішили, що він керував транспортним засобом та склали на нього протокол.
Направляючи справу до суду, працівниками поліції не було долучено до протоколу про адміністративне правопорушення диск з відео, хоча про його наявність зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення. Не був витребуваний та досліджений зазначений диск також під час розгляду справи судом першої інстанції.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його захисник в категоричній форі заперечували проти дослідження зазначеного доказу, який не був предметом дослідження судом першої інстанції. За такого даний диск з відео не досліджується судом апеляційної інстанції та не сприймається ним як належний та допустимий доказ, оскільки суд за своєю ініціативою не має права збирати додаткові докази винуватості особи.
В протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 532460 від 02.01.2021 року, зазначено, що 02 січня 2021 року о 21:05 год., в м. Миколаєві Центральний район Одеське Шосе, 102, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 2104 д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння : запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків, а також відмовився проїхати в медичний заклад, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, тобто вчинив правопорушення, за яке передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність.
Даний протокол підписаний свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
З Акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, який також підписаний свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , вбачається, що огляд ОСОБА_1 проведений у зв'язку з виявленими ознаками, а саме : нестійка хода, запах алкоголю з порожнини рота, млява мова. В графі акту «Результати огляду на стан сп'яніння» зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду та від підпису.
Проте, письмові пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які також ними прочитані та підписані, не підтверджують факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, оскільки вони були очевидцями лише того, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння в їх присутності за допомогою алкотестера Драгер, однак виявив бажання пройти медичний огляд на стан сп'яніння в медичному закладі у встановленому законом порядку.
Зазначені свідки неодноразово викликалися судом апеляційної інстанції, однак вони до судового засідання не з'явилися. Повістки повернулися до суду з відміткою, що свідки за зазначеними ними адресами відсутні.
Отже письмові пояснення свідків протирічать даним, зазначеним в протоколі про адміністративне правопорушення та акті огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів і дане протиріччя не усунуто під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
За такого, до даних, зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення та акті огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, як до доказів в розумінні ст. 251 КУпАП, з урахуванням зазначених вище обставин, апеляційний суд відноситься критично, оскільки інші належні та допустимі докази у справі не підтверджують того факту що, ОСОБА_1 керував транспортним засобом та був зупинений працівниками поліції, а також того, що він відмовився від проходження медичного огляду у медичному закладі у встановленому законом порядку.
Інші належні та допустимі докази обставин вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення в матеріалах справи відсутні.
Зазначені обставини в своїй сукупності свідчать про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 02 січня 2021 року о 21 годині 05 хвилин в м. Миколаєві по вул. Одеське шосе в районі будинку 102 керував транспортним засобом «ВАЗ 2104», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у передбаченому законом порядку, зокрема у медичному закладі.
У рішенні ЄСПЛ від 21.07.2011 р. по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Тому, з огляду на те, що диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП, передбачає відповідальність за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння, в тому числі алкогольного сп'яніння, а у справі відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 керував автомобілем, коли працівники поліції запропонували йому пройти огляд на стан сп'яніння, та відмовився від проходження огляду у медичному закладі у встановленому законом порядку, та враховуючи положення ст. 62 Конституції України, відповідно до якої, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, слід дійти висновку про не встановлення в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.1
Отже, висновки суду першої інстанції про винність ОСОБА_1 у вчиненні вище зазначеного адміністративного правопорушення не ґрунтуються на доказах у справі і є неправильними, у зв'язку із чим постанова судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2021 року підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає закриттю із підстав, передбачених п.1 ст. 247 КУпАП, тобто у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Керуючись ст. ст. 247, 294 КУпАП, апеляційний суд -
Апеляційні скарги особи, притягнутої до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Ігнатова Дмитра Івановича - задовольнити.
Постанову судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2021 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 200 грн. - скасувати.
Провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Миколаївського
апеляційного суду В.І.Темнікова