16.04.21
22-ц/812/761/21
Єдиний унікальний номер судової справи № 487/5705/16
Провадження № 22-ц/812/761/21
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
13 квітня 2021 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
при секретарі судового засідання - Горенко Ю.В.,
за участі заявника - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 березня 2021 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Гаврасієнком В.О., дата складання повного тексту не зазначена, за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, виданого по цивільній справі за позовом автогаражного кооперативу «Парма» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Парма», про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов'язання вчинити певні дії,-
У січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Обґрунтовуючи заяву вказував, що 31 жовтня 2019 року Заводським районним судом м. Миколаєва ухвалено рішення, резолютивна частина якого передбачає такі заходи примусового виконання: - витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 металевий гаражний бокс № НОМЕР_1 розташований на території АГК «Парма» за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 10; - зобов'язати ОСОБА_1 повернути АГК «Парма» металевий гаражний бокс № НОМЕР_1 розташований на території АГК «Парма» за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 10; - стягнення з ОСОБА_1 на користь АГК «Парма» судові витрати в сумі 1102 грн.42 коп.
13 травня 2020 року на виконання вищезазначеного рішення видано два виконавчі листи №487/5705/16-ц наступного змісту: - зобов'язати ОСОБА_1 повернути АГК «Парма» металевий гаражний бокс № НОМЕР_1 розташований на території АГК «Парма» за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 10; - стягнути з ОСОБА_1 на користь АГК «Парма» судові витрати в сумі 1102 грн.42 коп.
По кожному із виконавчих документів заступником начальника Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві прийняті постанови про відкриття виконавчого провадження.
На його думку, існує декілька причин про відсутність обов'язку боржника передати відсутній у нього металевий гараж:
По-перше - виконавчий лист видано помилково, оскільки заявлений АГК «Парам» позов з урахуванням зміни його предмету, є віндикаційним і задоволений судом з посиланням на ст.ст. 387, 388 ЦК України.
Згідно з даними нормами ЦК України та правової позиції ВП ВС в постанові від 14 листопада 2018 року, справа №183/1617/16, у разі задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Отже виконавчий лист має містити першу вимогу вказану у резолютивній частині рішення, на якій наполягав позивач до зміни предмету позову.
По-друге, у нього відсутній гараж № НОМЕР_1 щодо якого суд прийняв рішення і видав виконавчий лист, а відтак судом видано виконавчий лист про зобов'язання ОСОБА_1 повернути не той гараж, який знаходиться у володінні ОСОБА_1 з 2007 року, а другий, що з показів ОСОБА_2 переданий восени 2009 року.
Гараж, яким володіє ОСОБА_1 не може бути гаражем, який належить АГК «Парма» і тому не може бути йому переданий. Тому виконавчий лист не підлягає виконанню.
02 березня 2021 року ОСОБА_1 було подано доповнення до раніше поданої ним заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, ще двома підставами, а саме АГК «Парма» не передавав ОСОБА_1 у користування металевий гараж та те, що 23 січня 2016 року правління АГК «Парма» не приймало рішення про звільнення ОСОБА_1 металевого гаражу № НОМЕР_1 , який останній зобов'язано повернути за рішенням суду від 31 січня 2019 року.
Враховуючи вищенаведене просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист про зобов'язання ОСОБА_1 повернути АГК «Парма» металевий гаражний бокс № НОМЕР_1 розташований на території АГК «Парма» за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна.
До розгляду заяви просив зупинити виконання по виконавчим провадженням №364138667, а у разі повернення виконавчих листів - заборонити приймати такі два виконавчих документи до виконання.
Ухвалою Заводського районного суду м.Миколаєва від 09 березня 2021 року у задоволенні заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з оскаржуваною ухвалою просить її скасувати та задовольнити його заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Мотивуючи свою апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначав про помилковість видачі виконавчих листів та вважає, що виконавчий лист має містити першу вимогу вказану у резолютивній частині рішення, а саме витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 металевий гаражний бокс № НОМЕР_1 , розташований на території АГК «Парма» за адресою м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 10.
Крім того, посилався на те, що судом видано виконавчий лист про зобов'язання ОСОБА_1 повернути не той гараж, який знаходиться у володінні ОСОБА_1 з 2007 року, а другий, що з показів ОСОБА_2 переданий восени 2009 року.
Більш того, суд зобов'язав ОСОБА_1 повернути АГК «Парма» металевий гараж, який придбано у МП «Парма» у 1993 році, оскільки рішення суду від 21 липня 2016 року по справі №487/1004/16 визнано правомірним рішення правління АГК від 23 січня 2016 року про зобов'язання ОСОБА_1 звільнити гараж.
Також зазначав, що у Заводському районному суді м. Миколаєва розглядається ще одна справа за його позовом до АГК «Парма» про визнання недійсним першого рішення правління АГК «Парма» від 31 серпня 2015 року по гаражу № НОМЕР_1 (справа 487/5524/18).
У відзиві на його позов представник АГК на відміну від заперечень по справі №487/1004/16 стверджував, що у володінні ОСОБА_1 знаходиться не металевий гараж, який АГК придбав у 1993 році, а інший металевий гараж, той що придбано у 2006 році згідно розписки від 02 вересня 2006 року. Отже, виявляється, що правлінням АГК приймалося рішення про звільнення ним металевого гаражу придбаного у ОСОБА_3 згідно розписки від 02 вересня 2006 року.
На його вимогу виключити із числа доказів подані документи, в тому числі розписку, представник АГК відмовився.
Також зазначав, що у кожній заяві про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, ним заявлялось клопотання, яке так і не було розглянуто.
Більш того, 01 березня 2021 року суддя Гаврасієнко В.О. постановив ухвалу, вказавши дату постановлення 28 січня 2021 року та призначив заяву до розгляду на дату, що вже минула - 08 лютого 2021 року.
04 березня 2021 року ним подавалася заява про відкладення розгляду справи, призначену на 09 березня 2021 року та розгляд клопотання про зупинення виконавчого провадження без його участі. Однак, 09 березня 2021 року суддя всупереч його заяві про відкладення розгляду справи, постановив ухвалу, в якій клопотання про зупинення виконавчого провадження не розглянуто та відмовив у задоволені заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. При цьому, не з'ясував жодної з обставин, вказаних у заяві та мотивуючи відхилення чи погодження із зазначеними у заяві доводами.
Крім цього, включив до ухвали, яка є офіційним документом завідомо неправдиві відомості, а саме те, що ОСОБА_1 надав до суду заяву, у якій просив розглянути заяву без його участі.
За такого, просив постановити окрему ухвалу щодо судді Гаврасієнка В.О. стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення - внесення до офіційного документу (судового рішення) завідомо неправдивих даних ст. 366 КК України та умисне внесення неправдивих відомостей чи несвоєчасне внесення відомостей до автоматизованої системи документообігу ст. 376-1 КК України.
Правом на подачу відзиву АГК «Парма» не скористався.
У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав свою апеляційну скаргу та просив про її задоволення.
Представник АГК «Парма» про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Від представника АГК - адвоката Семененка В.Б. до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на участь його у іншому судовому засіданні на вказану дату та час, неможливість направлення іншого представника та введення на території України карантину через спалах коронавірусу.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Розглянувши подане клопотання про відкладення судового засідання, обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника АГК, враховуючи, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування його пояснень, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила відмовити у задоволенні вказаного клопотання та здійснити розгляд скарги за відсутності представника АГК - адвоката Семененка В.Б., визнавши причини неявки неповажними та такими, що суперечать одна одній.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає в повному обсязі.
За приписами ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд
При цьому, однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення (ст. 129 Конституції України)
Згідно ч. 1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2019 року, яке залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року, позовні вимоги АГК «Парма» задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 металевий гаражний бокс № НОМЕР_1 розташований на території АГК «Парма» за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 10. Зобов'язано ОСОБА_1 повернути АГК «Парма» металевий гаражний бокс № НОМЕР_1 розташований на території АГК «Парма» за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 10.
13 травня 2020 року Заводським районним судом м. Миколаєва було видано виконавчі листи по виконанню вищевказаного рішення суду.
Постановою заступника начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 26 січня 2021 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 487/5705/16-ц виданого 13 травня 2020 накладено на боржника ОСОБА_1 за невиконання рішення суду штраф на користь держави у розмірі 1700,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, які б свідчили про необхідність визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню не встановлено.
З таким висновком суду колегія суддів апеляційного суду погоджується в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ч.ч1,2 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
У постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 755/15479/14-ц зазначено, що підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
При цьому, сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення (матеріально-правові обставини), наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа або наявності інших обставин, які зумовлюють необхідність встановлення питань виконання судового рішення (процесуально-правові обставини).
Словосполучення "або з інших причин" стосується словосполучення "якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням" та не надає розширеного тлумачення підстав, за наявності яких суд може визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню. Іншими причинами, наприклад, може бути скасування чи зміна рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку, або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами, коли виконавчий лист ще не виконаний.
Саме такі роз'яснення надано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №8 від 25 вересня 2015 року "Про узагальнення практики розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах".
Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Разом з тим, за наявності судового рішення, яке набрало законної сили та підлягає виконанню, заявником при зверненні до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не доведено, що ним чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого його обов'язок припинився, або такий обов'язок боржника припинився з інших причин, передбачених положеннями ст. 432 ЦПК України.
Частиною першою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 не наведено обґрунтованих підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Обґрунтовуючи заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню ОСОБА_1 посилався на те, що виконавчий лист видано помилково, оскільки заявлений АГК «Парма» позов з урахуванням зміни його предмету, є віндикаційним і задоволений судом з посиланням на ст.ст.387,388 ЦК України.
Згідно з даними нормами ЦК України та правової позиції ВП ВС в постанові від 14 листопада 2018 року, справа №183/1617/16, у разі задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Отже виконавчий лист має містити першу вимогу вказану у резолютивній частині рішення, на якій наполягав позивач до зміни предмету позову. Також, зазначив, що у нього відсутній гараж № НОМЕР_1 , щодо якого суд прийняв рішення і видав виконавчий лист, а відтак судом видано виконавчий лист про зобов'язання ОСОБА_1 повернути не той гараж, який знаходиться у володінні ОСОБА_1 з 2007 року, а другий, що з показів ОСОБА_2 переданий восени 2009 року. Гараж, яким володіє ОСОБА_1 не може бути гаражем, який належить АГК «Парма» і тому не може бути йому переданий. Тому, виконавчий лист не підлягає виконанню.
Однак, такі не є підставою у розумінні ст. 432 ЦПК України для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Даних про те, що рішення суду виконано в добровільному порядку матеріали справи не місять.
Оскільки, судом видано виконавчий лист, який відповідає резолютивній частині судового рішення, судове рішення в силу ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" підлягає примусовому виконанню до його фактичного виконання у повному обсязі, зважаючи на встановлений Законом України "Про виконавче провадження" порядок закінчення виконавчого провадження, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Доводи апеляційної скарги щодо правомірності набуття АГК «Парма» права на спірний гараж та правомірності користування ним заявником фактично зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції, яке постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року залишено без змін.
У справі "Soering vs UK" Європейський суд визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Виконання будь-якого рішення суду є обов'язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Судовий захист прав особи, як і діяльність суду, не може вважатися ефективним, якщо рішення суду не буде виконано або виконано неналежним чином і без подальшого контролю суду за їх виконанням.
У своїй заяві від 25 січня 2021 року ОСОБА_1 просив зупинити виконання по виконавчим провадженням №364138667, а у разі повернення виконавчих листів - заборонити приймати такі два виконавчих документи до виконання. Однак, таке судом першої інстанції вирішено не було.
Матеріали справи не містять процесуальних документів щодо вирішення зазначеного вище клопотання; також відсутня інформація про вирішення вказаних клопотань усно в судових засіданнях, що стверджується змістом протоколів судових засідань 04 та 09 березня 2021 року (т.3 а.с.62,67).
А відтак, доводи апеляційної скарги в частині порушення судом норм процесуального права заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, проте не спростовують висновку суду про відсутність правових підстав для задоволення заяви та не є такими з якими закон пов'язує обов'язкове скасування судового рішення суду.
Інші вимоги апеляційної скарги перевірені судом апеляційної інстанції, однак також задоволенню не підлягають.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо вимог про постановлення окремих ухвал.
Відповідно до ст.385 ЦПК України апеляційний суд у випадках і в порядку, встановлених ст.262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Згідно з ч.10 ст. 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 просив постановити окрему ухвалу щодо судді Гаврасієнка В.О. стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення - внесення до офіційного документу (судового рішення) завідомо неправдивих даних ст.366 КК України та умисне внесення неправдивих відомостей чи несвоєчасне внесення відомостей до автоматизованої системи документообігу ст.376-1 КК України.
Обґрунтовуючи обставини винесення окремої ухвали ОСОБА_1 вказував, що суддя 01 березня 2021 року постановив ухвалу, вказавши дату постановлення 28 січня 2021 року та призначення заяву до розгляду на дату, що вже минула - 08 лютого 2021 року.
Проте, такі твердження на думку колегії суддів є надуманими і не підтверджуються належними, достовірними доказами. До того ж, заявником не зазначено норми відповідного законодавства, які на його думку, були порушені суддею.
Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що суддя включив до ухвали, яка є офіційним документом завідомо неправдиві відомості, а саме те, що він ( ОСОБА_1 ) надав до суду заяву, у якій просив розглянути заяву без його участі.
Так, за матеріалами справи 04 березня 2021 року ОСОБА_1 надав до суду дві заяви: за змістом першої - просив розгляд його заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відкласти у зв'язку з перебуванням його у відрядженні з 09 по 12 березня 2021 року, при цьому документів на підтвердження вказаних обставин суду не надав, за містом другої- просив вирішити його клопотання про зупинення виконавчого провадження без його участі.
Суд на зміст вказаних заяв належної уваги не звернув та розглянув справу без участі заявника, про що зазначив у своїй ухвалі. Проте, помилковість посилання суду на наявність заяви заявника «про розгляд справи без його участі» не може бути безумовною підставою для винесення відносно судді окремої ухвали.
Перевіривши доводи апеляційної скарги з приводу постановлення окремої ухвали відносно судді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що із матеріалах справи, не вбачається факту доведення умисних протиправних дій особи, відносно якої зазначена вимога про постановлення окремої ухвали.
Допущені суддею порушення норм процесуального права, не є достатньою підставою для постановлення окремої ухвали.
Отже, підстав для задоволення клопотання заявника щодо винесення окремої ухвали про порушення законодавства суддею, яке містить ознаки кримінального правопорушення немає.
Обґрунтовуючи у клопотанні підстави для постановлення окремої ухвали стосовно ОСОБА_4 та надіслання її прокурору або органу досудового розслідування, заявник посилався на те, що останній під час розгляду справи по суті надав завідомо неправдиві показання у формі заяви свідка. Однак, таке клопотання не підлягає задоволенню, оскільки в силу приписів ст.262 ЦПК України окрема ухвала може бути постановлена при розгляді справи по суті спору (ч.3 ст.258 ЦПК України). Проте, ОСОБА_1 таке клопотання своєчасно заявлено не було. На сьогодні, судом апеляційної інстанції розглядається справа за заявою ОСОБА_1 у порядку розділу VI ЦПК України «Процесуальні питання, пов'язанні з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб).
Щодо постановлення окремої ухвали за ознаками підробки договору від 22 серпня 1993 року та прибуткового касового ордеру №121 та надіслання її прокурору або органу досудового розслідування, то заявник не вказує, у відношенні якої конкретно особи або конкретного органу, на його думку, повинна бути постановлена така окрема ухвала, а судом апеляційної інстанції не встановлено підстав, визначених ст.262 ЦПК України для постановлення такої, а тому відсутні підстави для його задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 356-360 ЦПК України, заявами по суті справи в суді апеляційної інстанції є саме апеляційна скарга та відзив на апеляційну скаргу.
У цій справі суд апеляційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді апеляційної інстанції (додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги надані ОСОБА_1 13 квітня 2021 року), у зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасника справи, які не наведені у апеляційній скарзі.
Зважаючи на викладене та в силу приписів ст.375 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381,382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 березня 2021 року залишити без змін.
У задоволенні клопотання про постановлення окремих ухвал - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді: Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 16 квітня 2021 року.