Справа № 461/1428/20 Головуючий у 1 інстанції: Фролова Л.Д.
Провадження № 22-ц/811/1509/20 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
Категорія:39
09 квітня 2021 року м.Львів
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого -судді Бойко С.М., суддів: Шеремети Н.О., Цяцяка Р.П., розглянувши в порядку письмового провадженняцивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 квітня 2020 року в справі за позовом акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У лютому 2020 року акціонерне товариство (далі - АТ) «Ідея Банк» звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в розмірі 39159 грн. 43 коп.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 19.10.2018 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено генеральний кредитний договір №ГКД.428186.1, в рамках якого 28.11.2018 року відповідачу видано транш за №G01.10701.004594955 у розмірі 27700 грн., підтвердженням чого є належним чином засвідчені копії меморіальних ордерів, і одночасно з видачею траншу відповідачу було надіслано графік щомісячних платежів за цим траншем, згідно з яким відповідач повинна була повертати кредит в порядку та строки, передбачені договором та графіком щомісячних платежів, однак, відповідач не виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 28.01.2020 року утворилась заборгованість в розмірі 39159 грн. 43 коп., з яких: 23818 грн. 42 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 2615 грн. 05 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 365 грн. 13 коп. - строкові проценти; 3881 грн. 44 коп. - прострочені проценти; 692 грн. 50 коп. - нарахована плата за обслуговування кредиту; 6232 грн. 50 коп. - прострочена плата за обслуговування кредиту; 1554 грн. 39 коп. - пеня за несвоєчасне погашення платежів.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 квітня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 у користь АТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 32234 грн. 43 коп., яка складається: з основного боргу - 23818 грн. 42 коп.; простроченого боргу - 2615 грн. 05 коп.; прострочених процентів - 3881 грн. 44 коп.; строкових процентів - 365 грн. 13 коп.; пені за несвоєчасне погашення платежів - 1554 грн. 39 коп., а також суму сплаченого судового збору - 1730 грн. 27 коп., а всього - 33964 грн. 70 коп.
У задоволенні вимоги банку про стягнення плати за обслуговування кредиту в розмірі 6925 грн. - відмовлено.
Рішення суду оскаржив позивач АТ «Ідея Банк», просить рішення скасувати в частині незадоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі.
Апелянт зазначає, що рішення в оскаржуваній частині ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт не погоджується з висновком суду про те, що банк не мав права встановлювати у кредитному договорі такий платіж, як плату за обслуговування кредиту, і що така умова договору є нікчемною.
За позицією апелянта, такий висновок суду не враховує того, що кредитний договір укладено з відповідачем вже під час дії Закону України «Про споживче кредитування» №1734-VІІІ від 15.11.2016 року, що набрав чинності 10.06.2017 року, з прийняттям якого абзац 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з яким кредитодавцю заборонялось встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, вже втратив чинність, а тому ця норма Закону не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Натомість, положення Закону України «Про споживче кредитування», зокрема, п.4 ч.1 ст.1 Закону, містить визначення загальних витрат за споживчим кредитом, якими є витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Апелянт звертає увагу, що з 10.06.2017 року втратили чинність також Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2007 року №168, пункт 3.6 яких передбачав, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкладення згоди на укладення кредитного договору тощо).
Зазначає, що на зміну вказаним Правилам прийнято Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджені постановою правління Національного банку України від 08.06.2017 року, що набрали чинності 10.06.2017 року, а відтак, були чинними на момент укладення з відповідачем кредитного договору і залишаються чинними на даний час, якими визначено поняття загальних витрат за споживчим кредитом (ЗВСК), до яких входить: проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Апелянт наголошує, що позитивною для банку є й судова практика щодо нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості, на підтвердження чого посилається на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 26 грудня 2019 року у справі №467/555/19.
Апелянт вважає неправильним висновок суду першої інстанції про нікчемність передбаченої кредитним договором умови про нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки законодавством, чинним на момент укладення кредитного договору, не було заборонено передбачати у договорах споживчого кредиту умови про нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості, як і не передбачено вимоги щодо безоплатності послуг, за які вище вказана плата встановлена, а отже, недійсність такої умови не встановлена законом, з огляду на що така не може вважатися нікчемною.
Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 30.03.2021 року, є дата складення повного судового рішення - 09.04.2021 року.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 19.10.2018 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено генеральний кредитний договір №ГКД.428186.1., згідно з п.1.1. якого, сторони домовились, що банк зобов'язується відкрити відповідачу відновлювальну кредитну лінію, в межах якої надавати йому кредити (транші) на споживчі потреби у розмірі та на умовах, визначених (передбачених) цим договором, а відповідач зобов'язується повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування ними та інші платежі в порядку, розмірі та в строки (терміни), що передбачені цим договором та діючими тарифами банку.
Згідно з п. 1.2. генерального кредитного договору, строк дії кредитної лінії становить 120 місяців з моменту відкриття, строк дії окремого траншу становить 60 місяців.
Пунктом 1.3. договору передбачено, що видача траншів за цим договором здійснюється на підставі наданого позичальником погодження на отримання траншу у спосіб та в рамках цього договору. У день надання траншу банк передає особисто позичальнику або надсилає поштою рекомендованим листом, а позичальник надає згоду на отримання у такий спосіб, графіка щомісячних платежів за черговим траншем та не пізніше наступного банківського дня за днем надання траншу, здійснює грошовий переказ за траншем з позичкового рахунку на банківський поточний рахунок позичальника. Цим договором позичальник також доручає і надає розпорядження банку: переказати страховику в безготівковій формі кредитні кошти в частині суми страхового платежу через транзитний рахунок банку. Детальна інформація щодо страхування міститься у заяві на приєднання до договору страхування, яка додається до даного договору. Розмір страхового платежу за договором страхування встановлюється страховою компанією та не може перевищувати 15% від суми наданого траншу.
Пунктом 1.4. договору встановлено, що за користування кредитом (траншами) позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на маржу банку. Маржа банку становить 15%. Змінна частина процентної ставки дорівнює потрійному значенню UIRD (Український індекс рітейлових депозитів) (далі - Індекс) за останній день попереднього місяця. Індекс використовується як база для визначення процентної ставки. Індекс переглядається та може змінюватись банком щомісячно. Статистичні дані Національного банку України, які містять Індекс, розміщуються на офіційному сайті Національного Банку України за адресою: http://www.bank.gov.ua.
Порядок надання пропозиції про отримання траншу відповідачем, його умови (сума, строк тощо), а також погодження (волевиявлення) на отримання чергового траншу за генеральним кредитним договором передбачені пунктами 1.7, 1.8. цього договору, абонентський номер вказано відповідачем в генеральному кредитному договорі в розділі 3 «Реквізити та підписи сторін», а саме: НОМЕР_1 , за допомогою якого може здійснюватися сторонами виконання п.1.7, 1.8 договору.
На підтвердження виконання п.1.7. та п.п.2 п.1.8. договору, а саме, підтвердження свого волевиявлення щодо отримання траншу на запропонованих умовах шляхом скерування із абонентського номера телефону зворотного СМС-повідомлення із вказаним унікальним кодом та сумою траншу на номер 3553, відповідач направив отримане ним СМС-повідомлення від провайдера, що підтверджується реєстром СМС-повідомлень до договору про надання послуг №01/15082016 від 15.08.2016 року, укладеного між позивачем та провайдером ТОВ «МОБАЙЛ ДІВЕЛОПМЕНТ».
Відповідно до погоджених умов, сума траншу (присвоєний номер G01.10701.004594955) становить 27700 грн.
Позивачем в порядку та на умовах, передбачених п. 1.3 генерального договору, було направлено через ДП «Укрпошта» рекомендованою кореспонденцією відповідачу графік щомісячних платежів по траншу та перераховано грошові кошти на поточний рахунок позичальника, вказаний в п. 1.3. генерального договору.
Окрім того, пунктом 1.4.2. кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни, визначені згідно з актуальним графіком щомісячних платежів, в розмірі 2,5% річних від початкової суми кожного траншу, що буде відображена в графіку платежів у конкретному цифровому виразі.
Вказаним пунктом договору передбачено, що плата за обслуговування кредитної заборгованості сплачується позичальником за отримання наступних послуг: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.
Тобто, пунктом 1.4.2. кредитного договору фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту передбачена й у графіку щомісячних платежів.
При цьому, надання інших послуг, за вказану плату, умовами договору не передбачено.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Враховуючи наведене, оскільки позичальнику було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд констатує, що положення наведених вище пунктів кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі №194/1387/19 (провадження № 61-7416св20) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі №583/3343/19 (провадження №61-22778св19), який обґрунтовано враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, адже такий висловлено у справі з аналогічним суб'єктним складом та щодо аналогічних правовідносин (укладення кредитного договору після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування»).
Крім того, вказаний висновок, загалом, узгоджується із висновками Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18), висловленими щодо застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», зокрема, про те, що «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику».
Доводи апеляційної скарги про те, що Законом України «Про споживче кредитування» прямо не передбачено заборону на встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості не спростовують наведених вище висновків та не впливають на правильність вирішення справи, оскільки, у даному випадку, банком у кредитному договорі була встановлена плата за ті послуги, які за вказаним законом повинні надаватися безоплатно, окрім цього не надано позичальнику, як слабкій стороні договору, інформацію про перелік таких послуг.
Доводи апеляційної скарги про неврахування правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі №467/555/19 (провадження № 61-17707св19), є безпідставними, оскільки такий викладено у справі з правовідносинами, які не є подібними з правовідносинами у даній справі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для інших висновків по суті вирішення спору в оскаржуваній частині рішення, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу акціонерного товариства «Ідея Банк» залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 квітня 2020 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 09 квітня 2021 року.
Головуючий: __________Бойко С.М.
Судді: __________Шеремета Н.О.
__________Цяцяк Р.П.