Ухвала
15 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 201/11460/19
провадження № 61-5436ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про відшкодування моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») про відшкодування моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2019 року провадження у вказаній справі закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2019 року, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2020 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року відмовлено на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України.
У лютому 2021 року ОСОБА_1 повторно звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2020 року, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року визнано наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними, а апеляційну скаргу залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Запропоновано заявнику подати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження та надати докази поважності причин його пропуску. Крім того, заявнику запропоновано подати апеляційну скаргу, яка за формою і змістом має відповідати вимогам статті 356 ЦПК України. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 березня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2020 року відмовлено на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.
У квітні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 березня 2021 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу для продовження розгляду до апеляційного суду.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, як і пункт 8 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачають, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Статтею 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Звертаючись із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, ОСОБА_1 посилався на те, що він дотримувався карантинних обмежень, запроваджених у зв'язку із пандемією COVID-19, тому не міг вчасно подати апеляційну скаргу.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» установлено з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України карантин, а 25 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) на території України запроваджено режим надзвичайної ситуації та продовжено карантин до 24 квітня 2020 року, а у подальшому відповідними рішеннями КМУ запроваджено та продовжено адаптивний карантин до 31 грудня 2020 року.
У пункті 3 розділу ХII «Прикінцеві положення» ЦПК України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, яка діяла з 02 квітня 2020 року до 16 липня 2020 року включно) зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями, 185, 393 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
У пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 17 липня 2020 року, зазначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби ( COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом, тобто 06 серпня 2020 року.
Згідно з пунктом 3 розділу ХII «Прикінцеві положення» ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Розглядаючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що наведені заявником обставини не можуть вважатися поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки вони не є об'єктивно непереборними та такими що не залежать від волевиявлення заявника та пов'язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Встановивши, що у наданий судом строк ОСОБА_1 не виконав вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, а саме не звернувся до суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин його пропуску, суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Посилання заявника на запровадження карантинних обмежень не є безумовною підставою для поновлення пропущеного процесуального строку без зазначення та наведення відповідного обґрунтування і надання доказів неможливість здійснення процесуальних дій, що зумовлені такими обмеженнями.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (рішення Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» та від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України»).
Згідно із частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому, складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).
Такий правовий висновок міститься у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року по справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Ураховуючи висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а переоцінка наданих суду апеляційної інстанції доказів не належить до компетенції суду касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість відповідних доводів касаційної скарги.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
З огляду на зміст оскаржуваного судового рішення апеляційного суду та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про відшкодування моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. А. Воробйова
Ю. В. Черняк