Постанова
Іменем України
12 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 158/3388/19
провадження № 61-17831св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , Ківерцівська міська об'єднана територіальна громада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 31 липня 2020 року у складі судді Костюкевича І. О. та постанову Волинського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Осіпука В. В., Шевчук Л. Я.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , Ківерцівської міської об'єднаної територіальної громади про визнання недійсним рішення сільської ради.
Позовна заява мотивована тим, що вона на підставі рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 18 грудня 2012 року є власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .
Вказувала, що відповідно до частини другої статті 120 ЗК України з набуттям права власності на вказаний житловий будинок до неї перейшло право користування земельною ділянкою площею 0,40 га, на якій знаходиться цей будинок та якою користувались її батьки з 1956 року.
Рішенням Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 26 вересня 2013 року № 26/7 їй надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1500 га у власність для ведення особистого селянського господарства у с. Муравище Ківерцівського району Волинської області. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства розроблявся приватним підприємством «Ківерленд», однак, у 2017 році їй повідомлено про неможливість проведення робіт із розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки ця земельна ділянка передана іншій особі.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельній ділянці, яка погоджувалась їй для відведення, у 2017 році було присвоєно кадастровий номер: 0721886600:11:001:0362 на підставі рішення Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 27 грудня 2016 року № 13/11 та передано її у власність ОСОБА_3 .
Вважала, що вказане рішення сільської ради порушує її право на користування та отримання у власність земельної ділянки.
На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним рішення Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 27 грудня 2016 року № 13/11, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність ОСОБА_3 (кадастровий номер земельної ділянки: 0721886600:11:001:0362).
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 31 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що матеріали справи не містять доказів того, що спірна земельна ділянка площею 0,15 га входила до складу спадкового майна після смерті матері позивача, як і відсутні будь-які дані про надання у власність чи користування покійній матері позивача цієї земельної ділянки. Позивач, успадкувавши житловий будинок, набула право лише на земельну ділянку, яка необхідна для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га.
Оскільки позивачем не надано суду належних і достатніх доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка входила до складу спадкового майна після смерті її матері та того, що така земельна ділянка успадкована позивачем, то відсутні підстави вважати, що передача цього майна у власність відповідача відбулася з порушенням вимог законодавства.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У грудні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 31 липня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.
Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц (пункт1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, суди не дослідили зібраних у справі доказів, суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування доказів, суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні її позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не врахували, що вона з дня свого народження правомірно користувалася земельною ділянкою площею 0,4 га по АДРЕСА_1 і ця обставина встановлена Верховним Судом у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 158/1093/18. Крім того, матеріали справи не містять доказів законності передачі ОСОБА_3 спірної земельної ділянки, яка залишилась після приватизації ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га із земельної ділянки загальною площею 0,4 га.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У березні 2021 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
У березні 2021 року голова Ківерцівської міської об'єднаної територіальної громади Ковальчук Олександр подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив Верховний Суд прийняти законну і обґрунтовану постанову, яка у майбутньому сприятиме органу місцевого самоврядування вирішити спір між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 26 вересня 2013 року № 26/7 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,15 га у власність для ведення особистого селянського господарства у с. Муравище Ківерцівського району Волинської області.
Доказів подачі ОСОБА_1 до Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області розробленого проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для затвердження матеріали справи не містять.
З архівної довідки від 27 листопада 2012 року № 14/П-400з вбачається, що по документах фонду Сокиричівської сільської ради у погосподарській книзі № 14 по селу Муравище (тоді Гавчиці) за 1974-1976 роки під № 858 значиться господарство ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з якими проживали діти: син - ОСОБА_6 , син - ОСОБА_7 , дочка - ОСОБА_1 . Господарство станом на 01 січня 1974 року користувалось земельною ділянкою 0,40 га, у тому числі під будівлями - 0,03 га.
Земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 загальною площею 0,1673 га (кадастровий номер: 0721886600:11:001:0362) на праві приватної власності належить ОСОБА_3 на підставі рішення Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 27 грудня 2016 року № 13/11 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність».
Рішенням Сокиричівської сільської ради від 25 лютого 2013 року № 22/13 надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації на земельну ділянку загальною площею 0,25 га у власність для обслуговування житлового будинку та господарських споруд , які знаходяться в АДРЕСА_1 . На даний час зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку 0,25 га.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
У частині третій статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено статтею 118 ЗК України.
Частинами першою, другою статті 118 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття спірного рішення органу місцевого самоврядування) передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Судом установлено, що надана у власність ОСОБА_3 земельна ділянка, кадастровий номер: 0721886600:11:001:0362, розташована у с. Муравище Ківерцівського району Волинської області на землях житлової забудови, що підтверджується викопіюванням схеми планування території Сокиричівської сільської ради. Відповідно до вказаної містобудівної документації спірна земельна ділянка не передбачена для ведення особистого селянського господарства. ОСОБА_3 звернулась з заявою до Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області про надання ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, оскільки не скористалась цим правом раніше, та рішенням Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 27 грудня 2016 року № 13/11 вказана земельна ділянка передана у власність ОСОБА_3 .
З урахуванням зазначеного, суди першої інстанції та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним рішення Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 27 грудня 2016 року № 13/11, оскільки воно відповідає вимогам земельного законодавства.
Щодо твердження ОСОБА_1 про те, що спірна земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_3 , перебувала у користуванні її батьків, а тому право користування цією ділянкою перейшло до неї у порядку спадкування, то колегія суддів виходить з наступного.
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
З огляду на зазначене, для отримання права на спадкування на об'єкти нерухомості, земельну ділянку безумовною підставою є належність вказаного майна спадкодавцю.
Відповідно, майно, що не належало спадкодавцю за життя, право на яке не було оформлено у визначеному законом порядку, не може входити до складу спадщини та передаватися у порядку спадкування.
Якщо за життя спадкодавець не набув права на земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права на це майно у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності в установленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду, земельну ділянку.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позивач, успадкувавши житловий будинок, набула право лише на земельну ділянку, яка необхідна для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що спірна земельна ділянка площею 0,15 га входила до складу спадкового майна після смерті матері позивача ОСОБА_5 , відсутні будь-які дані про надання у власність чи користування покійній матері позивачки спірної земельної ділянки. Померла ОСОБА_5 не розпочинала процедуру приватизації. З урахуванням вказаного суди обґрунтовано вважали, що зі смертю землекористувача землекористування вказаної особи припинено.
Умовою для переходу у порядку спадкування права на об'єкти нерухомості, у тому числі земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права в установленому законодавством України порядку, однак у справі, яка переглядається, відсутні докази набуття такого права померлими батьками позивача, а тому підстав для задоволення позову немає.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди правильно виходили із того, що остання не довела факт правомірного користування спірною земельною ділянкою, оскільки як зазначили суди з архівної довідки від 27 листопада 2012 року № 14/П-400з вбачається, що господарство ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з якими проживали діти: ОСОБА_7 , ОСОБА_7 і ОСОБА_1 , користувалось земельною ділянкою 0,40 га, у тому числі під будівлями - 0,03 га. У той же час інформація щодо надання спірної земельної ділянки у постійне користування відсутня. Факт користування без відповідної правової підстави не породжує наслідків щодо неможливості виділу земельної ділянки іншим особам та не може породжувати правомірні очікування щодо виділу земельної ділянки фактичному користувачу. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,15 га ОСОБА_1 на затвердження сільської ради не подавала.
При цьому колегія суддів звертає увагу заявника, що відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України саме на позивача покладено обов'язок доказування неправомірності рішення сільської ради.
Посилання заявника на те, що в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки колегія суддів вважає, що підстави про відвід є необґрунтованими.
Так, у пункті 5 частини першої статті 36 ЦПК України визначено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо існують обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Маючи сумніви в об'єктивності, неупередженості й безсторонності судді Костюкевича О. К., Приймачук Н. В. заявила йому відвід з тих підстав, що суддя не може оцінити докази у справі та встановити, що ОСОБА_3 протиправно заволоділа належною їй земельною ділянкою.
Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 06 липня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді.
Ухвала суду мотивована тим, що заявником не наведено жодної підстави, яка відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України може свідчити про неупередженість або об'єктивність судді
Відповідно до частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.
Аналіз ухвали судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 06 липня 2020 року свідчить, що суд першої інстанції належним чином оцінив обставини, на які посилалася позивач, і зробив правильний висновок про відсутність підстав для відводу. Сама по собі не згода із судовим рішенням не свідчить про наявність підстав для відводу. Отже, підстав для визнання відводу обґрунтованим і скасування оскаржуваних судових рішень на підставі пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України немає.
Твердження заявника, що судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц, є безпідставним, оскільки висновки судів не суперечать вказаному висновку Верховного Суду.
Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази до уваги не приймається, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Доводи заявника про неврахування судами обставин, встановлених Верховним Судом у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 158/1093/18, на правильність висновків не впливає, оскільки постановою Волинського апеляційного суд від 11 червня 2019 року у справі № 158/1093/18 в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено через обрання позивачем неналежного способу захисту. У свою чергу Верховний Суд, змінивши мотиви, погодився з відмовою у задоволенні позову, але через неналежний суб'єктний склад. При цьому спір по суті вирішений не був. Викладаючи фактичні обставини, колегія суддів лише процитувала інформацію, зазначену у довідці.
Таким чином, доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 31 липня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян