Справа № 753/15941/14-ц Головуючий у суді І інстанції Колесник О.М.
Провадження № 22-ц/824/3435/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
14 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ігнатченко Н.В.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 10 листопада 2020 року у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи (боржники): ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню,
У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, заінтересовані особи (боржники): ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .
На обґрунтування заяви зазначено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 9 квітня 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 212 409,54 доларів США в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором № 380/696/07-ПІ від 14 червня 2007 року; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 207 426,31 доларів США в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором № 380/1306/06-Ж від 20 жовтня 2006 року; стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 3 654 грн судового збору в рівних частках з кожного.
16 жовтня 2015 року на виконання вказаного судового рішення представнику банку було видано виконавчі листи № 753/15941/14-ц, які в даний час перебувають на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16 грудня 2019 року замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду від 9 квітня 2015 року у справі № 753/15941/14-ц з АТ «Укрсоцбанк» на ОСОБА_2
26 жовтня 2020 року між стягувачем ОСОБА_2 та боржником ОСОБА_1 укладено угоду про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація), згідно з якою зобов'язання останнього по сплаті боргу за кредитними договорами, який визначений в рішенні суду, припинились.
З наведених вище підстав заявник просив суд визнати виконавчий лист № 753/15941/14-ц від 16 жовтня 2015 року, виданий на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 9 квітня 2015 року, таким, що не підлягає виконанню.
УхвалоюДарницького районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року у задоволенні заяви відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що рішення суду про стягнення заборгованості по теперішній час не виконано, а встановлення нових строків для сплати боржником грошового зобов'язання не звільняє боржника від його виконання, тому підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відсутні.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, боржник ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій з урахуванням поданих уточнень просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення заяви стягувача про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.
Як на підставу своїх вимог посилається на те, що первісні зобов'язання, на яких ґрунтувалось рішення суду від 9 квітня 2015 року, припинились внаслідок укладення між сторонами правочину у порядку статті 604 ЦК України, тому в суду були наявні підстави, передбачені статтею 432 ЦПК України для задоволення заяви стягувача. Проте, розглядаючи справу без участі та виклику сторін, суд першої інстанції не вірно розтлумачив вказані норми права та не визначив правову природу угоди, якою не встановлено нового строку для сплати боржником кредитних коштів, а визначено, що такі зобов'язання є припиненими з 26 жовтня 2020 року із виникненням нового зобов'язання зі сплати грошових коштів до 31 грудня 2030 року.
Відзиви учасників справи на апеляційну скаргу до суду не надійшли.
Стягувач ОСОБА_2 надіслав до апеляційного суду заяву про визнання апеляційної скарги обґрунтованою в повному обсязі відповідно до вимог частини четвертої статті 364 ЦПК України, вказавши, що визнання ним апеляційної скарги не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 9 квітня 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 212 409,54 доларів США в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором № 380/696/07-ПІ від 14 червня 2007 року; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 207 426,31 доларів США в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором № 380/1306/06-Ж від 20 жовтня 2006 року; стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 3 654 грн судового збору в рівних частках з кожного (а.с. 95-98).
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 7 вересня 2015 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення (а.с. 121, 122).
16 жовтня 2015 року на виконання вказаного заочного рішення представнику банку було видано п'ять виконавчих листів № 753/15941/14-ц (а.с. 124).
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16 грудня 2019 року замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду від 9 квітня 2015 року у справі № 753/15941/14-ц з АТ «Укрсоцбанк» на ОСОБА_2 (а.с. 144, 145).
26 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено угоду про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація), за умовами якого відповідно до статті 604 ЦК України стягувач і боржник дійшли згоди про заміну зобов'язання по сплаті заборгованості у розмірі 207 426,31 доларів США за кредитним договором № 380/1306/06-Ж від 20 жовтня 2006 року та у розмірі 212 409,54 доларів США за кредитним договором № 380/696/07-ПІ від 14 червня 2007 року новим зобов'язанням щодо сплати вказаних вище сум боргу у строк до 31 грудня 2030 року, внаслідок чого первісні зобов'язання припинились (а.с 161).
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов'язковість судових рішень.
Виконання рішення суду будь-якої інстанції необхідно розглядати як частину «судового провадження» відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а отже принцип справедливого правосуддя розповсюджується і на цю стадію судового провадження.
За положеннями статей 1 та 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження здійснюється з дотриманням серед інших таких засад як верховенства права, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об'єктивності.
Відповідно до вимог частини першої - другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Крім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню як повністю так і частково, а тому підстави якими заявник обґрунтовує свою заяву можуть бути наслідком як повного так і часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а отже як повного так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11, від 17 жовтня 2019 року у справі № 2-3558/2010 та від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц.
Заявник, як на підставу для задоволення заяви у даній справі посилався на те, що 26 жовтня 2020 між ним та боржником (позичальником) ОСОБА_1 укладено угоду про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Так, обов'язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав. Підстави припинення цивільно-правових зобов'язань, зокрема, містить глава 50 розділу І книги п'ятої ЦК.
Згідно з частиною першою, другою, четвертою статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тим ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.
Зі змісту статті 604 ЦК України вбачається, що ознаками новації є: спосіб припинення зобов'язання; вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов'язання); є двостороннім правочином (договором); нове зобов'язання пов'язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов'язання новим, а не на зміну цього зобов'язання.
Деякі з вищезазначених ознак новації одночасно є умовами її вчинення.
До умов новації віднесено такі: нове зобов'язання повинне пов'язувати тих самих осіб, що і первісне; сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов'язання іншим, а «домовленість про новацію», про яку йдеться в частині другій статті 604 ЦК України, - це договір про заміну зобов'язання; вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов'язання; наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов'язково вказати в договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов'язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов'язання (недійсність первинного зобов'язання веде до недійсності і нового зобов'язання, що випливає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов'язаними первинним зобов'язанням, і новація не відбувається); зміна змісту зобов'язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі; допустимість заміни первісного зобов'язання новим.
Умови новації є необхідними і достатніми для вчинення новації.
Таким чином, новація - це угода про заміну первинного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв'язку сторін, оскільки замість зобов'язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов'язання.
Юридичною підставою для зобов'язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов'язання.
Угода про заміну первинного зобов'язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу.
Такий висновок щодо застосування положень статті 604 ЦК України викладено, зокрема в постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 609/67/18.
В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Встановлено, що 27 березня 2019 року між первісним стягувачем АТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» був укладений договір про відступлення права вимоги за договором кредиту № 380/696/07-ПІ від 14 червня 2007 року та за договором кредиту № 380/1306/06-Ж від 20 жовтня 2006 року, відповідно до якого право грошової вимоги за вказаними кредитними договорами перейшло до нового стягувача ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» (а.с. 131-133).
27 березня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» та ОСОБА_2 укладений договір № 27.03/19 про відступлення прав вимоги, згідно з яким заявник набув права вимоги первісного кредитора до позичальника та поручителя за договором кредиту № 380/696/07-ПІ від 14 червня 2007 року, договором поруки № 04/П-431 від 14 червня 2007 року, а також за договором кредиту № 380/1306/06-Ж від 20 жовтня 2006 року (а.с.134, 135).
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16 грудня 2019 року за заявою ОСОБА_2 замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду від 9 квітня 2015 року у справі № 753/15941/14-ц з АТ «Укрсоцбанк» на ОСОБА_2 (а.с. 144, 145).
Як вбачається з матеріалів справи, 26 жовтня 2020 року за взаємною згодою та волевиявленням між стягувачем ОСОБА_2 (сторона-1) та боржником ОСОБА_1 (сторона-2) укладено угоду про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація), відповідно до якого у зв'язку з відсутністю необхідності виконання на даний момент грошових зобов'язань, що випливають із вказаних нижче у даному пункті зобов'язань, у відповідності до вимог статті 604 ЦК України сторони дійшли згоди про заміну зобов'язання сторони-2, що випливає з кредитного договору № 380/1306/06-Ж від 20 жовтня 2006 року та полягає у сплаті стороною-2 на користь сторони-1 207 426,31 доларів США в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором № 380/1306/06-Ж від 20 жовтня 2006 року (надалі іменується «первісне зобов'язання-1»), а також про заміну зобов'язання сторони-2, що випливає з кредитного договору № 380/696/07-ПІ від 14 червня 2007 року та полягає у сплаті стороною-2 на користь сторони-1 212 409,54 доларів США в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором № 380/696/07-ПІ від 14 червня 2007 року (надалі іменується «первісне зобов'язання-2») новими зобов'язаннями (а.с 161).
У відповідності до пункту 1.1. угоди первісне зобов'язання-1 та первісне зобов'язання-2 ОСОБА_2 до ОСОБА_1 підтверджується рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 9 квітня 2015 року та ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16 грудня 2019 року по справі № 753/15941/14-ц.
Пунктом 2 угоди передбачено, що первісне зобов'язання-1 та первісне зобов'язання-2 припиняється з моменту набрання чинності цією угодою.
У пункті 3 укладеного між сторонами правочину визначено зміст і умови нового зобов'язання, а саме: нове зобов'язання-1 - сторона-2 сплачує на користь сторони-1 до 31 грудня 2030 року включно 207 426,31 доларів США (надалі іменується «нове зобов'язання-1»); нове зобов'язання-2 - сторона-2 сплачує на користь сторони-1 до 31 грудня 2030 року включно 212 409,54 доларів США (надалі іменується «нове зобов'язання-2»).
Згідно із пунктами 4, 5, 8 угоди про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням (новація) сторона-2 є вільною від виконання первісного зобов'язання-1 та/або первісного зобов'язання-2 з моменту його припинення. Сторона-1 не має претензій до сторони-2 щодо виконання первісного зобов'язання-1 та/або первісного зобов'язання-2. Ця угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами.
Тобто, укладеним договором новації стягувач ОСОБА_2 та боржник ОСОБА_1 , який був позичальником, за домовленістю припинили зобов'язання, що випливають із кредитного договору № 380/1306/06-Ж від 20 жовтня 2006 року та кредитного договору № 380/696/07-ПІ від 14 червня 2007 року шляхом заміни первісного зобов'язання, що підтверджується в рішенні суду, новим, а саме щодо сплати кредитних коштів у строк до 31 грудня 2030 року включно. При цьому первісне зобов'язання припинено з моменту укладення цієї угоди і боржник є вільним від його виконання.
Визначення поняття «зобов'язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.
Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Таким чином, апеляційний суд встановив припинення зобов'язань боржника ОСОБА_1 за кредитними договорами, борг за якими стягується на підставі виконавчих листів, які стягувач просить визнати такими, що не підлягають виконанню, оскільки між сторонами договору новації досягнуто домовленість про заміну первісних забов'язань за цими договорами, та у зв'язку з цим фактично обов'язку виконувати рішення, на підставі якого стягнуто борг за такими договорами, новим зобов'язанням.
При цьому за змістом частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.
За таких обставин, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було досягнуто домовленість про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами (новацію), що відповідно до статті 604 ЦК України є підставою для припинення зобов'язання, а отже обов'язок позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_4 за виконавчими листами відсутній повністю у зв'язку з його припиненням.
З вище наведених підстав колегія суддів приймає до уваги аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не вірно розтлумачив норми матеріального і процесуального законодавства, належним чином не визначився з правовою природою укладеного між сторонами договору новації, яким не встановлено нового строку для сплати боржником кредитних коштів, а визначено, що зобов'язання за кредитним договорами є припиненими з 26 жовтня 2020 року із виникненням нового зобов'язання зі сплати грошових коштів до 31 грудня 2030 року.
Враховуючи, що відповідно до статті 432 ЦПК України припинення зобов'язань є підставою для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, висновок суду про відсутність матеріально-правових підстав для прийняття такого процесуального рішення не відповідає встановленим обставинам та не узгоджується із положеннями статті 604 ЦК України та статті 432 ЦПК України.
Посилання суду на те, що рішення суду про стягнення заборгованості по теперішній час не виконано, а встановлення нових строків для сплати боржником грошового зобов'язання не звільняє боржника від його виконання є необґрунтованими, адже в такому випадку у боржника буде фактично наявний обов'язок щодо подвійного повернення грошових коштів - за виконавчими листами та за новим зобов'язанням, яке виникло внаслідок укладення договору новації.
Отже, звертаючись до суду із заявою, ОСОБА_2 довів наявність передбачених законом правових підстав для визнання виконавчого листа Дарницького районного суду м. Києва № 753/15941/14-ц від 16 жовтня 2015 року щодо солідарних боржників ОСОБА_1 , ОСОБА_3 таким, що не підлягає виконанню.
Оскільки заява стягувача ОСОБА_2 містить вимогу щодо визнання виконавчого листа № 753/15941/14-ц від 16 жовтня 2015 року, виданого на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 9 квітня 2015 року, таким, що не підлягає виконанню повністю, незважаючи на солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованості лише за кредитним договором № 380/696/07-ПІ від 14 червня 2007 року, відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства такий виконавчий лист визнається таким, що не підлягає виконанню як в зазначеній частині так і в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за іншим кредитним договором № 380/1306/06-Ж від 20 жовтня 2006 року.
Виходячи з викладеного, оскаржувана ухваласуду першої інстанції не відповідає обставинам справи та вимогам статей 260, 263, 264 ЦПК України, вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого документу стосовного таким, що не підлягає виконанню.
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 10 листопада 2020 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.
Визнати виконавчий лист № 753/15941/14-ц від 16 жовтня 2015 року щодо боржників ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , виданий на виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 9 квітня 2015 року, таким, що не підлягає виконанню.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий Н.В. Ігнатченко
Судді: С.А. Голуб
Д.О. Таргоній